Турецький заколот як геополітична технологія

Нестабільна Туреччина залишилася єдиною ланкою, яка може виступити в інтересах Заходу проти Росії. Перша спроба протиставити Туреччину і Росію закінчилася невдачею. Путін образився за збитий літак і не пробачив Ердогану. Але Заходу потрібно посилювати свій південний фланг боротьби з Путіним, і ніхто, крім Туреччини, це завдання виконати не може. Час не чекає.

Більш того, світ повертається до практики 70-80-х років, коли боротьба Заходу і СРСР відбувалося в усьому світі - від санкцій, зіткнення літаків і підводних човнів до лівого тероризму в Європі і ,найголовніше, - стратегії локальних воєн (В'єтнам, Ангола). Це і є друга холодна війна яка буде, як і в минулий раз, тривати до перемоги одного з супротивників. І турецький «недопереворот» добре вписується в цю нову геополітичну тенденцію. Тепер все буде більш серйозним.

На першому етапі ми бачимо в Туреччині невпевнену спробу млявого державного перевороту. В даному випадку неважливо чи цей «недопереворот» є провокацією хитрого Ердогана незадоволених військових, імітацією заколоту або перехоплення ініціативи та успішне придушення повстання військових. Все це вже деталі. Важливо , що зараз, придушивши опір, Ердоган потрапив в пастку неминучих авторитарних і радикальних рішень, позбавивши себе майбутнього вибору.

На другому етапі, після заколоту, Ердоган приречений на закручування гайок, створення режиму особистої влади, повороту в бік особливого турецького ісламізму і радикалізації своєї внутрішньої і зовнішньої політики. Але коридор його політичних можливостей влаштований так, що він може йти тільки в бік Росії, як ворог чи як друг. Він не може йти на Південь. Там величезна багаторічна війна. Він вже не може йти на Захід. Тим більше, що він вже бере участь в нелегальному міграційному шантажі Європи.

Він може тільки йти на Північний Схід Євразії, реалізуючи свою знамениту стратегію створення на основі «тюркського світу» Другої модернізованої Османської імперії - від Стамбула до Ташкента і Астани.

Нам знайоме таке геополітичне і авторитарне мислення за судомами нещасного «русского мира Путіна» і його спробам за рахунок агресії проти України створити СРСР-2.

Тому два світи - тюркський і русскій мір обов'язково зіткнутися.

Як і Путін свого часу, зосередивши колосальну владу, Ердоган потребуватиме амбітного зовнішньополітичного проекту - об'єднання всього тюркського світу. Тільки це легітимізує його величезну авторитарну владу в Туреччині.

А тут спрацьовує історична геополітична закономірність - два авторитарних лідера сусідніх країн, навіть якщо вони бачать, що їх хочуть зіштовхнути (Гітлер і Сталін), все одно йдуть туди, де є коридор можливостей для їх особистісних амбіцій і політичної агресії. Тому конфлікт між ними неминучий.

Тому на третьому етапі турецької драми, що розгортається, путінська Росія і Туреччина Ердогана неминуче мають зіткнутися. Приводів буде багато. Або з курдського питання, або з-за підтримки Туреччини конфлікту в Сирії, Україні, Нагірному Карабасі. Або підтримка Туреччиною боротьби народів Поволжя. Середньої Азії, Кавказу, Казахстану проти російської експансії. Адже, як показала війна в Сирії, Туреччина не боїться конфліктувати з Росією і робить це дуже яскраво і болісно для Кремля.

Турецький президент для Путіна, на відміну від українського президента, вкрай незручний противник на борцівський арені. І хоча Путін намагався натиснути на Туреччину під час конфлікту зі збитим російським літаком, Ердоган турецькі національні інтереси, турецьку гідність поставив вище за свої особисті економічні інтереси. А він в конфлікті з Путіним ризикував набагато більше в сфері туризму і турецького будівництва в Росії, ніж президент України зі своєю цукерковою фабрикою в Липецьку. Тому, врешті решт, хитрий план Путіна, беручи участь в дестабілізації Туреччини, прив'язати до себе Ердогана і посварити його з Заходом погано закінчиться для Кремля.

Решта не важливо. Головне, що для Заходу і Росії турецькй заколот відкриває великі можливості для геополітичного маневру. Путін сподівається переграти всіх, відірвавши Туреччину від Заходу, але все скінчиться тим, що Ердоган через якийсь час обов'язково зіткнеться з Путіним. Така логіка розвитку відносин двох могутніх диктаторів-сусідів, у яких закінчилися внутрішньополітичні перспективи, але є ще величезні ресурси для зовнішньополітичної агресії.

Україна в цій історії потрібно трохи - відволікання уваги путінської Росії від Донбасу, принизливий для Кремля посилений турецький контроль російських суден у зоні проток і відкрита підтримка Туреччиною національно-визвольної боротьби кримськотатарського народу проти російських окупантів в Криму.

Після цього Захід, відновивши свій південний фланг оборони, зможе приступити до практичної координації дій балто-чорноморських країн - від Фінляндії до Туреччини з епіцентром нової європейської безпеки в Україні.

Переклад з російської О.К.