Як і передбачали реально незалежні й так само реально незаангажовані аналітики, зміна політичної верхівки в Україні внаслідок перемоги Майдану жодним чином не змінила лишені у спадок ще від сатанинського Совєтського Союзу політичний устрій та форму стосунків владної верхівки з народом.
Олесь Вахній - український журналіст, письменник, публіцист та громадський діяч
Нинішня діяльність осіб, котрі опинились в кріслах президента, прем`єр-міністра, голови Верховної Ради та їхнє найближче оточення продовжують ганебну практику узурпації влади. Ігноруючи здоровий глузд й реальні потреби українського народу, «вчорашні другі» в уряді Януковича та викинуті на смітник історії невдахи режиму Ющенка, нині оголосили себе «батьками нації». Насправді їхня діяльність є суцільним деструктивом і дискредитацією національної ідеї. Проте гріховне прагнення засвідчити загалові власну вагомість й будь-що утримати владу в руках змушує їх вдаватись до дій і вчинків, за які з часом обов`язково доведеться дати звіт.
Про практиковану постколоніальною адміністрацією Кравчука-Кучми-Ющенка-Януковича, а нині й Порошенка форму стосунків високопосадовців та їх оточення з народом не писали хіба-що ледачі або вузькофахові видання. Безугавні заклики «потерпіти-почекати» (бо «не на часі») та звинувачення в приналежності до міфічних «провокаторів» були й залишаються головними відповідями на всі звернення, прохання і вимоги. Найбезневинніші прояви незгоди, як і в часи комуністичного тоталітаризму, цинічно трактують «замахом на державний устрій» й жорстоко переслідують.
Починаючи з другої половини 90-их років вже минулого століття, українські націоналістичні середовища щороку на свято Покрови (себто 14-го жовтня) зорганізовували масові заходи. Окрім традиційних молитов до Божої Матері, відбувались і вшанування запорізьких козаків, котрі вважали Богородицю своєю покровителькою, та вояків Української Повстанської Армії.
Зорганізовані націоналістами заходи в той день завжди наражались на спротив репрезантантів системи. Посадовці через суд добивались заборони маршів та пішої ходи, а силовики кийками карали кожного, хто спромігся піднятись з колін й ігнорувати вказівки антинародної системи.
Лишений Порошенку у спадок Януковичем ненормальний стан речей, рівно як й небажання вирішувати не одну сотню реальних перепон та проблем, обурював кожного незгідного з існуванням несправедливості. Зайве дивуватись, що саме в день святкування Покрови про них вкотре вирішили нагадати владі.
Про заплановані заходи, пішу ходу й мітинг біля стін Верховної ради владу було поінформовано у передбачений спосіб. Окрім вимоги нарешті визнати Українську Повстанську Армію воюючою саме за постання української держави потугою в часі Другої Світової війни, від парламентарів вимагалось засудити злочинну комуністичну ідеологію та прийняти рішення про амністію стосовно осіб, супроти яких порушувались кримінальні справи насправді з політичних міркувань. На жаль, прийняття вкрай важливих рішень було зірване особами, котрі в часи свавілля Януковича гуртувались у фракціях Комуністичої Партії, Партії Регіонів та багатьма членами фракцій «Батьківщина» і «Удар». Зареєструвавшись в сесійній залі, значний відсоток депутатів відразу її залишив. Зрозуміло, що відсутність кворуму позбавив Верховну Раду можливості належним чином виконувати свої функції. Саме поведінка депутатів і спровокувала учасників мітингу до активного наступу. Щойно сформовані спецпідрозділи МВС виявились гідними продовжувачами дій і справ своїх попередників з «Беркуту». Ніким не планований конфлікт таки відбувся.
Того ж дня, навіть не позичивши в Сірка очей, Петро Порошенко на всю країну оголосив про зрив «запланованого російськими спецслужбами другого фронту в столиці».
Посоромтесь, пане Петре, ось так брехати. Впевнений, що насправді Ви чудово розумієте мотивації людей, котрі, довідавшись про ігнорацію їхніх вимог, вдались до спроби підійти до одного з входів Верховної Ради. Спецпризначенці з МВС, яких кинули стримувати народний гнів, насправді були лише штучно створеною перешкодою. Аморально нарікати на отримані ними тілесні ушкодження. Позбавляючи громаду можливості бути почутою, вони, але в першу чергу Ви, поставили себе поза межами українського народу.
Я не маю сумніву в тім, що зумисне не прийняті закони про визнання Української Повстанської Армії воюючою за постання української держави потугою, рівно як і звільнення з в`язниць осіб, супроти яких свого часу з політичних міркувань були порушені кримінальні справи, наступним складом парламенту таки будуть прийняті. До речі, дозволю собі одне передбачення. Цей список поповниться іменами і прізвищами й тих, кого за участь в протестах біля стін Верховної Ради 14.10.14. вже нарекли «провокаторами» й «екстремістами».
Шлях до правди є дійсно тяжким. Торуючим його доводиться стикатися з легіоном воїнів лукавого, до числа яких належить практикована і нинішнім режимом самовпевненість у власній непомильності. Дарма стараєтесь, панове. Ми приречені на перемогу. Прикро, що ви цього донині так і не зрозуміли.
Олесь Вахній
Уривок з першого випуску програми "Утеодин з Майклом Щуром". Відіо починається зі стріму, який вели з кабінету президента НТКУ Зураба Аласанії, коли змушували його надати ефір програмі.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Підлість і цинізм народовбивчої системи
Світ:
Спецтема:
Як і передбачали реально незалежні й так само реально незаангажовані аналітики, зміна політичної верхівки в Україні внаслідок перемоги Майдану жодним чином не змінила лишені у спадок ще від сатанинського Совєтського Союзу політичний устрій та форму стосунків владної верхівки з народом.
141018-vahniy.jpg
Нинішня діяльність осіб, котрі опинились в кріслах президента, прем`єр-міністра, голови Верховної Ради та їхнє найближче оточення продовжують ганебну практику узурпації влади. Ігноруючи здоровий глузд й реальні потреби українського народу, «вчорашні другі» в уряді Януковича та викинуті на смітник історії невдахи режиму Ющенка, нині оголосили себе «батьками нації». Насправді їхня діяльність є суцільним деструктивом і дискредитацією національної ідеї. Проте гріховне прагнення засвідчити загалові власну вагомість й будь-що утримати владу в руках змушує їх вдаватись до дій і вчинків, за які з часом обов`язково доведеться дати звіт.
Про практиковану постколоніальною адміністрацією Кравчука-Кучми-Ющенка-Януковича, а нині й Порошенка форму стосунків високопосадовців та їх оточення з народом не писали хіба-що ледачі або вузькофахові видання. Безугавні заклики «потерпіти-почекати» (бо «не на часі») та звинувачення в приналежності до міфічних «провокаторів» були й залишаються головними відповідями на всі звернення, прохання і вимоги. Найбезневинніші прояви незгоди, як і в часи комуністичного тоталітаризму, цинічно трактують «замахом на державний устрій» й жорстоко переслідують.
Починаючи з другої половини 90-их років вже минулого століття, українські націоналістичні середовища щороку на свято Покрови (себто 14-го жовтня) зорганізовували масові заходи. Окрім традиційних молитов до Божої Матері, відбувались і вшанування запорізьких козаків, котрі вважали Богородицю своєю покровителькою, та вояків Української Повстанської Армії.
Зорганізовані націоналістами заходи в той день завжди наражались на спротив репрезантантів системи. Посадовці через суд добивались заборони маршів та пішої ходи, а силовики кийками карали кожного, хто спромігся піднятись з колін й ігнорувати вказівки антинародної системи.
Лишений Порошенку у спадок Януковичем ненормальний стан речей, рівно як й небажання вирішувати не одну сотню реальних перепон та проблем, обурював кожного незгідного з існуванням несправедливості. Зайве дивуватись, що саме в день святкування Покрови про них вкотре вирішили нагадати владі.
Про заплановані заходи, пішу ходу й мітинг біля стін Верховної ради владу було поінформовано у передбачений спосіб. Окрім вимоги нарешті визнати Українську Повстанську Армію воюючою саме за постання української держави потугою в часі Другої Світової війни, від парламентарів вимагалось засудити злочинну комуністичну ідеологію та прийняти рішення про амністію стосовно осіб, супроти яких порушувались кримінальні справи насправді з політичних міркувань. На жаль, прийняття вкрай важливих рішень було зірване особами, котрі в часи свавілля Януковича гуртувались у фракціях Комуністичої Партії, Партії Регіонів та багатьма членами фракцій «Батьківщина» і «Удар». Зареєструвавшись в сесійній залі, значний відсоток депутатів відразу її залишив. Зрозуміло, що відсутність кворуму позбавив Верховну Раду можливості належним чином виконувати свої функції. Саме поведінка депутатів і спровокувала учасників мітингу до активного наступу. Щойно сформовані спецпідрозділи МВС виявились гідними продовжувачами дій і справ своїх попередників з «Беркуту». Ніким не планований конфлікт таки відбувся.
Того ж дня, навіть не позичивши в Сірка очей, Петро Порошенко на всю країну оголосив про зрив «запланованого російськими спецслужбами другого фронту в столиці».
Посоромтесь, пане Петре, ось так брехати. Впевнений, що насправді Ви чудово розумієте мотивації людей, котрі, довідавшись про ігнорацію їхніх вимог, вдались до спроби підійти до одного з входів Верховної Ради. Спецпризначенці з МВС, яких кинули стримувати народний гнів, насправді були лише штучно створеною перешкодою. Аморально нарікати на отримані ними тілесні ушкодження. Позбавляючи громаду можливості бути почутою, вони, але в першу чергу Ви, поставили себе поза межами українського народу.
Я не маю сумніву в тім, що зумисне не прийняті закони про визнання Української Повстанської Армії воюючою за постання української держави потугою, рівно як і звільнення з в`язниць осіб, супроти яких свого часу з політичних міркувань були порушені кримінальні справи, наступним складом парламенту таки будуть прийняті. До речі, дозволю собі одне передбачення. Цей список поповниться іменами і прізвищами й тих, кого за участь в протестах біля стін Верховної Ради 14.10.14. вже нарекли «провокаторами» й «екстремістами».
Шлях до правди є дійсно тяжким. Торуючим його доводиться стикатися з легіоном воїнів лукавого, до числа яких належить практикована і нинішнім режимом самовпевненість у власній непомильності. Дарма стараєтесь, панове. Ми приречені на перемогу. Прикро, що ви цього донині так і не зрозуміли.
Олесь Вахній
Уривок з першого випуску програми "Утеодин з Майклом Щуром". Відіо починається зі стріму, який вели з кабінету президента НТКУ Зураба Аласанії, коли змушували його надати ефір програмі.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта