Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів (сучасний Калуський район) у священичій родині – його батько Андрій та дідо по материнській лінії Володимир були священиками і пізніше навіть дружина походитиме із родини греко-католицького священика.
В сім’ї священика напевно звернули увагу, що в церковному календарі 1 січня позначений як день священомученика Боніфатія, характерно й те, що ім’я Степан теж дано на честь архідиякона Степана – першого християнського мученика.
Майбутній революціонер і «Великий українець» був другою дитиною у родині в якій виховувалось восьмеро дітей. Наймолодша сестра померла немовлям, а всі інші в майбутньому заплатять дорогу ціну за свою діяльність та прізвище, яке з іспанської перекладається як «прапор».
Очевидно, що вирішальний виховний вплив на дітей матиме батько, якого згодом назвуть «революціонером у рясі» - він обирався послом до національної ради ЗУНР, а в час польсько-української війни став капеланом Української Галицької Армії (УГА). Батько дружини Степана Бандери – Ярослави Опарівської, теж як капелан українського війська, загинув у збройному протистоянні.
В зв’язку із воєнними подіями і активній участі в них отця Андрія Бандери, сім’ї довелося змінювати місце проживання, а коли військова завірюха минула й батько повернувся до родини, їх спіткало нове нещастя – у 1921 році від туберкульозу горла помирає матір.
Семеро дітей Бандер чекатиме страдницька доля. Першим із братів та сестер Степана Бандери загине брат Богдан – в похідних групах ОУН він піде проголошувати українську державу на Південь України. Його смерть буде справою рук гестапо.
Інший брат – Олександр Бандера вчився в Італії, здобув ступінь доктора політ-економічних наук, а після проголошення націоналістами Акту відновлення Української Державності (30 червня 1941 року) повернувся в Україну. Олександр був одружений на італійці-близькій родичці міністра закордонних справ Чіано, тому його смерть в нацистському концтаборі Авшвіц (Освєнцим) стала причиною міжнародного розголосу й привела до пом’якшення умов перебування українців у таборі.
Василь Бандера також був замордований у Освєнцимі. Тіло його, як і брата Олекси буде спалене у крематорії. Цікаво, що донька Василя Бандери згодом одружилася з відомим митцем та дисидентом Опанасом Заливахою.
Три сестри – Марта, Володимира та Оксана будуть заарештовані радянською владою й відбуватимуть покарання у радянських таборах. Їх привозитимуть в Москву, водитимуть по театрах і музеях, показуватимуть успіхи радянської влади. Від них вимагатиметься одного – зречення й засуд діяльності брата. Сестри Бандери обиратимуть ув’язнення.
Марта та Оксана пізніше все життя проживуть на самоті, їм навіть після відбуття покарання буде заборонено повертатись в Україну. А Володимира Давидюк-Бандера на час арешту уже буде матір’ю шести дітей, в час коли вона з чоловіком-священиком перебуватимуть на засланні – їх діти будуть розподілені по сиротинцях.
Отець Андрій Бандера матиме змогу уникнути переслідування більшовиків й виїхати за кордон, але кур’єрам сина Степана відповідав: «Що буде моїй громаді, то буде зі мною. Не маю релігійного, духовного права і не маю права як патріот український лишати громаду». Після смертного вироку, який буде прийнято 8 липня, енкаведисти не дочекаються п’ятиденного терміну, за яким підсудний може подати оскарження й 10 липня 1941 року, розстріляють священика у Києві.
А 8 лютого 1992 р. Прокуратура України реабілітувала отця-мученика, визнавши невинним у інкримінованих йому злочинах. Сьогодні ім’я Андрія Бандери є в списках осіб, щодо яких Греко-католицька Церква розпочала беатифікаційний процес.
Час дитинства та гімназійної лави
Цікавий факт – Степан Бандера ніколи не ходив до школи – в рідному селі в зв’язку із мобілізацією вчителя до війська від 1914 року школа була зачиненою. Втім, якісна домашня освіта дозволить йому поступити у гімназію, а пізніше, з четвертого класу, заробляти на прожиття даючи приватні уроки молодшим гімназистам.
З дитинства Степан мав погане здоров’я – через ревматизм суглобів йому часто відмовляли ноги і він втрачав можливість ходити. Те, що Бандера згодом зможе долати різні невигоди у житті – в’язниці та концентраційні табори – є заслугою великої сили волі, яку прикладав майбутній Провідник ОУН. Наприклад історія його вступу в Пласт, який тоді був однією із небагатьох легальних спортивно-патріотичних організацій для молоді. Із вступом в Стрийську гімназію Бандера водночас зголосився до Пласту, проте, через проблеми із здоров’ям йому буде відмовлено в членстві. Пізніше Бандера таки доб’ється свого, але це буде у третьому класі і з третьої спроби. Сила волі стане однією із найяскравіших характеристик його особистості.
Родина Бандери належала до тогочасної повітової еліти, відтак у їх домі була хороша бібліотека й часто зустрічалися відомі постаті того часу. В своїй автобіографії «Мої життєписні дані» Степан згадуватиме, що події пов’язані із проголошення Західно-Української Народної Республіки зроблять найбільший вплив на формування його особистості.
В батьківському домі малий Бандера формуватиме свій національний світогляд. Доволі відомою є історія про випробування, яким піддавав себе Степан. Так, одного разу в домі обговорювалася історія із замордуванням в 1924 році у польській в’язниці української підпільниці Ольги Бассараб. Після довгих допитів та знущань її тіло було знайдено повішеним у тюремній камері. Степан був присутній при обговоренні дорослими цього інциденту, а через короткий час старша сестра Марта застала брата із закривавленими пальцями в іншій кімнаті. Майбутній підпільник запхав голки під нігті і таким чином випробовував себе щодо витривалості, якби йому довелося потрапити у поліцейські руки.
Окрім успіхів у навчанні, Бандера відзначався активною діяльністю в громадській сфері та широкими зацікавленнями в мистецтві та спорті. Складаючи пластовий іспит, в графі з позначкою «ощадливість» Степан Бандера вписав: «За заощаджені гроші купив собі пластовий однострій та мандоліну».
Під час навчання в гімназії Степан Бандера проживав у домі свого діда, що мешкав у Стрию. Там же ж мешкала більшість братів та сестер Бандер, які здобували якісну, як на той час, освіту. Гімназійні роки будуть останніми в житті Степана Бандери, коли він зможе присвячуватись родині. У вільний від навчання час Бандера помагатиме дідові у ведені господарки, а на канікулах разом із братами та сестрами повертатимуться в батьківську оселю до Старого Угринова.
Зі стрийської гімназії Бандера розпочне й свою революційну діяльність. З четвертого класу він стане одним із провідників Організації вищих класів українських гімназій (ОВКУГ) або як тоді їх називали «організація середньошкільників» – підпільної структури, яка об’єднувала українських гімназистів, які вели таємну боротьбу проти польської освітньої системи. З 1926 року різні підпільні організації Галичини, в тому числі й організація середньошкільників, об’єднаються в Союз української націоналістичної молоді (СУНМ).
Перші студентські кроки
У 1927 році Степан Бандера успішно закінчує стрийську гімназію. В його планах було продовження навчання в Українській Господарській Академії, що знаходилася в Подєбрадах, Чехословаччині. Втім, через невдачу із виготовленням закордонного паспорту, цілий рік по закінченню гімназії Степан проведе в Угринові.
«Я залишився в батьківському домі, займаючись господарством і культурно-освітньою працею в рідному селі (працював у читальні “Просвіти”, провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство “Луг” і належав до основників кооперативи). При цьому я провадив організаційно-вишкільну роботу по лінії підпільної УВО в довколішніх селах.»
З наступного року розпочинається «львівський» етап в житті Степана Бандери, він поступає на агрономічний факультет Львівської політехніки. В той час корпуси факультету знаходились в Дублянах (під Львовом) та самому Львові, тому Степану доводилося жити і тут і там. Його співмешканець по квартирі в Дублянах Григор Мельник згадував інтелектальні студентські розваги, які придумував Степан – цитування уривків з літературних творів чи народних пісень: «Наші змагання розпочинав Степан, наприклад, цитатою зі «Слова о полку Ігоревім»: «Не ліпо лі не бяшет, братіє…» - і тоді до мене: «Продовжуй!» я підхоплював цитату: «… начати старими словеси про билини сего времени». Чим довше він або я міг продовжувати оригінальну цитату, тим було краще…»
Подібних ігор було кілька і, як правило, Бандера перемагав, втім, коли програвав, то Мельник «вичитував» його: «Ех ти, ксьондзів паничу! То всечесніший отець Андрій, широковідомий і улюблений парох Угринова Старого, пошта Калуш, потішає себе думкою, що його Степанко десь там у Львові, у високій школі, багато вже чого доброго навчився і вийде нарешті в люди і тяжко придбаний отцем гріш не буде змарнованим. А тут показується, що той Степанко не знає навіть отакої чи іншої життєво важливої речі. Встид, ганьба!»
Малого росту й на перший погляд непомітний Бандера, якого багато людей знали під псевдонімом «Баба», дуже швидко проявив себе на громадській ниві як організатор та учасник багатьох проектів. А його друзі по Пласту, в якому він перебував до заборони цієї організації польською владою у 1930 році, згадували, що на курінних таборах Бандера творив найцікавіші імпрези коли вдягав коца, вилазив на дерево й перевтілювався у образ Махатми Ганді.
Сам Степан у автобіографії писав, що «у своїх студентських роках я брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки “Основа” та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював у бюрі товариства Сільський Господар, що займався піднесенням аґри-культури на Західніх Українських Землях. В ділянці культурно-освітньої праці з рамени товариства “Просвіта” я відбував у неділі і свята поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організуванні інших імпрез. У ділянці молодечих і спортово-руханкових організацій я був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів “Загін Червона Калина”, в Українському Студентському Спортовому Клюбі (УССК), а деякий час теж у товариствах “Сокіл-Батько” і “Луг” у Львові. До моїх спортових зайнять належали біги, плавання, лещетарство, кошиківка і передусім мандрівництво. У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не курив і не пив алькоголю».
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Юність Бандери
Світ:
До 100-річчя Степана Бандери.
08054040a.jpg
Родина Бандерів
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів (сучасний Калуський район) у священичій родині – його батько Андрій та дідо по материнській лінії Володимир були священиками і пізніше навіть дружина походитиме із родини греко-католицького священика.
В сім’ї священика напевно звернули увагу, що в церковному календарі 1 січня позначений як день священомученика Боніфатія, характерно й те, що ім’я Степан теж дано на честь архідиякона Степана – першого християнського мученика.
Майбутній революціонер і «Великий українець» був другою дитиною у родині в якій виховувалось восьмеро дітей. Наймолодша сестра померла немовлям, а всі інші в майбутньому заплатять дорогу ціну за свою діяльність та прізвище, яке з іспанської перекладається як «прапор».
Очевидно, що вирішальний виховний вплив на дітей матиме батько, якого згодом назвуть «революціонером у рясі» - він обирався послом до національної ради ЗУНР, а в час польсько-української війни став капеланом Української Галицької Армії (УГА). Батько дружини Степана Бандери – Ярослави Опарівської, теж як капелан українського війська, загинув у збройному протистоянні.
В зв’язку із воєнними подіями і активній участі в них отця Андрія Бандери, сім’ї довелося змінювати місце проживання, а коли військова завірюха минула й батько повернувся до родини, їх спіткало нове нещастя – у 1921 році від туберкульозу горла помирає матір.
Семеро дітей Бандер чекатиме страдницька доля. Першим із братів та сестер Степана Бандери загине брат Богдан – в похідних групах ОУН він піде проголошувати українську державу на Південь України. Його смерть буде справою рук гестапо.
Інший брат – Олександр Бандера вчився в Італії, здобув ступінь доктора політ-економічних наук, а після проголошення націоналістами Акту відновлення Української Державності (30 червня 1941 року) повернувся в Україну. Олександр був одружений на італійці-близькій родичці міністра закордонних справ Чіано, тому його смерть в нацистському концтаборі Авшвіц (Освєнцим) стала причиною міжнародного розголосу й привела до пом’якшення умов перебування українців у таборі.
Василь Бандера також був замордований у Освєнцимі. Тіло його, як і брата Олекси буде спалене у крематорії. Цікаво, що донька Василя Бандери згодом одружилася з відомим митцем та дисидентом Опанасом Заливахою.
Три сестри – Марта, Володимира та Оксана будуть заарештовані радянською владою й відбуватимуть покарання у радянських таборах. Їх привозитимуть в Москву, водитимуть по театрах і музеях, показуватимуть успіхи радянської влади. Від них вимагатиметься одного – зречення й засуд діяльності брата. Сестри Бандери обиратимуть ув’язнення.
Марта та Оксана пізніше все життя проживуть на самоті, їм навіть після відбуття покарання буде заборонено повертатись в Україну. А Володимира Давидюк-Бандера на час арешту уже буде матір’ю шести дітей, в час коли вона з чоловіком-священиком перебуватимуть на засланні – їх діти будуть розподілені по сиротинцях.
Отець Андрій Бандера матиме змогу уникнути переслідування більшовиків й виїхати за кордон, але кур’єрам сина Степана відповідав: «Що буде моїй громаді, то буде зі мною. Не маю релігійного, духовного права і не маю права як патріот український лишати громаду». Після смертного вироку, який буде прийнято 8 липня, енкаведисти не дочекаються п’ятиденного терміну, за яким підсудний може подати оскарження й 10 липня 1941 року, розстріляють священика у Києві.
А 8 лютого 1992 р. Прокуратура України реабілітувала отця-мученика, визнавши невинним у інкримінованих йому злочинах. Сьогодні ім’я Андрія Бандери є в списках осіб, щодо яких Греко-католицька Церква розпочала беатифікаційний процес.
Час дитинства та гімназійної лави
Цікавий факт – Степан Бандера ніколи не ходив до школи – в рідному селі в зв’язку із мобілізацією вчителя до війська від 1914 року школа була зачиненою. Втім, якісна домашня освіта дозволить йому поступити у гімназію, а пізніше, з четвертого класу, заробляти на прожиття даючи приватні уроки молодшим гімназистам.
З дитинства Степан мав погане здоров’я – через ревматизм суглобів йому часто відмовляли ноги і він втрачав можливість ходити. Те, що Бандера згодом зможе долати різні невигоди у житті – в’язниці та концентраційні табори – є заслугою великої сили волі, яку прикладав майбутній Провідник ОУН. Наприклад історія його вступу в Пласт, який тоді був однією із небагатьох легальних спортивно-патріотичних організацій для молоді. Із вступом в Стрийську гімназію Бандера водночас зголосився до Пласту, проте, через проблеми із здоров’ям йому буде відмовлено в членстві. Пізніше Бандера таки доб’ється свого, але це буде у третьому класі і з третьої спроби. Сила волі стане однією із найяскравіших характеристик його особистості.
Родина Бандери належала до тогочасної повітової еліти, відтак у їх домі була хороша бібліотека й часто зустрічалися відомі постаті того часу. В своїй автобіографії «Мої життєписні дані» Степан згадуватиме, що події пов’язані із проголошення Західно-Української Народної Республіки зроблять найбільший вплив на формування його особистості.
В батьківському домі малий Бандера формуватиме свій національний світогляд. Доволі відомою є історія про випробування, яким піддавав себе Степан. Так, одного разу в домі обговорювалася історія із замордуванням в 1924 році у польській в’язниці української підпільниці Ольги Бассараб. Після довгих допитів та знущань її тіло було знайдено повішеним у тюремній камері. Степан був присутній при обговоренні дорослими цього інциденту, а через короткий час старша сестра Марта застала брата із закривавленими пальцями в іншій кімнаті. Майбутній підпільник запхав голки під нігті і таким чином випробовував себе щодо витривалості, якби йому довелося потрапити у поліцейські руки.
Окрім успіхів у навчанні, Бандера відзначався активною діяльністю в громадській сфері та широкими зацікавленнями в мистецтві та спорті. Складаючи пластовий іспит, в графі з позначкою «ощадливість» Степан Бандера вписав: «За заощаджені гроші купив собі пластовий однострій та мандоліну».
Під час навчання в гімназії Степан Бандера проживав у домі свого діда, що мешкав у Стрию. Там же ж мешкала більшість братів та сестер Бандер, які здобували якісну, як на той час, освіту. Гімназійні роки будуть останніми в житті Степана Бандери, коли він зможе присвячуватись родині. У вільний від навчання час Бандера помагатиме дідові у ведені господарки, а на канікулах разом із братами та сестрами повертатимуться в батьківську оселю до Старого Угринова.
Зі стрийської гімназії Бандера розпочне й свою революційну діяльність. З четвертого класу він стане одним із провідників Організації вищих класів українських гімназій (ОВКУГ) або як тоді їх називали «організація середньошкільників» – підпільної структури, яка об’єднувала українських гімназистів, які вели таємну боротьбу проти польської освітньої системи. З 1926 року різні підпільні організації Галичини, в тому числі й організація середньошкільників, об’єднаються в Союз української націоналістичної молоді (СУНМ).
Перші студентські кроки
У 1927 році Степан Бандера успішно закінчує стрийську гімназію. В його планах було продовження навчання в Українській Господарській Академії, що знаходилася в Подєбрадах, Чехословаччині. Втім, через невдачу із виготовленням закордонного паспорту, цілий рік по закінченню гімназії Степан проведе в Угринові.
«Я залишився в батьківському домі, займаючись господарством і культурно-освітньою працею в рідному селі (працював у читальні “Просвіти”, провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство “Луг” і належав до основників кооперативи). При цьому я провадив організаційно-вишкільну роботу по лінії підпільної УВО в довколішніх селах.»
З наступного року розпочинається «львівський» етап в житті Степана Бандери, він поступає на агрономічний факультет Львівської політехніки. В той час корпуси факультету знаходились в Дублянах (під Львовом) та самому Львові, тому Степану доводилося жити і тут і там. Його співмешканець по квартирі в Дублянах Григор Мельник згадував інтелектальні студентські розваги, які придумував Степан – цитування уривків з літературних творів чи народних пісень: «Наші змагання розпочинав Степан, наприклад, цитатою зі «Слова о полку Ігоревім»: «Не ліпо лі не бяшет, братіє…» - і тоді до мене: «Продовжуй!» я підхоплював цитату: «… начати старими словеси про билини сего времени». Чим довше він або я міг продовжувати оригінальну цитату, тим було краще…»
Подібних ігор було кілька і, як правило, Бандера перемагав, втім, коли програвав, то Мельник «вичитував» його: «Ех ти, ксьондзів паничу! То всечесніший отець Андрій, широковідомий і улюблений парох Угринова Старого, пошта Калуш, потішає себе думкою, що його Степанко десь там у Львові, у високій школі, багато вже чого доброго навчився і вийде нарешті в люди і тяжко придбаний отцем гріш не буде змарнованим. А тут показується, що той Степанко не знає навіть отакої чи іншої життєво важливої речі. Встид, ганьба!»
Малого росту й на перший погляд непомітний Бандера, якого багато людей знали під псевдонімом «Баба», дуже швидко проявив себе на громадській ниві як організатор та учасник багатьох проектів. А його друзі по Пласту, в якому він перебував до заборони цієї організації польською владою у 1930 році, згадували, що на курінних таборах Бандера творив найцікавіші імпрези коли вдягав коца, вилазив на дерево й перевтілювався у образ Махатми Ганді.
Сам Степан у автобіографії писав, що «у своїх студентських роках я брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки “Основа” та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював у бюрі товариства Сільський Господар, що займався піднесенням аґри-культури на Західніх Українських Землях. В ділянці культурно-освітньої праці з рамени товариства “Просвіта” я відбував у неділі і свята поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організуванні інших імпрез. У ділянці молодечих і спортово-руханкових організацій я був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів “Загін Червона Калина”, в Українському Студентському Спортовому Клюбі (УССК), а деякий час теж у товариствах “Сокіл-Батько” і “Луг” у Львові. До моїх спортових зайнять належали біги, плавання, лещетарство, кошиківка і передусім мандрівництво. У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не курив і не пив алькоголю».
В тему:
Згадаймо Квітку Цісик
Пам’яті Богдана Паздерського
Український патріот Марко Каганець
Ветеран УПА Стефанія Яницька. Герої не вмирають!
Війна з саламандрами. Пам’яті Олени Пчілки (Ольги Петрівни Драгоманової-Косач)
Правда, засвідчена кров’ю. Пам’яті Івана Франка
Честь і Слава
Полтавська битва-2, або реванш українців
Герої не вмирають. Про отамана Зеленого і повстанський рух початку 20 ст. на Трипільщині
Козацький чорний ангел
Схід і Захід разом. Витоки Української Повстанчої Армії
Нескорений
Три шляхи (аудіо)
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля