Кримський «Подарунок Хрущова»: документальний аналіз міфу

— Протягом тривалого часу ви глибоко досліджували питання про передачу Криму Україні за місцевими джерелами. На вашу думку, що спонукало верховні органи влади до такого кроку?

— Витоки рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році. Тогочасну кризу економіки і сільськогосподарського виробництва спричинила масова депортація кримськотатарського народу, греків, вірменів, чехів, болгар та німців. Загальна кількість вивезеного з Криму люду сягала близько 300 тисяч, доросле чоловіче населення воювало на фронтах і зазнало значних втрат, отже півострів практично обезлюднів. Офіційна статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар тут лишилося близько 500 тисяч. Якщо говорити образно, то всіх післявоєнних мешканців Криму можна було зібрати на територіях сучасного Сімферополя та Феодосії. У більшості кримських сіл уже влітку не було кому зібрати й мізерні врожаї. Якщо в 1940 році площа посівів у Криму становила 987,4 тисячі гектарів, то у 1950-му вона зменшилась майже на 100 тисяч (881,9 тис. га). До війни степовий Крим спеціалізувався на вирощуванні високоякісних сортів цінних пшениць. Площа озимої пшениці в Криму в 1940 році складала 447,5 тис. га, а в 1950-му зменшилася майже вдвічі (257,5 тис. га). Значно скоротилися площі і технічних культур. Порівняно з 1940 роком у всіх категоріях господарств площа садів зменшилась на 6 тисяч гектарів. На присадибних ділянках фруктові дерева вирубали через непомірні податки, які запровадив «батько Сталін». В 1913 році середній урожай зернових культур на кримській землі складав 11,2 ц/га, в 1940-му — 10,7, а в 1950 році — 3,9 ц/га. У 1950 році порівняно з 1940 роком Крим майже в 5 разів скоротив продаж зерна, в три рази — тютюну, вдвічі — овочів.

Глибоку кризу переживала і соціальна сфера області. Сьогодні ніхто не повірить у те, що в Криму ще наприкінці 1953 року було лише 3 хлібнi магазини, 18 — м’ясопродуктів, 8 — молочних, 2 — тканин, 9 — взуття, 5 — будівельних матеріалів та 28 — книжкових крамниць. Повністю припинилася торгівля овочами та картоплею в державному секторі.

— Як на цю катастрофічну ситуацію реагувало тодішнє керівництво Криму?

— Збори партгоспактиву в Криму в жовтні 1953 року провели без серйозного аналізу стану сільськогосподарської галузі, без пошуків і критики винуватців, так би мовити, по- домашньому. Головний доповідач — перший секретар П. І. Титов, що і як фахівець відповідав за цю галузь, досить лояльно покритикував апарати обкому і райкомів за недостатнє керівництво сільським господарством. Критики на адресу перших осіб області не було.

Однак Першому секретареві ЦК КПРС Микиті Хрущову, який добре знав ситуацію в Криму, така самозаспокоєність кримського керівництва прийшлася дуже не до смаку. Оскільки офіційна звітність та численні скарги переконували у протилежному. Мабуть, саме це й спричинило його таємну появу в Криму глибокої осені 1953 року. Про неї немає жодної згадки у тогочасній кримській пресі. Лише спогади Олексія Аджубея, зятя Хрущова, який супроводжував Першого секретаря в інспекторській поїздці до Криму, свідчать про реальність цього факту.

Кримська дійсність 1953 року, зображена ним, просто вражає своєю безнадійністю. За словами Аджубея, найбільше ошелешили, схвилювали і обурили Хрущова галасливі натовпи російських переселенців, які торпедували машину Першого секретаря. Люди скаржилися на нестерпні умови життя, погане житло, нестачу харчів, вимагали допомоги. «Чого ж ви їхали?» — питав Хрущов. — І натовп заволав: «Нас обманули».

За свідченням Олексія Аджубея, Хрущов у той же день терміново виїхав до Києва. Пiсля приїзду, у Маріїнському палаці він мав тривалу розмову з керівництвом республіки. Головною темою її стало кримське питання та неприємні враження від поїздки. Користуючись своїм величезним авторитетом серед київського керівництва, Микита Сергійович умовляв українців допомогти відродженню кримської землі. «Там южане нужны», — переконував він.

— Отже, це було в першу чергу економічне рішення — і не одного Хрущова? Хто ще брав участь в його розробці та прийнятті?

— Безперечно, рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до УРСР було породженням «колективної думки» вищого керівництва партії та уряду СРСР. Без участі старої сталінської гвардії — Маленкова, Молотова, Кагановича, Ворошилова, Булганіна — воно б не відбулося.

Тому це ніякий не «подарунок п’яного Хрущова», як кажуть зараз російські шовіністи. Позиції Хрущова в партії і державі на той час ще не були настільки сильними, щоб самочинно вирішувати долю такого стратегічно важливого регіону, як Крим. А тому намагання деяких російських політиків і місцевих кримських сепаратистів перекласти відповідальність на Микиту Хрущова з наукового погляду не витримують критики і є кон’юнктурно- спекулятивними. Не існує жодного документа, який би підтверджував вирішальну роль Хрущова у кримському питанні 1954 року, а тим більше намагання зробити якусь послугу Україні. Більше того, в тогочасних документах про це рішення нема навіть згадки про 300-річчя Переяславської ради, до якого, начебто, цей « подарунок» було приурочено. Це була жорстка економічна необхідність...

Адже навіть перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область лишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними. Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання, будівництва. Ось що писала «Кримська правда» 17 січня 1954 року: «Не остаются в долгу и украинцы. Они деятельно помогают крымчанам строить прекрасные города и курорты, развивать промышленное производство. На стройки города-героя Севастополя, курортной Ялты непрерывным потоком идут с Украины мощные отечественные механизмы и оборудование. Столица Украины — Киев шлет сюда мощные механические погрузчики, автоматические дозаторные устройства для бетонных заводов; Харьков дает башенные и электромостовые краны, тракторы и т.д.».

Отже, на підставі вивчення наявних матеріалів доходимо висновку, що рішення про передачу Кримської області Україні у вищого керівництва СРСР визріло наприкінці 1953 — на початку 1954 року. Впродовж цього періоду велася напружена підготовча робота. Проводилася також інтенсивна ідеологічна робота з підготовки кримчан до змін. Саме в цей час на сторінках кримської преси замайоріла й українська тематика. Публікації в «Кримской правде», друкованому органі іншої республіки, переконливо засвідчують про початок підготовки громадської думки.

Отож, після належного проходження «кримського питання» по всіх інстанціях в РРФСР та в УРСР і ретельного обговорення його на засіданні Верховної Ради СРСР Президія Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954 року одноголосно ухвалила Указ «О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР».

— Але ж 300-ліття Переяславської ради в Криму все ж відзначали. Як це було?

— Звичайно, тодішні керівники добре розуміли, що під передачу Криму необхідно було підвести надійне ідеологічне підґрунтя. Ним став досить вигідний і зрозумілий радянським масам ювілей — 300-ліття Переяславської ради, яку пропагандистська машина як царської так і більшовицької імперії представляли як возз’єднання України з Росією. Цю дату вирішили гучно і широко відзначити на державному рівні. Передача Кримської області до складу України напередодні грандіозного свята «вечной дружбы двух братских народов» чудово вписувалася в добре підготовлений кремлівський сценарій. Подальші події показали, що такого гучного пропагандистського шоу, влаштованого в Криму в другій половині травня 1954 року з нагоди 300-ліття возз’єднання, мабуть, не було в жодній з українських областей, навіть у Переяславі.

16 травня 1954 року, згідно з постановою виконкому Кримської обласної і Сімферопольської міської Рад депутатів трудящих, відбулася об’єднана ювілейна сесія, присвячена 300-літтю возз’єднання України з Росією. Засідання відбувалося в обласному театрі ім. Горького. 24 травня 1954 року «Крымская правда» писала: «Как большой радостный праздник встречают трудящиеся Крыма знаменательную дату — 300-летие воссоединения Украины с Россией». В обласному театрі впродовж травня — червня з величезним успіхом йшла п’єса О. Корнійчука «Богдан Хмельницький». 23 травня на центральній площі міста відбувся багатотисячний мітинг. Після цього грандіозне дійство було перенесене на стадіон «Харчовик». Не менш урочисто відзначали свято і в інших кримських містах та селищах, у тому числі і в Севастополі. Немає сумніву, що такий розмах і пишноти, влаштовані на півострові, водночас були і святкуванням офіційної передачі Криму Україні.

— Відомо, що в післявоєнні роки, щоб компенсувати нестачу населення в Криму, на півострів переселяли багато родин з материкової частини країни. Який внесок вони зробили в економіку тодішньої області?

— Ось що тоді писала обласна газета «Кримська правда»: «Глибокої осені 1952 року в колгосп ім. Калініна Зуйського району прибули переселенці. Їх було 86 сімей, всі з України, з Чернігівщини. Тривалий час у колгоспі не ладилося з тваринництвом. За два роки у колгоспі здали в експлуатацію свинарник та телятник, кожний на 100 голів, і корівник на 120 голів». На жаль, така ідилічна картина спостерігалася не на всіх фермах і не в кожне кримське село в 1952 році переселяли сотні сімей українських селян. Цей процес значно пожвавішає впродовж весни 1954 року і триватиме в 60-70-ті роки.

За післявоєнні роки з допомогою України в Криму збудовано Північно-Кримський зрошувальний канал. Дніпровська вода дісталась і Ялти, і Севастополя. На півострові збудовано хімічний промисловий комплекс, багато заводів і фабрик в Криму ведуть свою історію уже після 1954 року. Отже те, яким сьогодні став Крим — було забезпечене цим історичним актом 1954 року. Швидке економічне піднесення всіх галузей виробництва вже в перше десятиліття після передачі Криму Україні — найвагоміший доказ вирішального внеску українського народу в післявоєнне відродження півострова. Тож орденом «на грудях планети», за висловом Пабло Неруди, він став уже в складі України.