Надцивілізація волі

1.

Говорячи про позитивну спадщину солідаризму, комунізму, фашизму, націонал-соціалізму та інших яскравих і хвилюючих політичних феноменів 20-го століття, ми повинні розрізняти їх, так би мовити, «організаційно-технічний» бік та фундаментальні засади.

Організаційно-технічна спадщина фашизму, безумовно, зберігає свою значимість дотепер, але не менш важливо зрозуміти ті цінності, в ім’я яких боролися і проливали свою та чужу кров мільйони людей, натхненних фашистськими ідеалами.

У великій війні 20-го століття – зіткненні ліберального, комуністичного та фашистського проектів – переміг в остаточному підсумку ліберальний світ. Переможці наказали нам беззастережно приймати ліберальні цінності, дозволили критично, але співчутливо розглядати ідеологію, дії та біографії комуністів. Однак на тверезе безоцінювальне ставлення до ідеології та практики фашизму накладено жорстку та, в ряді випадків, законодавчу заборону.

У цьому ірраціональному відкиданні фашизму ховається щось більше, ніж мстивість переможців. Очевидно, фашистський, точніше, націонал-соціалістичний проект, на відміну від комуністичного, був абсолютно несумісний з ліберальним. Дійсно, адже комунізм розглядався як результат розвитку капіталізму. Націонал-соціалізм же означав тотальне заперечення всього метафізичного фундаменту сучасного суспільства. Звідси й погляд на націонал-соціалістську цивілізацію як сутнісно відмінну, магічну. Легко зрозуміти, чому для ліберала націонал-соціалізм магічний – не розуміючи, що таке воля, він бачить у вольовій дії незрозумілу, а отже, й небезпечну для нього магію.

У Світі та його частинах, у тому числі в суспільстві й людині, виділяються машинна, організмічна та вольова складові. Люди та вчення розрізняються за тим, що вони вважають основою, фундаментом буття і з чим вони ототожнюють себе та Космос – з машиною, з потоком життя чи з волею. Людина як воля, як життя і як машина – три несумісні в одній свідомості картини Світу. Навіть якщо в якого-небудь інтелектуала є розуміння іншого, чужого погляду, все одно фундаментальною реальністю визнається або воля, або життя, або підлегла абстрактним законам механічна матерія. Незводимість цих розбіжностей одна до одної настільки велика, що ми можемо говорити про три різні метафізичні раси, три типи еліти.

Історія культури – історія зіткнення цих трьох метафізичних рас. Конфлікт Ньютона та Гете, Маркса та Шпенглера – конфлікт механічного й організмічного. Зіткнення Шпенглера та Гітлера – це протиріччя організмічного та вольового підходів. У 20-му столітті зіштовхнулися три проекти майбутнього надсуспільства – механічний, машинний проект лібералізму, «чарівна матерія» комунізму, що неминуче проявилася в ідеологічних доктринах пізнього комунізму, генетично пов'язаних з російським космізмом, і вольовий націонал-соціалістичний проект.

Кожен, хто співчуває останньому проекту, відчуває в собі вольове начало, яке не зводиться ні до мислення сучасного машиноподібного світу, ні до інтуїції космізму. Якщо ми зацікавлено обговорюємо неполіткоректну, заборонену тему позитивної спадщини фашизму, це вже означає наш ясний чи неусвідомлюваний вибір вольової картини Світу і потребу у соціальному та культурному упорядкуванні, яке відбивало б цю картину.

2.

Перемога лібералізму – це щось більше, ніж просто перемога однієї з ідеологій. Боротьба трьох проектів у недавньому минулому являла собою боротьбу за оволодіння процесом перетворення традиційних цивілізацій в іншу, надбудовану над цивілізаційними та культурними процесами форму людських громад. Хто переможе – той і задасть спрямованість її розвиткові, її сенс та її модель людини.

Багатьма авторами визнано, що зараз формується новий тип людських громад, настільки ж відмінний від класичних цивілізацій, як цивілізація відрізняється від доцивілізаційних, родоплемінних форм. Різні автори по-різному називають цей феномен – постцивілізація, надцивілізація, надсуспільство тощо. Спільними є два префікси – «пост» та «над». «Пост» – тому що йде за цивілізацією, є її перетворенням настільки ж радикальним, як цивілізація є радикальним перетворенням родоплемінних громад. «Над» – тому що над звичайним ходом історії, над природними процесами розвитку соціуму надбудовується нова технологічна система управління процесами, які раніше були природними. Ключовою характеристикою цього нового суспільства являється формування світу технологій, який скасовує багато закономірностей виникнення, розвитку та розпаду цивілізацій. Якщо раніше техногенез був похідним від етно- і культурогенезу, то тепер він став самостійним феноменом, що визначає соціальні й культурні форми.

Автономний техногенез – явище післявоєнної епохи. До цього технології були лише проекціями культурних феноменів. Виникали, розвивалися та занепадали культури й цивілізації і разом з ними, як наслідок, виникали, розвивалися і згасали технології. Зараз же технології скасовують багато закономірностей природних процесів. Європейські народи повинні були б поступитися місцем більш пасіонарним націям, американська етнічна химера – розвалитися під дією відцентрових сил тощо, але могутня технологічна оболонка утримує їх від такого сумного кінця.

Автономний техногенез означає, що глибинні істини й установки відтепер уже висловлюються не мовами сакральних доктрин чи ідеологій, а мовами технологій. Кожній з глибинних метафізичних установок відповідає і свій тип технологій, свій технологічний світ.

Сучасні технології, від індустріальних та інформаційних до біотехнологій – це технології «складання-розкладання», технології, породжені виключно машинним, дискретним шаром мислення, описані дискретною мовою і реалізовані у світі дискретних механізмів, що складаються з таких же дискретних та взаємозамінних частин. Ті шари мислення та, ширше, весь масив психічних функцій, які несуть у собі засади цілісності, континуальності, практично не включаються до циклу створення сучасних технологій. Цей машинний технологічний світ вимагає і людини певного типу, людини, безпечної для машиноподібних соціальних структур, спрощеної та ущільненої, відрізаної від безмежних реальностей та чоловічих героїчних цінностей, позбавленої особистої стійкості, та, найголовніше, волі й суб’єктності.

3.

Однак, здається, те, що ми переживаємо зараз – різке звуження поля дії культури, перевага гедоністичних устремлінь та прагматики над вищими проявами духу, спрощення й ущільнення людської істоти, стрімке зникнення суб’єктності навіть в елітарних шарах – усе це ще не кінець. Вольовий, волюнтаристичний погляд на Світ нікуди не зник з перемогою лібералів. Метафізична вольова раса постійно відтворює себе та свої проекти. Механічному машинному ліберальному надсуспільству спрощених та керованих людей неминуче буде протипоставлено інший проект у своїй остаточній редакції – проект надсуспільства, де воля буде панувати над життям, а життя – над машиною і механічною матерією. Цей проект включить у себе й інші технологічні світи, засновані на зовсім іншому погляді на реальність.

Якщо раніше формула повноцінного проекту була «Ідеологія + політична практика», то тепер у цю формулу додається третій член – «Ідеологія + політична практика + технологія». Ідеологічне завдання (нова раса + метакультура + надцивілізація волі) повинне бути доповнене новим технологічним світом, альтернативним сформованому. Підбадьорюючі ознаки появи альтернативного світу вже є, і, що найцікавіше, в основному ці паростки нового пробиваються в Україні, адже концепції універсального природного циклу, тоталлогії, психонетики народилися саме в Києві.

Ці концепції стають основою проектів створення:

– світу організмічних технологій, які дозволяють керувати живим саме як живим, не «складати-розкладати», а «вирощувати», ініціювати природні процеси росту та розвитку і переборювати обмеження, закладені в нас машинним боком нашої природи;

– світу вольових технологій, у чомусь подібному до магічного акту реалізації вольового задуму.

Мовою цих інших альтернативних технологічних світів можна висловити ті істини, що вже не артикулюються мовою механічної сучасності. Якщо цей проект вдасться, це буде означати початок руху вбік від «магістральної лінії поступу», руху до повноцінної реальності та повноцінного життя людських істот.

4.

Хтось обов’язково почне цей процес, якийсь народ, якась країна. Краще, якщо це будемо ми. Але для цього нам необхідно тверезо зробити інвентаризацію усієї спадщини 20-го століття. Історичне перехрестя аж ніяк не пройдено. Ми все ще в стані переходу, біфуркації, морфінгу. Зовсім не є фактом те, що ми прийняли ліберальні, «сучасні» цінності. Україна знаходиться перед вибором – або стати периферією західної надцивілізації з усіма катастрофічними наслідками для людини й нації, надцивілізації, правила життя і розвитку якої вироблено не нами. Або створити власну надцивілізацію, іншої спрямованості, з іншим проектом людини, породити нову расу – не расу спрощених біоапаратів, а расу, яку справді можна назвати надлюдською. Завдання, звичайно, з розряду «над». Але в часи грандіозних історичних катастроф тільки «над» має сенс, тільки «над» виживає і має продовження. І в межах того історичного перехрестя, того історичного «сьогодення», яке триває вже майже сто років, варто приглянутися до базових засад своїх ідейних попередників.

Ліберальний досвід для нас неприйнятний. Комуністичний проект розгорнувся перед нашими очима і завалився, ледве вийшовши на організмічну траєкторію. Він зумів дати життя цілому ряду надзвичайно творчих людей і безлічі організмічних доктрин. Але його реалізація лише підтвердила провидіння Ніцше про те, що в соціалістичному суспільстві життя саме підриває свої основи.

По-справжньому інтригуючим залишається фашистський, націонал-соціалістичний проект, що апелює до волі як первинної основи людського існування. Націонал-соціалізм цікавий формою організації та відновлення у суспільному житті ролі вольової еліти, звертанням до цінностей героїзму і творчості, прагненням до утвердження суб’єктності у свідомості людини і спраги величі у свідомості суспільства. Він цікавий тим, що романтика життя «над» уперше знайшла технологію своєї реалізації.

З тих пір пройшла ціла епоха. Але пройдене людством перехрестя, як і раніше, приваблює до себе. Тоді, у 20-і–40-і роки історія могла піти іншим шляхом. Звідси і той жадібний інтерес інтелектуальних кіл до нереалізованих потенцій націонал-соціалістичного проекту. Ми хочемо приглянутися до пройденого 60 років тому перехрестя та почати будувати свій альтернативний світ.

Нова ідеологія, звичайно, не буде ні фашистською, ні комуністичною, ні взагалі «-істською». У тому останньому протистоянні, зоря якого ще тільки розгорається, зіштовхнуться життя та його механічна подоба, воля суб’єкту і керованість речей. Ми ще можемо вибрати своє місце у цій майбутній великій війні.