В неділю 18 лютого в Україні одні святкують українську Масляну, а інші – початок китайського року Сонячного Вепра
Масляна, що мала в народі ще й назву Колодій, – останній тиждень перед Великим постом. Це час, коли парубки вибирали собі наречених, неодруженим прив'язували колодку, а страви їли переважно молочно-масляні. На цьому тижні жінки не шили і не пряли, а переважно розважалися.
Масляна отримала таку назву тому, що основною обрядовою стравою протягом всього тижня були вареники з сиром, які споживалися з маслом чи сметаною. Готували також гречані млинці, смажені на маслі або на смальці. Досить популярними серед селян була маслянка (сколотини від масла). Тому ще казали: "Нехай буде й маслянка — аби щоранку!"
Як пише в своїй книзі “Звичаї нашого народу” Олекса Воропай, Масляна складалася з трьох частин: зустріч у понеділок, кульмінаційна точка – у четвер і “прощальна неділя”. У прощальну або Прощену неділю, кожен мав забути про кривди та попросити пробачення у всіх, кого образив. Раніше увечорі цієї неділі ходили до рідних і знайомих “прощатися” – просити прощення за кривди і гріхи. Інколи навіть відвідували цвинтар, щоб померлі родичі простили їм.
На масляному тижні не вживали м’яса, а виключно молочні продукти. З давніх давен в цей період зазвичай вшановували худобу. У храмі освячували продукти тваринного походження, зокрема масло, молоко, сир, які клали біля образів Велеса. Звідси й приказка: "У Велеса й борода в маслі". Люди вірили, що Велес у цей день пильно наглядає за тваринами. Тому з образом Велеса йшли благословляти тварин і кропити їх свяченою водою.
З поширенням християнства в Україні Велеса замінив святий мученик Влас, покровитель худоби, особливо корів. Однак народні звичаї не змінилися. Як пише Олекса Воропай, на його свято, що припадало на 24 лютого за новим стилем, селяни служили по дворах молебні, вносили образ мученика в стайню або загороду, де була худоба, кропили її свяченю водою та обкурювали ладаном.
Весь масляний тиждень заміжні жінки справляли "колодку". В понеділок зранку вони збиралися в корчмі "колодкувати". Ось як описує свято Колодки-Колодія Степан Килимник у книзі «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні»:
”На останньому тижні перед Великим постом, в понеділок сходилися лише жінки до корчми. Непомітно одна з жінок кладе на стіл сповите полінце й тоді всі разом викрикують: "Народилась, Колодка (чи Колодій) – народилась! Бралися всі за руки й жвавими рухами, з веселими викриками-вигуками та співом відповідних пісень, співаних нині на хрестинах, на зразок: "А вже наше дитя народилось, а вже дитя на світ Божий та й з'явилось", – тричі обходять навколо стола. Колодка народилась! Тут же, навколо, "колодки", що лежала посеред стола, розкладали принесені вареники, сир, масло, яєчка, ставили пляшку й веселилися. Кожна з жінок мала з собою маленькі колодочки. Коли приходять в той час до корчми чоловіки – тут же їм чіпляли колодку, а вони мусили ставити викуп – горілку чи мед... Характерним є те, що зарання умовлені заміжні жінки мусили дістати пелюшки з 3-х хат, де є немовлята та сповивач, і цим сповивали колодку. Після цього балювання жінки розходились по своїх домівках. У вівторок замужнього жіноцтва збирається вже значно більше до корчми, де залишалась на столі покладена в понеділок колодка. Після веселого балювання, співів та взаємного поштування принесеним, - а на цей час уже приходили й чоловіки в більшій кількості, яким одразу чіплялася колодка й які розважаються вже разом”.
Гуляння виходило за межі корчми, на село: “Жінки несли з собою сповиту в понеділок народжену "колодку", та й кожна жінка мала 2-3 колодки, які чіпляли в першу чергу бездітним чоловікам з подружжя, та чоловікам, у яких були сини на ожененні й не одружилися минулих м'ясниць, та матерям, що мали доньок-дівчат на порі й також не видали заміж. Як покарані, всі ті, що їм причеплена колодка до ноги, мусять відкупитися прийняттям, а чи горілкою, інакше не мають права знімати колодку. Чіпляли колодку й парубкам, власне в першу чергу, які не женились та дівчатам, насамперед тим, що відмовили тому чи іншому парубкові. Колодка діяла та галасала по всьому селу з понеділка до суботи, до "похорону колодки". До прийняття жіночого гурту-колодки готувалися всі ті батьки, які мали синів на одруженні та доньок на порі. Колодку прив'язували чоловікам до лівої ноги, а хлопцям-парубкам та дівчатам – до лівої руки чи до пояса. Чіпляли й дівчата хлопцям колодку. То була маленька колодка, оздоблена кольоровим папером та стрічечками. Парубок мусив відкупитися: купував дівчині (зарання) намисто, чи дві стрічки, своїй дівчині здебільшого хлопець купував хустку та ще щось. А дівчина на Великдень мусила "віддати колодку" – подарувати хлопцеві кілька писанок у гарно вишитій хусточці. Парубок за це наймав дівчині танець”.
Цього року на Масляний тиждень припало й Стрітення (15 лютого), яке в народі називали Стрічанням або Громицею. Як відомо, це свято зустрічі літа з зимою. Стрітення у народному календарі – це перше свято весни. Як пройде Громиця, зима водою розіллється.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Закінчується Масляна і починається Великий піст
Категорія:
В неділю 18 лютого в Україні одні святкують українську Масляну, а інші – початок китайського року Сонячного Вепра
Масляна, що мала в народі ще й назву Колодій, – останній тиждень перед Великим постом. Це час, коли парубки вибирали собі наречених, неодруженим прив'язували колодку, а страви їли переважно молочно-масляні. На цьому тижні жінки не шили і не пряли, а переважно розважалися.
Масляна отримала таку назву тому, що основною обрядовою стравою протягом всього тижня були вареники з сиром, які споживалися з маслом чи сметаною. Готували також гречані млинці, смажені на маслі або на смальці. Досить популярними серед селян була маслянка (сколотини від масла). Тому ще казали: "Нехай буде й маслянка — аби щоранку!"
Як пише в своїй книзі “Звичаї нашого народу” Олекса Воропай, Масляна складалася з трьох частин: зустріч у понеділок, кульмінаційна точка – у четвер і “прощальна неділя”. У прощальну або Прощену неділю, кожен мав забути про кривди та попросити пробачення у всіх, кого образив. Раніше увечорі цієї неділі ходили до рідних і знайомих “прощатися” – просити прощення за кривди і гріхи. Інколи навіть відвідували цвинтар, щоб померлі родичі простили їм.
На масляному тижні не вживали м’яса, а виключно молочні продукти. З давніх давен в цей період зазвичай вшановували худобу. У храмі освячували продукти тваринного походження, зокрема масло, молоко, сир, які клали біля образів Велеса. Звідси й приказка: "У Велеса й борода в маслі". Люди вірили, що Велес у цей день пильно наглядає за тваринами. Тому з образом Велеса йшли благословляти тварин і кропити їх свяченою водою.
З поширенням християнства в Україні Велеса замінив святий мученик Влас, покровитель худоби, особливо корів. Однак народні звичаї не змінилися. Як пише Олекса Воропай, на його свято, що припадало на 24 лютого за новим стилем, селяни служили по дворах молебні, вносили образ мученика в стайню або загороду, де була худоба, кропили її свяченю водою та обкурювали ладаном.
Весь масляний тиждень заміжні жінки справляли "колодку". В понеділок зранку вони збиралися в корчмі "колодкувати". Ось як описує свято Колодки-Колодія Степан Килимник у книзі «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні»:
”На останньому тижні перед Великим постом, в понеділок сходилися лише жінки до корчми. Непомітно одна з жінок кладе на стіл сповите полінце й тоді всі разом викрикують: "Народилась, Колодка (чи Колодій) – народилась! Бралися всі за руки й жвавими рухами, з веселими викриками-вигуками та співом відповідних пісень, співаних нині на хрестинах, на зразок: "А вже наше дитя народилось, а вже дитя на світ Божий та й з'явилось", – тричі обходять навколо стола. Колодка народилась! Тут же, навколо, "колодки", що лежала посеред стола, розкладали принесені вареники, сир, масло, яєчка, ставили пляшку й веселилися. Кожна з жінок мала з собою маленькі колодочки. Коли приходять в той час до корчми чоловіки – тут же їм чіпляли колодку, а вони мусили ставити викуп – горілку чи мед... Характерним є те, що зарання умовлені заміжні жінки мусили дістати пелюшки з 3-х хат, де є немовлята та сповивач, і цим сповивали колодку. Після цього балювання жінки розходились по своїх домівках. У вівторок замужнього жіноцтва збирається вже значно більше до корчми, де залишалась на столі покладена в понеділок колодка. Після веселого балювання, співів та взаємного поштування принесеним, - а на цей час уже приходили й чоловіки в більшій кількості, яким одразу чіплялася колодка й які розважаються вже разом”.
Гуляння виходило за межі корчми, на село: “Жінки несли з собою сповиту в понеділок народжену "колодку", та й кожна жінка мала 2-3 колодки, які чіпляли в першу чергу бездітним чоловікам з подружжя, та чоловікам, у яких були сини на ожененні й не одружилися минулих м'ясниць, та матерям, що мали доньок-дівчат на порі й також не видали заміж. Як покарані, всі ті, що їм причеплена колодка до ноги, мусять відкупитися прийняттям, а чи горілкою, інакше не мають права знімати колодку. Чіпляли колодку й парубкам, власне в першу чергу, які не женились та дівчатам, насамперед тим, що відмовили тому чи іншому парубкові. Колодка діяла та галасала по всьому селу з понеділка до суботи, до "похорону колодки". До прийняття жіночого гурту-колодки готувалися всі ті батьки, які мали синів на одруженні та доньок на порі. Колодку прив'язували чоловікам до лівої ноги, а хлопцям-парубкам та дівчатам – до лівої руки чи до пояса. Чіпляли й дівчата хлопцям колодку. То була маленька колодка, оздоблена кольоровим папером та стрічечками. Парубок мусив відкупитися: купував дівчині (зарання) намисто, чи дві стрічки, своїй дівчині здебільшого хлопець купував хустку та ще щось. А дівчина на Великдень мусила "віддати колодку" – подарувати хлопцеві кілька писанок у гарно вишитій хусточці. Парубок за це наймав дівчині танець”.
Цього року на Масляний тиждень припало й Стрітення (15 лютого), яке в народі називали Стрічанням або Громицею. Як відомо, це свято зустрічі літа з зимою. Стрітення у народному календарі – це перше свято весни. Як пройде Громиця, зима водою розіллється.
----------------------
В тему:
Гіперборійські традиції українців
Згадай себе!
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта