Казка про сміливого Лева та грізного Ведмедя

Серед широкого поля, на котрому буйно росла висока зелена трава жив собі золотогривий Лев. Йому подобались відкриті простори і він почував себе там повноправним господарем. Збудував собі хату на пагорбі, на узліссі поклав пасіку.

      Весною сіяв у полі гарбузи, а вони влітку виростали жовтими, круглими, великими. Ними восени годував худобу. А взимку частував гостей медом.

      В ясні дні Лев полюбляв грітись на теплому сонечку, розлігшись серед пахучих трав. Та він і сам був схожий на сонце, а його золотиста грива була, наче промінчики, що розходились в різні боки.

      А одразу за тим полем ріс густий темний ліс. І жив у тому лісі здоровенний, зубатий, волохатий Ведмедько! Якось узимку, зламавши огорожу, заліз він на поле і одразу до пасіки, бо до меду ласий, а працювати не любить. Зжерши мед, почвалав до стайні, де була худоба. Та й викрав там отару баранів. А баранів легко красти, бо їм куди гукнеш, туди вони біжать стадом.

      Дарма, що Ведмедисько був більший за Лева, хоробро кинувся господар до кривдника навперейми і трохи відтіснив його до лісу. Але не зовсім прогнав. Став нападник пручатися, ревіти, лапами махати.

      Півень тим часом вистрибнув на паркан та й прокукурікав: «Я вкрай стурбований поведінкою Ведмедя». А той далі стайні трощить і велику шкоду в господарстві заподіює. Та бачить оборонець свого поля, що тільки він хоче Ведмедя заскочити зненацька, як той вислизає, наче знає його замисли. А часом і Лев до пастки потрапляє, коли хоче до Ведмедя наблизитись. Думав, як це може бути, що Ведмедисько усі замисли розкриває? А тоді здогадався, що то Дятел своїм стукотінням постійно попереджав Ведмедя.

      «Як мені цього Дятла позбутись? Адже він високо на дереві сидить, не дістати. Та й не видно його серед листя, тільки коли стукотить чути.

Звернувся Лев до Зозулі:

- Зозулько, прожени Дятла. Він про всі мої дії Ведмедеві доповідає, а від нього он яка шкода.

- Хіба можна проганяти Дятла? Він мені дупло робить, а потім в ньому мої яєчка висиджуватиме, – сказала Зозуля, котра полюбляла чужою працею жити.

Тоді Лев звернувся до Чайки:

- Чайко-кружляйко, вижени зрадливого Дятла з мого саду, щоб я міг Ведмедя здолати.

- Я б хотіла його прогнати, але не сила мені з ним змагатись. Треба покликати на допомогу Сокола. Той високо літає, крила сильні має. Він уже точно Дятла зможе прогнати. Полечу я на пошуки Сокола, а ти тим часом пильнуй, бо Ведмідь і на хитрощі здатен.

     І знову Лев пішов на герць з Ведмедем, а той і справді до хитрощів вдався, каже:

- Чого нам Левчику битися? Краще помиримось. Ти відступи і я відступлю.

       Втомлений був Лев та й погодився на підступне вмовляння Ведмедя. А той побачив, що Лев відступив, зібрав сили та й далі битись.

       А тим часом прилетіла Чайка туди, де жив колись Соколик, а гніздо вже порожнє. Полетіла вона далі, а на зустріч їй Лебедик.

- Лебедику-праведнику, чи бачив ти Сокола з нашого окола? – віршами заговорила Чайка.

- Бачив, – відповів добрий Лебедик, – живе він на верхівці великого дуба, у котрого кора груба.

Полетіла Чайка до дуба, що ріс на узліссі, аж там побачила Сокола і звернулася до нього шанобливо:

- Соколе ясний, Соколе спритний, летімо зі мною. Люте Ведмедисько напало на наше поле, зрадливий Дятел йому допомагає. Тільки ти можеш його прогнати!

      Тоді Соколик і Чаєчка, охоплені благими спонуканнями, полетіли чимдуж  на поміч Левові. Прилітають, а там знову: Ведмідь стайню трощить, овець полохає. А Півень з паркану тільки те й знає, що турботливо кукурікає. Дятел ж про все Ведмедеві доповідає.

      Соколик одразу на Дятла налітає, міцними кігтями хапає та в клітку його. Так, щоб не видно його було й не чути.

     Ведмідь тоді як зареве:

-        Мир! Мир! Мир!

-        Мир? – здивувався Лев.

Дитино, а як би ти вчинила на місці Лева?

Серпень 2014 – лютень 2015