Про технологію «підпалу» конфліктів

Про технологію «підпалу» конфліктів" він розповів газеті "День".  

Попри схожу ситуацію з Придністров'ям існують певні відмінності: РФ, яка напряму працює на сході України, не має спільного кордону з Придністров’ям. Це становить певні проблеми. Там є російський військовий контингент — 1 тис. 200 осіб. Інколи вважають, що його можуть використовувати як реальну силу. Зараз багато політиків та військових, у тому числі українських, заявляють, що Придністров’я створює воєнну загрозу для України, особливо — півдню Одеської області.

Це не зовсім так. Придністров’я ні на кого не збирається нападати. Моє особисте спілкування з лідером Придністров’я Євгеном Шевчуком доводить, що у Придністров’я немає реальних сил і бажання вступати у військове протистояння з Україною. Чому? Третина населення, яке там проживає, — українці. Склад населення Придністров’я — 30% росіян, 30% молдован і 30% українців. Це певний стримуючий фактор.

Це — велика геополітична гра. Тому Придністров’я, на мій погляд, не може виступати самостійним чинником якоїсь агресії. Його можуть використовувати, але тільки за умови, якщо буде реальна можливість. А для цього мають відбуватися масштабні агресія та експансія в межах всього регіону. Доки Донбас тримається і не дозволяє росіянам просуватися територією України (маю на увазі проект, який Москва називає «Новоросія», що поки що не має реальних перспектив на реалізацію), то Придністров’я не може бути воєнною загрозою у протистоянні з Україною.

Якщо порівнювати ситуацію в Придністров’ї та на Донбасі, то у Придністров’я був російський військовий контингент — 14-та армія, якою командував відомий російський політик — генерал Олександр Лебідь. Військові РФ залишалися на території Придністров’я і після угоди про мирне врегулювання, яку підписали тодішні президенти Росії та Молдови — Борис Єльцин і Мірча Снєгур.

На Донбасі російського контингенту не було. Зараз там так звані місцеві ополченці й ті сили і структури, які прийшли ззовні, з РФ. Вони прийшли як окупанти, щоб латентно виконувати свою місію. Президент РФ В. Путін постійно заявляє, що Росія не є стороною конфлікту і на Донбасі немає її реальних військових сил. Хоча є доведена інформація про те, що там працюють спеціальні підрозділи, сили опору тощо. Тому ця війна і називається «гібридною», бо не є офіційно оголошеною.

Протягом 23 років Придністров’я створило всі атрибути державної влади. У них є своє керівництво — так званий президент, уряд, парламент, національний банк, своя валюта, відповідні силові міністерства — оборони, внутрішніх справ, слідчий комітет, прикордонна служба, КДБ. По суті, це всі інституції, які притаманні нормальній державі. Єдине, чого в них немає — міжнародного визнання. Ніхто не збирається їх визнавати. Навіть коли вирішували долю Абхазії і Південної Осетії, то вони дуже сподівалися, що під цим прикриттям Придністров’я теж отримає незалежність. Хоча лідер Придністров’я Євген Шевчук останнім часом стверджує, що для них найкраща модель — незалежний розвиток і цивілізоване «розлучення» з Молдовою, але з боку Кишинева — це жодним чином не реалізується.

Нині Україна і Молдова, особливо після підписання 27 червня 2014 р. Угоди про асоціацію з ЄС, мають єдиний вектор зовнішньополітичного розвитку. В Росії це добре розуміють, тому їм потрібно не стільки визнати Придністров’я, скільки загальмувати західний вектор розвитку Молдови і України.

В часи Другої світової війни, коли Йон Антонеску окупував регіон Придністров’я, який Гітлер віддав йому на відкуп, вони зробили дистрикт «Трансністрія» зі столицею в Одесі. А по суті, вони захопили цю територію від Прута до Південного Буга — майже усю Одеську область й Придністров’я, яке до 1940 року входило до складу України. Але після пакту Молотова-Ріббентропа, коли забрали від України Придністров’я, від Румунії Бессарабію (це правобережжя між Прутом і Дністром) і зробили Молдавську РСР; Холмщину і Північну Буковину вони включили до складу Бессарабії.

У Придністров’ї проживають близько 150 тис. етнічних українців, з них майже 90 тисяч мають громадянство України. Для дипломатів це серйозна проблема, тому що у нас немає консульської установи на цій території, а громадян багато. Україна кілька разів офіційно ставила питання щодо відкриття консульства. Але Молдова не йде на це, бо створюється певне визнання, адже це дипломатичні відносини.

Якби між Росією та Придністров’ям не було України, то росіяни там би робили все, що забажали б, оскільки Молдова не має можливості контролювати цю ділянку кордону, яка становить 452 км українсько-молдавського державного кордону — це більше ніж під Іловайськом на Донбасі. І лише зараз, за час моєї роботи послом, у грудні 2009 року Україна розпочала демаркацію і майже завершила її на своїй території. На сьогодні вже демарковано на цій ділянці 448 км кордону.