В багатьох європейських країнах за останні 50 років стрімко зросли податки, державне регулювання та суспільні програми. Сьогодні багато людей сидять на державних подачках, в той час як інші з року в рік платять цей системі. Політичні дискусії в західноєвропейських країнах зосередженні на короткотермінових інтересах різних груп. Прийшов час зламати це статус-кво політичних дебатів та запитати самих себе, яка соціальна модель потрібна Європі.
Швецію часто наводять в якості прикладу сучасної європейської держави загального добробуту (welfare state), що може слугувати моделлю для всієї Європи. Після радикалізації політичного ландшафту в 1960-х роках, в країні відбулись важливі зміни. Високі податки та щедрі програми державної допомоги (welfare programs) призвели до ситуації, коли кількість людей працездатного віку, що живуть на державну допомогу, виросла приблизно з 10 до 20 відсотків. Зменшення стимуляції до роботи та регулювання ринку праці також вплинули на ситуацію з мігрантами. Іммігранти перетворились із групи, що має більшу участь на ринку праці і більш високі трудові доходи порівняно з корінними шведами, на групу, що значною мірою живе на гроші платників податків.
Чого ми намагаємось досягти за допомогою велферних програм та перерозподілу доходів?
Доповідь шведського державного Національного Інституту Економічних Досліджень показує, що для шведських робітників стимул відмовитись від велферу (державної допомоги) та піти на роботу є достатньо низькими. Доповідь, опублікована у 2006 році, розглядає пересічного шведського робітника. Його роботодавець платить 300 тисяч шведських крон (приблизно 32 тисячі євро) – в цю суму входять власне зарплата та податки. При минулому уряді соціал-демократів цей робітник отримував лише 12 відсотків із цих 300 тисяч, якщо він працював, а не жив на допомогу з безробіття. Реформа, впроваджена нещодавно обраним правоцентристським урядом підвищить цю цифру, але лише до 14 відсотків.
Якщо зарплата такого робітника разом з податками складає приблизно 14 євро на годину і він (або вона) працює 8 годин в день, то чистий заробіток буде менше 16 євро в день. Але ж є ще інші витрати, пов’язані з роботою. Так ленч (обід) в їдальні коштуватиме на 4 євро в день дорожче, чим їсти вдома. Дорога на роботу забере ще 5 євро. Тоді чистий заробіток за день важкої праці зменшиться до неповних 7 євро. Якщо альтернативою до офіційної роботи є зайнятість на чорному ринку, то при переході від безробіття до офіційної роботи людина дуже багато втрачає.
Нещодавнє опитування показало, що більшість власників компаній стикаються при прийомі на роботу з людьми, котрі приходять на інтерв’ю і при тому абсолютно не зацікавлені в отриманні роботи. Вони ходять на такі інтерв’ю тільки для того, аби переконати держані служби зайнятості, що вони нібито активно шукають роботу.
Європейська держава загального добробуту (welfare state) побудована на думці, що людина використовуватиме програму державної допомоги (welfare program) тільки у випадку крайньої потреби, і що потужна трудова етика не дозволить людям паразитувати на цій системі. Але люди поступово адаптуються до системи, а низькі заробітки за важку роботу зводять у загальних уявленнях трудову етику нанівець. Ми повинні запитати самі у себе: чи для цього створювались шведські програми державної допомоги? Чи не зрозуміло, що програми державної допомоги, які створювались для того, щоб допомогти найбіднішим, тепер перетворились у величезний шмат національної економіки? Чи є справедливим, що важка робота “карається” (обкладається величезним податком), в той час як життя на державну допомогу винагороджується? Нам необхідна моральна та принципова дискусія про соціальну систему, яка існує в Швеції і яка є відображенням більшості європейських країн.
Німа Санандаї (Nima Sanandaji), президент шведського дослідницького центру “Captus”
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Шведський велфер: виявляється, що краще взагалі не працювати
Світ:
В багатьох європейських країнах за останні 50 років стрімко зросли податки, державне регулювання та суспільні програми. Сьогодні багато людей сидять на державних подачках, в той час як інші з року в рік платять цей системі. Політичні дискусії в західноєвропейських країнах зосередженні на короткотермінових інтересах різних груп. Прийшов час зламати це статус-кво політичних дебатів та запитати самих себе, яка соціальна модель потрібна Європі.
Швецію часто наводять в якості прикладу сучасної європейської держави загального добробуту (welfare state), що може слугувати моделлю для всієї Європи. Після радикалізації політичного ландшафту в 1960-х роках, в країні відбулись важливі зміни. Високі податки та щедрі програми державної допомоги (welfare programs) призвели до ситуації, коли кількість людей працездатного віку, що живуть на державну допомогу, виросла приблизно з 10 до 20 відсотків. Зменшення стимуляції до роботи та регулювання ринку праці також вплинули на ситуацію з мігрантами. Іммігранти перетворились із групи, що має більшу участь на ринку праці і більш високі трудові доходи порівняно з корінними шведами, на групу, що значною мірою живе на гроші платників податків.
Чого ми намагаємось досягти за допомогою велферних програм та перерозподілу доходів?
Доповідь шведського державного Національного Інституту Економічних Досліджень показує, що для шведських робітників стимул відмовитись від велферу (державної допомоги) та піти на роботу є достатньо низькими. Доповідь, опублікована у 2006 році, розглядає пересічного шведського робітника. Його роботодавець платить 300 тисяч шведських крон (приблизно 32 тисячі євро) – в цю суму входять власне зарплата та податки. При минулому уряді соціал-демократів цей робітник отримував лише 12 відсотків із цих 300 тисяч, якщо він працював, а не жив на допомогу з безробіття. Реформа, впроваджена нещодавно обраним правоцентристським урядом підвищить цю цифру, але лише до 14 відсотків.
Якщо зарплата такого робітника разом з податками складає приблизно 14 євро на годину і він (або вона) працює 8 годин в день, то чистий заробіток буде менше 16 євро в день. Але ж є ще інші витрати, пов’язані з роботою. Так ленч (обід) в їдальні коштуватиме на 4 євро в день дорожче, чим їсти вдома. Дорога на роботу забере ще 5 євро. Тоді чистий заробіток за день важкої праці зменшиться до неповних 7 євро. Якщо альтернативою до офіційної роботи є зайнятість на чорному ринку, то при переході від безробіття до офіційної роботи людина дуже багато втрачає.
Нещодавнє опитування показало, що більшість власників компаній стикаються при прийомі на роботу з людьми, котрі приходять на інтерв’ю і при тому абсолютно не зацікавлені в отриманні роботи. Вони ходять на такі інтерв’ю тільки для того, аби переконати держані служби зайнятості, що вони нібито активно шукають роботу.
Європейська держава загального добробуту (welfare state) побудована на думці, що людина використовуватиме програму державної допомоги (welfare program) тільки у випадку крайньої потреби, і що потужна трудова етика не дозволить людям паразитувати на цій системі. Але люди поступово адаптуються до системи, а низькі заробітки за важку роботу зводять у загальних уявленнях трудову етику нанівець. Ми повинні запитати самі у себе: чи для цього створювались шведські програми державної допомоги? Чи не зрозуміло, що програми державної допомоги, які створювались для того, щоб допомогти найбіднішим, тепер перетворились у величезний шмат національної економіки? Чи є справедливим, що важка робота “карається” (обкладається величезним податком), в той час як життя на державну допомогу винагороджується? Нам необхідна моральна та принципова дискусія про соціальну систему, яка існує в Швеції і яка є відображенням більшості європейських країн.
Німа Санандаї (Nima Sanandaji), президент шведського дослідницького центру “Captus”
Swedish Welfare: Some Find It More Rewarding Not to Work
“The Brussels Journal”, 04 квітня 2007.
Переклав Володимир Щербина
----------------------------------------------------
В тему:
Європейський роман незадоволення
Євросоюз - антиЄвропа
Стокгольм, 9 грудня. Меморіальний марш пам’яті
Змінюючи Америку
Присмерк «богів», або Криза світового лібералізму
Традиція і соціалізм
Темний бік імміграції
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта