Росія занурюється у фашизм: Рабіновіч про атаки на Навального й його соратників

NA: Славо, чи є напад на команду та родину Алєксєя Навального заздалегідь спланованою акцією напівкримінальних маргіналів, чи йдеться про загально соціальну тенденцію?

С.Р.: Це цілком не взаємовиключні явища, що відбуваються одночасно. Але для того, щоб проілюструвати інший бік російського соціуму, розповім коротку історію. Повинен зауважити, що я особисто знайомий із Алєксєєм Навальним – можна сказати, товаришую. Кілька місяців тому ми з ним ходили вечеряти у ресторан, розташований у самому центрі Москви – що називається, «one-on-one» («один на один» – Newsader). Тоді половина ресторану підбігли до нас, щоб сфотографуватися із нами.

Таким чином, у самому центрі столиці ви можете зустріти людей, які відразу впізнають Алєксєя, які читають його блог, знайомі із діяльністю ФБК [Фонду боротьби із корупцією] й, із великою ймовірністю, голосували за нього на виборах московського мера, де, як ви пам’ятаєте, Навальний отримав ледь чи не третину із загальної кількості голосів. Іншими словами, серед достатньо освіченої публіки середнього класу усі виявляли вельми великий ступінь приязності й навіть бажання зробити спільно із Алєксєєм такого роду світлину на пам'ять.

Злочин, скоєний по прибуттю Алєксєя й його групи в Анапу, докладно описаний у його блозі. Із тексту й відео в так званих «ЗМІ» зрозуміло, що засоби масової агітації й пропаганди висвітлили лише кінцевий підсумок ситуації, коли команду просто побили. Медіа пропустили попередні епізоди: виявилося, що за групою слідкували із самого початку їхнього мандрування. У тому ж Краснодарі їх зустріли такі ж самі «замасковані», як й в Анапі, хоча до бійки тоді й не дійшло. Із цього випливає, що напад на групу, зрозуміло, зовсім не був спонтанним явищем, а, навпаки, заздалегідь спланованою «акцією» – не сумніваюся, що за участю спецслужб. Останні діють руками «замаскованих» – так само, як убивали Нємцова руками «кадирівців»; так само, як діяла влада гітлерівської Німеччини; так само, як діяла радянська влада в деякі періоди її існування; так само, як діяла китайська влада часів Мао, використовуючи хунвейбінів, яких потім прийшлося цькувати армією, оскільки потім вони стали непідконтрольними Пекіну.

У Росії, де відбувається те ж саме, що й у перерахованих випадках – продовжує зміцнюватися фашистський режим. Цікаво, що останнім часом про цю тенденцію заговорили усі: й Сергій Алєксашенко, який довгий час тримався помірковано-відстороненої позиції економіста; й Євгєнія Альбац, яка в ефірі «Еха» вбитим голосом констатувала катастрофу; й знаменитий кінорежисер Юрій Мамін. Всі вони тільки зараз заговорили про становлення фашизму у РФ. Сам я про це написав у серпні 2014 року у своєму окремому повідомленні на власній сторінці у Facebook. На жаль, в ефірі «Еха» ця проблема стала широко обговорюватися лише зараз, у травні 2016 року.

NA: Із чим пов’язане небажання визнавати факт встановлення фашистської диктатури у Росії?

С.Р.: Ціла справа у тому, що антиконституційний й антидержавний переворот є саме плазовитим: влада кагебешників нарощує свій потенціал поступово й дозовано, забезпечуючи адаптацію «органів чуттів» у населення, коли повільні регресивні зміни трактуються як їх відсутність. Російські спецслужби діють методом випробування: підкручують гайки, слідкують за реакцією й йдуть на наступний виток у випадку, якщо реакція та супутні ризики здаються їм прийнятними. Феномен «плазовості» формує ілюзію стабільності та незмінності політичного режиму. Люди не вірять власним очам доти, поки не починається пряме фізичне насилля.

Між іншим, першим про народження фашизму у Росії заявив сатирик Віктор Шендерович у своєму знаменитому тексті про «дівчинку на ковзанах» ще під час Сочинської Олімпіади. У відповідь він тоді отримав мільйон звинувачень. Наступним, 1 березня 2014 року, був професор Андрєй Зубов із його статтею «Це вже було» у «Ведомостях». За неї його звільнили із МГІМО. Далі сталися події, що підтвердили найгірші припускання: анексія Криму, початок війни на сході України, промови Путіна щодо «Новороссіі», збитий Росією МН-17, котел під Іловайськом, вбивство Нємцова, саботаж слідства по цьому вбивству з боку Путіна, знищення барельєфу Мефістофеля у Санкт-Петербурзі, розбиті скульптури у Манежі, феєричні у власному сюрреалізмі й злочинності фільми про Касьянова на центральному ТБ, подальші провокації проти нього, загрози фізичної розправи, халепа із Уліцькою, нарешті, напад на Навального й його соратників, а також відсутність покарань за всі ці вчинки й інші події, які у сукупності означають прихід у Росію фашизму. Те, що було зрозуміло тоді небагатьом – у тому числі мені, Шендеровичу й Зубову, – зараз ясно як більшості експертів, так й просто притомним громадянам у сенсі слова «громадяни».

NA: Чи припускав сам Навальний подібний розвиток подій, як вважаєте?

С.Р.: У тій бесіді, що сталася у ресторані у центрі Москви кілька місяців тому, Алєксєй й я намагалися зробити прогноз на наступний так званий «виборний» 2016 рік, й на термін до 2018 року, коли будуть так звані «вибори» президента країни. Навальний тоді цілковито вірно припустив, що гайки, без сумніву, будуть закручуватися. Я із ним тоді погодився: як інакше існувати цьому режиму, який схожий на крокодила, оскільки не вміє, та й не може, здавати назад?

Капіталізм продовжує гинути, неофеодалізм квітне, чекістська хунта стає все більш екстремістською й терористичною з точки зору державного ладу, а це, у свою чергу, вбиватиме далі чахлу російську економіку. Тут не обійтися без Нацгвардії, вогнеметів та великокаліберних кулеметів, але також й без астрономічного розпилювання при формуванні нової каральної армії. Зараз у Росії відбувається зміцнення фашистського ладу через демонтаж держави – так само, як це робилося у Німеччині, Італії й Іспанії до початку Другої світової війни.

NA: Як ситуація, що складається, відбивається на Вашому світосприйнятті й безпеці?

С.Р.: Біля 20 років тому, коли я повернувся до Росії, й далі, мої близькі казали мені, що я «живу у кращому світі», тобто не занурююсь, як кажуть, у життя «простого народу». Я ходжу у театри, філармонію та консерваторію, Ермітаж та Третьяковську галерею, у ресторани світового рівня, їжджу за кордон. Я використовую гарні автомобілі, яких у мене кілька. Значну частину часу перебуваю на дачі, яка розташована на колишній фінській території у Ленінградській області. Єдина суттєва незручність, пов’язана із теперішнім режимом – це так звані харчові антисанкції, через які я вимушений купувати потрібні мені продукти у якій-небудь Фінляндії, куди я можу з’їздити на автомобілі й придбати там усе, що мені потрібно у якихось потрібних саме мені кількостях. Тим не менш, безумовно – це не якість життя тих, хто мешкає у Нью-Йорку, Лондоні. Сан-Франциско, Лос-Анджелесі або Парижі. У цьому сенсі ситуація, діє на мене вельми пригнічуючи. Хоча й у названих містах не без проблем…

Якщо ж ви спитаєте у мене, чи чиняться проти мене провокації й чи кидаються на мене фашиствуючи натовпи, відповім: ні, тому що я просто не потрапляю у такі натовпи. Я не ходив на демонстрацію 9 травня й акцію «Безсмертний полк», несучи, на відміну від натовпу, транспарант «Росія без Путіна!». Замість цього я у ці дні катався на самокатці по 30 кілометрів у день біля розташування моєї дачі. Мені не приходять загрози на мобільний телефон. Не пригадаю подібних повідомлень й у Facebook. Втім, серед десятків тисяч повідомлень, які надходять мені у лічку у соціальних мережах, й які я просто не встигаю прочитати, ймовірно, містяться й якісь рідкі загрозливі заяви. У будь якому випадку, я їх просто фізично не встигаю читати. Але того, що було й є у Браудера, Навального й Нємцова – смс й дзвінків телефоном – не має й, я сподіваюся, не буде.

Розмовляв Алєксандр Кушнарь, Newsader