Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Наслідувати Христа!

Світ:

На сторінках газети “Слово Просвіти” (тижневика Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка) розпочалась дискусія щодо моїх статей, привячених темі інформаційної війни проти християнства. Першим на них відреагував Юрій МИЦИК — протоієрей УПЦ Київського Патріархату, професор, доктор історичних наук.
Відгук пана Юрія Мицика опубліковано у числі 38 (17-23 вересня 2003 р.) у рубриці “Репліка” під назвою “Навіщо Богу «п'ята графа»?”. Наведемо повний текст цієї публікації:

Не так давно у «Слові Просвіти» (№ 34, 36) було надруковано дві розлогі статті головного редактора журналу «Перехід-IV» І. Каганця (“Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці” і Війна за Христа. Їх автор прагне очистити «християнську свідомість», подолати «вкраплення юдеохристиянської єресі», які, на його думку, не до кінця подолані Церквою. Він вважає також, що Христос, як і всі апостоли, крім Іуди Іскаріота, був галілеянином — арійцем (читай — українцем), заперечує, що над немовлям Ісусом було здійснено обряд обрізання, отже Церква, яка відзначає дане свято, є жертвою маніпуляції і т. д. Ще багато чого наговорено в цих статтях, але не будемо писати розлогу відповідь на них. Головне, що у цих статтях немає нічого спільного з християнством. Досить того, що Каганець називає Христа «сином галілейського теслі», тобто Йосифа. Досить того, що він пише про Нього не як про Спасителя, приписує Йому зовсім не ту Місію, про яку чітко свідчить Святе Письмо. У І. Каганця Христос — це якийсь земний вождь, котрий «започаткував перехід людства на вищий рівень життєдіяльності, показавши особистим прикладом шлях до Боголюдства»(?!).

Доводиться нагадати ту елементарну для кожного християнина істину, що св. Йосиф тільки номінально вважався чоловіком Пресвятої Діви і, звичайно, не був батьком Ісуса, яким був насправді Дух Святий. Христос є Богом, Сином Божим, однією з трьох іпостасей Пресвятої Трійці (Бог — Отець, Бог — Син, Бог — Дух Святий)! Саме тому спроби виписати Богу паспорт і вказати у ньому «п’яту графу» є, м’яко кажучи, дивними. Але не тільки. Прагнення понизити Бога до рівня «сина теслі», отже, просто людини, є характерним для багатьох антихристиянських течій. Так, останнім часом окультисти, які нічого спільного з християнством не мають, люблять величати Христа «посланцем Космосу», ставлять із Ним в один ряд царевича Будду, Мухамеда, різних філософів, політичних діячів тощо, забуваючи, що Бог створив Космос, а не Космос Бога. І якщо праведники після Страшного Суду будуть у Царстві Небесному, то це зовсім не означає, що вони стануть рівними Богу, навіть якимись «Боголюдьми».

Що стосується Діви Марії, то вона, згідно зі Святим Письмом, була єврейкою за походженням, походила із роду знаменитого царя Давида, а той, у свою чергу, походив від Авраама. Це сталося не випадково. На той час євреї були у світі єдиним народом, котрий відкинув морок язичництва і поклонився Богу Єдиному. У Євангелії, у посланні св. апостола Павла до римлян, чітко говориться, що Син Божий «тілом був із насіння Давидового» (Рим. І.,3).

Отже, у розглянутих публікаціях бачимо повторення давно відомих антихристиянських ідей, характерних певною мірою і для ідеологів «наукового атеїзму». І замість того, щоб зміцнювати Церкву Христову, під духовним керівництвом якої неодмінно відбудеться справді незалежна Українська держава, такі «помічники» намагаються підважити Церкву під прикриттям патріотичних гасел. На словах — «Війна за Христа», а на ділі — «Війна проти Христа»!

Юрій МИЦИК, протоієрей УПЦ Київського Патріархату, професор, доктор історичних наук
(кінець цитати)



НАСЛІДУВАТИ ХРИСТА!

Перш за все хочу висловити щиру подяку протоієрею Юрію Мицику — за його емоційний відгук на мої статті — і газеті “Слово Просвіти”, яка дуже вчасно відчула всю актуальність і гостроту теми християнства в нашому минулому, сучасному та майбутньому.

З репліки доктора історичних наук професора Юрія Мицика випливає, що для нього стали несподіванкою відомості про галілеянську етнічну основу християнства, і навіть про те, що всі апостоли, за винятком Юди Іскаріота, були галілеянами. Це типова ситуація для сучасної християнської свідомості, хоча так було не завжди. Наприклад, в 1934 році у книзі “Ісус Христос, Його життя, наука і чуда” отець Михайло Кравчук дає детальні коментарі щодо галілейського походження апостолів і чітко пише: “Юда Іскаріотський, єдиний, що не був Галілейцем”. Те ж саме стверджують американський біблеїст Генрі Геллей: “Всі були з Галілеї, окрім Юди зрадника” (“Bible Handbook”, 1984), архимандрит Никифор (“Полная популярная иллюстрированная библейская энциклопедия”, 1891), протоієрей Олександр Мень (“Син людський”, 1998) та інші дослідники.

Так само відомою у світі є істина про західно-українське походження галів-галатів, а отже і галілеян: “Галати були відгалуженням галів, вихідців з північних берегів Чорного моря, що відокремились від головного переселення в західному напрямку (до нинішньої Франції). Вони закріпилися в Малій Азії у III ст. до Р.Х.” (Henry Halley, “Bible Handbook”). Про це ж пише і цитований вище архимандрит Никифор, додатково пояснюючи, що Галатія у ті часи ще називалася Східною Галлією. До речі, напружені стосунки між юдеями і галілеянами пояснюються саме тим, що ці народи належали не лише до різних етносів, але й мали різні расові корені — відповідно семітські та європейські.

У полемічному запалі шановний професор заявив, що в моїх статтях “Етнічна основа християнства” і “Війна за Христа” начебто “немає нічого спільного з християнством”. Очевидно, що це не так. Просто наші дослідження ґрунтуються на канонічних новозавітних текстах (а не заборонених Церквою апокрифах), а також на сучасних наукових уявленнях про історичні реалії того часу. При цьому ми розуміємо, що здебільшого людям важко відмовитися від своїх звичних поглядів, — така вже наша природа. Але якщо людина щира у пошуку Істини, то вона відкрита до сприйняття нової інформації про предмет її зацікавлення. З надією на це розглянемо аргументи шановного пана професора.

Він стверджує, що я начебто не сприймаю Христа як Сина Божого і Спасителя, тому що у статті “Війна за Христа” наведена цитата з Дугласа Ріда, де американський дослідник називає Його “сином галілейського теслі”. Можна лише здогадуватися, чому це викликало у протоієрея УПЦ КП таке гостре несприйняття. Адже в Євангелії ясно сказано про те, що святий Йосип справді був галілейським теслею і що він був батьком Ісуса — в юридичному сенсі, але не в генетичному. Саме це і мав на увазі Дуглас Рід. Про що ж тут сперечатися?

Судячи з опублікованої репліки, пана професора найбільше обурив початок статті “Війна за Христа”: “Ісус Христос започаткував перехід людства на вищий рівень життєдіяльності, показавши особистим прикладом шлях до Боголюдства: “Я — дорога, істина і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене” (Іван, 14.6)”.

А тут у чому проблема? Боголюдська природа Христа є основоположним християнським догматом, чітко сформульованим IV Вселенським Собором у Халкидоні (451 р.). Не підлягає сумніву те, що справжні християни повинні наслідувати Христа, до чого Він сам закликав: “Хто йде вслід за мною, той не буде в темряві блукати, а матиме світло життя” (Іван, 8.12). Це найголовніше правило християнства. “Бути християнином — це власне ніщо інше, як наслідувати Ісуса Христа у людській природі, в міру свого покликання” — пише св. Василій Великий. “Станьмо подібними до Христа, бо він став подібний до нас. Зробімося богами задля нього, бо він став людиною задля нас” — закликає св. Григорій Богослов.

Боголюдством прийнято називати християнську спільноту, для якої наслідування Христа є не теорією, а самим способом життя. Генеральна лінія розвитку християнства йде саме в цьому напрямку, про що добре висловився протоієрей Олександр Мень: “Століття, що минули від пасхального ранку в Юдеї, є лише прологом до боголюдської повноти Церкви, початком того, що було обіцяно їй Ісусом”, “Якщо ми поставимо перед собою запитання, в чому ж сутність християнства, то повинні будемо відповісти: це — боголюдство, поєднання обмеженого і тимчасового людського духу з нескінченним Божественним. Це освячення плоті. Адже з того моменту, як Син людський прийняв наші радості, страждання і нашу любов, наша праця, природа, світ, все, в чому Він знаходився, в чому він радів як людина і Боголюдина, — не відкинуто, не принижено, а піднесено на вищий рівень, освячено”. Додамо, що тема боголюдства, якій були присвячені праці видатних християнських релігійних філософів, з кожним роком стає все актуальнішою, і все більшої ваги набувають слова протоієрея Сергія Булгакова, сказані ним майже 7 десятиліть тому: “Ніколи ще питання про долю людини в історії, про творчість людини та її відповідальність перед її власною Боголюдськістю не стояли перед християнською свідомістю з такою гостротою, ніж тепер”.

Отож обурення пана Юрія Мицика щодо боголюдських перспектив християнства є наслідком якогось непорозуміння. Так само некоректною є його спроба приписати нам “прагнення принизити Бога до сина теслі” — щоб у цьому переконатися, досить погортати журнал “Перехід-IV” або переглянути сайт www.perehid.org.ua (вочевидь, пан професор з журналом не знайомий, а шкода).

“Що стосується Діви Марії, то вона, згідно зі Святим Письмом, була єврейкою за походженням, походила з роду знаменитого царя Давида, а той, у свою чергу, походив від Авраама” — продовжує шановний пан професор. Можливо, для нього це буде відкриттям, але у Святому Письмі немає вказівок на єврейські корені Діви Марії. Вони є в апокрифічній книзі Якова, проте ця книга принаймні з V ст. включена Церквою до списку заборонених.

Зате зі Святого Письма ми знаємо, що Діва Марія до і після одруження з Йосипом жила в Назареті, а найближчі її родичі були галілеянами. До одруження вона ні генетично, ні юридично не належала до Давидового роду, тому євангельські джерела про це нічого не повідомляють. А от Йосип належав до цього роду, тому в євангеліях про це прямо сказано — “Йосип походив з дому і роду Давидового” (Лука, 2.4, 1.27, Матвій 1.20). Діва Марія увійшла до Давидового роду лише після законного одруження з Йосипом — так само, як сучасна жінка після одруження бере прізвище чоловіка, що означає прийняття до його роду (сім’ї, фамілії).

Відповідно з юридичної точки зору вслід за своєю матір’ю до роду Давидового увійшов і Христос. З генетичної ж точки зору він не мав стосунку до цього роду, оскільки Йосип не був фізичним батьком Ісуса, а лише Його люблячим опікуном. Народження Христа від Діви Марії, яка на той час вже належала до царського роду, дала підстави для юридично коректного твердження апостола Павла про Христа “народженого тілом із сімені Давида, установленого Сином Божим у силі, духом святості...” (Рим, 1.3). Очевидно, що вираз “із сімені Давида” не можна сприймати буквально. Павло лише хоче підкреслити боголюдську природу Христа, який у людському плані був долучений до згаданого роду, а в духовному — був Сином Божим. У коментарі до Євангелія так і сказано: “Ісуса прийнято до роду Давида адоптацією”, тобто шляхом юридичної процедури усиновлення (див.: Новий Завіт з коментарем. — Львів: Стрім, 1994. — 672 с., с. 12).

З цієї ж причини Христос не заперечував, коли Його називали сином Давида, проте одного разу таки пояснив, що тут справа зовсім не в генетичному зв’язку: “Якщо Давид називає Його Господом, який же Він син йому? Ніхто не міг Йому відповісти й слова, і від того дня ніхто не важився більше Його про це питати ” (Матвій, 22-43).

Варто додати, що згадане апостольське послання орієнтоване переважно на юдеохристиян (римська християнська громада чи не найпізніше розірвала з юдаїзмом), тому це єдине місце в посланнях св. Павла, де він апелює до походження Христа з Давидового роду.

Таким чином, виводячи генеалогію Ісуса від Давида, з юридичної точки зору євангелисти вчинили цілком коректно. Додатковим чинником, який спонукав їх акцентувати увагу на законній належності Ісуса до царського роду, було прагнення переконати юдеїв у тому, що Христос є очікуваним ними Месією, що між Ним і юдеями є очевидний зв’язок. Історичною особистістю, яка ідеально поєднувала арійське та єврейське начало, був Давид — засновник Ізраїля (хоча юдеї не вважали себе ізраїльтянами). Тому належність Йосипа до роду Давида дозволяла пом’якшити негативну установку юдеїв щодо Галілеянина, адже тоді виникав логічний зв’язок “юдеї—Давид—Йосип—Христос”.

Що стосується походження Давида від Авраама, то тут також йдеться про аспекти не генетичні, а юридичні. Це неважко довести на підставі Біблії та деякого знання історичного контексту. Якщо стисло, то згідно зі Старим Заповітом матір Давида була неєврейкою, а Єссей із племені Юди був батьком Давида лише в юридичному, але не фізичному сенсі, оскільки на той час “був старий, увійшов у літа” (1 книга Самуїлова, 17.12). З цієї причини Давид визнає: “Я в беззаконні народжений і в гріху зачала мене мати моя” (Псалом 50.7), хоча матір Давида була законною дружиною Єссея.

Скоріше всього, що фізичним батьком Давида був хтось з филистимлян — народу арійського кореня, що переселився в Палестину з Північного Причорномор’я у кінці XIII ст. до н. е. Євреї та филистимляни перебували в Палестині у тісному контакті, інколи євреї одружувались на красивих білих дівчатах филистимлян. Навіть “зразково-показовий” Самсон, який десь 20 років був суддею Ізраїлю і непримиренним ворогом филистимлян, двічі одружувався саме на филистимлянках.

Все це дозволяє зрозуміти, чому Давид на відміну від смуглявих і чорноволосих семітів “був білявим, з гарними очима і приємним лицем” (1Цар.16:12), чому він на відміну від своїх семи старших братів мав особливе музичне обдарування, чому тривалий час користувався військовою підтримкою филистимлян, чому його улюбленою і останньою жінкою була євусеянка Вірсавія (євусеяни — народ європейського кореню, а для європейської жінки неприйнятна навіть думка, що у її чоловіка можуть бути інші жінки), чому сина Вірсавії — Соломона, не найстаршого, але найулюбленішого свого сина Давид призначив своїм наступником і багато іншого (див.: Арійський стандарт. Русявий Давид і його імперія. Якщо ця тема зацікавить читачів “Слова Просвіти”, то її можна буде висвітлити в окремій статті.

Але повернімось до репліки шановного пана професора. Він пише: “На той час євреї були у світі єдиним народом, котрий відкинув морок язичництва і поклонився Богу Єдиному”.

Це знову якесь непорозуміння. Якщо шановний доктор історичних наук має на увазі часи приходу євреїв у Ханаан, то достовірно відомо, що культурний рівень єврейських племен був невисоким: “Як на норми розвинених на 1250 рік до Р. Х. суспільств, вони все ще лишалися примітивним народом. Навіть у своїй духовності вони мали чимало елементів відсталості і протягом сторіч їх зберігали. Все це щедро підтверджено розкопками, які показують євреїв разюче нижчими за їхніх ханаанських попередників у галузі цивільної технології, особливо в будівництві й гончарстві” (Джонсон Пол, “Історія євреїв”, 2000).

Ще цікавіша ситуація з віруваннями. Ханаанці вірили в Бога-Отця (Еля), єдиного для всіх народів, Бога справедливості і любові, якому підпорядковувалася велика і різноманітна ієрархія духовних сутностей. А євреї заперечували існування єдиного для всіх люблячого Бога-Отця, оскільки вірили у свого ревнивого родо-племінного бога, могутнішого за інших богів, який опікується лише своїм “вибраним народом” і легко віддає накази про знищення інших: “Палкий бог, і мстивий господь, господь мстивий та лютий...” (Наум, 1.2).

У наш час поширюється думка, що християни, магометани та інші віруючі мають бути вдячними юдаїзму, незалежно від його помилок, за те, що він начебто був першою універсальною релігією. Цей облудний стереотип активно просувається в масову свідомість, хоча достеменно відомо, що ідея єдиного Бога була поширена за кілька тисячоліть до появи на Землі юдейського племені. Насправді ж юдаїзм був не творцем, а заперечувачем цієї ідеї.

На завершення хочу ще раз висловити щиру подяку газеті “Слово Просвіти” і шановному протоієрею Юрію Мицику за початок відкритої інтелектуальної дискусії. Переконаний, що вона зацікавить багатьох читачів і сприятиме не лише популяризації “Слова Просвіти”, але й відродженню українського духу і української держави.

Ігор КАГАНЕЦЬ,
головний редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”



В тему:

Мова і війна

Спокійно, ви в руках Матриці!

Чи належала Діва Марія до роду Давида?

Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці

Обережно: апокрифи!

Спецоперація “Книга Якова”

Чи були “східні мандри” Ісуса Христа?

А чи було “обрізання Господнє”?

Юдейська Пасха чи арійська Таємна вечеря?

Чи були в Ісуса рідні брати?

Як виглядав Христос

Істинний арієць

Мистецтво Золотої Ери
В тему: 
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи