Мирослав Симчич — Рука Божої кари

Початок січня 1945 року відзначився тим, що в Карпатах воїнами УПА було знищено зведену дивізію НКВД разом з її командувачем — генералом, Героєм Радянського Союзу, Сергієм Дергачовим. Своє «геройське» звання і генеральські погони цей енкаведист отримав не за героїзм в боях з німецькими фашистами, на фронті цей «герой» не був і дня, а за активну участь у організації і здійсненні депортацій чеченського та інгушського народів у лютні — березні 1944 року і кримсько-татарського народу в травні того ж року. В Карпати від прибув зі своїм 256 конвойним полком для виконання тих самих злочинів, які він здійснив на Кавказі і в Криму. Та не так сталося як гадалося… Тут «геройські вертухаї» зіткнулися не з дітьми і старими, яких нікому було захистити, а з Українською Повстанською Армією і з одним з легендарних її старшин — сотником Кривоносом (Мирославом Симчичем).

Треба відзначити, що генералові Дергачову на додачу до прибулого з ним полку злочинців, в Прикарпатті були придані сили 31, 33 і 87 прикордонних загонів та сили місцевої міліції. Таким чином була створена зведена дивізія НКВД, яка заходилася активно боротися з бандерівським рухом. В грудні 1944 перед цією бандою було поставлено задачу захопити селище Космач і знищити курені і сотні УПА, які дислокувались у цьому районі.

5 січня 1945 року частини цієї дивізії, складені з прикордонників, почали наступ на Космач, з якого бійці УПА вийшли, щоб уникнути кровопролиття серед мирного населення. Виконавши задачу, прикордонники зайняли оборонні позиції на околицях Космача, а у селище вдерлись горлорізи Дергачова. Вони зчинили і місті справжню різанину, грабіж і гвалтування. Тобто, зайнялися, звичною для них з часів Криму та Кавказу, бандитською справою.

В цей час у лісах навколо Космача збирались сили української армії, скликані з прилеглих районів — місцеві курені «Гайдамаки», «Карпатський», «Гуцульський» і «Перемога», з Калущини сюди зрейдував знаменитий курінь «Скажені» Павла Вацика-Прута. Всього — близько 10 сотень чисельністю понад 1200 старшин і стрільців.

Сюди ж рушила і Березівська сотня першого куреня УНС (української народної самооборони), в якій служив командиром чоти Мирослав Симчич, молодий старшина, який на той час вже відзначився у багатьох боях з загарбниками. Дорогою у селі Шипіт ця сотня розгромила батальйон карателів, але в бою було поранено сотника Мороза, котрий передав командування сотнею Симчичу. Так він і став сотником Березівської сотні.

Коли сотня прибула в район Космача, там вже третій день йшов бій з дивізією Дергачова. Повстанці, оточивши з усіх боків містечко, в ночі атакували позиції конвойного полку і прикордонників. Розслаблене безкарними грабунками і насильствами, воїнство Дергачова впало у паніку. У темряві вони відкрили вогонь по своїх же прикордонниках, що тримали оборону з боку лісу, прийнявши їх з переляку за бандерівців. Додало страху і паніки й те, що українські повстанці зуміли дати хибний сигнал ракетами для авіації яку викликали для підтримки енкаведистські бандити. Бомби, що призначалися бандерівцям впали на голови дергачівців. Зазнаючи величезних втрат і не маючи змоги вирватись з оточення, вони були змушені викликати підкріплення.

Генерал Дергачов прийняв рішення особисто вирушити на допомогу із залишками своєї зведеної дивізії. Але радіограми з воланням про допомогу і рішенням генерала перехопила розвідка УПА.
Завдання зупинити енкаведистський резерв було покладено на Березівську сотню, котру посилили 22 легкими кулеметами, однією 23-мм. протитанковою гарматою, двома мінометами та бійцями з сотні сотника Юрка. Всього Симчич мав під командуванням 215 вояків.

Мирослав прийняв рішення влаштувати засідку на дорозі Яблунів — Космач в урочищі річечки Рушір. Ця операція в майбутньому увійде в усі підручники бойової підготовки партизанських з’єднань, як зразок організації засідок в гірській місцевості. Її вивчатимуть бійці Че Гевари, Дудаєва, Хо Ши Міна.


Читати повністю ТУТ