Кращий фундамент для взаєморозуміння між народами і країнами

Організатором таких зустрічей і концертів в Клайпеді виступила Ірина Петрульніне - керівник колективу української традиційної культури «Просвіт».Клайпедський народні таланти з таких зустрічей і концертів черпають багато корисного, а також натхнення для своєї подальшої творчої роботи.

Народна дипломатія розвиває взаєморозуміння між людьми, а культура - найкращий фундамент для взаєморозуміння між народами і країнами.

Ірина Петрульніне - керівник центру української традиційної культури «Просвіт»

Багато років представляємо українську культуру в Литві, а також запрошуємо колективи з України. В цьому році, спільно з міським самоврядуванням Клайпеди, ми запросили на фестиваль, який проходить в литовському селі Бикова Шелутского району, фольклорний ансамбль «Володар». Ним керує Маргарита Скаженнік.

Про цей колектив ми знаємо вже рік, нам багато чого розповів про нього професор Клайпедського університету Рімантас Склюжінскас. Ми тоді прийняли рішення запросити їх на серію концертів, головне - на фестиваль в Біковенах. Ще у нас пройдуть концерти для прихожан Свято-Микільської церкви і жителів Шилутського району. Також ми вирішили влаштувати камерний фольклорний концерт в «Доброї хаті», куди запросили литовських любителів фольклору і української старовинної пісні, яка має багато спільного з литовськими народними традиціями.

Маргарита Скаженнік - керівник фольклорного колективу «Володар» з Києва

У нас, українців і литовців, багато спільного в матеріальній та духовній культурі, це виховує повагу і взаємний інтерес до народних традицій.

Ми сюди привезли старовинні пісні, а звідси набираємося позитивних емоцій. Ми бачимо, наскільки це цікаво в світі, це дає нам впевненість, що це важливо і для України.

Ансамбль «Володар» був створений в 1993 році Іриною Клименко як дитячий колектив при музичній школі. Коли діти виростали, склад змінювався, а я стала, як етномузиколог, керівником цього колективу. У нашому колективі багато вчених, які досліджують музичну культуру, разом їздимо в експедиції. Ми всі - працівники проблемно-наукової дослідницької лабораторії при Національній музичній академії, співпрацюємо з Національним центром по збереженню культурної спадщини. Ми вчені, в експедиціях записуємо, а потім намагаємося відтворити так, як співають в селах, без обробки. Душею колективу і його музикантом є Микола Семиног, Галина Качур - етномузиколог, Олег Коробов також етномузиколог, Леся Ткачук - наша берегиня зібраного в експедиції.

У нас є багато спільного з музикою литовців, це як раз виховує інтерес і повагу один до одного. У Литві ми збагачуємося позитивними емоціями, нас слухають, цінують і навіть дивуються, що ми таке знайшли.

Рімантас Склюжінскас - професор Клайпедського університету

Хочу сказати, що цей концерт - маленька частина тієї великої роботи, що робить колектив «Володар» на литовській землі. Головне - спілкування, то, що відбувається між ними і залом в діалозі, в оповіданнях про костюми, про те, як були знайдені ці пісні.

У таких діалогах можна радіти продовженню і взаємозбагаченню культурної спадщини наших народів. Всі, присутні на концерті, були раді, що почули старовинні пісні. Це дуже важливо і для литовців, вони почули старовинні українські пісні не з нот і збірників, а з живого голосу, записаного від бабусь, що зберегли їх у своїй пам'яті. Ось саме цей спів від народних виконавців показує цінні коріння і дозволяє слухачеві багато згадати і дізнатися традиції, всю широту життя дідів і прадідів, наслідувати цей приклад і у нас в Литві.

Я скажу, як вчений, що знаю багато з литовського фольклору і, слухаючи українську пісню, порівнюю з нашими піснями, наприклад, з регіону Зукія. Приємно дізнаватися схожі мелодії і слова. Про що це говорить? Ми - коріння одного старовинного дерева. Маючи багато таких концертів, зможемо робити ось такі генетичні відкриття, хто ми є - ми діти одного племені, одного роду. Я особисто знаю, що ці пісні значать для кожного слухача. Ці збирачі і популізатори знають всю історію цієї пісні, вони ж відчули, як бабусі співали, а бабусь, може, вже й в живих немає. Важко сказати, але пісня жива. Бачите, до Клайпеди дійшла, і далі піде. Дай Боже, щоб йшла в інші країни. І я чесно кажу, експорт - це не найголовніше, це усвідомлення глибини наших спільних коренів.

Знаєте, я думаю так: треба і записувати, і співати, і слухати, і вчитися ці пісні співати, щоб тривала наша традиція. Адже повітря кожному з нас щохвилини і щомиті потрібно, ми повинні дихати і усвідомлювати важливість цієї традиційної культури для нашого життя тепер і в майбутньому, і завтра, і післязавтра, через рік і через десятиліття. Це для нас те ж саме духовне повітря, яке всім потрібно. Сьогодні це українська пісня, завтра білоруська, литовська... Все прості люди розширюють свій кругозір, коли чують пісні сусідніх культур. Якщо будемо це поважати, то і нас теж будуть поважати. Ми віддаємо своє і отримуємо натомість більше. Якщо можеш дати щось позитивне зі своєї культури, натомість отримаєш вдвічі.

Я думаю, ці виступи фольклорного колективу «Володар» з України в Литві дають багато і нам, і українцям. У Києві, коли йшов коридорами Національної музичної академії, чув, що, коли репетирує колектив «Володар» і звучать нові пісні, тільки що записані в черговий експедиції, то студенти класичних напрямків - баяністи, вокалісти, піаністи - захоплюються їхньою музикою, їм це цікаво. Вони співають і на вулиці, і в поїздах, коли повертаються з експедицій, вони з цими піснями живуть. Я скажу як литовець: ми дуже раді, що ці пісні звучать і ми можемо їх слухати, це виконання досягає наших сердець. Кожен відчуває це по-різному, хтось згадує своїх дідів, інші згадують село і бабусю, яка приїжджала до онуків в місто. Як вона цілувала поріг рідної домівки, як вона хрестилася - це все можна тільки відчути, як саму пісню, словами це важко передати...

І дай Боже цим талановитим людям, які зібралися в колектив «Володар», продовжувати ділитися нашими культурними цінностями і продовжувати їх нескінченно.

Ганна Агішева та Петро Олар (Клайпеда).

На фото Олександра Агишева - моменти виступів в «Доброї хаті»