Канів. Освячення сонячно-блакитних прапорів Шевченковим словом (фоторепортаж)

У всякого своя доля
І свій шлях широкий,
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки, —
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.
А той, щедрий та розкошний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..

(уривок з поеми "Сон")

Стоїть в селі Суботові 
На горі високій 
Домовина України, 
Широка, глибока. 
Ото церков Богданова. 
Там-то він молився, 
Щоб москаль добром і лихом 
З козаком ділився. 
Мир душі твоїй, Богдане! 
Не так воно стало; 
Москалики, що заздріли, 
То все очухрали. 
Могили вже розривають 
Та грошей шукають, 
Льохи твої розкопують 
Та тебе ж і лають, 
Що й за труди не находять! 
Отак-то, Богдане! 
Занапастив єси вбогу 
Сироту Украйну! 
За те ж тобі така й дяка. 
Церков-домовину 
Нема кому полагодить!! 
На тій Україні, 
На тій самій, що з тобою 
Ляха задавила! 
Байстрюки Єкатерини 
Сараною сіли. 
Отаке-то, Зіновію, 
Олексіїв друже! 
Ти все оддав приятелям, 
А їм і байдуже. 
Кажуть, бачиш, що все то те 
Таки й було наше, 
Що вони тілько наймали 
Татарам на пашу 
Та полякам... Може, й справді! 
Нехай і так буде! 
Так сміються ж з України 
Стороннії люди! 
Не смійтеся, чужі люде! 
Церков-домовина 
Розвалиться... і з-під неї 
Встане Україна . 
І розвіє тьму неволі, 
Світ правди засвітить, 
І помоляться на волі 
Невольничі діти!.. 

Гурт ТрансФормер з піснею "Калина" на слова Тараса Шевченка:
Завантажити (мр3, 6.9 Мб) 

Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
Почула дівчина
І в білій свитині
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.
І вийшов до неї
З зеленого гаю
Козак молоденький;
Цілує, вітає,
І йдуть по долині,
І йдучи співають.
Як діточок двоє,
Під тую калину
Прийшли, посідали
І поцілувались.
Якого ж ми раю
У бога благаєм?
Рай у серце лізе,
А ми в церкву лізем,
Заплющивши очі,—
Такого не хочем. 
Сказав би я правду,
Та що з неї буде?
Самому завадить,
А попам та людям
Однаково буде.

Тарас Шевченко, перша половина 1849, Косарал.

На могилі Тараса Шевченка до 1923 року стояв чавунний пам'ятник-хрест, встановлений у 1884 році. Більшовицька влада зробила з Шевченка революційного поета і використала у своїх цілях. Хрест, звичайно, прибрала. Але, на щастя, він не зник. Цікаво, що подібний козацький хрест, який ще називають кельтським хрестом, стоїть біля церкви Богдана Хмельницького у селі Суботів. Це - також Черкащина, козацький та гайдамацький край.

Світе ясний! Світе тихий!
Світе вольний, несповитий!
За що ж тебе, світе-брате,
В своїй добрій, теплій хаті
Оковано, омурано
(Премудрого одурено).
Багряницями закрито
І розп’ятієм добито?

Не добито! Стрепенися!
Та над нами просвітися,
Просвітися!.. Будем, брате,
З багряниць онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленними* піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!

Тарас Шевченко, 27 червня 1860 р., С.-Петербург.

* Явленними піч топити... — Ідеться про ікони, які церква оголошувала чудодійними, оскільки вони з’явилися нібито з «волі Божої», без людської участі.

Щоб зрозуміти цей вірш, читайте Остання хуцпа голого короля.