Зображення користувача Анатолій Висота.
Анатолій Висота
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Анатолій Висота: Шлях до джерела

Устав я раненько й вже сонечко довірливо позирало крізь листя на мене, бо щойно викотилося з-за обрію. Я став у дворі на зарошеному спориші й радо проказав Цифрону 22 (Новий День – Зоря світанку. Сонце усміхається. Промінь в небі виграє. Життя преображається – Творю!).

proso-14-6.jpg

Анатолій Висота +

Тепер на Чернігівщину до Волхва Просяника

Більше року я не виїжджав ні на конференції чи семінари БУТТЯ УКРАЇНЦІВ (БУ), ні на собори Вишньої Борії. Переробляли хату в селі. І ось нарешті маємо оновлену хату з синім дахом і роботи майже всі пороблені. Попривозив і рідних-ліванців з Борисполя. Вже й старша онука Сюзанна – студентка Бейрутського університету, встигла побувати зі мною 16.8.14 р. у Щербанівці на Київщині на відкритті пам’ятника повстанцям Отамана Зеленого. Їй сподобалося. Каже: «Приїхала й бачу, які українці добрі і гарні люди. Просто красиві!». Це було в суботу, а в понеділок дзвонить мені Петро Матвієнко й каже, що готуємося до ЛАДУВАННЯ на Чернігівщині коло Бахмача в Івана Просяника. Ну як його їхати, коли гостей повна хата: з дружиною нас аж 14-ро? Але Люба каже: їдь і онуку візьми з собою! Сюзанна подумала, що нагода здійснити подорож Україною випадає може лише раз чи два за життя й погодилася їхати.

Вранці в суботу

Устав я раненько й вже сонечко довірливо позирало крізь листя на мене, бо щойно викотилося з-за обрію. Я став у дворі на зарошеному спориші й радо проказав Цифрону 22 (Новий День – Зоря світанку. Сонце усміхається. Промінь в небі виграє. Життя преображається – Творю!). А тоді звернувся до Творця з молитвою («(Роде предвічен! Свят-Руси хранителю! Тобі ввіряю я долю свою! Тобі ввіряю я думу свою! Тобі ввіряю главицю свою! Світлом твоїм я очищаюсь! Силою Твоєю преображаюсь! До стезей Твоїх небесних я преклоняюся! Бо ти є Добром, бо Ти є Добром, Бо Ти є Добром, Добром істинним!»). Тут же з’явилася підказка, що  взяти з собою на пригощання друзів. Я кинувся в кінець городу й нарвав у кишеню ліщинових горіхів у зелених корончастих кожушках. Освіжена вмиванням онука у футболці-вишиванці вже чекала  на ганку.

Дружина перевірила, чи все взяли, чи є кришки на банках для меду і благословила нас у дорогу. Ми підбігом пройшли ще сонну вулицю Новоселицю, дивимося, а на зупинці ні людей, ні першого автобуса на Київ. Може запізнюється на 6=15? Чекали 15 хвилин – нема. Хіба ж ми знали, що  це Творець перевіряє нас на твердість нашого наміру? Все ж вирахувано до хвилин: на 8=00 нам треба бути в Києві коло готелю «Мир» на станції метро Голосіївська. Нічого, поїдемо машиною! – казав я, задихаючись, коли підбігом верталися додому. А тут хвіртка замкнена й мобільники не відзиваються. Ось вибігає таки дочка Ірина у ночнушці: «Я вас відвезу, тату, в Обухів!».

А далі нам було легко, як летіти з гори. Автобус чекав на нас в Обухові: сіли й поїхали. Поїзд чекав на нас у Видубичах: зайшли й загримотіли по рейках. Ось і готель «Мир» і красень автобус, коло якого ходять люди у вишиванках. «Це нас чекають!» - каже онука й тягне вперед. Ось я вже обіймаюся з Петром, а Сюзанна підійшла до козака з чубом, з яким знайома вже кілька років. Це Віталій Опанащук обіймає мою онуку 7 секунд. Виймаю їм перші горішки.

Коло автобуса

Таки гарний автобус, модель НЕОПЛАН, німецький, на 45 місць – пояснює водій. Аж тут підходить до мене струнка, як тополинка, жінка із зачіскою «під валик». І каже такі приємні для мене речі: «Ви пам’ятаєте конференцію БУТТЯ УКРАЇНЦІВ, де ви виступали й говорили про Ерета?».

Ну як це мені таке забути? Там я звернув увагу присутніх на молоду пару в залі й побажав, щоб вони перейшли на харчування живою їжею, а потім зачали й народили здорову дитину. -Так то була моя дочка Юля і зять Віталій Глінченко! – пояснює жінка. –Звати мене Ларисою. Уявляєте, вони вас послухали, перестали їсти м’ясо й ковбаси, а вже їли фрукти й овочі. Через 2 місяці зачали дитину.      І роди були легкі і зять сам їх приймав у хаті! Тепер Даринці вже 10 місяців, здоровенька. Юля годує її своїм молоком і підгодовує яблуками. Дякуємо вам! Лариса з сестрою отримують теж  від мене по горішку. Згодом мені розказали, що  це немовля Даринка два місяці тому на ладуванні у КОЗАЦЬКОМУ КОШІ (Коростишівський р-н на Житомирщині) 22.06.14 р. всім усміхалася аж на всі свої тоді три зубики, до всіх йшла на руки ще й підспівувала пісні.

В автобусі

Є нам місця лише позаду. Заходимо й вітаємося вже звичним «Слава Україні!». Спереду мені махає рукою Віра Іванівна й Григорій Князюк, а то все незнайомі мені у вишиванках. Ось вже ми обіймаємося з Людмилою Кузнєцовою, а сідаємо позаду Петра Баюна. Почекали ми ще якийсь час киян, що запізнювалися, й нарешті покотили Києвом у подорож.

Ось похитуючись, проходить автобусом Князюк з аркушем і збирає гроші. 150 гривень на пасажира це й не багато, якщо  врахувати, що їхати 220 км в один кінець. Віталій Опанащук повідомляє нам по мікрофону, що нас їде 44, а Гетьман Мулява їде  з нами подумки. Потім надає слово Михайлу Орлюку – сивочолому чоловіку. Він художньо декламував і разом коментував поезії Шевченка, Стуса, Лєрмонтова і навіть Маяковського вірш «Долг Украине» («…Москаль! На Украіну зуби нє скаль!». Тільки зараз я дізнався, що батько й мати цього поета українці, а «народжений він був «грузином».

Ось за вікном мигцем пробігли назад багатоповерхівки й почалися київські лівобережні  села в зелених садках. Ліворуч помічаю, здається, в селі Єрків незвичайну хату із золотистим дахом і блакитними стінами – такими милими кольорами ПРАВИЛЬНОГО  українського прапора. Тим часом коло мікрофона вже чоловік у якійсь іранській шапочці, а на шиї в нього на ланцюжку металевий трикутник («бермуди» - сказала онука) із «всевидячим оком». Це Антон Кірсін пояснив нам,  з ЧИМ  зіткнулася Україна на Донбасі, а саме із проявом нечистої сили в образі Росії. Не лише я дивувався, коли, здається, він, розказав як праукраїнці добралися аж до Японії і пояснив це на прикладі слова «самурай» = Сам-у-Рай

Рідновірка Оріяна

Скільки був на конференціях БУ, а виступ Раїси Сотникової, такої колоритної жінки і такої жвавої не по роках, (вона 1939 р.н.), я почув уперше. Хто-хто, а вона москалів знає, бо батько в неї чистісінький москаль родом з Чувашії, а мати українка із Січеславщини. Та й виїздила та виходила Раїса (Оріяна) геологом ту Росію вздовж  і впоперек від Магадану до Забайкалля. Бачила, як на близькій від нас Курщині вже зранку валяються п’яні навіть жінки.

Ще за царя Петра Першого ця країна називалася Масковскоє Царство, а ще раніше це була «Страна Моксєль», про що розказав у однойменній книзі Володимир Білинський. Несподіване підтвердження цьому Оріяна знайшла у своїх дитячих спогадах. У 1943 р. на станції Гаврилівка Барвінківського району, що на Харківщині, було того люду, а все більше «сброду», як тих мурашок. І кожний називав себе «русскім». Батько малої Раї не витерпів: «Йоксіль, Моксіль! Глаза узкі! Нос плоскій! В ж…пє узкій – настоящій руській!». Дівчинка питала батька, що  воно означають ті перші слова?  Той мудро відповів: виростеш – сама узнаєш. Гадаю, що  в перекладі це прислів’я схоже на «родіна-уродіна».

Дорогою далі

Ось ми вже звернули із чернігівської траси на батуринську. Хтось похвалив Президента Ющенка за цю дорогу до Гетьманської столиці.   Ось на роздоріжжі ліворуч тобі Борзна, а нам треба праворуч на Бахмач. Це треба поїздити Чернігівщиною, щоб побачити, як не густо вона заселена: тут відстані між селами, мабуть, кілометрів з 15-20. Ось вже й кінчилося тверде покриття дороги й водій повів автобус грунтовими дорогами. Минаємо кілометрові квадрати кукурудзи і соняшників, обабіч неозора стерня, на обрії темніють лісосмуги. Разів з 5 ми переїжджали залізничні колії. Таки ми заблукали і мені здавалося, що ще трохи й ми опинимося десь аж на Луганщині. Нарешті десь на полі ми підібрали Івана Просяника і зраділи, що скоро будемо в селі Курінь.

В селі Курінь Бахмацького району

«Вітаємо! Вітаємо!» - почув сивочолий чоловік і став розповідати. Виходить, що  село Курінь ще недавно було найбільшим селом в районі й нараховувало 12 тисяч мешканців. Але центром району став Бахмач, бо через нього пройшла залізниця. На цих землях вирішувалася доля України у січні 1918 р. Проти російських військ Муравйова, які вже перетнули наш кордон, стояв корпус січових стрільців полковника Євгена Коновальця. Тим часом у Києві спалахнуло повстання на «Арсеналі» проти Центральної Ради. Наші війська розібрали колію перед Бахмачем і терміново рушили на Київ придушувати повстання. Так ось чому оголену оборону стали заповнювати київськими курсантами і гімназистами. Відступаючи, сотня прикриття січовиків хитрим маневром завела москалів на спиртзавод. Там матросня пила й гуляла три доби. За цей час у Бресті був підписаний мирний договір, а Україна була визнана незалежною державою.

Тим часом моя онука почергово розговорилася з Антоном Курсіним, Петром Баюном і Віктором родом з Житомирщини – небожем Опанащука. Спільними зусиллями вони завішують вікна двома ПРАВИЛЬНИМИ прапорами.

Переїхавши через якийсь вал і маневруючи 20-метровим автобусом на вузьких перехрестях, ми нарешті заїхали в Курінь й зупинилися коло сільради. Радо вийшли з автобуса. Обабіч широкою заасфальтованої вулиці звичайні хати утопають в садках; гілки яблунь вгинаються і тремтять під вагою червонобоких яблук. Ми походили, пофотографувалися, а тоді заспівали в тіні автобуса. Курінчани, опершись на велосипеди, дивилися на нас, як на якихось прибульців з інших світів. Співали й ми з онукою «Меч Арея», повторюючи приспів, а Олена – смаглява молодиця била в якийсь сакральний бубон огорнутою хутром бамбулкою.  Я знайомлю онуку із Віктором Бабієм і вони обіймаються 7 секунд. Той помічає  в Сюзанні сильну енергію. Підходить Оріяна Сотникова й просить полікувати їй копчик. Дівоча рука, а над нею рука екстрасенса разом гріють на відстані поясницю жінки. -Ну як? –Тепліє… Тепло. Вже не болить! Дякую!- обертається Оріяна до Бабія. – Ось їй дякуйте! – показує той на мою онуку.

Ось майнули і зникли Просяник з Матвієнком. Куди далі й що робити – не допитатися. Згодом мені пояснили, що за нашим автобусом їхали ще дві машини і одна з них поламалася.  І мала машинка далі тягла за собою велику по тих грунтових дорогах  аж  у Курінь. Поки знайшли майстра й ремонтували машину, ми проїхали довжелезним селом до  садиби Просяника. До хати під темною бляхою веде стежка. Яблука у траві – і ми вже смакуємо кисло-солодкими плодами. Петро Матвієнко виносить відро груш-гниличок. Людмила Кузнєцова сумнівається, чи можна їх їсти. «Та це ж смакота!» - каже Петро Баюн і роздає груші. Онука Сюзана нахиляється за чорнобривцями й каже, що вже ці пахучі квіти є і в них  у Лівані.

На ганку лежать стосами народознавчі книги батька і сина Просяників. У хаті на стінах картини, а на підлозі гончарні вироби. Тут мешкає незвичайний чоловік – Волхв Іван Просяник, який скромно просив нас не величати його так. Нарешті я вже знаю, що  спершу ми поїдемо до  ДЖЕРЕЛА. Там проведемо обряди й наберемо освяченої води. Потім поїдемо до села Голінки і на хуторі Креп підемо на пасіку, де нас чекає мед і обід-вечеря.



 

Коло Джерела

За годину ми добралися польовими дорогами до мети нашої подорожі – чернігівського Джерела. Під горою затінена високими деревами розкинулася поляна, вкрита «мочарем» - зеленою щіточкою трави. Стоять машини і якісь жінки вже набирають воду, яка струменить через виблискуючу трубу із Джерела. Ліворуч якесь накриття із столами і хрестами у рушниках. Поруч лавки для перепочинку.

Десь взявся Іван Просяник і годі було його впізнати в облаченні Волхва. Це полотняні широкі штани й довга сорочка, вишиті золотисто-рожево-зеленим узором. Тонкий стан Волхва був підперезаний вишитим  поясом. Ми утворили коло почергово: чоловік-жінка. Більшість роззулися, чоловіки підкачали калоші, це, щоб краще з’єднатися з Землею. Взялися за руки так, щоб ліві долоні дивилися вгору.

В середині кола коло Волхва вже є почет: панове Князюк і Орлюк тримають на рушниках хлібину і кубок з водою, а хлопець років 12-ти тримає чашу. Ми були готові до ОБРЯДУ ОСВЯЧЕННЯ ВОД ДЖЕРЕЛА. Простягнувши руки в небеса, Волхв звернувся до Рідних Богів Дажбога, Велеса і Перуна, а окремо до Бога Сварога із закликом: «Дєду наш!», щоб Вони благословили освячення ДЖЕРЕЛА. Волхв прямо літав коло за колом, а ми разів із сто проспівали: «Благослови-благослови!». Вода була освячена. Волхв пахучим полиновим віничком побризкав кожного  освяченою водою із срібної чаші.  Потім він засіяв кожного з нас житом, норовлячи дівчатам вкинути зерна аж  у пазуху. А ще нам Волхв дав кожному з кубка ковтнути кілька краплин освяченої води. Коло порушилося й ми кинулися набирати освячену воду з Джерела.


 

proso-14-14.jpg


 

За цю паузу Віктор Бабій встиг комусь на лавці полагодити хребет. Хтось витриваліший піднявся стежками на гору, а потім доповів нам, що там є благодатна місцинка коло старого маєтку, звідки так не хотілося йти. Тим часом Бабій з Матвієнком лаштують нове КОЛО для ОБРЯДУ ОЧИЩЕННЯ ВСІХ ПИТНИХ ВОД  УКРАЇНИ. Тільки встигли поставити «срібний пліт з лози для охорони», як онука показала мені поглядом в небеса: над нашою поляною кружляли два великі птахи, мабуть, соколи. Суттю обряду була візуалізація нами всіх вод країни у срібно спадаючому фонтані; вилучення нами з вод всіх чорних забруднень, їх концентрація в темний кришталь, який після знешкодження був переміщений нами в Землю.

На пасіці

Схожими польовими дорогами ми добралися надвечір до села Голінки і потрапили до хутора Креп на пасіку. Старий пасічник – праправнук козака,який водив Чернігівщиною Карла 12-го, і його жінка Ліда винесли нам на пробу миску меду і ложки, а потім окремо у тазу зрізаний із медових щільників шар воску з медом. Запахло пасікою, ми повеселіли й біла собачка нарешті змирилася з таким нашестям і сховалася в будку. Ми куштували золотистий мед, облизуючи пальці, кивали один одному, що  смачно, але що скаже наш медознавець Михайло Орлюк? Той набрав повну ложку меду й перехилив у миску: мед стікав трикутною плоскою смужкою, закручуючись спірально на дні. «Мед добрий!» - заявив сивий медознавець, а до ганку вже шикувалася черга. Та й чого б то не купити такого доброго меду за божою ціною  у 40 гривень за літр?

Найстійкіші, хто мав ще сили, сіли за стіл  у хаті повечеряти. За вечерю нам була юшка, чорний хліб і свіже сало, а меду ми наїлися перед цим.

Дорога до Києва

У сім годин вечора ми верталися тими ж польовими дорогами. Десь серед поля Іван Просяник почув від нас: «Дякуємо, дякуємо!» й почимчикував повз лан кукурудзи до свого села. Ми стали прикидати, коли доберемося до Києва. Оптимісти казали, що о десятій вечора вже доїдемо. Я гадав собі, що скоро вже ніч і додавав годину. Чернігівщина не хотіла нас відпускати і ми блукали її дорогами лишні дві години. Наш високий автобус їхав перевальцем у сутінках і в проході качалися безпризорні банки з медами: натомлені ладувальники поснули. Ось дзвонить Матвієнко о 22=30 й каже, що Бабій вже добрався аж  у Володарку, а це понад 100 км за Києвом. А нам ще їхати більше 100 км. Хочби встигнути вскочити в метро. Таки встигли, хоч медова банка Кузнєцової теж котнулася у проході. Вона нас з онукою і приютила наніч, коли минуло півгодини вже нової доби. А перед цим ми тепло розпрощалися із ладувальниками в автобусі, а потім і у вагоні метро.

Підведемо підсумки

Рік за роком, місяць за місяцем національно-свідомі українці збираються разом на конференції, семінари і ладування, щоб змінити себе і Україну на краще. От і у серпні 2014 р., коли гримлять гармати на Донбасі, мабуть, удвадцяте, ми поїхали на ладування цього разу на МІСЦЕ СИЛИ до Джерела на Чернігівщині. Не лише я дорогою познайомився ближче із цікавими людьми, наприклад, із Михайло Орлюком, Оріяною Сотниковою, Петром Баюном, Ларисою та іншими. Отримала досвід ладування моя старша онука Сюзанна. Маю надію з часом почути, що вже в когось росте ліщина з моїх горішків. Ми провели обряд освячення вод бахмацького ДЖЕРЕЛА   і здійснили ЛАДУВАННЯМ очищення питних вод України. Натомленими і збагачені враженнями ми живими-здоровими вернулися до рідних домівок. Незважаючи на випробування і труднощі, які траплялися нам у цій подорожі, ми зміцніли духом. Чого й вам усім побажаю словами:

Хай же буде!

23 серпня 2014 р.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Гарно мабуть було! Піднесено-урочисто! Літературно-бездоганно. Галю Вашу статтю! ))
Запитання таке: чому "коло автобуса", "коло джерела"? Скоріше "біля", "поблизу".

Анатолій Висота каже:
Друже Арсене, ЛАДУВАННЯ - це приклад колективних магічних дій. У серпні 2014 р. ми здійснили на Чернігівщині ОЧИЩЕННЯ ПИТНИХ ВОД УКРАЇНИ. Як це було, ви, сподіваюся, вже прочитали.

Моя відповідь Вам ту, пане Анатолію: Як додати зображення до Вашої блогової статті (покроково)

Анатолій Висота каже:
Друже Арсене, ... Маю кілька гарних світлих до цієї публікації, але мені ніяк не вдається їх додати.

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Коментарі

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Друже Арсене, ЛАДУВАННЯ - це приклад колективних магічних дій. У серпні 2014 р. ми здійснили на Чернігівщині ОЧИЩЕННЯ ПИТНИХ ВОД УКРАЇНИ. Як це було, ви, сподіваюся, вже прочитали. Маю кілька гарних світлих до цієї публікації, але мені ніяк не вдається їх додати. Може переслати їх на вашу і-адресу, а ви вже їх вставите, якщо буде така ваша ласка? Радий буду прочитати тут хоч один, другий коментар, якщо КОМПАНІЙЦІ наважаться на це.

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Гарно мабуть було! Піднесено-урочисто! Літературно-бездоганно. Галю Вашу статтю! ))
Запитання таке: чому "коло автобуса", "коло джерела"? Скоріше "біля", "поблизу".

Анатолій Висота каже:
Друже Арсене, ЛАДУВАННЯ - це приклад колективних магічних дій. У серпні 2014 р. ми здійснили на Чернігівщині ОЧИЩЕННЯ ПИТНИХ ВОД УКРАЇНИ. Як це було, ви, сподіваюся, вже прочитали.

Моя відповідь Вам ту, пане Анатолію: Як додати зображення до Вашої блогової статті (покроково)

Анатолій Висота каже:
Друже Арсене, ... Маю кілька гарних світлих до цієї публікації, але мені ніяк не вдається їх додати.

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

На світлині я з Оріяною Сотниковою.

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Який може бути коментар, пане Анатолію? Все розписали, як завжди, цікаво, літературно. Як оповідання.

Зображення користувача Василь Глод.
0
Ще не підтримано

Все гарно написано, пане Анатолію. Я бачив на карті, що землі московії, називалися "Чудь болотная". Вона така є і на даний момент.

Радіймо!

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Я так розумію, друже Арсене, що це ви так гарно підправили мою статтю? Дякую вам, компанійці, за добрі слова!

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано

Читаючи статтю пана Анатолія,наче сам перебуваєш з ним у цій подорожі чудовою Україною...Дякую...

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Дякую, пане Світе, за добре слово! А як вам приказка "Йоксіль-моксіль..."? Чи читали ви історичну працю Володимира Білинського "Страна Моксель"? Це ж так у давнину називалася нинішня Московщина-Росія.

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано

Так пане Анатолій, я читав "Страна Моксель" Володимира Білинського..У ній він б'є московську пропаганду нижче пояса..Такі роботи потрібно в школах викладати нашим учням....і "йоксіль моксіль" теж оцінив..Але найбільше сподобалося САМ-у-РАЙ..Це слово-дія..краще не скажеш..

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Пане Світе, САМ-у-РАЙ - мене це теж вразило! Головне, що поведінка японців - воїнів-самураїв, відповідає їхній самоназві, прочитаній нашою мовою! Друже Арсене, я щойно віддячив галами вашу мені допомогу! Станом на 11=20 11 листопада 2014 р. бачу, що число відвідувань цієї статті = 182. Подивлюся, чи зміниться це число через добу!

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Станом на 9=40 15 листопада 2014 р. число відвідувань цієї моєї статті = 209. Невже покажчик відвідувань сторінки таки запрацював? Звертаю увагу товариства на те, що процес ЛАДУВАННЯ пов"язаний із появою над місцем ладування у небесах СОКОЛІВ. Цитую із статті: Тільки встигли поставити «срібний пліт з лози для охорони», як онука показала мені поглядом в небеса: над нашою поляною кружляли два великі птахи, мабуть, соколи. Ця стаття появилася ще до розгортання дискусії про наш ГЕРБ.

Зображення користувача Ірина Висота.
0
Ще не підтримано

Приємно читати про мандри Україною, як завжди пан Анатолій пише захоплююче, так, наче побувала на Чернігівщині.
А мед і досі ласуємо!
Так хочеться, щоб ті два соколи у небі під час ладування повернули нашій неньці Україні вкрадену Росією історію,
перевернули прапор, забрали перетенки з крил сокола в тризубі, і накінець, принесли мир та істину, правду та гармонію до нас.

Твори!!!

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Станом на 18=30 16 листопада 2014 р. бачу, що покажчик відвідуваності цієї статті зріс до 229. Таки люди читають! Дякую, п. Любаво, на доброму слові!

Зображення користувача Петро Підкова.
0
Ще не підтримано

Чудовий нарис про незабутню подорож-ЛАДУВАННЯ!
Знову відчув єдність в КОЛІ...
Зв'язок з Землею та Вишнім...
Імпульс очищення Неньки-України від нечисті...
ДЯКУЮ!
Хай Буде!

Підкуємось браття, знаннями вишніми!

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Дякую, друже Петре, за добре слово. Я пам"ятаю, як ми разом з онукою лаштували твій правильний прапор на вікно автобуса!

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Шановне товариство! АКТИВНІСТЬ на НО можна визначати числом коментарів. Ось мій замір активності станом на 8=00 18 листопада 2014 р. За 21 годину 40 хв. 9 коментаторів зробили 19 коментарів. З цих активних коментаторів ні Зоріні, ні Альберту, ні Доброславу + ця моя стаття не була такою цінною, щоб відгукнутися на неї. А ще бачу, що на цей час число переглядій цієї статті зросло до 250.

Зображення користувача Доброслав Велесовий.
0
Ще не підтримано

Дякую, пане Анатолій, що Вам цінна моя думка. В останні дні, через перевантаженість по-роботі, переглядаю тільки короткі статті і коментарі. До вашої статті вже завтра доберуся, тоді і прокоментую :)

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Друже Арсене, я скористався вашою ПОКРОКОВОЮ статею і спробував додати зображення до цієї статті. Але вийшло, що я лише додав посилання на неї (.proso-14-14.jpg). А я ж хотів вставити саме зображення! Як це зробити?

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Не відаю, пане Анатолію... спробував сам це зробити і не вдалося...
Почекаємо, поки Вадим Кононенко відповість на Вашу проблему більш дієвою, ніж моя, підказкою. Запитайте його, будь ласка.
"Чим зможу - допоможу".

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Друже Арсене, а в мене таки вийшло з дованням світлин до цього допису. Ще вам за це гал! Просто треба позначати МІСЦЕ ДОДАВАННЯ не серед тексту, а на вільному місці! На світлині перша ліворуч - Оріяна Сотнікова ( з її "Йоксіль-моксіль...) третій ліворуч - це Петро Підкова. А крайній праворуч - це медознавець Михайло Орлюк.

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Вітаю Вас і РаДію разом с Вами!!!! )))

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Станом на 10=00 20 листопада 2014 р. число відвідувань цієї сторінки збільшилося до 282. Той, хто не полінується розкрити посилання на світлину у розділі КОЛО ДЖЕРЕЛА, той побачить мою онуку Сюзану - студентку 3 курсу Бейрутського університету (фах психологія) та Волва Івана Просяника - головної особи на тому ЛАДУВАННІ.

Зображення користувача Доброслав Велесовий.
0
Ще не підтримано

У Вас, пане Анатолію, дуже красива онука! :)

Читаючи Вашу статтю, згадував як сам кілька років назад їздив по "турах вихідного дня" і бачив цікаві природні та історичні місця. Правда, не дальше Західної України. Тепер чекаю доки син підросте, щоб можна було всією сім’єю їздити, краще пізнавати Україну.

Зображення користувача Зоріна Небокрай.
0
Ще не підтримано

Дякую, гарно . Приємно знати про стосунки, подорожі, гуртування людей. А також, що люди роблять добро, хто і як може.

Від Землі, сили народження, святою водою благословляю!