Ми маємо ще надто поверхові й уривчасті знання про ті криваві події з життя нашого багатостраждального українського народу. Тому й наші науковці, і політики, і дипломати так непереконливо доносять правду про ту страхітливу подію.
18 жовтня прочитав статтю Олександра Крамаренка в газеті “День”, яка мене не те, щоб вразила, а поцілила в саме серце. Заголовок статті “Чому світ не визнає Голодомор геноцидом?”. Зізнаюсь, що й я над цим питанням не один день розмірковував, бо мій колись великий і славний козацький рід ледь не загинув увесь від цього страшного лиха, яке було в нашій кривавій історії.
Та й звичайна професійна цікавість змушувала щоразу повертатися до цього болючого питання. Так, у моєму романі “Сатанинські забавки” є епізоди тієї трагедії, та я й сам пережив черговий голодомор 1946-47 рр. Мій далекий родич, що мешкає в моєму рідному селі на Луганщині, відтворив рукописну історію села, де багато сторінок присвячено цій кривавій події. У мене є також приятель, письменник Олесь Воля, який присвятив цій темі велику документальну книгу “Мор”, за яку не соромно було б дати й Нобелівську чи принаймні Шевченківську премію. Повірте, шановні, хто не читав цієї книжки — вона дійсно варта найвищих відзнак. Це оголена жива рана про події 1932-33 років, озвучена живими ще свідками тих страхітливих днів, що закарбувалися в нашій українській історії. Про наш Голодомор писав і відомий історик Джеймс Мейс, на жаль, уже покійний. Писали й інші.
Та я не про це, а про статтю в часописі “День”. У ній ідеться про переконливі факти, про які ніхто з професіоналів чи політиків чомусь не згадує. Щоправда, дехто з істориків уже звертав увагу на дані перепису населення СССР в 20-30 рр., де наводилися цифри кількості ідентифікованих українців у тодішній більшовицькій Російській імперії, але ніхто — зауважу! — як слід не аналізував ті статистичні дані. Звичайно, і висновків якихось ґрунтовних ніхто з них так і не здійснив. Олександр Крамаренко звернув увагу саме на цю обставину. Ось у чому криється наша прикра помилка. Можна не погоджуватися з деякими думками, викладеними шановним О.Крамаренком, проте в одному він правий: ми маємо ще надто поверхові й уривчасті знання про ті криваві події з життя нашого багатостраждального українського народу. Тому й наші науковці, і політики, і дипломати так непереконливо доносять правду про ту страхітливу подію. Тож і не визнає світ Голодомор 1932-33 рр. геноцидом в Україні. І ще довго не визнаватиме, допоки ми не надамо переконливих доказів. А вони лежать на поверхні! Ось вам сухі цифри перепису населення в СССР за 1926 рік. Тоді українців мешкало в імперії аж... 81,195 млн. душ! Ви тільки вдумайтесь у цифру. Хіба не вражає?! Приблизно стільки ж мешкало й росіян. Натомість за переписом 1939 року, за що вся комісія з Перепису була знищена за наказом Сталіна, вже українців чомусь стало менше майже втричі — 28,1 млн. душ!..
Ви не хочете замислитися хоча б на якусь мить — чому? Я наведу вам лише цитату з висловлювань більшовицького демона Льва Троцького, другої людини після Леніна в тодішній більшовицькій репресивній машині: “Ніде репресії, чистки, придушення й усі інші види бюрократичного хуліганства в цілому не досягали таких страшенних розмірів, як в Україні, у боротьбі з могутніми прихованими силами в українських масах, що прагнули більшої свободи й незалежності”. Ви скажете, мовляв, так він же лютий ворог Сталіна; зводив у такий спосіб свої рахунки. Проте цю людину (хоч важко назвати її людиною) аж ніяк не можна запідозрити в українофільстві, адже це саме він придушив жорстоко народне повстання під проводом батька Махна. Згадайте тільки про 5 тис. вояків, розстріляних на Перекопі за те, що вони допомогли більшовикам вигнати Врангеля з Криму...
А ось іще одна цитата, яка належить великому російському інтелігентові й мислителю планетарного масштабу академіку Андрієві Сахарову: “Велика країна перебувала під комуністичним контролем. Більшість її населення вороже ставилася до системи. Представники національної культури і навіть значна частина комуністів прийняли московське панування лише умовно. З точки зору партії, це було погано не тільки саме по собі, але й таїло велику небезпеку для режиму в майбутньому”. За твердженням О.Крамаренка, великий вчений сказав саме про тих 81, 195 млн. українців, які мешкали в тодішній більшовицькій Російській імперії в 20-х рр. і які реально загрожували існуючому тоталітарному режиму. Інший великий мислитель і письменник Михайло Шолохов (до речі, по матері українець; він сам мені зізнавався в далеких 60-х роках минулого сторіччя й намагався при зустрічі зі мною спілкуватися українською мовою) було зачепив у 30-х болючу тему боротьби більшовицького режиму з селянством у сусідньому з моїм краї (описував цілком реальні події в Міллеровському районі на Дону, де мешкало компактно тоді багато українців; район межує з моєю Луганщиною — це 90 км від мого села) в своїй першій частині “Піднятої цілини”, а потім надовго замовк. І лише в кінці п’ятдесятих після смерті сухорукого тирана дописав цей роман. У дев’ятому класі я читав перед класом (так зване позакласне читання) другу частину роману, оскільки я один тоді мав ту книжку, придбану в Старобільську чи Луганську — вже й не пам’ятаю де. Я хочу вас запитати: чому письменник тоді до війни не продовжив свій роман? І чому він не написав голу — а це головне! — правду про тодішні криваві події? Подумайте!..
Особливо мені сподобалася в статті О.Крамаренка ідея дослідити поховання в селах тисяч і тисяч померлих від голоду людей на нашій українській землі — і не тільки! — а й на Кубані та Ставропіллі, в Центральному Чорнозем’ї тощо. Я більше ніж певен, що в кожному селі відомі ці місця, де закопували померлих від голоду. До слова, це не вимагає якихось значних коштів. Та чи піде на це Росія, щоб у так званих “російських” селах дослідити подібні поховання? Оце питання з питань...
Тож я звертаюся з закликом і відкритим листом до нашого Президента, Прем’єр-міністра, Верховної Ради, до російського посла ініціювати широкі пошукові ексгумаційні роботи, щоб урешті-решт поставити останню крапку в цій нелегкій і болючій для нас, українців, темі.
Нам конче потрібно повернути історичну пам’ять, бо попіл Клааса б’є кожному з нас у серце і буде бити, допоки не усвідомимо, що ми таки справжні українці, а не якісь там івани безрідні та якими нас намагаються й донині робити усілякі зайди та холуї, догоджаючи своїм хазяям!..
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Про Голодомор та історичну пам`ять
Світ:
06112603e.jpg
Та й звичайна професійна цікавість змушувала щоразу повертатися до цього болючого питання. Так, у моєму романі “Сатанинські забавки” є епізоди тієї трагедії, та я й сам пережив черговий голодомор 1946-47 рр. Мій далекий родич, що мешкає в моєму рідному селі на Луганщині, відтворив рукописну історію села, де багато сторінок присвячено цій кривавій події. У мене є також приятель, письменник Олесь Воля, який присвятив цій темі велику документальну книгу “Мор”, за яку не соромно було б дати й Нобелівську чи принаймні Шевченківську премію. Повірте, шановні, хто не читав цієї книжки — вона дійсно варта найвищих відзнак. Це оголена жива рана про події 1932-33 років, озвучена живими ще свідками тих страхітливих днів, що закарбувалися в нашій українській історії. Про наш Голодомор писав і відомий історик Джеймс Мейс, на жаль, уже покійний. Писали й інші.
Та я не про це, а про статтю в часописі “День”. У ній ідеться про переконливі факти, про які ніхто з професіоналів чи політиків чомусь не згадує. Щоправда, дехто з істориків уже звертав увагу на дані перепису населення СССР в 20-30 рр., де наводилися цифри кількості ідентифікованих українців у тодішній більшовицькій Російській імперії, але ніхто — зауважу! — як слід не аналізував ті статистичні дані. Звичайно, і висновків якихось ґрунтовних ніхто з них так і не здійснив. Олександр Крамаренко звернув увагу саме на цю обставину. Ось у чому криється наша прикра помилка. Можна не погоджуватися з деякими думками, викладеними шановним О.Крамаренком, проте в одному він правий: ми маємо ще надто поверхові й уривчасті знання про ті криваві події з життя нашого багатостраждального українського народу. Тому й наші науковці, і політики, і дипломати так непереконливо доносять правду про ту страхітливу подію. Тож і не визнає світ Голодомор 1932-33 рр. геноцидом в Україні. І ще довго не визнаватиме, допоки ми не надамо переконливих доказів. А вони лежать на поверхні! Ось вам сухі цифри перепису населення в СССР за 1926 рік. Тоді українців мешкало в імперії аж... 81,195 млн. душ! Ви тільки вдумайтесь у цифру. Хіба не вражає?! Приблизно стільки ж мешкало й росіян. Натомість за переписом 1939 року, за що вся комісія з Перепису була знищена за наказом Сталіна, вже українців чомусь стало менше майже втричі — 28,1 млн. душ!..
Ви не хочете замислитися хоча б на якусь мить — чому? Я наведу вам лише цитату з висловлювань більшовицького демона Льва Троцького, другої людини після Леніна в тодішній більшовицькій репресивній машині: “Ніде репресії, чистки, придушення й усі інші види бюрократичного хуліганства в цілому не досягали таких страшенних розмірів, як в Україні, у боротьбі з могутніми прихованими силами в українських масах, що прагнули більшої свободи й незалежності”. Ви скажете, мовляв, так він же лютий ворог Сталіна; зводив у такий спосіб свої рахунки. Проте цю людину (хоч важко назвати її людиною) аж ніяк не можна запідозрити в українофільстві, адже це саме він придушив жорстоко народне повстання під проводом батька Махна. Згадайте тільки про 5 тис. вояків, розстріляних на Перекопі за те, що вони допомогли більшовикам вигнати Врангеля з Криму...
А ось іще одна цитата, яка належить великому російському інтелігентові й мислителю планетарного масштабу академіку Андрієві Сахарову: “Велика країна перебувала під комуністичним контролем. Більшість її населення вороже ставилася до системи. Представники національної культури і навіть значна частина комуністів прийняли московське панування лише умовно. З точки зору партії, це було погано не тільки саме по собі, але й таїло велику небезпеку для режиму в майбутньому”. За твердженням О.Крамаренка, великий вчений сказав саме про тих 81, 195 млн. українців, які мешкали в тодішній більшовицькій Російській імперії в 20-х рр. і які реально загрожували існуючому тоталітарному режиму. Інший великий мислитель і письменник Михайло Шолохов (до речі, по матері українець; він сам мені зізнавався в далеких 60-х роках минулого сторіччя й намагався при зустрічі зі мною спілкуватися українською мовою) було зачепив у 30-х болючу тему боротьби більшовицького режиму з селянством у сусідньому з моїм краї (описував цілком реальні події в Міллеровському районі на Дону, де мешкало компактно тоді багато українців; район межує з моєю Луганщиною — це 90 км від мого села) в своїй першій частині “Піднятої цілини”, а потім надовго замовк. І лише в кінці п’ятдесятих після смерті сухорукого тирана дописав цей роман. У дев’ятому класі я читав перед класом (так зване позакласне читання) другу частину роману, оскільки я один тоді мав ту книжку, придбану в Старобільську чи Луганську — вже й не пам’ятаю де. Я хочу вас запитати: чому письменник тоді до війни не продовжив свій роман? І чому він не написав голу — а це головне! — правду про тодішні криваві події? Подумайте!..
Особливо мені сподобалася в статті О.Крамаренка ідея дослідити поховання в селах тисяч і тисяч померлих від голоду людей на нашій українській землі — і не тільки! — а й на Кубані та Ставропіллі, в Центральному Чорнозем’ї тощо. Я більше ніж певен, що в кожному селі відомі ці місця, де закопували померлих від голоду. До слова, це не вимагає якихось значних коштів. Та чи піде на це Росія, щоб у так званих “російських” селах дослідити подібні поховання? Оце питання з питань...
Тож я звертаюся з закликом і відкритим листом до нашого Президента, Прем’єр-міністра, Верховної Ради, до російського посла ініціювати широкі пошукові ексгумаційні роботи, щоб урешті-решт поставити останню крапку в цій нелегкій і болючій для нас, українців, темі.
Нам конче потрібно повернути історичну пам’ять, бо попіл Клааса б’є кожному з нас у серце і буде бити, допоки не усвідомимо, що ми таки справжні українці, а не якісь там івани безрідні та якими нас намагаються й донині робити усілякі зайди та холуї, догоджаючи своїм хазяям!..
-------------------------------
В тему:
Продай одежу й купи меч!
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля