Чим більш агресивною в останні роки стає Росія, тим менш імовірно, що НАТО відкриє двері новим членам, що знаходяться в стані конфлікту з Москвою. Стійке рішення фундаментальної проблеми безпеки України було б вигідне всій Європі і заслуговує повної підтримки Заходу.
Головною причиною недавньої ескалації напруги в Східній Європі є відсутність ефективної структури безпеки, яка охоплювала б такі слабкі у військовому плані країни, як Молдова, Грузія та Україна (об'єднані в беззубому ГУАМ).
Незважаючи на те, що за останній час громадська думка українців різко змістилася з неприйняття на схвалення НАТО, в осяжному майбутньому північноатлантичний альянс не буде готовий розширювати свої зобов'язання на схід. Швидше навпаки: чим більш агресивною в останні роки стає Росія, тим менш імовірно, що НАТО відкриє двері новим членам, що знаходяться в стані конфлікту з Москвою.
Які можливості залишаються на цьому тлі у такої країни, як Україна? Хоча багато хто на Заході вважає, що це чисто українське питання, відповідь на нього, по суті, зачіпає основні питання європейської безпеки. У гіршому разі ескалації протистояння Москви з Києвом, наприклад, доля чотирьох українських атомних електростанцій, одна з яких є найбільшою в Європі, буде представляти інтерес не тільки для українців. Крім того, мільйони громадян України можуть стати біженцями в ЄС, якщо російська гібридна війна продовжить підривати українську державу.
Стійке рішення фундаментальної проблеми безпеки України, яке часто на Заході розглядають як таке, що не стосується його, було б вигідне всій Європі і заслуговує повної підтримки Заходу.
В цих умовах найкращим варіантом для України може бути робота над відновленням старого польського проекту під назвою «Intermarium» (Міжмор'я) – створення альянсу країн, розташованих між Балтійським та Чорним морями.
Після Першої світової війни Польща та інші нові незалежні держави опинилися у вкрай скрутному становищі: з одного боку – Росія/СРСР, з іншого – Німеччина. Це привело до ідеї коаліції земель, яких в Німеччині іноді називають Zwischeneuropa – «проміжною Європою».
Intermarium, так і не втілений у ХХ столітті, сьогодні міг би допомогти таким країнам, як Україна, бути вбудованими в міжнародну структуру безпеки. Така ідея популярна не тільки в Україні, але і в Польщі, де про неї нещодавно знову згадав президент Анджей Дуда.
Потрібно уточнити, що початковий план Intermarium, розроблений в міжвоєнній Польщі, сьогодні не тільки неможливий, але і не потрібний. У свій час він передбачав федерацію центрально- і східноєвропейських держав у сферах, що включають в себе торгівлю, інфраструктуру, економіку і так далі. Більша частина цих питань вже вирішена за рахунок розширення ЄС, Стабілізаційних угод ЄС в Західних Балканах та Угодами про асоціацію зі східними партнерами Євросоюзу.
Останні угоди – новий тип міжнародних договорів, який передбачає створення глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі. Незважаючи на те, що в них не йдеться про перспективу включення до ЄС, Угоди про асоціацію передбачають поступовий процес все більш глибокого включення України, Молдови і Грузії в економічний, політичний, нормативний і ціннісний простір Євросоюзу.
Таким чином, нові схеми асоціації Брюсселя, так само як і Східне партнерство, а також інші особливі програми для європейських сусідів Євросоюзу вже об'єднують або скоро з'єднають Київ, Кишинів і Тбілісі з країнами-членами ЄС, в тому числі і з Польщею, батьківщиною проекту Міжмор'я.
Тим не менш, ці програми ЄС та інших міжнародних організацій не вирішують проблем України та інших східних країн, що не входять до НАТО, в області безпеки.
Тому до них потрібно додати блок країн Intermarium, який може діяти в якості регіональної організації зі взаємної оборони від російської гібридної війни.
На дво- чи тристоронній основі така співпраця вже має місце між, наприклад, Україною з одного боку, і Польщею чи Литвою - з іншого. Розуміння загальних ризиків і загроз глибоке в Центральній та Східній Європі. Для більшості людей на Заході Південна Осетія, Придністров'я чи Донбас – далекі, або й зовсім невідомі регіони.
Але у народів Intermarium завжди було відчуття спільної долі – раніше через небезпеку, що виходить від Німеччини і царської/радянської імперії, а тепер через реваншизм путінського Кремля.
Напад Москви на Україну і анексія Криму не тільки посилили існуючу схильність до взаємної солідарності у Східній Європі. Вони також ввели в гру Туреччину, оскільки кримські татари тісно пов'язані з турками і налаштовані рішуче протистояти своєму включенню до складу Росії. Доля корінного тюркомовного населення Криму не тільки зачіпає проблемну точку в історії російсько-турецьких відносин. Кримські татари за останні 25 років стали палкими прихильниками України як суверенної держави та вважають її своєю батьківщиною.
Згідно з різними даними, кількість кримських татар, які живуть у Туреччині, коливається від 150 000 до 6 млн. Німецько-азербайджанський історик Заур Гасімов пише, що «істотна частина турецьких істориків – кримськотатарського походження. (...) Як автори бестселерів та інтелектуали вони часто коментують питання турецької політики, історичної інтерпретації та релігії».
Ці та інші чинники ще до недавньої ескалації призвели до появи тріщин в турецько-російських відносинах, починаючи з весни 2014 року. На деякий час негативні наслідки нових авантюр Москви були пом'якшені економічними інтересами Туреччини в Росії. З осені минулого року, розкол, однак, посилився, особливо після того, як Туреччина збила російський бомбардувальник 24 листопада 2015 р. В результаті вторгнення Кремля в Сирію і російських економічних санкцій, проти Туреччини відносини між Москвою та Анкарою серйозно погіршилися. Падіння російської економіки також сприяло подальшій зміні сприйняття Туреччиною Росії як перспективного партнера.
На такому тлі не дивує, що співчуття Анкари до Києва останнім часом зросло. Масштаби нової взаємодії Туреччини з Україною заслуговують уваги. Мало того, що турецьке керівництво, починаючи з грудня 2015 року, стало активно підтримувати Київ – наприклад, воно почало постачання військових госпіталів в Україну. У березні цього року обидві країни прийняли велику Декларацію про співробітництво в різноманітних областях - від торгівлі до безпеки та освіти. Туреччина і Україна сподіваються в 2016 році закінчити триваючі переговори щодо створення зони вільної торгівлі.
Блок держав «Міжмор'я» повинен стати для Брюсселя не конкурентом або подразником, а шансом нарешті створити деяку структуру безпеки для країн Східної Європи і чорноморського регіону. Просуваючи створення Intermarium, Захід зможе віддати «на аутсурсинг» деякі проблемні питання, які випливають з його подвійної ролі як одночасно активний промоутер демократії, але в той же час невпевнений міжнародний військовий актор.
Новий оборонний союз неядерних держав, розташованих між основними країнами НАТО і Росією не тільки зробить ці держави більш безпечними. Антанта країн Міжмор'я також допоможе зменшити існуючу напруженість у відносинах Заходу і Москви. Такий новий альянс відверне увагу Росії від США та ЄС. Він докорінно змінить систему європейських міжнародних відносин. Intermarium яскраво продемонстрував би не тільки Кремлю, але і населенню Росії, що зростаючий авантюризм Москви буде мати згубні наслідки для національних інтересів Росії.
Наші інтереси:
Вже, здається, всі розуміють про необхідність для України Балто-Чорноморського союзу. Тільки президент України "не розуміє". Офіційний Київ не хоче нічого міняти, в тому числі і геополітичні орієнтири. Замість наших псевдополітиків активні українці пробують рухати цей напрямок.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Андерс Аслунд: кому потрібне «Міжмор'я» - блок країн між Балтійським і Чорним морями
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Чим більш агресивною в останні роки стає Росія, тим менш імовірно, що НАТО відкриє двері новим членам, що знаходяться в стані конфлікту з Москвою. Стійке рішення фундаментальної проблеми безпеки України було б вигідне всій Європі і заслуговує повної підтримки Заходу.
16041405.jpg
Головною причиною недавньої ескалації напруги в Східній Європі є відсутність ефективної структури безпеки, яка охоплювала б такі слабкі у військовому плані країни, як Молдова, Грузія та Україна (об'єднані в беззубому ГУАМ).
Незважаючи на те, що за останній час громадська думка українців різко змістилася з неприйняття на схвалення НАТО, в осяжному майбутньому північноатлантичний альянс не буде готовий розширювати свої зобов'язання на схід. Швидше навпаки: чим більш агресивною в останні роки стає Росія, тим менш імовірно, що НАТО відкриє двері новим членам, що знаходяться в стані конфлікту з Москвою.
Які можливості залишаються на цьому тлі у такої країни, як Україна? Хоча багато хто на Заході вважає, що це чисто українське питання, відповідь на нього, по суті, зачіпає основні питання європейської безпеки. У гіршому разі ескалації протистояння Москви з Києвом, наприклад, доля чотирьох українських атомних електростанцій, одна з яких є найбільшою в Європі, буде представляти інтерес не тільки для українців. Крім того, мільйони громадян України можуть стати біженцями в ЄС, якщо російська гібридна війна продовжить підривати українську державу.
Стійке рішення фундаментальної проблеми безпеки України, яке часто на Заході розглядають як таке, що не стосується його, було б вигідне всій Європі і заслуговує повної підтримки Заходу.
В цих умовах найкращим варіантом для України може бути робота над відновленням старого польського проекту під назвою «Intermarium» (Міжмор'я) – створення альянсу країн, розташованих між Балтійським та Чорним морями.
Після Першої світової війни Польща та інші нові незалежні держави опинилися у вкрай скрутному становищі: з одного боку – Росія/СРСР, з іншого – Німеччина. Це привело до ідеї коаліції земель, яких в Німеччині іноді називають Zwischeneuropa – «проміжною Європою».
Intermarium, так і не втілений у ХХ столітті, сьогодні міг би допомогти таким країнам, як Україна, бути вбудованими в міжнародну структуру безпеки. Така ідея популярна не тільки в Україні, але і в Польщі, де про неї нещодавно знову згадав президент Анджей Дуда.
Потрібно уточнити, що початковий план Intermarium, розроблений в міжвоєнній Польщі, сьогодні не тільки неможливий, але і не потрібний. У свій час він передбачав федерацію центрально- і східноєвропейських держав у сферах, що включають в себе торгівлю, інфраструктуру, економіку і так далі. Більша частина цих питань вже вирішена за рахунок розширення ЄС, Стабілізаційних угод ЄС в Західних Балканах та Угодами про асоціацію зі східними партнерами Євросоюзу.
Останні угоди – новий тип міжнародних договорів, який передбачає створення глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі. Незважаючи на те, що в них не йдеться про перспективу включення до ЄС, Угоди про асоціацію передбачають поступовий процес все більш глибокого включення України, Молдови і Грузії в економічний, політичний, нормативний і ціннісний простір Євросоюзу.
Таким чином, нові схеми асоціації Брюсселя, так само як і Східне партнерство, а також інші особливі програми для європейських сусідів Євросоюзу вже об'єднують або скоро з'єднають Київ, Кишинів і Тбілісі з країнами-членами ЄС, в тому числі і з Польщею, батьківщиною проекту Міжмор'я.
Тим не менш, ці програми ЄС та інших міжнародних організацій не вирішують проблем України та інших східних країн, що не входять до НАТО, в області безпеки.
Тому до них потрібно додати блок країн Intermarium, який може діяти в якості регіональної організації зі взаємної оборони від російської гібридної війни.
На дво- чи тристоронній основі така співпраця вже має місце між, наприклад, Україною з одного боку, і Польщею чи Литвою - з іншого. Розуміння загальних ризиків і загроз глибоке в Центральній та Східній Європі. Для більшості людей на Заході Південна Осетія, Придністров'я чи Донбас – далекі, або й зовсім невідомі регіони.
Але у народів Intermarium завжди було відчуття спільної долі – раніше через небезпеку, що виходить від Німеччини і царської/радянської імперії, а тепер через реваншизм путінського Кремля.
Напад Москви на Україну і анексія Криму не тільки посилили існуючу схильність до взаємної солідарності у Східній Європі. Вони також ввели в гру Туреччину, оскільки кримські татари тісно пов'язані з турками і налаштовані рішуче протистояти своєму включенню до складу Росії. Доля корінного тюркомовного населення Криму не тільки зачіпає проблемну точку в історії російсько-турецьких відносин. Кримські татари за останні 25 років стали палкими прихильниками України як суверенної держави та вважають її своєю батьківщиною.
Згідно з різними даними, кількість кримських татар, які живуть у Туреччині, коливається від 150 000 до 6 млн. Німецько-азербайджанський історик Заур Гасімов пише, що «істотна частина турецьких істориків – кримськотатарського походження. (...) Як автори бестселерів та інтелектуали вони часто коментують питання турецької політики, історичної інтерпретації та релігії».
Ці та інші чинники ще до недавньої ескалації призвели до появи тріщин в турецько-російських відносинах, починаючи з весни 2014 року. На деякий час негативні наслідки нових авантюр Москви були пом'якшені економічними інтересами Туреччини в Росії. З осені минулого року, розкол, однак, посилився, особливо після того, як Туреччина збила російський бомбардувальник 24 листопада 2015 р. В результаті вторгнення Кремля в Сирію і російських економічних санкцій, проти Туреччини відносини між Москвою та Анкарою серйозно погіршилися. Падіння російської економіки також сприяло подальшій зміні сприйняття Туреччиною Росії як перспективного партнера.
На такому тлі не дивує, що співчуття Анкари до Києва останнім часом зросло. Масштаби нової взаємодії Туреччини з Україною заслуговують уваги. Мало того, що турецьке керівництво, починаючи з грудня 2015 року, стало активно підтримувати Київ – наприклад, воно почало постачання військових госпіталів в Україну. У березні цього року обидві країни прийняли велику Декларацію про співробітництво в різноманітних областях - від торгівлі до безпеки та освіти. Туреччина і Україна сподіваються в 2016 році закінчити триваючі переговори щодо створення зони вільної торгівлі.
Блок держав «Міжмор'я» повинен стати для Брюсселя не конкурентом або подразником, а шансом нарешті створити деяку структуру безпеки для країн Східної Європи і чорноморського регіону. Просуваючи створення Intermarium, Захід зможе віддати «на аутсурсинг» деякі проблемні питання, які випливають з його подвійної ролі як одночасно активний промоутер демократії, але в той же час невпевнений міжнародний військовий актор.
Новий оборонний союз неядерних держав, розташованих між основними країнами НАТО і Росією не тільки зробить ці держави більш безпечними. Антанта країн Міжмор'я також допоможе зменшити існуючу напруженість у відносинах Заходу і Москви. Такий новий альянс відверне увагу Росії від США та ЄС. Він докорінно змінить систему європейських міжнародних відносин. Intermarium яскраво продемонстрував би не тільки Кремлю, але і населенню Росії, що зростаючий авантюризм Москви буде мати згубні наслідки для національних інтересів Росії.
Вже, здається, всі розуміють про необхідність для України Балто-Чорноморського союзу. Тільки президент України "не розуміє". Офіційний Київ не хоче нічого міняти, в тому числі і геополітичні орієнтири. Замість наших псевдополітиків активні українці пробують рухати цей напрямок.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков