Останнім часом серед деякої частини хуліганів навіть набуває поширення рух стретейдж – добровільна відмова від алкоголю, цигарок, наркотиків, випадкового сексу, для найпослідовніших – вегетаріанство. Разом із тим більшість європейських футбольних хуліганів (і українські тут не виняток) тією чи іншою мірою є прихильниками ідеології неофашизму.
Коментуючи на сторінках «БЦ» перебіг минулорічного чемпіонату світу, Савік Шустер назвав футбол імітацією життя. Сьогодні ця гра мільйонів об’єднує не лише професійні та любительські футбольні ліги, бренди команд, гравців і тренерів, а й численну армію футбольних фанів, які вважають своїм обов’язком супроводжувати улюблену команду на всіх матчах і відстоювати її «честь» у сутичках із фанами команд-суперників або правоохоронцями. Зрештою, цей рух в усьому світі давно вже переріс у своєрідну субкультуру, зі своїми правилами й законами, а останнім часом він набуває дедалі більшого розмаху й в Україні. І, як свідчать психологи та соціологи, природа цього явища не так спортивна, як соціальна.
Середовище футбольних фанів далеко неоднорідне. Більшість із тих, що збираються на стадіонах підтримати улюблену команду, становлять так звані неорганізовані вболівальники, яких професійні фани презирливо називають кузьмичами. Організовані ж, у свою чергу, поділяються на ультрас – організаторів шоу на трибунах, яких легко розпізнати за одягом із символікою улюбленої команди, шумовими інструментами, прапорами, банерами й іншою фанівською атрибутикою, та хуліганів – організовані структури, із чіткою дисципліною й відповідною ієрархією, які відповідають за порядок на своїй території, ведуть статистику перемог і поразок у «махачах» (бійках із фанами суперника), розробляють тактику й стратегію таких позафутбольних війн.
Культура сучасних футбольних хуліганів не обмежується лише навколофутбольними темами. Це своєрідний світогляд, стиль життя, модель власного мікросвіту, у якому молодь (а основна маса хуліганів – це хлопці від 17 до 30 років) почувається комфортно й реалізовано. Тут діють свої закони честі, зрозумілі всім. «Кожен юнак намагається асоціювати себе з якоюсь силою. Багатьох людей, які втягуються, приваблює не лише атмосфера стадіону, а й відчуття, що ти не один, що поруч є люди, які мислять так само, як і ти, – розповідає Олег, один із фанів столичного «Арсеналу». – Ми намагаємося підтримувати одне одного не лише в якихось навколофутбольних речах, а й у вирішенні інших проблем. От мені треба було переїхати на іншу квартиру – хлопці прийшли, допомогли. Якщо в районі гопники когось ображають, ми збираємося та йдемо розбиратися».
До речі, українські хулігани поки що менш агресивні порівняно з англійськими (особливо зразка 60–80-х років минулого століття), італійськими, російськими або польськими. Останнім часом серед деякої частини хуліганів навіть набуває поширення рух стретейдж – добровільна відмова від алкоголю, цигарок, наркотиків, випадкового сексу, для найпослідовніших – вегетаріанство. Разом із тим більшість європейських футбольних хуліганів (і українські тут не виняток) тією чи іншою мірою є прихильниками ідеології неофашизму. Щоправда, сьогодні в Україні на відміну від Росії скінхедів стає дедалі менше й вони розчиняються у футбольних тусівках. «Бути скінхедом уже не модно, цікавіше бути хуліганом, – ділиться Олег.
Звідки ж береться цей потяг до насильства, який призводить до бійки «стінка на стінку»? Чому спалах вуличних боїв між різними молодіжними угрупованнями, особливо в депресивних районах, пік яких припав на розпад Радянського Союзу, нині повертається у формі культу футбольного хуліганства? «Люди бачать у суспільстві лицемірство, а їм хочеться чогось справжнього, хочеться жити за якимись поняттями честі, відстоювати свою гідність, відчувати солідарність, плече побратима. Люди тікають від суспільного фарисейства в такий собі андеграунд, так само як і панки, скейтери», – пояснює це явище Олег.
Таку позицію відстоює й анонімний фанат хмельницького клубу «Поділля»: «Хто такий футбольний фанат? Це не тупий обиватель, який покірно жує ту «жуйку», яку йому нав’язує так зване «суспільство», суспільство тупих споживачів, капіталістичні порядки, де головне – гроші, «суспільство», що нав’язує свою думку через ЗМІ, нав’язує покірність, аби ти був механічною іграшкою в руках влади. Ми хочемо бути своєрідними. Ми вільні й маємо свою думку на все, що відбувається. Фанат – це активна й просунута (агресивно-прогресивна) частина молоді. Високі морально-вольові риси, вірність своїм принципам, своєму клубові та своїй фірмі, критичність, жорсткість, кмітливість, почуття гумору... Фанат і хуліган – це завжди бунтар, що виказує свій протест проти суспільного порядку, що часто є насиллям у ставленні до людини. Так, ми любимо футбол і безлади. І ми робитимемо те, що нам подобається!»
Сьогодні українські футбольні хулігани ще досить розрізнені, але із часом вони можуть перерости в реальну силу, здатну коли не впливати на суспільні процеси, то бути абсолютно незалежними від них. І навряд чи політикам удасться приручити їх, як це сталося в Росії, де фанів частенько нацьковують то на лимоновців, то на «Яблоко» або інші політичні сили, що протистоять Кремлю. Гірше буде, коли нас спіткає доля Польщі, де хуліганський рух стає абсолютно неконтрольованим, а підліткові вуличні війни – звичним явищем. І футбол тут буде лише формальним приводом.
Тримайся за своїх! Бо я розкрив багато таємниць
І головне, дізнався, звідки наша міць —
Поки ми разом, у небі плескають вітрила
Поки ми разом, з нами Вища сила!
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Мода на хуліганство
Світ:
Останнім часом серед деякої частини хуліганів навіть набуває поширення рух стретейдж – добровільна відмова від алкоголю, цигарок, наркотиків, випадкового сексу, для найпослідовніших – вегетаріанство. Разом із тим більшість європейських футбольних хуліганів (і українські тут не виняток) тією чи іншою мірою є прихильниками ідеології неофашизму.
07033001e.bmp
Коментуючи на сторінках «БЦ» перебіг минулорічного чемпіонату світу, Савік Шустер назвав футбол імітацією життя. Сьогодні ця гра мільйонів об’єднує не лише професійні та любительські футбольні ліги, бренди команд, гравців і тренерів, а й численну армію футбольних фанів, які вважають своїм обов’язком супроводжувати улюблену команду на всіх матчах і відстоювати її «честь» у сутичках із фанами команд-суперників або правоохоронцями. Зрештою, цей рух в усьому світі давно вже переріс у своєрідну субкультуру, зі своїми правилами й законами, а останнім часом він набуває дедалі більшого розмаху й в Україні. І, як свідчать психологи та соціологи, природа цього явища не так спортивна, як соціальна.
Середовище футбольних фанів далеко неоднорідне. Більшість із тих, що збираються на стадіонах підтримати улюблену команду, становлять так звані неорганізовані вболівальники, яких професійні фани презирливо називають кузьмичами. Організовані ж, у свою чергу, поділяються на ультрас – організаторів шоу на трибунах, яких легко розпізнати за одягом із символікою улюбленої команди, шумовими інструментами, прапорами, банерами й іншою фанівською атрибутикою, та хуліганів – організовані структури, із чіткою дисципліною й відповідною ієрархією, які відповідають за порядок на своїй території, ведуть статистику перемог і поразок у «махачах» (бійках із фанами суперника), розробляють тактику й стратегію таких позафутбольних війн.
Культура сучасних футбольних хуліганів не обмежується лише навколофутбольними темами. Це своєрідний світогляд, стиль життя, модель власного мікросвіту, у якому молодь (а основна маса хуліганів – це хлопці від 17 до 30 років) почувається комфортно й реалізовано. Тут діють свої закони честі, зрозумілі всім. «Кожен юнак намагається асоціювати себе з якоюсь силою. Багатьох людей, які втягуються, приваблює не лише атмосфера стадіону, а й відчуття, що ти не один, що поруч є люди, які мислять так само, як і ти, – розповідає Олег, один із фанів столичного «Арсеналу». – Ми намагаємося підтримувати одне одного не лише в якихось навколофутбольних речах, а й у вирішенні інших проблем. От мені треба було переїхати на іншу квартиру – хлопці прийшли, допомогли. Якщо в районі гопники когось ображають, ми збираємося та йдемо розбиратися».
До речі, українські хулігани поки що менш агресивні порівняно з англійськими (особливо зразка 60–80-х років минулого століття), італійськими, російськими або польськими. Останнім часом серед деякої частини хуліганів навіть набуває поширення рух стретейдж – добровільна відмова від алкоголю, цигарок, наркотиків, випадкового сексу, для найпослідовніших – вегетаріанство. Разом із тим більшість європейських футбольних хуліганів (і українські тут не виняток) тією чи іншою мірою є прихильниками ідеології неофашизму. Щоправда, сьогодні в Україні на відміну від Росії скінхедів стає дедалі менше й вони розчиняються у футбольних тусівках. «Бути скінхедом уже не модно, цікавіше бути хуліганом, – ділиться Олег.
Звідки ж береться цей потяг до насильства, який призводить до бійки «стінка на стінку»? Чому спалах вуличних боїв між різними молодіжними угрупованнями, особливо в депресивних районах, пік яких припав на розпад Радянського Союзу, нині повертається у формі культу футбольного хуліганства? «Люди бачать у суспільстві лицемірство, а їм хочеться чогось справжнього, хочеться жити за якимись поняттями честі, відстоювати свою гідність, відчувати солідарність, плече побратима. Люди тікають від суспільного фарисейства в такий собі андеграунд, так само як і панки, скейтери», – пояснює це явище Олег.
Таку позицію відстоює й анонімний фанат хмельницького клубу «Поділля»: «Хто такий футбольний фанат? Це не тупий обиватель, який покірно жує ту «жуйку», яку йому нав’язує так зване «суспільство», суспільство тупих споживачів, капіталістичні порядки, де головне – гроші, «суспільство», що нав’язує свою думку через ЗМІ, нав’язує покірність, аби ти був механічною іграшкою в руках влади. Ми хочемо бути своєрідними. Ми вільні й маємо свою думку на все, що відбувається. Фанат – це активна й просунута (агресивно-прогресивна) частина молоді. Високі морально-вольові риси, вірність своїм принципам, своєму клубові та своїй фірмі, критичність, жорсткість, кмітливість, почуття гумору... Фанат і хуліган – це завжди бунтар, що виказує свій протест проти суспільного порядку, що часто є насиллям у ставленні до людини. Так, ми любимо футбол і безлади. І ми робитимемо те, що нам подобається!»
Сьогодні українські футбольні хулігани ще досить розрізнені, але із часом вони можуть перерости в реальну силу, здатну коли не впливати на суспільні процеси, то бути абсолютно незалежними від них. І навряд чи політикам удасться приручити їх, як це сталося в Росії, де фанів частенько нацьковують то на лимоновців, то на «Яблоко» або інші політичні сили, що протистоять Кремлю. Гірше буде, коли нас спіткає доля Польщі, де хуліганський рух стає абсолютно неконтрольованим, а підліткові вуличні війни – звичним явищем. І футбол тут буде лише формальним приводом.
----------------------------
В тему:
РЕФОРМАЦІЯ: 25 ПУНКТІВ
Фашизм чи солідаризм?
Надцивілізація Волі
Тримайся за своїх! Бо я розкрив багато таємниць
І головне, дізнався, звідки наша міць —
Поки ми разом, у небі плескають вітрила
Поки ми разом, з нами Вища сила!
З пісні ТНМК «Сила» (аудіо, 4.44 Мб)
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков