Легендарний герой України, якого можна сміливо вважати і національним героєм-месником за депортацію чеченців, інгушів та кримських татар, всім своїм життям показав майбутнім поколінням приклад незламної віри у перемогу справедливості і торжество національної ідеї. Він став наочним прикладом того, як має бути покаране Зло.
Початок січня 1945 року відзначився тим, що в Карпатах воїнами УПА було знищено зведену дивізію НКВД разом з її командувачем — генералом, Героєм Радянського Союзу, Сергієм Дергачовим. Своє «геройське» звання і генеральські погони цей енкаведист отримав не за героїзм в боях з німецькими фашистами, на фронті цей «герой» не був і дня, а за активну участь у організації і здійсненні депортацій чеченського та інгушського народів у лютні — березні 1944 року і кримсько-татарського народу в травні того ж року. В Карпати від прибув зі своїм 256 конвойним полком для виконання тих самих злочинів, які він здійснив на Кавказі і в Криму. Та не так сталося як гадалося… Тут «геройські вертухаї» зіткнулися не з дітьми і старими, яких нікому було захистити, а з Українською Повстанською Армією і з одним з легендарних її старшин — сотником Кривоносом (Мирославом Симчичем).
Треба відзначити, що генералові Дергачову на додачу до прибулого з ним полку злочинців, в Прикарпатті були придані сили 31, 33 і 87 прикордонних загонів та сили місцевої міліції. Таким чином була створена зведена дивізія НКВД, яка заходилася активно боротися з бандерівським рухом. В грудні 1944 перед цією бандою було поставлено задачу захопити селище Космач і знищити курені і сотні УПА, які дислокувались у цьому районі.
5 січня 1945 року частини цієї дивізії, складені з прикордонників, почали наступ на Космач, з якого бійці УПА вийшли, щоб уникнути кровопролиття серед мирного населення. Виконавши задачу, прикордонники зайняли оборонні позиції на околицях Космача, а у селище вдерлись горлорізи Дергачова. Вони зчинили і місті справжню різанину, грабіж і гвалтування. Тобто, зайнялися, звичною для них з часів Криму та Кавказу, бандитською справою.
В цей час у лісах навколо Космача збирались сили української армії, скликані з прилеглих районів — місцеві курені «Гайдамаки», «Карпатський», «Гуцульський» і «Перемога», з Калущини сюди зрейдував знаменитий курінь «Скажені» Павла Вацика-Прута. Всього — близько 10 сотень чисельністю понад 1200 старшин і стрільців.
Сюди ж рушила і Березівська сотня першого куреня УНС (української народної самооборони), в якій служив командиром чоти Мирослав Симчич, молодий старшина, який на той час вже відзначився у багатьох боях з загарбниками. Дорогою у селі Шипіт ця сотня розгромила батальйон карателів, але в бою було поранено сотника Мороза, котрий передав командування сотнею Симчичу. Так він і став сотником Березівської сотні.
Коли сотня прибула в район Космача, там вже третій день йшов бій з дивізією Дергачова. Повстанці, оточивши з усіх боків містечко, в ночі атакували позиції конвойного полку і прикордонників. Розслаблене безкарними грабунками і насильствами, воїнство Дергачова впало у паніку. У темряві вони відкрили вогонь по своїх же прикордонниках, що тримали оборону з боку лісу, прийнявши їх з переляку за бандерівців. Додало страху і паніки й те, що українські повстанці зуміли дати хибний сигнал ракетами для авіації яку викликали для підтримки енкаведистські бандити. Бомби, що призначалися бандерівцям впали на голови дергачівців. Зазнаючи величезних втрат і не маючи змоги вирватись з оточення, вони були змушені викликати підкріплення.
Генерал Дергачов прийняв рішення особисто вирушити на допомогу із залишками своєї зведеної дивізії. Але радіограми з воланням про допомогу і рішенням генерала перехопила розвідка УПА.
