Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 43
  • Переглядів: 45

Музей Хреста, фронти ідеології і козацьке аріянство

Категорія:

Три роки тому на Дніпропетровщині відкрився публічний доступ до першої і найбільшої в Україні та на всьому пострадянському просторі колекції хрестів. Музей створено на базі колекцій Віктора Векленка, наукового співробітника Інституту суспільних досліджень, автора книги «Натільні хрести Самарі-Богородицької фортеці», відомого історика й археолога. 

Про це пише Релігія в Україні.

Про створення окремого музею Віктор Векленко спочатку й не думав. Якщо натрапляв на викопані різного роду шукачами натільні хрестики, купував їх і віддавав до Дніпропетровського історичного музею. Поступово і його власна колекція, зібрана для наукової роботи, нараховувала вже кілька сотень предметів. Вчений розумів, що тримати її замкненою (чи в себе вдома, чи в запасниках історичного музею) — то є гріх. Тоді вирішив створити окрему тематичну установу, де б люди могли бачити ці експонати постійно.

«Та це ж треба шукати приміщення, утримувати штат, сплачувати за комуналку, охорону, а грошей нема», — жалілися місцеві чиновники у відповідь на пропозицію вченого Музею Хреста. Радили шукати інвесторів та створювати приватну експозицію.

2013 року доля звела Віктора Векленка з директором етноцентру «Козацький хутір "Галушківка"» Володимиром Виборним. Тому ідея відразу ж сподобалася, і він запропонував історикові під музей одне зі своїх приміщень. І вже на Покрову того ж року Музей Хреста зустрів свої перших відвідувачів.

Віктор Векленко
Віктор Векленко

Сьогодні в Музеї Хреста близько 3 тисяч експонатів (близько 2.200 розміщено на вітринах, решта перебуває у фондах). Більшої експозиції подібних предметів в Україні нема. Найстаріші експонати — вироби Х-ХІ століть. Найбільше виробів із бронзи, багато срібних. Є також чимало хрестів з дерева, кераміки, скла, є навіть кілька кістяних. Православні, греко-католицькі та римо-католицькі. Візантійські та києворуські, українські й російські, запорозькі, слобожанські тай гуцульські.

В експозиції представлена практично уся наша держава: від Криму до Чернігова, від Закарпаття до Луганщини — загалом на сьогодні вона містить експонати з 16 областей України.

— Ось ці півтори сотні натільних хрестиків було знайдено людьми, які бігали з металодетекторами в 2000-2004 роках біля селища Шевченко, що на краймісті Дніпропетровська, — показує Віктор Векленко. — Ті чолов’яги також зізнавалися, що в них ще є «звідтіля» російські та європейські монети часів від Івана Грозного до Петра І.

Ті знахідки, за словами вченого, свідчать, що у XV-XVI столітті в лівобережній частині нинішнього Дніпропетровська (до 1926 року — Катеринослава) вже існувало велике поселення запорозьких козаків. Тобто саме там, де пізніше було засновано Катеринослав Кільченський. Історії відома його назва — Самарь. Пізніше, з 1688 року до кінця XVIII століття, на місці козацького поселення були розташовані російські Богородицька фортеця й Старосамарський ретраншемент.

— Тобто спростовується міф, начебто історія мого рідного міста почалася лише 1776 року — з дати його заснування за велінням російської імператриці Катерини ІІ, — говорить Віктор Векленко. — Разом із монетами, знайдені на місці Самарі натільні хрестики також роблять Дніпропетровськ «старішим», як мінімум, років на 250.

Експонати Музею Хреста ламають й інші історичні стереотипи. Наприклад, в уяві багатьох з українців ще донедавна (а для декого й донині) Донецька й Луганська області бачаться, перш за все, краєм шахт і заводів. Але натільні хрестики XVII-XVIII століть, знайдені там, красномовно вказують на те, що історія цих земель тісно пов’язана з запорозькими козаками й вихідцями із Гетьманщини та Слобожанщини.

Є що розвінчувати вченому і стосовно Західної України. Адже мало хто знає, що у XVII-XVIII століттях на всіх без винятку українських землях переважна більшість натільних хрестиків була виключно православною, у тому числі й у греко-католиків.

Вивчаючи матеріали, що склали основу експозиції Музею Хреста, Віктор Векленко зробив відкриття. Вчений вирізнив та класифікував в окремий тип натільні хрести запорозьких козаків.

У XVIII столітті Церква зрадила свого патрона та годувальника гетьмана Мазепу і Запорозьку Січ, — розповідає вчений, — а разом з ними — і православні єпархії українського заходу, кинувши їх напризволяще. Після повернення січовиків з еміграції в стосунках українського народу із Церквою та державою нібито нічого й не змінилося. Але на внутрішньому рівні певні зрушення таки відбулися — в багатьох регіонах люди бажали хоч якось дистанціюватися від фальшу державницького культу.

Й задавали у цьому тон запорозькі козаки. Саме вони у середині XVIII століття почали робити натільні хрестики власноруч: з бронзової чи срібної пластини вирізався чи вирубувався хрест і прикрашався карбуванням. Цей унікальний тип хрестів проіснував до середини XIX століття (а в різних варіаціях — й до середини ХХ-го!), зараз їх знаходять на Харківщині та Полтавщині, на Донеччині й Чернігівщині.

З легкої руки Віктора Векленка термін «запорозькі хрести» нині вже загально визнаний. Ним послуговуються, уводять до наукового обігу фахівці найавторитетніших установ, що займаються ставрографією*. До речі, в тому числі і в Росії — вчені Центрального музею давньоруської культури й мистецтв ім. Андрія Рубльова у Москві, Російського етнографічного музею в Санкт-Петербурзі й т. д.

— Характерні ознаки саме запорозького хреста — його вирізано з металевої пластини, він має чеканку й розширення балок від центра до краю, — пояснює Віктор Векленко.

Віктор Векленко розвіяв черговий російсько-імперський міф, паралельно увівши до наукового вжитку ще один новий термін — «барочні хрести» XVII-XVIII століть (наймасовіші з подібних знахідок того періоду).

Раніше, за часів СРСР, і нині в Росії ставрографи вперто приписували і приписують їх старовірам. Тим самим затверджуючи вигадку, нібито за часів правління Катерини ІІ значна частина українських лівобережних земель стояла пусткою. Кремлівські ідеологи через істориків проводили в маси таку думку: якщо на цій території знаходять величезну кількість «старовірських» хрестів, значить, тут в ті часи мешкало багато старовірів, тобто етнічних росіян.

— Однак представленими в Музеї Хреста експонатами наочно доведена хибність цієї теорії, — заявляє Віктор Векленко. — Ці хрести належали таки українцям, хоча й були виготовлені в старовірських майстернях середини XVIII століття. Місцеве населення придбавало їх через звичність і традиційність їхніх форм — наближених до українського «барокового» стилю.

Аріянський (старовірський) хрестик часів Русі
Аріянський (старовірський) хрестик часів Русі
Найдавніші хрестики - виразно аріянські, сонячні, вишукано мистецькі
Найдавніші хрестики - виразно аріянські, сонячні, вишукано мистецькі

Зустрічаємо й абсолютно неймовірні речі, що розбивають стереотипні погляди і на саме християнство. Фундатор музею показує латунні хрестики кінця ХІХ — початку ХХ століття з абрисом жіночої фігурки — дохристиянським символом Великої Матері.

Козацький хрест, арійська традиція Трипілля
Козацький хрест, арійська традиція Трипілля

Для порівняння: 


Арійський хрест Трипілля
Арійський хрест Трипілля

 

Об'ємно-монументальний хрест, знайдений у Подніпров'ї внаслідок археологічних розкопок під керівництвом В. Хвойки


Є в експозиції ще одне незрозуміле диво — величенький дерев’яний хрест із… свастикою!

— Його прототип я зустрів у Коломиї, в тамтешнім музеї, — пригадує Віктор Векленко. — Це солярний символ. Так, не дивуйтеся — деякі елементи язичництва в ранньохристиянських матеріалах дійсно були присутніми. А в нас у Західній Україні, як бачите, такі елементи збереглися ще й у другому тисячолітті від Різдва Христова.

Арійський хрест
Арійський хрест

Ручний дерев'яний хрест у формі свастики (Покуття або Гуцульщина. Кінець 19 — початок 20 століття. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й.Кобринського) - Вікіпедія.

Вчений довго шукав майстра, який би зміг створити точну копію цього незвичайного «культового предмету». Потім знову проблема: зворотній бік цього хреста ніхто не бачив, тому що він лежить під склом. Й навіть «заради науки» відкривати її не дозволили.

— Але мені поталанило: я знайшов книжку початку 1930-х років, видану у Львові, де було розміщено світлину його зворотного боку, — каже вчений.

Арійський хрест
Арійський хрест

Ще один хрест зі свастикою в колекції музею — невеличкий латунний, виготовлений десь у Західній Україні наприкінці ХІХ-го — на початку ХХ століття.

На подібному латунному хрестику, тією ж технікою викарбовано ще й… тризуб!

На Дніпропетровщині було знайдено кістяний хрест XVII-XVIII століття «кельтського типу» — із колом посередині!

Ще один хрест-загадка — з якоюсь незрозумілою двійкою й літерою на верхній балці. Що б то могло бути, не можуть сказати зараз ні вчені, ні священики.

На завершення екскурсії Музеєм Хреста запитуємо в його фундатора, чи є в українському минулому «підказки»— аналогії для нас нинішніх: як нам жити сьогодні, що робити, як себе боронити?

Треба негайно починати роботу над створенням нової ідеології нової України. Бо має бути виголошений кодекс правил, за якими будуватимуться освіта, виховання, взаємини у суспільстві. В цьому кодексі також мають бути прописані й тези необхідності захисту нашого варіанту цивілізації. Події показали, що наш історичний споконвічний ворог не змінився, що він таким і залишився. І тому, на жаль, добро має бути з кулаками.

Хочеш миру - готуйся до війни (Арійська сварга і трипільські кам’яні сокири)
Хочеш миру - готуйся до війни (Арійська сварга і трипільські кам’яні сокири)

З цих позицій Музей Хреста й вибудовує свої плани. Найцікавішу частину експозиції Віктор Векленко регулярно представляє на різноманітних виставках в Дніпрі, Києві, Запоріжжі, є вже запрошення з інших міст. Готується власна пересувна виставка, аби возити її від однієї сільської школи до іншої. 

— Ми «воюємо» на нашому ідеологічному «фронті» загальної війни проти ворога внутрішнього і зовнішнього, — підсумовує музейник-ставрограф. — І якщо наші можливості потрібні та будуть використані — вважаю, це буде добре для спільної справи.

Віктор Векленко підкреслює, що його музей — громадський, тому він не просить на нього грошей у держави. Розраховує на власні сили та допомогу небайдужих людей (спонсорськими коштами чи експонатами). А сам музей виник і розвивається завдяки постійній підтримці Бориса Філатова, міського голови Дніпра.

Зґарди - аріянські обереги
Зґарди - аріянські обереги
Наші інтереси: 

Масове поширення "запорозьких хрестів" підтверджує поширеність українського аріянства – "козацької віри".  

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Ора Світла.
0
Ще не підтримано

і нині є майстри, які виготовляють Арійську сваргу.
ЇЇ можна зустріти на ярмарках виробів народних майстрів.

Усе проминає, за винятком Бога і Любові.
Григорій Сковорода

Коментарі

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

У мене є копія дерев'яного хреста з свастикою, з теренів Західної України, подарована мені Ігорем десь років 10 тому назад. :-)

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

За Івана Мазепи (і до нього) козацькою вірою було аріянство. Після московського погрому в Україні було насаджене московське іудохристиянство, яке існує й донині.

Зміна релігії супроводжувалася зміною символіки. Козаки, які повернулися в Україну, не застали рідної символіки, тому почали виготовляти хрестики власноруч.

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Ора Світла.
0
Ще не підтримано

і нині є майстри, які виготовляють Арійську сваргу.
ЇЇ можна зустріти на ярмарках виробів народних майстрів.

Усе проминає, за винятком Бога і Любові.
Григорій Сковорода

Зображення користувача Зірка Вітошинська.
0
Ще не підтримано

“Зміна релігії супроводжувалася зміною символіки. Козаки, які повернулися в Україну, не застали рідної символіки, тому почали виготовляти хрестики власноруч». 

Памʼять про нашу аріянську віру козаки зберегли, де б не були. Так і ми її відроджуємо !

Дякую, Олено, за прекрасний матеріал, який перечитала з насолодою!

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !