Пророцтва про велику духовну місію України починають збуватися. Час вимагає від нас виняткової відповідальності, мужності і мудрості. Бути романтичним і прагматичним водночас – завдання важке, але цілком досяжне.
Аби досягти вищого рівня духовності без шкоди для здоров’я та долі, любов до Бога має стати незаперечним пріоритетом. А ще повинна бути віддача. Жертвуйте потроху, діліться, турбуйтеся про інших. Якщо людина прагне споживати більше, ніж віддає, вона вже невиліковно хвора.
Знаєте, навіщо світить Сонце? Для того, щоб вижити.
Сергій Лазарєв
Сучасне людство перебуває на тому етапі свого еволюційного розвитку, коли відбувається кардинальний перегляд традиційних поглядів на природу людини і світу.
Упродовж кількох століть у європейській культурі домінувала механістично-матеріалістична парадигма [1], що, за висловом всесвітньо відомого вченого Ф. Капри, «cформувала сучасне західне суспільство і значною мірою вплинула на решту населення планети» [2].
Концептуальною основою даної парадигми стали погляди таких західно-європейських учених, як Р. Декарт, І. Ньютон, Ж. Ламетрі, Д. Дідро та ін. Вони були переконані: людина – це високорозвинена біологічна машина, що складається з кісток і м’яса і запрограмована на виконання певних, наперед заданих природою вчинків. На їхню думку, філософія бачить у людині лише те, що бачить у ній медицина, фізіологія, хімія, і всілякі розмови про духовність та інші абстрактні, умоглядні поняття позбавлені смислу.
Епоха раціоналізму ознаменувалася цілковитою перемогою логіки, розуму над інтуїтивністю й утвердженням так званого картезіанського [3] дуалізму – роз’єднання людського буття на два антагоністичних начала: духовне й матеріальне, тілесне й мисляче. Реально існуючим стали визнавати лише те, що можна виміряти, зважити, проаналізувати; внутрішнє життя людини, її почуття, відчуття, пориви виявилися, таким чином, суб’єктивними речами, які не являли жодної цінності для дослідника і були, на його думку, лише грою уяви чи проявом хворого розуму. Людина перетворилася в машину, що живе у всесвіті, переповненому безліччю таких самих складних машин. «Її духовну природу відкинули, а внутрішню реальність висміяли. Людина разом зі своїм світом стала роздробленою; вона стала відділеною від самої себе» [4].
Перемога матеріалістичного світогляду на багато століть уперед визначила основні тенденції розвитку не лише європейської, а й світової науки і культури. Під впливом жорсткого опромінення матеріалізмом уявлення людини про світ спримітизувалися, стали прямолінійно-прагматичними. Він, цей прагматизм, пронизує сьогодні всі сфери життя сучасної людини. У раціоналістичному суспільстві успіх асоціюється, передовсім, із досягненням матеріальних благ. Підживлюване енергією мільйонів людей прагнення до успіху за будь-яку ціну є сьогодні тією само-відтворювальною силою, що повсякчас визначає і стиль стосунків у родині та колективі, і ставлення до своєї землі та предківських святинь.
Втрата духовних орієнтирів стала характерною рисою сучасного світового цивілізаційного процесу. Розбещеність, егоїзм, естетизація насильства, поклоніння золотому тельцю, висміювання високих ідеалів – усе це стало закономірним результатом ігнорування багатовікових традицій і норм моралі, які утверджувалися кращими представниками кожного народу й передавалися з роду в рід, з покоління в покоління.
Сучасна молодь дивиться на нас розумними холодними очима людей, націлених на отримання конкретно-матеріальних результатів своєї діяльності. Виплекані нашими пращурами високі істини, що утверджують важливість духовного служіння, необхідність шанобливого ставлення до надбань пращурів, до батька й матері, до вчителя, до старшої людини, втратили свою переконливість і сьогодні мають бути заново вмонтовані в систему життєвих цінностей сучасних юнаків і дівчат. «Коди знищені, і що буде далі?» – запитує себе і всіх нас Ліна Костенко.
Коди духовності знищено сьогодні не лише в українців. Глобальна духовно-світоглядна криза охопила все людство. Намагаючись знайти шляхи виходу з цієї кризи, свої зусилля об’єднали представники різних духовних традицій і релігійних конфесій та вчені, вільні від науково-раціоналістичних упереджень.
З початку ХХ століття розпочався і нині продовжується перегляд традиційної концепції світобудови, який за радикальністю викликаних ним фундаментальних змін учені порівнюють із революцією Коперніка.
Поява й утвердження нової картини світу й людини стали можливими завдяки новітнім дослідженням і революційним відкриттям у галузі квантової фізики, кібернетики, теорії інформації, біології, психології, а також завдяки виникненню й вибухоподібному розвитку цілого комплексу так званих «наук про складність»: синергетики, теорії дисипативних систем, теорії фракталів, нелінійної динаміки та ін.
Розроблені сучасними вченими нові наукові підходи стали альтернативними до механістичного ньютонівського уявлення про матерію, свідомість, людину. Поступово з’ясувалося, що світ значно більш складний, таємничий і загадковий, ніж це уявлялося нам раніше. Свідомість виявилася властивістю не лише людини, а й усього світу істот, а також рослин і навіть неорганічних систем. Людина, як і кожне живе створіння, не є просто сумою хімічних з’єднань: невловима життєва сила керує своїм клітинним носієм – тілом. Учені назвали духовний вимір основою всього сущого і прийшли до висновку, що утвердження саме такого погляду на людську психіку й універсальну схему буття стане вирішальним фактором нашого виживання на планеті Земля.
У людства сьогодні немає вибору: ХХІ століття або буде духовним, або його не буде взагалі. Авангардом світового еволюційного розвитку знову стають високорозвинені в духовному розумінні люди й народи, які здатні усвідомити всі небезпеки нашого часу і взяти на себе відповідальність за власну і колективну долю.
В авангарді світового розвитку знову постає Україна.
Загальновідомо, що територія нашої Батьківщини з давніх-давен виконує роль важливого расотворчого казана планети. Україна є ядром так званої Циркумпонтійської (Причорноморської) зони, у якій в VI–V тис. до н. е. сформувалася індоєвропейська (арійська) спільнота. Дослідження, здійснені в останні десятиліття ХХ ст. українськими і зарубіжними вченими, дозволяють нам сьогодні дати цілком ясні й чіткі відповіді на запитання, поставлені Шевченком: «Що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?».
Виявилося, що саме на теренах України багато тисячоліть тому відбулася Велика неолітична революція, яка ознаменувала перехід від привласнювального до відтворювального господарства. Наділені могутньою здатністю до творчого самовираження, тогочасні мешканці України створили потужну систему курганів, що одночасно виконували роль і храмів, і обсерваторій, збудували перші у світі держави-міста, вперше посіяли пшеницю і випекли хліб, винайшли колесо і приручили коня. Ними було започатковано монументальну архітектуру, масштабне землеробство і скотарство, прядіння і ткацтво, писемність, хоровий спів, розроблено основи цілісної світоглядної системи, яка пізніше була розвинена і вдосконалена творцями ведичного й буддійського вчень. Новітні дослідження сучасних науковців підтвердили прозріння наших далеких пращурів-брахманів: думка – матеріальна, душа – безсмертна, людина – не раб обставин, а творець власного і колективного майбутнього.
Ніщо не зникає безслідно, і, як відомо, «нічого немає схованого, що б не відкрилось». Славне минуле українців відродилося у високих душах тих, хто, вийшовши восени 2004 року на Майдан, явив світові шляхетну мудрість древнього народу. Відомий японський борець за мир, мандрівний монах Дзюнсей Терасава під впливом подій в Україні, очевидцем яких він був, написав книгу «Глобальне пробудження. Відродження одвічної духовності людства». Терасава до глибини душі вражений тим, що він побачив у нашій країні: «Чудесне пророцтво самої Лотосової Сутри раптом стало реальністю в Україні. Це відбулося так несподівано, так стрімко й так чудесно! Те, заради чого Будда проповідував Лотосову Сутру, стало реальністю, здійснилось. Це не має нічого спільного з медитацією, візуалізацією чи яким би то не було особистим прозрінням. Незчисленна кількість людей одночасно пробудилась до найвищої духовної мудрості. Насправді те, що сталося в Україні в ті дні, було не просто чеснотами окремих людей, а божественними силами й виконанням обіцянь самого Будди».
Переосмислення закономірностей розвитку геосоціального організму з назвою Україна дозволяє вченим сьогодні стверджувати, що впродовж багатьох віків на теренах сучасної України кожні 532 роки народжується новий український етнос, який передає своїм нащадкам естафету історичної пам’яті й духовної боротьби.
Нинішня епоха є особливою: для людства вона ознаменувалася світоглядною революцією, а для України й українців – поверненням до власних витоків і усвідомленням свого місця й ролі у вселюдській історії. Відомий український вчений І. Каганець стверджує: «Нам пощастило жити в особливий час, коли космічний годинник повідомляє добру звістку: в Україні вже відбувається формування нового етносу, який до 2015 року народиться у вигляді української нації нової епохи. У черговий раз України підніметься з попелу оновленою, здоровою й сильною. А піднявшись, справить потужний вплив на перехід людства до цивілізації четвертого рівня, рівня мудрості та праведності» [5].
Пророцтва про велику духовну місію України починають збуватися. Час вимагає від нас виняткової відповідальності, мужності і мудрості. Вибудовуючи стратегію національного розвитку, ми мусимо враховувати реалії сьогодення й розвивати в собі такі якості, як позитивне мислення, спрямоване на досягнення успіху, конструктивний підхід до вирішення проблем, здоровий прагматизм.
Бути романтичним і прагматичним водночас – завдання важке, але цілком досяжне. Наш раціональний підхід має полягати в глибокому усвідомленні того, що без української ніжності, щирості, відкритості, доброти, здатності до самовіддачі, поетичного світосприймання не було б і модерних здобутків українців у всіх галузях людської діяльності.
Залишаючись самими собою, ми стаємо цікавими для всього світу й отримуємо нові можливості для утвердження тих універсальних духовних цінностей, які складають серцевину нашої національної ідеї.
Примітки і посилання:
1. Поняття наукова парадигма трактується як сукупність досягнень, понять, цінностей, технологій, що поділяються науковою спільнотою і використовуються цією спільнотою для визначення проблем та їхнього вирішення.
2. Капра Ф. Паутина жизни. Новое научное понимание живых систем. – К.: «София», 2003. – С. 21.
3. Картезій – латинізована форма прізвища Декарт.
4. Шервуд К. Чакротерапия: индивидуальное развитие и самоисцеление. – М.: Фаир-Пресс, 2002. – С. 41.
5. Каганець І. Україні судилося започаткувати державу нової епохи // Українська газета. – 2003. – 17 квітня. – С. 9.
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
Україна в контексті розвитку світової цивілізації: зміна парадигми
Світ:
Пророцтва про велику духовну місію України починають збуватися. Час вимагає від нас виняткової відповідальності, мужності і мудрості. Бути романтичним і прагматичним водночас – завдання важке, але цілком досяжне.
06091902e.jpg
Аби досягти вищого рівня духовності без шкоди для здоров’я та долі, любов до Бога має стати незаперечним пріоритетом. А ще повинна бути віддача. Жертвуйте потроху, діліться, турбуйтеся про інших. Якщо людина прагне споживати більше, ніж віддає, вона вже невиліковно хвора.
Знаєте, навіщо світить Сонце? Для того, щоб вижити.
Сергій Лазарєв
Сучасне людство перебуває на тому етапі свого еволюційного розвитку, коли відбувається кардинальний перегляд традиційних поглядів на природу людини і світу.
Упродовж кількох століть у європейській культурі домінувала механістично-матеріалістична парадигма [1], що, за висловом всесвітньо відомого вченого Ф. Капри, «cформувала сучасне західне суспільство і значною мірою вплинула на решту населення планети» [2].
Концептуальною основою даної парадигми стали погляди таких західно-європейських учених, як Р. Декарт, І. Ньютон, Ж. Ламетрі, Д. Дідро та ін. Вони були переконані: людина – це високорозвинена біологічна машина, що складається з кісток і м’яса і запрограмована на виконання певних, наперед заданих природою вчинків. На їхню думку, філософія бачить у людині лише те, що бачить у ній медицина, фізіологія, хімія, і всілякі розмови про духовність та інші абстрактні, умоглядні поняття позбавлені смислу.
Епоха раціоналізму ознаменувалася цілковитою перемогою логіки, розуму над інтуїтивністю й утвердженням так званого картезіанського [3] дуалізму – роз’єднання людського буття на два антагоністичних начала: духовне й матеріальне, тілесне й мисляче. Реально існуючим стали визнавати лише те, що можна виміряти, зважити, проаналізувати; внутрішнє життя людини, її почуття, відчуття, пориви виявилися, таким чином, суб’єктивними речами, які не являли жодної цінності для дослідника і були, на його думку, лише грою уяви чи проявом хворого розуму. Людина перетворилася в машину, що живе у всесвіті, переповненому безліччю таких самих складних машин. «Її духовну природу відкинули, а внутрішню реальність висміяли. Людина разом зі своїм світом стала роздробленою; вона стала відділеною від самої себе» [4].
Перемога матеріалістичного світогляду на багато століть уперед визначила основні тенденції розвитку не лише європейської, а й світової науки і культури. Під впливом жорсткого опромінення матеріалізмом уявлення людини про світ спримітизувалися, стали прямолінійно-прагматичними. Він, цей прагматизм, пронизує сьогодні всі сфери життя сучасної людини. У раціоналістичному суспільстві успіх асоціюється, передовсім, із досягненням матеріальних благ. Підживлюване енергією мільйонів людей прагнення до успіху за будь-яку ціну є сьогодні тією само-відтворювальною силою, що повсякчас визначає і стиль стосунків у родині та колективі, і ставлення до своєї землі та предківських святинь.
Втрата духовних орієнтирів стала характерною рисою сучасного світового цивілізаційного процесу. Розбещеність, егоїзм, естетизація насильства, поклоніння золотому тельцю, висміювання високих ідеалів – усе це стало закономірним результатом ігнорування багатовікових традицій і норм моралі, які утверджувалися кращими представниками кожного народу й передавалися з роду в рід, з покоління в покоління.
Сучасна молодь дивиться на нас розумними холодними очима людей, націлених на отримання конкретно-матеріальних результатів своєї діяльності. Виплекані нашими пращурами високі істини, що утверджують важливість духовного служіння, необхідність шанобливого ставлення до надбань пращурів, до батька й матері, до вчителя, до старшої людини, втратили свою переконливість і сьогодні мають бути заново вмонтовані в систему життєвих цінностей сучасних юнаків і дівчат. «Коди знищені, і що буде далі?» – запитує себе і всіх нас Ліна Костенко.
Коди духовності знищено сьогодні не лише в українців. Глобальна духовно-світоглядна криза охопила все людство. Намагаючись знайти шляхи виходу з цієї кризи, свої зусилля об’єднали представники різних духовних традицій і релігійних конфесій та вчені, вільні від науково-раціоналістичних упереджень.
З початку ХХ століття розпочався і нині продовжується перегляд традиційної концепції світобудови, який за радикальністю викликаних ним фундаментальних змін учені порівнюють із революцією Коперніка.
Поява й утвердження нової картини світу й людини стали можливими завдяки новітнім дослідженням і революційним відкриттям у галузі квантової фізики, кібернетики, теорії інформації, біології, психології, а також завдяки виникненню й вибухоподібному розвитку цілого комплексу так званих «наук про складність»: синергетики, теорії дисипативних систем, теорії фракталів, нелінійної динаміки та ін.
Розроблені сучасними вченими нові наукові підходи стали альтернативними до механістичного ньютонівського уявлення про матерію, свідомість, людину. Поступово з’ясувалося, що світ значно більш складний, таємничий і загадковий, ніж це уявлялося нам раніше. Свідомість виявилася властивістю не лише людини, а й усього світу істот, а також рослин і навіть неорганічних систем. Людина, як і кожне живе створіння, не є просто сумою хімічних з’єднань: невловима життєва сила керує своїм клітинним носієм – тілом. Учені назвали духовний вимір основою всього сущого і прийшли до висновку, що утвердження саме такого погляду на людську психіку й універсальну схему буття стане вирішальним фактором нашого виживання на планеті Земля.
У людства сьогодні немає вибору: ХХІ століття або буде духовним, або його не буде взагалі. Авангардом світового еволюційного розвитку знову стають високорозвинені в духовному розумінні люди й народи, які здатні усвідомити всі небезпеки нашого часу і взяти на себе відповідальність за власну і колективну долю.
В авангарді світового розвитку знову постає Україна.
Загальновідомо, що територія нашої Батьківщини з давніх-давен виконує роль важливого расотворчого казана планети. Україна є ядром так званої Циркумпонтійської (Причорноморської) зони, у якій в VI–V тис. до н. е. сформувалася індоєвропейська (арійська) спільнота. Дослідження, здійснені в останні десятиліття ХХ ст. українськими і зарубіжними вченими, дозволяють нам сьогодні дати цілком ясні й чіткі відповіді на запитання, поставлені Шевченком: «Що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?».
Виявилося, що саме на теренах України багато тисячоліть тому відбулася Велика неолітична революція, яка ознаменувала перехід від привласнювального до відтворювального господарства. Наділені могутньою здатністю до творчого самовираження, тогочасні мешканці України створили потужну систему курганів, що одночасно виконували роль і храмів, і обсерваторій, збудували перші у світі держави-міста, вперше посіяли пшеницю і випекли хліб, винайшли колесо і приручили коня. Ними було започатковано монументальну архітектуру, масштабне землеробство і скотарство, прядіння і ткацтво, писемність, хоровий спів, розроблено основи цілісної світоглядної системи, яка пізніше була розвинена і вдосконалена творцями ведичного й буддійського вчень. Новітні дослідження сучасних науковців підтвердили прозріння наших далеких пращурів-брахманів: думка – матеріальна, душа – безсмертна, людина – не раб обставин, а творець власного і колективного майбутнього.
Ніщо не зникає безслідно, і, як відомо, «нічого немає схованого, що б не відкрилось». Славне минуле українців відродилося у високих душах тих, хто, вийшовши восени 2004 року на Майдан, явив світові шляхетну мудрість древнього народу. Відомий японський борець за мир, мандрівний монах Дзюнсей Терасава під впливом подій в Україні, очевидцем яких він був, написав книгу «Глобальне пробудження. Відродження одвічної духовності людства». Терасава до глибини душі вражений тим, що він побачив у нашій країні: «Чудесне пророцтво самої Лотосової Сутри раптом стало реальністю в Україні. Це відбулося так несподівано, так стрімко й так чудесно! Те, заради чого Будда проповідував Лотосову Сутру, стало реальністю, здійснилось. Це не має нічого спільного з медитацією, візуалізацією чи яким би то не було особистим прозрінням. Незчисленна кількість людей одночасно пробудилась до найвищої духовної мудрості. Насправді те, що сталося в Україні в ті дні, було не просто чеснотами окремих людей, а божественними силами й виконанням обіцянь самого Будди».
Переосмислення закономірностей розвитку геосоціального організму з назвою Україна дозволяє вченим сьогодні стверджувати, що впродовж багатьох віків на теренах сучасної України кожні 532 роки народжується новий український етнос, який передає своїм нащадкам естафету історичної пам’яті й духовної боротьби.
Нинішня епоха є особливою: для людства вона ознаменувалася світоглядною революцією, а для України й українців – поверненням до власних витоків і усвідомленням свого місця й ролі у вселюдській історії. Відомий український вчений І. Каганець стверджує: «Нам пощастило жити в особливий час, коли космічний годинник повідомляє добру звістку: в Україні вже відбувається формування нового етносу, який до 2015 року народиться у вигляді української нації нової епохи. У черговий раз України підніметься з попелу оновленою, здоровою й сильною. А піднявшись, справить потужний вплив на перехід людства до цивілізації четвертого рівня, рівня мудрості та праведності» [5].
Пророцтва про велику духовну місію України починають збуватися. Час вимагає від нас виняткової відповідальності, мужності і мудрості. Вибудовуючи стратегію національного розвитку, ми мусимо враховувати реалії сьогодення й розвивати в собі такі якості, як позитивне мислення, спрямоване на досягнення успіху, конструктивний підхід до вирішення проблем, здоровий прагматизм.
Бути романтичним і прагматичним водночас – завдання важке, але цілком досяжне. Наш раціональний підхід має полягати в глибокому усвідомленні того, що без української ніжності, щирості, відкритості, доброти, здатності до самовіддачі, поетичного світосприймання не було б і модерних здобутків українців у всіх галузях людської діяльності.
Залишаючись самими собою, ми стаємо цікавими для всього світу й отримуємо нові можливості для утвердження тих універсальних духовних цінностей, які складають серцевину нашої національної ідеї.
Примітки і посилання:
1. Поняття наукова парадигма трактується як сукупність досягнень, понять, цінностей, технологій, що поділяються науковою спільнотою і використовуються цією спільнотою для визначення проблем та їхнього вирішення.
2. Капра Ф. Паутина жизни. Новое научное понимание живых систем. – К.: «София», 2003. – С. 21.
3. Картезій – латинізована форма прізвища Декарт.
4. Шервуд К. Чакротерапия: индивидуальное развитие и самоисцеление. – М.: Фаир-Пресс, 2002. – С. 41.
5. Каганець І. Україні судилося започаткувати державу нової епохи // Українська газета. – 2003. – 17 квітня. – С. 9.
--------------------------------
В тему:
Інформаційне перевантаження
Глобальна криза і Великий перехід
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»