Енергійний тиск на українську мову здійснюється як з боку Росії, так і Заходу. Для того, щоб ефективно йому протидіяти, потрібно розглянути проблему в контексті стратегій сучасних війн.

I. ВІЙНА

Почнемо з відповіді на питання “Що таке війна?”. Якщо давати узагальнююче визначення, то війна — це рішучі дії, спрямовані на зміну поведінки супротивника у потрібному напрямку. Людство знає величезну різноманітність способів бойових дій, проте всіх їх можна звести до 7 основних видів. Стисло розглянемо їх у порядку збільшення ефективності.

1. Силове протистояння
Найпримітивнішою формою зміни поведінки людини, групи людей чи народів було і є силове протистояння за допомогою кам’яних сокир, мечів, списів, вогнепальної зброї, літаків, ракет, лазерів тощо. Спосіб достатньо дорогий і ризикований, оскільки на будь-яку дію завжди знайдеться ще сильніша протидія, скажімо, у вигляді тероризму. Наприклад, США виграли силову війну проти Іраку, після чого їх зненавидів майже весь світ, тому все більше американців боїться виїжджати за межі своєї країни.

2. Економічна війна
Значно ефективнішим і, водночас, безпечнішим способом змінити поведінку супротивника є економічна війна. Що не кажіть, а голод є потужним інструментом для керування людиною, народом, цивілізацією. Це зброя другого рівня ефективності. Прикладом її застосування є економічні санкції, “антидемпінгові розслідування”, нееквівалентний товарний обмін, валютні експансії тощо.

3. Прихований геноцид
Проте економічне середовище може змінитися і противник може вийти з під економічного контролю. Для того, щоб корінним чином, назавжди підірвати його здатність до опору, застосовується зброя третього рівня ефективності — геноцид. Йдеться про цілеспрямоване руйнування генофонду шляхом наркотичного, алкогольного, тютюнового геноциду, широкого застосування штучних харчових добавок, штучних і генетично модифікованих продуктів, цілеспрямованої зміни культури харчування. Ефективність цього виду зброї криється в її непомітності і дешевизні, більш того — на тютюновому, алкогольному і наркотичному бізнесі заробляються величезні гроші.

Розглянуті три види зброї змінюють поведінку противника, впливаючи передусім на фізичну сторону його існування. Наступні три види спрямовані на руйнування ментальності і всього способу життя.

4. Організаційна війна
На найпростішому рівні вона здійснюється шляхом імплантації в національне тіло супротивника чужорідних або відверто ворожих для нього організаційних форм — від всіляких “благодійних фондів розвитку науки та освіти” (технологічний шпіонаж і “випомповування мізків”) до структур-накопичувачів нелегальних мігрантів і прихованої работоргівлі. На більш системному рівні проявом організаційної війни є насадження непритаманної народові системи управління. Наприклад, традиційна (тобто перевірена часом) для України виборна гетьманська модель, яка передбачає персональну відповідальність керівників за плоди свого управління, замінена “найкращою у світі” системою горизонтального розподілу влад з повною безвідповідальністю і безкарністю. З погляду законів менеджменту нинішня система державної організації є повним абсурдом, оскільки розділити можна роботу і права, але відповідальність не ділиться в принципі (там, де відповідає більше одного, вже не відповідає ніхто). Розпорошення влади і, як наслідок, її безвідповідальність та корумпованість, створюють сприятливі умови для прихованої агресії з боку сконсолідованої і цілеспрямованої сили (іншої держави, ТНК, тоталітарної секти), яка не переймається псевдодемократичними ілюзіями.

5. Інформаційна війна
Під терміном “інформаційна війна” здебільшого розуміють масоване просування вигідної інформації і замовчування невигідної, а також тенденційну інтерпретацію поточних подій. Ефективність цього виду зброї можна проілюструвати дивовижним фактом ядерного роззброєння України (інформаційне зомбування “на добровільне роззброєння” тут було одним з ключових чинників) чи, скажімо, “трастовим психозом”. Інший приклад — масовий психоз навколо Чорнобильської катастрофи: як зараз виявилося, приблизно 90 відсотків постраждалих вмерло не від радіації, а від примусового переселення з рідної землі і штучно створеної радіофобії (насправді дещо підвищений радіаційний фон є навіть корисним для здоров’я, оскільки підстьобує природний імунітет). Нинішнє пресування свідомості українців ідеями меншовартості, страху і безперспективності нагадує пропагандистську кампанію з метою зниження вартості підприємства перед його дешевою приватизацію.

6. Хронологічна війна
Ще потужнішим впливом володіє зброя шостого рівня ефективності. Її об’єктом є не інтерпретація поточних подій, а інтерпретація характеру цивілізаційних процесів. Можна сказати, що це війни за минуле, хоча насправді всі війни йдуть за майбутнє. Прикладом застосування цього виду зброї є закидання в масову свідомість деструктивних вигадок про те, що “слов’яни” означає “раби”, що трипільці були семітами, що Україна — це “окраїна”, яка завжди була прохідним двором, що наша історія — це історія ворожнечі та взаємознищення українців, що расові відмінності — це расизм, що наша наука і духовність — це постійні запозичування якщо не з Заходу, то зі Сходу, що писемність нам приніс грек Кирило і так далі. Хронологічна зброя дозволяє тримати людину в покорі шляхом переконання її в тому, що її батьки, діди і прадіди завжди були рабами, тож їй не лишається нічого іншого, як змиритися і самій все життя бути рабом.

7. Духовна війна
Сьомим, фундаментальним, найвищим рівнем ефективності володіє духовна зброя. Її ефективність полягає у спотвореному висвітленні не поточних подій чи історичних процесів, а у нав’язуванні збочених життєвих цінностей, у викривленні уявлень про саму природу видимого і невидимого світу, про добро і зло. Елементом духовної війни є тенденційна інтерпретація священних книг і священної історії (див.:“Пшениця і кукіль”: притча про інформаційну війну. Чого варта вдовбана в масову свідомість вигадка про те, що Ісус Христос був юдеєм, хоча всі історичні і євангельські джерела стверджують Його належність до галів-галілеян — народу арійського кореня, а Його “юдейське походження” категорично заперечують самі правовірні юдеї. Сьогодні масова свідомість зомбується ідеями “нормальності” гомосексуалізму і “корисності для здоров’я” міжрасових змішувань, “економічної вигоди” від легалізації легких наркотиків, генетичної нездатності українців до вольових вчинків і сильної політики тощо.

Розвиток людства і еволюція методів боротьби держав за ресурси супроводжується перенесенням головних зусиль в напрямку застосування зброї інформаційної, хронологічної та духовної.

II. МОВА

Найпотужнішим засобом руйнування духовного стержня як окремої особистості, так і всього народу, є просування у його свідомість чужої мови. Логіка проста: головним чинником способу мислення (отже, способу життя) є база знань — мова, яка визначає життєві поняття і взаємозв’язки між ними, уявлення народу про красиве і потворне, добро і зло. Просування агресором власної мови руйнує систему цінностей об’єкта агресії, насаджує йому ворожу систему, знищує зв’язок поколінь і перспективи самостійного розвитку. В результаті об’єкт агресії втрачає свою, але не здобуває повноцінної чужої системи цінностей (повному “перевихованню” протидіє генетична пам’ять), тож перетворюється на духовно ослаблену істоту, потенційного раба.

Мовна агресія як ефективна зброя має універсальний характер, оскільки вона посилює супротивника при веденні ним війни всіма інші засобами, в тому числі силовими і економічними. Відповідно, протидія просуванню чужої мови і утвердження власної сприяє оздоровленню всіх сфер національного буття. Зупинимось лише на одному аспекті — протидії промисловому шпигунству.

Лідери шпигунського ремесла
Не секрет, що процес переходу людства до інформаційної цивілізації приводить до того, що інформація стає стратегічним ресурсом, не менш важливим, ніж корисні копалини, вода і повітря. На відміну від епохи силового протистояння між СРСР і США, в сучасній конкурентній боротьбі між державами все більшої цінності набуває економічна і науково-технічна інформація.

У другій половині 20-го століття надзвичайно активну діяльність з промислового шпіонажу розгорнула Японія. Згідно з тодішніми дослідженнями Асоціації ветеранів розвідки США, “діяльність японських державних відомств та приватних фірм у сфері промислового шпіонажу є найбільш широкомасштабною, інтенсивною та безперервною”.

Сьогодні ж світовим лідером “шпигунського ремесла” є США. Після закінчення “холодної війни” одним з основних напрямків діяльності ЦРУ стала підтримка американських фірм на міжнародній арені. Все більше компаній вводить до свого штату підрозділи корпоративної розвідки — такого роду структури має принаймні кожна десята велика корпорація. Директива з національної безпеки США вважає пріоритетом розвідку у сфері ресурсів, науки, техніки та світової економіки.

Зрозуміло, що пильний інтерес до економічної розвідки і контррозвідки виникає не від хорошого життя. За даними Держдепартаменту США, збитки американських компаній від промислового шпіонажу щороку складають понад 1 млрд. доларів. Враховуючи економічний і політичний хаос у сучасній Україні, її втрати від шпіонажу можуть бути не менш значними. Принаймні, повідомленнями про самодіяльне і організоване вивезення з України науково-технічних секретів нині вже нікого не здивуєш.

Диявольська альтернатива
Природно, виникає питання, як з усім цим боротись? Ключовим моментом у вирішенні проблем шпіонажу є розуміння його структури. Справа в тому, що агентурним шляхом здобувається, як правило, не більше п’ятої частки потрібної інформації. Головна ж її частина “виловлюється” з відкритих джерел — преси, книжок, конференцій, інформаційних мереж, теле- і радіопередач, оголошень, технічних інструкцій тощо.

Отже, відкриті джерела дають основну частину інформації для промислового шпіонажу і, як наслідок, є головною причиною відчутних економічних збитків. Перекрити цей канал витікання інформації надзвичайно важко: тут потрібні узгоджені зусилля і державних структур, і компаній, і засобів масової інформації, і громадян. Але навіть якби це і вдалося зробити, то значних збитків все одно не уникнути. По-перше, вартість самих заходів тотального захисту інформації виллється в астрономічні суми, по-друге, всілякі обмеження на вільне циркулювання ідей, знань, “ноу-хау” та інших відомостей будуть збіднювати національний інформаційний простір і призведуть до ще більших втрат.

За великим рахунком, маємо “диявольську альтернативу”, тобто ситуацію, коли доводиться вибирати між поганим і дуже поганим. Яке рішення цієї колізії було б ідеальним? Якщо дати простір фантазії, то найкращим виходом була б така ситуація, коли інформація, що продукується в Україні, вільно циркулює, але є зрозумілою лише “для своїх”. Цього можна досягнути шляхом такого кодування інформації, коли лише “свої” володіють ключем для її розкодування.

Чи реально придумати і запровадити в Україні такий код? А його і не треба придумувати, він у нас уже є. Цей код — українська мова.

Функція утаємничення
У літературі з лінгвістики можна прочитати про те, що мова виконує більше десятка функцій: комунікативну, гносеологічну, мислетворчу, естетичну та інші. Однак при цьому з поля зору фахівців чомусь випадає ще одна надзвичайно важлива функція — криптологічна, тобто утаємничувальна. А між тим саме завдяки мові кодується інформація, яка стає закритою для всіх, крім тих, хто володіє цією мовою.

З цього випливає дуже важливий практичний висновок: для суттєвого “звуження” каналу неконтрольованого витікання інформації з України доцільно максимально розширити вживання української мови, передусім у сферах науки, передових технологій, економіки, оборони. Досягти цього не так важко, як здається. На щастя, переважна більшість наших громадян володіє українською, особливо тоді, коли це справді потрібно. Можна згадати, як після відповідних вказівок “згори” співробітники міністерств без особливих проблем заговорили українською, хоча йшлося не лише про розмовну мову, але й про спеціальну термінологію.

Наскільки серйозним може бути економічний ефект від масованого переходу на українську мову у згаданих вище сферах? Наведемо лише два найбільш очевидні наслідки:

По-перше, іноземні корпоративні і державні розвідувальні служби традиційно орієнтовані на обробку інформації російською мовою, а фахівці, що володіють українською, здебільшого є великою рідкістю. Практично це означає, що інформація українською мовою або буде опрацьована із запізненням (що вже важливо), або взагалі буде відкладена у “довгий ящик” в очікуванні кращих часів. Отже, в цьому випадку йдеться про суттєве зменшення втрат від неконтрольованого витікання інформації, а ці втрати, як ми вже згадували, можуть оцінюватися мільярдами доларів. Принаймні, ми не зобов’язані допомагати іноземним спецслужбам виконувати їхні професійні обов’язки.

По-друге, такий перехід безумовно приведе до збільшення кількості перекладів з української на інші мови для іноземних замовників, що означатиме створення для українців нових робочих місць. Тобто тут уже йдеться не про зменшення втрат, а про збільшення прибутків.
Але чи справді мова може істотно впливати на перебіг конкурентної боротьби? Звернімось до історії.

Аргументи історії
Про це чомусь не прийнято згадувати, але одним із суттєвих чинників перемоги Росії у війні 1812 року було те, що кожен російський офіцер досконало володів французькою мовою, а серед французів російською мовою не володів майже ніхто. У першу чергу ця мовна перевага виявилася в боротьбі розвідок.

Під час другої світової війни США для передання секретної інформації призвали на службу індіанців невеликого племені з надзвичайно складною мовою. Це було найбільш ефективне і надійне кодування: просто на одному кінці телефонної лінії сидів один індіанець, а на другому — інший... Крім індіанців, цією мовою володіла невелика кількість філологів, проте серед них не було жодного німця.

Найсвіжіший приклад — російсько-чеченська війна. Фактично чеченці мають “секретний код”, зрозумілий лише для “своїх”, і всі пов’язані з цим переваги. Крім того, в даному випадку яскраво виявляється ідентифікаційна функція мови, коли важливе не лише володіння мовою, але й відповідний акцент. Росіяни відразу ж “засвічуються” як чужі, тоді як ті чеченці, які розмовляють російською без акценту, “зливаються з тлом”.

Зі сказаного вище випливають прості висновки:

1. У сферах знань, державного управління, оборони, високих технологій та комерційних таємниць нашої країни необхідно негайно перейти на застосування виключно української мови.

2. Необхідно зберігати і розвивати в Україні культуру російської мови для безперешкодного доступу українців до російськомовної науково-технічної інформації. Крім того, треба вчитися говорити російською без акценту.

3. Слід стимулювати вивчення українцями якомога більшої кількості іноземних мов — для ефективної взаємодії зі світом потрібно знати його мови.

Мова нової еліти
На завершення кілька слів про стан і перспективи української мови з погляду творення в Україні нової української нації і нової української держави — Третього Гетьманату.

Сьогодні можна багато почути нарікань, що значна частина населення України говорить спрощеним українізованим варіантом російської мови або українською мовою, сильно забрудненою російськими включеннями, зокрема, вульгаризмами і матюками. При цьому мало хто звертає увагу, що все виразнішим стає такий мовний феномен як ДИГЛОСІЯ — це коли в межах того ж самого суспільства вільно функціонують дві мови, але їхні структурні особливості такі, що у своєму застосуванні вони не рівноправні (як при звичайній двомовності), а виконують різні функції і люди користуються ними у різних ситуаціях. Українська мова є державною, нею говорить національне радіо і телебачення, на ній створюється елітарна культура, її вивчають у школі, її досконале знання являється ознакою інтелектуальності і належності до вищих верств суспільства. Російською ж мовою розмовляють в побуті, вона переважно застосовується у дрібному бізнесі і на виконавсько-технічному рівні (технічна документація, використання побутових приладів, комп’ютерної техніки, програмного забезпечення тощо). Брудні потоки “порнухи і чорнухи”, вивільнені “гласністю” і “перестройкою”, вилилися на суспільство саме російською мовою, забруднюючи як саму російську мову, так і російськомовне мислення. Парадоксально, але українська мова була захищена від цієї клоаки псевдоукраїнською державою, яка взяла курс на знищення українського книговидання.

В результаті українська мова перетворилася на мову духовної і державної еліти, а російська — на мову пролетаріату, широких мас, соціальних низів, дрібної торгівлі і прикладного технічного забезпечення. Саме тому художньо вартісні тексти у сучасній Україні можуть виникнути лише українською мовою, а комерційно перспективна література — російською.

Звертає увагу і такий психологічний момент. Спілкуючись українською мовою, ви автоматично дотримуєтесь “високого стилю”, коректності і принаймні формальної шанобливості. Якщо ж переходите на російську, то ризикуєте непомітно опуститися якщо не до підзаборного сленгу, то до стилю низького і панібратського. Це зовсім не означає, що російська мова є варварською. Просто це вже давно не елітарна мова Пушкіна і Лєрмонтова. Сьогодні вона перенасичена вульгаризмами, американізмами, брудними “хохмами”, кримінальною лексикою і просто паскудним матюком (“самым сильным в мире русским матом”).

Взагалі то диглосія — це феномен Середньовіччя, тому його поява в Україні може вважатися передвісником радикальних соціально-політичних перетворень. У ті далекі часи диглосія допомагала розпізнавати “своїх”, ідентифікувати “простих” і “шляхетних”. У сучасних умовах диглосія потрібна для ідентифікації нової української людини. Не кожен, хто володіє чистою Мовою, належить до нової української нації. Але той, що Мовою не володіє, до неї точно не належить.

----------------------------
В тему:

Проект СЕНСАР

Природний закон, або як нам українізувати українців (програма дій)

Арійський Стандарт — українська ідея III тисячоліття

Реформація: 25 пунктів

Гравець: 
Народний Оглядач
222
 
Форум Підтримати сайт Довідка