Минулий 2015 рік можна окреслити кількома словами. Перше – ДЕМОРАЛІЗАЦІЯ. Влади на всіх рівнях.Сфальсифіковані вибори, сфальсифіковані кримінальні справи, повне беззаконня, масове зубожіння, майже абсолютно далекі від потреб народу України ЗМІ, тотальна брехня – все це деморалізує людей і сягнуло остаточного дна. Далі вже скочуватись нікуди.

Але саме від дна відштовхуються, щоб вибиратись нагору.Терпляче, повільно, зціпивши зуби – та меншість, яка готова боротись за вічні людські цінності – правду, милосердя, добро, мир, а не за місце біля корита.Є більшість, яка сидить і чекає, як миша під віником, поки по неї прийдуть, і буде діяти завжди ситуативно. Народ легко деморалізувати беззахисністю і безправністю, упокорити голодом.

Українці опинились сам на сам з сатанинським військом, якого ще не існувало в історії людства, з абсолютним злом. Його виплекала не лише колишня тоталітарна система, а й байдужість тих країн, які принесли в жертву Україну, щоб жити в комфорті, які засилають сюди проповідників толерантності замість того, щоб виконувати міжнародні угоди.

Голодомор, Голокост – це теж наслідок деморалізації цивілізованого світу, який звик ділити країни на сорти – перший, другий, третій. Декларація прав людини, в тому числі її права на захист від агресії, геть забута, а саме вона має пріоритет над міжнародним правом.

В таких умовах в Україні найбільшим авторитетом користуються волонтери і бійці добровольчих загонів.Це вони закладають зараз основу майбутньої еліти. Не гарвардський совок, не номенклатурний совок, не золота молодь, не виплекані грантами колишні комсорги з їхніми містечковими скандалами і атракціями. Дискредитувати цих шляхетних і відданих Україні людей не вдасться нікому.Принаймні, в найближчому майбутньому.

ДЕБІЛІЗАЦІЯ. Фундаментальні й гуманітарні науки перебувають у стані глибокої кризи в усьому світі. Філософія гуманізму уже давно скомпрометована, як і Декларація прав людини. Прихована цензура робить все, щоб філософія не розвивалась, інтелект  пригнічений, бо так легше маніпулювати свідомістю.Сучасна цивілізація перебуває зараз у стані самознищення, що нагадує добровільну евтаназію.

Світом керують фінансисти. Гроші вже не дзвенять і не шелестять, нагадуючи про працю, яка їх створила. Це – фантом, який пожирає цілі країни і веде сліпців до загибелі. Але це колись закінчиться.

На Україну дивляться як на дівчинку, яка зазирає у двері публічного дому, приваблена блиском і розкішшю. Але насправді Україна – це мати, яка хоче, щоб її діти були щасливі у своєму домі на своїй землі. Така Україна незрозуміла і підозріла. Нам доводиться боротись із повзучою окупацією чужоземної масової культури, яка страшенно отруйна для ослабленого війною і соціальними катаклізмами організму.

Система освіти, яка в нас існує і яку збираються реформувати, спрямована і буде спрямовуватись на пригнічення особистості, а не на її розвиток. Ще Монтень у 16 столітті казав: «Навчіть людей правильно мислити – ось основа всякої моралі». Натомість ми маємо перенасичення інформацією, яку мозок не може обробити, і це веде до психічних розладів і заниження самооцінки.

Поп-культура проникає в Україну як треьосортний продукт для колишніх колоній. Вона агресивно нав’язується потенційному споживачу, а не відповідає реальним потребам. Нам слід зрозуміти, що у постоталітарному і постколоніальному суспільстві виникненню масової культури мусить передувати створення національної елітарної культури, яка заснована на новому мисленні і національній традиції. Якщо цього не станеться, нація деградує.

Тому важливо звернутися за досвідом до тих країн, які вийшли з зони колоніальності, та хоча б до Польщі. Там переміг дух, а не Макдональдс. У Польщі неможливо уявити собі етнічного поляка чи навіть чужинця, який би зневажав Міцкевича чи насміхався з Сенкевича і називав їх міфотворцями і віддавав їм почесті. Культуртрегерство там існує, доки не загрожує національній безпеці.

ДЕНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ. Ці процеси у нас стали зараз помітні, бо зустрічають шалений спротив значної частини громадянського суспільства.2015 рік – це розпал ідеологічної війни, як викликаний агресією Москви, так і агресією самих громадян, які не сприймають України як самостійної держави. Виглядає, наче їх більше, але це тому що у них є необмежений доступ до засобів масової інформації, що, безперечно, з веління влади, в якій аж кишать агенти ФСБ.

Але ми мусимо виграти цю війну. Кожен. Забути про «велику російську культуру» хоча б на якийсь час, про толерантність, про те, у чому нас можуть звинуватити. Це наша війна і водночас це війна за майбутнє усього людства.

Якщо влада не займається пропагандою, то ми самі повинні стати пропагандистами вдома, в колі друзів, на вулиці, у соціальних мережах, за кордоном. Не обійматись з ворогом і не подавати руки негіднику. А для цього потрібні знання: книги, володіння інформацією про те, що відбувається в Україні і світі, моральний імператив, урешті. Ситуація рано чи пізно переламається на нашу користь. Це – логіка буття. Основа її теж лежить у площині мови – називати речі їхніми іменами.

Ось так коротко мої погляди на те, що ми маємо і що можемо і будемо мати. Я ще процитую «Фауста»: «Лиш той є гідним волі і свободи, що кожен день іде за них у бій».А тому ми обов’язково переможемо.