Микола Пономаренко: “Інтернет-крамниця КОЛОС є прикладом української етно-мережі!”

Про Миколу Пономаренка можна сказати, але без пафосу: він – унікальна людина. І справжній українець, у якого є чому повчитися. Хоча фізично він знаходиться від України дуже далеко, духовно він близько. Він чудово знає, що у нас відбувається, і дуже переймається долею України. Він достатньо відомий в певних українських інтелектуальних колах, оскільки робить подвижницьку справу – пропагує Трипільську культуру, доносить інформацію про Голодомор 1932-1933 рр. і пропонує зі сторінки своєї інтернет-крамниці закордонному українству сучасну українську книжку. Отже інтерв’ю з Миколою Пономаренко.

Пане Миколо, з розвитком новітніх технологій, зокрема, Інтернету, світ став тісним, а спілкування можливим на відстані. Українці, що живуть в Україні та поза її межами, спілкуються між собою на Вашому ОрУмі, який Ви модеруєте. Які теми Ви там обговорюєте, яка мета цього форуму і чого він так називається?

Ще в 2000 році я написав статтю під назвою “Українські етномережі”, яка була опублікована в журналі Перехід-IV. Живучи за кордоном я помітив, можливо, раніше за інших, що люди починають масово спілкуватися через інтернет, і це спілкування йде преважно за національними ознаками. Я почав сам так спілкуватися – спочатку через форуми інших, а потім створив свій власний.

Необхідність національного спілкування привела мене до створення власних інтернетних сторінок Української тематики. Однією із них є сторінка під назвою “Оріянство”. Це є сторінка моїх персональних роздумів про Українську духовну сутність. Ізначально я не чекав, що ця сторінка знайде багато однодумців, причому не тільки в Україні, а й в усьому світі. Українці випадково розшукували мене на інтернеті, приєднувались до моїх пошуків духовності, деякі добавляли на моїй сторінці свої власні роздуми-статті. Це створило своєрідну школу мислення, своєрідне світобачення, яке ми називаємо Орійським.

Так от, ОрУм є форумом цієї сторінки. Це закритий форум, тільки для підписників, хоча підписатися може кожен. Ми маємо диспути-роздуми про Україну, її майбутнє, минуле, духовне, історичне. Теми найрізноманітніші. Але основним стрижнем диспутів є розуміння необхідності духовного переродження України. Таке переродження всі дописувачі хочуть бачити в Україні, але мають різні, іноді навіть протилежні, погляди, як цього досягти. Назва ОрУм – своєрідна гра слів ОрУм – Форум, а також поєднання слів “ор” і “ум”, тобто “ум ора”, землепашця. Цим ми хочемо підкреслити нашу належність до Української звичаєвості і, що важливо, підкреслюємо не-релігійнісь наших диспутів, бо коли кажуть, що форум про духовність, то відразу складається враження, що форум має бути релігійним, що не є справедливим у нашому випадку. Ми розмовляємо про духовність, а не про релігію. Тут Ви запитаєте, що тоді є духовність? І я Вам відповім – це якраз того плану питання, які ми і обговорюємо. ОрУм – це скоріше філософський форум.

Ви також відомі тим, що маєте інтернет-книгарню www.kolos.com, яка вже багато років займаєтеся продажем українських книжок. Для чого це Вам? Як багато книжок продається в місяць і хто є Вашими покупцями? Коли Ви почали займатися цим бізнесом і як все починалося?

Все почалося з того, що я не міг ніде в США купити українські книжки, які мене цікавили, про які я чув і читав в інтернеті, бачив їх у статтях, у цитатах, в бібліографіях, і так далі. Тоді я вирішив створити власну інтернетну книгарню, де можна було б придбати такі книжки, як для себе, так і для моїх товаришів-однодумців.

Тематика книгарні КОЛОСу дуже специфічна. Як сказано на нашій титульній сторінці www.kolos.com(перекладаю з англійської) – “ми пропонуємо ретельно відібрані українські видання, які відтворюють сучасну українську інтелектуальну думку” Що під цим розуміється? Всі книжки українською мовою, переважно українських авторів, які мають інтелектуальний вплив на сучасну Україну! Вони не обов’язково знають відповіді, але думають! Це є книжки, які не завжди політично коректні, але які після прочитання заставляють задуматися. Мені не завжди вдається відшукати такі книжки, бо не маю достатньо часу і ресурсів, але я стараюся робити це якомога краще.

Найбільша проблема в тому, що найцікавіші книжки видаються мізерними тиражами в тисячу або навіть п’ять сотень книг. Звичайно, що вони моментально розпродуються і їх не дістати. Але найтрагічніше, що така книжка, яка дуже потрібна українському читачу, до нього не доходить, бо друкується мізерною кількістю.

Крамниця КОЛОС є збитковою фінансово, але є надзвичайно стимулюючою інтелектуально. За місяць продається біля 20-ти книжок. Мої покупці є тими людьми, яких цікавить історична, міфологічна, духовна сутність України, що цікавить і мене. Часто мені пишуть люди з вдячністю за мої книжки, яких вони ніде не могли знайти. Деякі приєднуються до наших диспутів на ОрУмі, стають частиною нашого ітелектуального поля – шукачами орійської духовної мудрості. Можна сказати, що інтернет-крамниця КОЛОС є ще одним прикладом української етно-мережі!

Ви давно популяризуєте Трипільську культуру і займаєтеся дослідженням Голодомору. Наскільки я знаю, Ви створили окремі сайти про Трипільську культуру і Голодомор www.trypillia.com і www.holodomor.org достатньо давно. Чи не могли б Ви згадати коли, як і чому Ви підняли ці теми?

З того часу, коли мене зацікавила Українська культура, а це трапилося досить пізно в моєму житті, коли я вже став не тільки дорослою, а, якщо можна так сказати, зрілою людиною, так от, з того часу я відразу зрозумів, що Українa має дві найбільші культурно-історичні “вежі”, – одна є “вежою” добра, а інша є “вежою” зла. І ці вежі є не теоретичним, вигаданим, а реальним спадком нашої культури та історії.

Перша вежа – це спадок Трипільської культури, яке відразу ставить Україну на карту найбільш древніх цивілізацій світу. Це є “вежа добра”, яка може засвітитися яскраво-яскраво, щоб її “світло” побачили всі люди світу, оцінили і визнали Україну як спадкоємицю найдревнішої цивілізації світу.

Друга вежа – це досвід Голодомору, без розуміння якого Україна ніколи не підніметься з колін і не стане духовно вільною нацією. Голодомор трапився, на мою думку, тому, що в ті трагічні 1932-1933 роки Україна була духовно залежною нацією з рабською ментальністю. Розгадка питання – чому Україна була духовно убогою під час Голодомору і не змогла за себе постояти – може дати відповіді, що робити і як жити далі. Моя сторінка є чи не єдиною, яка ставить питання про Голодомор таким чином. Я не знаю жодного іншого дослідження, яке б ставило подібні питання про Голодомор. Власне, це робить мене надзвичайно занепокоєним, бо, як мені здається, правду про Голодомор або не там шукають, або не хочуть знати! Чому так? Я б хотів вияснити це. Маю деякі думки з цього приводу. Але це інша і довга розмова.

Пане Миколо, Ви – громадянин США, давно живете і працюєте в цій країні. Як Ви там опинилися?

Я покинув колишній Радянський Союз в 1975-му році. Жив я в той час в Москві після закінчення Київського Політехнічного Інституту. Тоді Микита Хрущов підписав Хельсінську угоду, яка викликала, як відомо, велику еміграцію з Союзу по пункту об’єднання розділених родин. Люди шукали родичів за кордоном і об’єднувалися з ними. Я не мав родичів за кордоном, але моя дружина мала, що ми і використали для легальної еміграції з Союзу, в політичній системі якого я глибоко розчарувався. Наше запрошення прийшло від “родичів” із Ізраїлю, куди ми ніколи не збиралися їхати, а поїхали, як тільки пересікли кордон, до США. Я приїхав в США в травні 1976-го року із статусом політичного втікача. Через 5-ть років став громадянином США. Живу тут уже більше 30-ти років. Маю двох дітей і трьох онуків. Дуже люблю цю країну і вболіваю за нею, переймаюся її теперішніми проблемами. Перефразувавши відомі слова Віктора Ющенка, скажу так – “Вірю в США!” І це дійсно так. Я вважаю Сполучені Штати найкращою країною світу і дуже щасливий, що маю можливість тут жити. Але кохаю більше Україну, де не живу, і невідомо, чи коли-небуть буду жити, тобто чи повернусь. В теперішній політичний клімат України повертатись не хочу. Без дітей і онуків повертатися не хочу. Повернення після стількох років життя за кордоном стає важчим, ніж була еміграція, яка привела мене сюди.

Мені дуже сподобалася Ваша стаття “Роздуми про Щастя. Екскурс у філософію Ніцше”. Завдяки їй я краще зрозуміла його головну філософську лінію. Кого ще з філософів, мислителів або письменників Ви вважаєте гідними уваги?

У свій час я не отримав належної освіти в сфері філософії, на жаль. За фахом я інженер. Але мене завжди тягнуло до філософії. Вже давно я почав займатися самоосвітою, додатково слухав університетські лекції з філософії та інших предметів. Я продовжую навчатися весь час. До сих пір мене найбільше зацікавили такі філософи – Ніцше, Аристотель, Гегель і Сартр. Це, якщо робити список дуже коротким, а так, всі філософи цікаві по-своєму. Мене найбільше цікавить те, що прегукується з моїми власними роздумами про життя, які направлені на теми, які ми обговорюємо на ОрУмі і які відносяться до суті особистого щастя людини. Власне, всі філософії і політики в тій чи іншій мірі цим починаються і цим закінчуються.

А Ви часом не збираєтеся написати книжку? Навіть описати своє життя – і буде захоплюючий роман, а ще додати власних роздумів і філософських міркувань, враховуючи те, що, дійсно, Вам є, що додати до свого життєопису.

Так, збираюся і вже пишу. На жаль, робота над книжкою йде дуже повільно, тому що маю кожноденну роботу, яка мене годує. В книжці буде про моє життя трошки. В основному, це буде філософська книжка про шлях до щастя, який я назвав Оріянством. Назвав Оріянством тому, що шлях до щастя найбільш вірогідний в сфері національного оточення, в рідній культурі, яка в нашому Українському спадку йде від орачів-землеробів, тому й Оріянство. Про це і збираюсь писати. В мене не вийшло жити все життя в національній культурі, навіть узнати про неї достатньо. Особливо в першій половині мого життя, коли я жив в Україні. В другій половині мого життя, коли я живу за кордоном, як не дивно, я живу в українській культурі більше, дякуючи інтернету та іншим шляхам спілкування. Цей мій досвід я хочу описати, осмислити і залишити землякам і спадкоємцям на згадку і роздум.

“Народний оглядач” почав проект “Успішні українці”. В чому Ваш успіх?

Мій успіх, як мені здається, в тому, що я зрозумів, що є важливим в житті, і в тому, що я можу цьому важливому присвятити мої зусилля і бачити плоди цих зусиль, якими б незначними вони не були. Я хочу орати ниву Буття, ту, що дає Життя!

Я маю матеріальну незалежність. Я не є багатим, але і не є бідним. Як кажуть в Америці, належу до середнього класу. Можу дозволити собі подорожувати по світу, робити те, що хочу, в розумних межах, звичайно, без розкоші, але з насолодою. Я відчуваю себе досить добре, щасливо, задоволений життям в мої 58 років. Мене навіть смерть не страшить, бо я вже пожив, хоча помирати не збираюсь.

Ралф Валдо Емерсон колись чудово сказав про успіх в житті, яким він має бути: ”Не йди туди, куди веде тебе дорога, а йди туди, де нема дороги, і залиш за собою слід”. Я пішов туди, де не було дороги, проклав свою, і лишаю за собою слід в моїх дітях, внуках і думках. В цьому і є мій успіх.