Завдання зупинити енкаведистський резерв було покладено на Березівську сотню, котру посилили 22 легкими кулеметами, однією 23-мм. протитанковою гарматою, двома мінометами та бійцями з сотні сотника Юрка. Всього Симчич мав під командуванням 215 вояків.
Мирослав прийняв рішення влаштувати засідку на дорозі Яблунів — Космач в урочищі річечки Рушір. Ця операція в майбутньому увійде в усі підручники бойової підготовки партизанських з’єднань, як зразок організації засідок в гірській місцевості. Її вивчатимуть бійці Че Гевари, Дудаєва, Хо Ши Міна.
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Мирослав Симчич — Рука Божої кари
Світ:
11060601o.jpg
Треба відзначити, що генералові Дергачову на додачу до прибулого з ним полку злочинців, в Прикарпатті були придані сили 31, 33 і 87 прикордонних загонів та сили місцевої міліції. Таким чином була створена зведена дивізія НКВД, яка заходилася активно боротися з бандерівським рухом. В грудні 1944 перед цією бандою було поставлено задачу захопити селище Космач і знищити курені і сотні УПА, які дислокувались у цьому районі.
5 січня 1945 року частини цієї дивізії, складені з прикордонників, почали наступ на Космач, з якого бійці УПА вийшли, щоб уникнути кровопролиття серед мирного населення. Виконавши задачу, прикордонники зайняли оборонні позиції на околицях Космача, а у селище вдерлись горлорізи Дергачова. Вони зчинили і місті справжню різанину, грабіж і гвалтування. Тобто, зайнялися, звичною для них з часів Криму та Кавказу, бандитською справою.
В цей час у лісах навколо Космача збирались сили української армії, скликані з прилеглих районів — місцеві курені «Гайдамаки», «Карпатський», «Гуцульський» і «Перемога», з Калущини сюди зрейдував знаменитий курінь «Скажені» Павла Вацика-Прута. Всього — близько 10 сотень чисельністю понад 1200 старшин і стрільців.
Сюди ж рушила і Березівська сотня першого куреня УНС (української народної самооборони), в якій служив командиром чоти Мирослав Симчич, молодий старшина, який на той час вже відзначився у багатьох боях з загарбниками. Дорогою у селі Шипіт ця сотня розгромила батальйон карателів, але в бою було поранено сотника Мороза, котрий передав командування сотнею Симчичу. Так він і став сотником Березівської сотні.
Коли сотня прибула в район Космача, там вже третій день йшов бій з дивізією Дергачова. Повстанці, оточивши з усіх боків містечко, в ночі атакували позиції конвойного полку і прикордонників. Розслаблене безкарними грабунками і насильствами, воїнство Дергачова впало у паніку. У темряві вони відкрили вогонь по своїх же прикордонниках, що тримали оборону з боку лісу, прийнявши їх з переляку за бандерівців. Додало страху і паніки й те, що українські повстанці зуміли дати хибний сигнал ракетами для авіації яку викликали для підтримки енкаведистські бандити. Бомби, що призначалися бандерівцям впали на голови дергачівців. Зазнаючи величезних втрат і не маючи змоги вирватись з оточення, вони були змушені викликати підкріплення.
Генерал Дергачов прийняв рішення особисто вирушити на допомогу із залишками своєї зведеної дивізії. Але радіограми з воланням про допомогу і рішенням генерала перехопила розвідка УПА.
Завдання зупинити енкаведистський резерв було покладено на Березівську сотню, котру посилили 22 легкими кулеметами, однією 23-мм. протитанковою гарматою, двома мінометами та бійцями з сотні сотника Юрка. Всього Симчич мав під командуванням 215 вояків.
Мирослав прийняв рішення влаштувати засідку на дорозі Яблунів — Космач в урочищі річечки Рушір. Ця операція в майбутньому увійде в усі підручники бойової підготовки партизанських з’єднань, як зразок організації засідок в гірській місцевості. Її вивчатимуть бійці Че Гевари, Дудаєва, Хо Ши Міна.
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля