Я хочу розповісти вам дещо про Батальйон "ОУН". Коли мені телефонують знайомі і незнайомі чоловіки з різних куточків країни і просяться у наш батальйон, я переконую їх не робити цього.
Я кажу їм: друзі, у нас в державі створено зо три десятки добровольчих та інших батальйонів, а ще Національна Гвардія, Збройні сили, йдіть туди. Якщо поталанить, то вас зо три-чотири місяці будуть вишколювати на полігоні, а там, дивись, і війна закінчиться. А, якщо не поталанить, і вас відправлять в зону АТО, то це може виявитися Запоріжжя, Харків чи інше безпечне місце, а не Донецьк-Луганськ, не безпосередня зона бойових дій.
Ні, кажуть мені добровольці, ми хочемо саме до вас, ми якраз хочемо на поле бою, на війну.
Гаразд, кажу, ви хочете на війну. Але ви розумієте, що це війна, це не анекдот, де українець може собі стрельнути москалика, а той його ні, бо, мовляв, за шо. Тут москаль стріляє, і зачасту стріляє добре, тут ваші шанси вистрілити першим, влучити і вижити 50Х50.
50Х50 - це хороші шанси, це краще, аніж не мати жодних шансів, - відказують мені.
А ви знаєте, що ОУНівцю в разі чого краще в полон не потрапляти, бо закатують? Знаємо.
А ви знаєте, що у нас наразі немає жодного статусу і по закінчені війни ми, скоріш за все, потрапимо під репресії з боку української влади? Знаємо.
А ви знаєте, що на передовій ми свідомо шукаємо загострень і вогневого контакту з ворогом? Знаємо.
А ви знаєте, де наша база? В передмісті Донецька.
І після цього, що ви почули, ви далі хочете в наш батальйон? Хочемо.
Тоді цілуйте дітей, обнімайте батьків, приголубте своїх дружин, можливо, ви робите це востаннє.
Ось така коротка бесіда.
Тому який полігон, який вишкіл? Вишколювати потрібно новобранця, який 100% вирішив повернутися додому, а для добровольця, який від самого початку розглядає свої шанси залишитися живим 50Х50, - це все пусте.
Тут ніхто не запитує, а де мій бронежилет, а чому у мене взуття не того розміру, а чому в тушонки, яку їмо, сто років тому закінчився термін придатності (часто взагалі нема ніякої тушонки), а як я піду в атаку, коли у мене лише один магазин набоїв? Отак і підеш: вистріляєш магазин і будеш дорубувати падлюк саперною лопатою і дорізати ножем.
Доброволець - це 100% любові у чистому вигляді, до своєї країни, і до вас, любі наші, дорогі.
Сподіваюся, я задовольнив вашу цікавість. Сподіваюся, задовільнив.
P.S. А для того, щоб у хлопців були хоч якісь бронежилети, хоч якогось розміру взуття, хоч якась тушонка і бодай по два магазини набоїв, ось номер картки командира Батальйону "ОУН" Миколи Коханівського: Приватбанк 4149 4978 0309 2347
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Нова Козаччина: батальйон ОУН. Знайомимось і підтримуємо!
Світ:
Спецтема:
Я хочу розповісти вам дещо про Батальйон "ОУН". Коли мені телефонують знайомі і незнайомі чоловіки з різних куточків країни і просяться у наш батальйон, я переконую їх не робити цього.
140822-batalyon_oun.jpg
Я кажу їм: друзі, у нас в державі створено зо три десятки добровольчих та інших батальйонів, а ще Національна Гвардія, Збройні сили, йдіть туди. Якщо поталанить, то вас зо три-чотири місяці будуть вишколювати на полігоні, а там, дивись, і війна закінчиться. А, якщо не поталанить, і вас відправлять в зону АТО, то це може виявитися Запоріжжя, Харків чи інше безпечне місце, а не Донецьк-Луганськ, не безпосередня зона бойових дій.
Ні, кажуть мені добровольці, ми хочемо саме до вас, ми якраз хочемо на поле бою, на війну.
Гаразд, кажу, ви хочете на війну. Але ви розумієте, що це війна, це не анекдот, де українець може собі стрельнути москалика, а той його ні, бо, мовляв, за шо. Тут москаль стріляє, і зачасту стріляє добре, тут ваші шанси вистрілити першим, влучити і вижити 50Х50.
50Х50 - це хороші шанси, це краще, аніж не мати жодних шансів, - відказують мені.
А ви знаєте, що ОУНівцю в разі чого краще в полон не потрапляти, бо закатують? Знаємо.
А ви знаєте, що у нас наразі немає жодного статусу і по закінчені війни ми, скоріш за все, потрапимо під репресії з боку української влади? Знаємо.
А ви знаєте, що на передовій ми свідомо шукаємо загострень і вогневого контакту з ворогом? Знаємо.
А ви знаєте, де наша база? В передмісті Донецька.
І після цього, що ви почули, ви далі хочете в наш батальйон? Хочемо.
Тоді цілуйте дітей, обнімайте батьків, приголубте своїх дружин, можливо, ви робите це востаннє.
Ось така коротка бесіда.
Тому який полігон, який вишкіл? Вишколювати потрібно новобранця, який 100% вирішив повернутися додому, а для добровольця, який від самого початку розглядає свої шанси залишитися живим 50Х50, - це все пусте.
Тут ніхто не запитує, а де мій бронежилет, а чому у мене взуття не того розміру, а чому в тушонки, яку їмо, сто років тому закінчився термін придатності (часто взагалі нема ніякої тушонки), а як я піду в атаку, коли у мене лише один магазин набоїв? Отак і підеш: вистріляєш магазин і будеш дорубувати падлюк саперною лопатою і дорізати ножем.
Доброволець - це 100% любові у чистому вигляді, до своєї країни, і до вас, любі наші, дорогі.
Сподіваюся, я задовольнив вашу цікавість. Сподіваюся, задовільнив.
P.S. А для того, щоб у хлопців були хоч якісь бронежилети, хоч якогось розміру взуття, хоч якась тушонка і бодай по два магазини набоїв, ось номер картки командира Батальйону "ОУН" Миколи Коханівського: Приватбанк 4149 4978 0309 2347
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта