Аріянство – віра козаків (+аудіо)

Попередня стаття:
Українське аріянство

Аудіоверсія статті Аріянство – віра козаків
Згадані у попередній статті 7 ознак арійського хрестиянства яскраво спалахували тільки тоді, коли Україна була вільною. Особливо виразно вони проявилися в часи Козаччини, коли сформувалося «козацьке православ’я». Воно настільки радикально відрізнялося від іудохристиянства, що деякі дослідники козацької релігійності вважають, що козаки взагалі не були християнами.
«Красномовним доказом нехристиянського світогляду запорозьких козаків є розповідь очевидця 1845 року: "Чимало всілякого доводилось бачити на місці колишньої Січі; так наштовхнулися ми на цілих 15 гробів, і ті гроби зовсім не схожі на наші (християнські), – вони були схожі на човни з урізаними носами". Додамо пояснення, що подібність гробів до човнів, власне до "дубів" (звідки й вислів "дати дуба"), походить з дохристиянських часів, бо маємо тодішні згадки про тесані гроби з суцільного дерева на зразок човнів» (Віросповідання запорозьких козаків, – з книги Дана Береста «Витоки козацтва»).

Арійський хрест біля церкви святого Іллі, де було поховано Богдана Хмельницького. Село Суботів, 14 км від Чигирина. 

Тут уся справа в термінах, тому що «християнство» – це суперечлива мішанина аріохрестиянства (аріанства) та іудохристиянської єресі (інформаційної зброї і духовної отрути). Козаки справді не були і не могли бути іудохристиянами, тому що вони були аріянами, тобто просвітленими язичниками. Козацьке характерництво, активно засуджуване іудохристиянством, – це не що інше як аріянство, тобто вчення Ісуса Хреста, який навчав ходити по воді, керувати стихіями, воскрешати з мертвих, бути щирим і нічого не боятися.
Козацький період України – це був час очищення народного духу від фарисейської отрути. «Українське православ’я цієї доби остаточно звільнялося від візантійської спадщини, настирливого нав’язування московського протекторату» (Харьковщенко Ю.Є. Православно-церковні цінності в процесах державотворення козацької доби. – Гілея: науковий вісник, вип. 48, 2011).
Розквіт церков і монастирів у часи Козаччини відбувався тому, що вони були органічно включені в козацьке життя згідно з аріянським принципом «Церква – це народ».
«Як свідчать історичні документи, запорозька січова церква була таким же унікальним явищем, як і саме лицарське товариство. Ось тому Д. Яворницький наголошував, що особливою рисою характеру запорозьких козаків була їх наскрізна релігійність, яка відкидала будь-який прояв лицемірства, чим вони завжди і вирізнялися з-поміж інших. Захист системи вірувань предків і православної церкви становили міцне підгрунтя всього їхнього життя».

Сонячний хрест на козацькому цвинтарі в селі Усатово під Одесою.

«Крім задоволення духовних потреб населення, храми виконували ще кілька важливих функцій у житті козацтва. Церкви на Запорожжі служили місцем, перед яким і в якому козаки проводили свої ради. Тут проходило обрання запорозького керівництва, зустрічалися високопоставлені гості, зачитувалися важливі укази і повідомлення тощо.
У запорозькій січовій церкві під святим престолом зберігалася скриня з військовими клейнодами, які виносилися звідти лише в особливих випадках, у тому числі під час обрання запорозького керівництва. Деякі коштовні речі старшини також зберігалися в церкві, у схованках.
Церкви і монастирі служили для запорожців і місцем, де повинні були відбувати покарання деякі злочинці. Інколи козаків, звинувачених в гайдамацтві, крадіжках коней, засуджували до покарання киями під шибеницею. Тоді товариші злочинця і священики мали право взяти його на поруки, зобов’язавшись відвести злочинця на покарання до монастиря.
Церква на Запорожжі була і місцем, де козаки, що вирішили стати побратимами, в присутності священика розписувались, що дають перед Богом клятву братерства. Для закріплення такої клятви запорожці цілували святий хрест і Євангеліє.
Запорожці під час довгих походів інколи не мали можливості задовольняти свої духовні потреби за допомогою священиків, і тому обов’язки останніх часто виконували самі козаки. Так, запорожці, що вмирали під час походів, не маючи поруч себе священиків, «сповідались Богу, Чорному морю і своєму отаману кошовому» (Харьковщенко Ю.Є., там же).
При необхідності будь-який козак мав право на якийсь час стати священиком і виконати всі потрібні ритуали. Це чисто аріянський підхід, згідно з яким кожна щира людина, будучи потенційним сином Божим, вважається священиком.
З погляду іудохристиянської єресі, козаки взагалі не були християнами, тому їх щедро прикрашали ярликами «відступники», «безбожники», «люди без релігії». Наприклад, московські думні дяки називали їх «людьми без страху божого». А все тому, що козаки були аріянами, отже для іудохристиян вони були язичниками і єретиками.
Так само аріянська церква, що існувала на Русі від часу заснування апостолом Андрієм, для іудохристиян була язичництвом, відповідно, язичниками були сам апостол Андрій, а також Ісус Хрестос та всі його апостоли. Як не дивно звучить, але це справді так, адже заснований Ісусом Хрестом рух за Царство Боже починався в середовищі етносу галілеян. На початковому етапі хрестиян називали галілеянами, тобто носіями галілейської етнічної (язичницької) традиції.
Інша справа, що вчення Ісуса Хреста є універсальним для всіх етносів (язиків), адже це, по-суті, технологія досягнення щастя. Аріянство підходить для всіх народів, тому свого часу воно так швидко поширилося на весь світ. Натомість іудохристиянство, яке відразу ж вступало в гострий конфлікт з місцевими віруваннями і звичаями, не мало шансів для поширення, хіба що шляхом брутального насильства. Через це іудохристиянство йшло слідом за арійством і паразитувало на ньому.
Докладніше:

• Галілеяни – хрестияни – аріяни
• Хрестиянство і християнство – дві різні релігії

Нагадаємо, що аріянство, яке вже з перших століть стало релігією всіх слов’ян, не походить від єгипетського пресвітера Арія. Слово «аріянство» (віра шляхетних людей, аріїв) – це синонім слову «хрестиянство» (віра досконалих, благих, красивих людей). Слово «аріянство» застосовувалося для того, щоб чітко відмежуватися від іудохристиянствої ересі, яка називала себе «християнством» або «монофізитством».
Перший найбільший хрестиянський храм, споруджений імператором Костянтином Великим у 324–337 роках – Собор Святої Софії в Константинополі – був аріянським. Аріянськими були всі українські собори 11 ст. – храми домонгольської Русі. Аріянськими були собори Пресвятої Богородиці в Києві (Десятинна церква) і Галичі, зруйновані ханом Батиєм у 1240 і 1241 роках.
Аріянським є собор Святої Софії Київської, рясно прикрашений свастиками, які намагаються знищити сучасні «реставратори», бо свастика, мовляв, «не відповідає українській ментальності».
Побудованими за тим самим аріянським зразком були собор Святого Спаса в Чернігові з куполом «Пори року» і Борисоглібський собор, прикращений всередині і назовні драконами-семарглами (див.: Сварга і дракон – символи арійства).
Аріянські тексти у слов’ян, яких ще називали готами, записувалися глаголицею, яка вважалася священним письмом (див.: Глаголиця – священне письмо брахманів). Тому вороги аріянства називали глаголичні тексти «готськими письменами» і ставилися до них з великою підозрою. В середні віки глаголиця ототожнювалася з готським («єретичним», аріянським) письмом (Буданов М.А. К вопросу о влиянии еретических воззрений на христианство Древней Руси).
«Саме аріанським письмом, на думку багатьох учених, і була спочатку глаголиця – система писемності, що іменувалися «руським письмом» в південно- і західнослов’янських землях у 12–15 ст. Також глаголицю часто називали «готським» письмом. Тобто вираз «руське письмо» тут має релігійний сенс – як абетка неортодоксальних християн)» (Галкина Е. С. Тайны Русского каганата. – М.: Вече, 2002. – 432 с., с. 403. Про те, що «руське письмо» – це глаголиця, див.: Никольский Н.К. К вопросу о русских письменах, упоминаемых в Житии Константина Философа // Известия по русскому языку и словесности. Л., 1928. Т.1., Кн.1).
Після 13 ст., внаслідок монголо-татарського нашестя, поширення на Русі іудохристиянської єресі і репресій проти аріянства, сфера застосування глаголиці різко звузилася. Проте з відродженням аріянства в часи Козаччини (з 16 ст.) почала відроджуватися і призабута глаголиця – тепер уже в якості внутрішнього письма, своєрідного тайнопису.
«В 14 ст. зацікавленість глаголицею цілком завмирає... Проте на початку 16 ст., а може навіть в кінці 15 ст., ми знову зустрічаємо на руському грунті з глаголицею. ... Цей спосіб тайнопису великого поширення у нас (в Московії. – І.К.) не мав... Проте на південному заході Русі (в Україні. – І.К.) ми, однак, можемо констатувати випадки застосування глаголиці в якості тайнопису навіть у першій половині 17 ст.» (Сперанский М. Н. «Тайнопись в юго-славянских и русских памятниках письма», Л., 1929 г. – С. 63, 67).
Перша половина 17 ст. – це час найяскравішого спалаху козацького відродження, яке супроводжувалося духовним спалахом аріянства.

Пам’ятний камінь на могилі Леоніда Безклубого – хранителя козацьких карбів, переказів і засторог, ідейного натхненника школи козацького бойового мистецтва «Спас». Напис зроблено кирилицею і глаголицею – «аріянським письмом».

Відродження українського аріянства охопило не тільки козацьку верству – це був загальносуспільний процес. Як і в часи первинного хрестиянства, воно поширювалося передусім в середовищі еліти. Відроджене аріянство 16–17 ст. ще називали словом «социніанство» – за іменем його найактивнішіго діяча, італійця Фавста Социна (Sozzini, 1539–1604).
«Відроджене та розвинуте у XVI столітті аріанство знайшло чимало прихильників в Речі Посполитій, закріпившись переважно серед представників української шляхти. Найбільше розповсюдилися социніанські громади на Волині, де їх міцно підтримували такі українські роди, як Чапличі, Гойські, Сенюти, Холоневські, Чеховичі, Любенецькі, й багато інших. Трохи пізніше поширилося социніанство на Поділля та на Київщину.
Православні та аріани мирно уживалися один з одним. Навіть деякі оборонці православ’я, наприклад князь Костянтин Острозький, досить лагідно ставились до аріан і підтримували з ними найтісніші зв’язки. Так, є згадки про існування аріанських громад у деяких містах К.Острозького: Острозі (громада згадується 1617-1618 рр.), Острополі, Старокостянтинові (тут існувала велика социніанська громада, яка в 1617 році мала 100 членів). Відомо також, що К.Острозький ставив за приклад рівень організації в аріанських громадах просвітницької діяльності та друкарської справи.
Те, що аріанством захопилися найбільш маєтні та впливові представники української шляхти, не випадково. Нове вчення давало їм можливість відчути хоча б духовну окремість та незалежність від польського уряду та католицької церкви. Це особливо стало актуальним після проголошення 1596 року унії. Українська шляхта опинилась у складному стані – залишатися православними й бути під постійним тиском уряду та католицької церкви, або прийняти унію (чи католицтво) й урівнятися в правах із польською шляхтою.
Нащадки давніх православних родів не могли ось так, одразу, відректися від віри пращурів. Тому українські магнати й приймали аріанське вчення, до якого, як було вище зазначено, прихильно ставилася православна церква. Це був певною мірою компромісний шлях виходу з дилеми православ’я чи католицтво.
До того ж аріанство підтримувало національну ідею, що відповідало підсвідомим бажанням нащадків княжих українських родів. Волинська шляхта, захоплюючись аріанством, як правило влаштовувала у своїх маєтках не лише молитовні будинки для "нововірців", а й організовувала школи, друкарні тощо. Головними центрами социніанства на Волині стали містечка: Киселин Володимирського повіту (власність Чапличів), Гоща Острозького повіту (власність Гойських), й передусім Ляхівці Острозького повіту (власність Сенют)...
У своїх містечках та селах Сенюти заснували чимало аріанських громад, найбільші з яких діяли у Ляхівцях, Тихомелі, Радогощі, Хорошеві та ін. Надзвичайно велику увагу Сенюти-аріани приділяли просвітницькій, освітянській та науковій діяльності. Так, у самих Ляхівцях у першій половині XVII століття існувала аріанська школа, в різні часи мешкали та проповідували найкращі аріанські пастори та вчені-богослови. Або, наприклад, чого вартий лише той факт, що у селі Хорошеві ще в 1581 році вчений-аріанин Валентин Негалевський здійснив один із перших перекладів Євангелія на українську розмовну мову. Така подія в ті роки була надзвичайною та постає в один ряд за важливістю з виданням відомої Острозької біблії (здійсненою, до речі, того ж року).
В аріан був обряд ховати померлих на відкритій місцевості, переважно на горбі, у неглибоких могилах, насипаючи над нею земляний курган (прадавній арійський звичай, характерний для козаків – І. К.). Поруч з тілом небіжчика клали закорковану пляшку, всередині якої був лист з коротким життєписом померлого.
З часом щезли з поверхні землі й ті аріанські могили... Тільки вежа-каплиця на околиці Тихомеля залишилася німим свідком їхньої діяльності. Тихомельська вежа стала своєрідним уявним містком, який поєднує перших хрестиян з православними українцями, давньоримських аріан з социніанами Італії, "польських братів" з волинськими шляхтичами. Вежа над волинською річкою Горинь – дзеркало цілої епохи в історії середньовічної Європи та України» (Козак Руслан. Тихомель та аріани).
На завершення згадаємо про козацькі хрести, які виразно відрізняються від християнських.

Козацькі хрести на цвинтарі в селі Усатово під Одесою.

Козацький цвинтар у селі Буша на Вінниччині.

Пагорб неподалік від замчища усіяний сотнями могил XVIII–XIX ст. На багатьох викарбувані дати поховання, імена та прізвища, на інших написи стерлися. 

Не важко побачити, що вони є продовженням прадавньої традиції, корені якої сягають часів зародження Трипільської цивілізації 7500 років тому. Так, найдавніший козацький хрест, з властивими для трипільців заокругленнями, зображений на кераміці найдавнішого трипільського поселення Бернашівка 55–54 ст. до н.е. (Подністров’я, Вінницька область). Див.: Ной, вара і Великий Потоп.

«Хрест Ноя», або «Сонце Правди»– козацький хрест з найдавнішого трипільського поселення Бернашівка.
Ткачук Тарас. Знакові системи трипільсько-кукутенської культурно-історичної спільності (мальований посуд). – Вінниця: НОВА КНИГА, 2005. – 418 с. – Частина 1, с. 255. Бернашівка. Каталог знаків на посуді.

Наявний фактаж приводить до висновку, що Козаччина була спробою відновлення на вищому рівні давнього, органічно притаманного українцям способу життя, заснованого ще в часи народження Трипільської цивілізації.
Основою цього способу життя був арійський світогляд у формі аріянства (арійського хрестиянства), складовою якого було козацьке характерництво. То ж не випадково, що перші згадки про характерників (15 ст.) збігаються з першими відомостями про застосуванням глаголиці – «аріянського письма» – в якості тайнопису (до 13 ст. глаголиця була відкритою абеткою, якою масово творилася духовна література).
Організаційною реалізацією аріянства була «скупія» (скуфія, копне або купне право) – традиційна арійська система самоврядування, основана на змагальності, виборності і персональній відповідальності (див.: Трипільська етномережа – арійська держава Золотої доби).
Зовнішніми проявами аріянства були курганні похован-ня, сонячні хрести і сварги (на могилах, вишиванках і рушниках), практична метафізика (характерництво), письмо глаголицею, духовна література розмовною мовою, культ знань, безстрашність (основана на вірі в реінкарнацію), просте життя.
Козаки не називали себе аріянами, тому що вже тоді на аріян (аріохрестиян) було надійно причеплено ярлик найбільших і найстрашніших єретиків. Це як сьогоднішній ярлик, що арії – це фашисти, нацисти і взагалі дуже погані люди. Здавалось би, повна маячня, а проте сьогодні жодна партія чи громадська організація в Україні не назве себе арійською, хоча б тому, що її просто не зареєструють. Нинішні українці ще рідко коли відверто називають себе арійцями, але від цього не змінилася арійська сутність українства.

«Хрест Ноя» – «Сонце Правди» на животі Козацької Богородиці.
Ікона «Богородиця Слобідська Цариця Козацька» (художник-іконописець Олександр Цугорка) в козацькій церкві Покрова Пресвятої Богородиці на Мамаєвій Слободі.

НАСКІЛЬКИ ІСТИННИМ БУЛО АРІЯНСТВО КОЗАКІВ?
Головними індикаторами істини є логічна цілісність і позитивні емоції, а остаточним критерієм – добрі плоди. Скоріше всього, повної цілісності вже не було, оскільки у світогляд уже були вкорінені ворожі закладки.
Щодо позитивних емоцій: так, вони були. Вся козацька культура – це переважно життєрадісні пісні, бравурна музика, енергійні танці, дотепи і жарти, навіть у найскрутніших ситуаціях.
Релігійна практика? Її вищим проявом було козацьке характерництво: вміння керувати стихіями, ставати невидимим, зцілювати словом (заговорювати рани) і навіть воскрешати убитих. Згідно з переказами, після боїв важко поранених і убитих козаків клали в середину кола, а навколо всі живі починали енергійно співати спеціальні пісні. Ритуал відновлення міг тривали до самого світання. Рани поступово затягувалися, а деякі померлі оживали і згодом брали участь у наступних боях.
Це відповідало практикам первинних аріохрестиянських громад. Про них писав святий Іриней Ліонський, розповідаючи про те, чим істинні церкви відрізняються від єретичних:
«Бо вони [єретики] не можуть дарувати ні сліпим зір, ні глухим слух, ні проганяти всіх демонів, – окрім тих, яких самі ж насилають, якщо втім і це роблять, – ні зціляти недужих, або кульгавих, або розслаблених, або тих, що страждають другою якою-небудь частиною тіла, як це часто буває з тілесної немочі, ні відновляти належне здоров’я після хвороб, що приходять із-зовні. Вони [єретики] не тільки не воскрешають мертвого, – як воскрешав Господь і апостоли за допомогою молитви, і як це часто бувало серед братів у потребі, коли вся місцева Церква молилася з посиленим постом і повертався дух померлого, і людина отримувала дар життя молитвами святих, – але й абсолютно не вірують у можливість цього, вважаючи "воскресінням з мертвих" сприйняття людьми проповідуваного ними вчення» (Ириней Лионский. Против ересей – Книга 2, глава XXXI).
Тобто єретичні громади неспроможні здійснювати воскресіння плоті, тому змінюють тлумачення цього слова, мовляв, воскресіння – це тільки метафора пізнання кимось їхнього єретичного вчення.
Святий Іриней продовжує: «Втім, вони можуть сказати, що і Господь здійснював (Свої справи) також примарним чином... Істинні учні Його, отримуючи від Нього благодать, творять в ім’я Його (чудеса) на благодіяння іншим людям, згідно з тим, як кожен з них отримав від Нього дар. Бо одні істинно і безсумнівно виганяють демонів, так що ці звільнені від злих духів часто робляться віруючими і приєднуються до Церкви. Інші мають передбачення майбутнього, яснобачення і пророчу мову. Інші ж зцілюють хворих через покладання рук і повертають їм здоров’я. Навіть, як я вже говорив, і мертві воскресали і перебували з нами доволі багато років.
І що ще? Неможливо перелічити дарування, які Церква по всьому світу отримала від Бога в ім’я Ісуса Хреста, і щоденно являє їх задля благодіяння народів, нікого не зваблюючи, ні від кого не вимагаючи грошей. Бо вона як даром отримала їх від Бога, також даром і роздає. І вона робить це не за допомогою закликання ангелів чи чарувань чи інших негідних засобів, але чисто, щиро і відкрито звертаючи молитви до Господа, що все сотворив [Бога-Творця], і закликаючи ім’я Господа нашого Ісуса Хреста, творить дива на користь людей, а не до їх зваблювання» (Там же, глава XXXII).
Отже, з погляду добрих плодів, саме козацькі аріянські громади (а козаками тоді називали не тільки воїнів, а весь оновлений український етнос) були істинними учнями Ісуса Хреста і правдивими хрестиянами. Натомість іудохристиянські громади були і залишаються єретиками, адже не володіють силою Божою і не спроможні до чудотворення на благо людей.

Як стверджує засновник Бойового Гопака Володимир Пилат, 90% козаків були аріянами.  

Продовження: Юрій Немирич – лідер аріянства, полковник Богдана Хмельницького.

В тему:

• Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля 
• Арійські обряди та настанови
• Іудохристиянська антитеза
• Світоглядні принципи арійства
• Світоглядна антитеза, лівий шлях
• Сварга і дракон – символи арійства
• Первинні арійські хрестиянські храми прикрашалися сваргами
• Аріянство – релігія знань
• Аріанство у слов’ян
• Скуфія брахманів і Русь кшатріїв
• Русь – земля Тура
• Русь аріанська
• Хрещення варнових богів Русі
• Аріанські храми в Україні
• Свята Русь – держава Золотої доби
• Антиохійський аріянський центр
• Єгипетський іудохристиянський центр
• Галілеяни – хрестияни – аріяни
• Хрестиянство і християнство – дві різні релігії
• Динамізм – філософський фундамент аріохрестиянства
• Міф про гоніння християн
• Фарисей Шауль – апостол, прапор і криголам
• Аріянство – релігія Римської імперії
• Новий порядок імператора Феодосія
• Аріянство у скіфів-готів-слов’ян
• Вульфила – великий брахман аріянства
• Глаголиця – священне письмо брахманів
• Готи – засновники хрестиянської Європи
• Кирилиця – інформаційна диверсія
• Ярослав Мудрий – внутрішній ворог
• Українське аріянство
• Музей Хреста, фронти ідеології і козацьке аріянство