Понтій Пилат був римським намісником (префектом) Самарії, Іудеї та Ідумеї за імператора Тиберія. Столицею підвладної йому території був середземноморський порт Кесарія на півночі Самарії. Відносно тривалий час правління Пилата (26 — 36 р. н. е.) свідчить про його компетентність. Його діяльність викликала ненависть іудеїв, тож при нагоді вони представляли його в негативному світлі.

Згідно з церковною традицією, дружина Пилата була галілеянкою. Можливо, Пилат також був галлом-кельтом. Про це говорить його ім’я. «Понтій» вказує на зв’язок з Понтом — краєм на півночі Східної Галлії (теперішня Туреччина), на південному березі Чорного моря. «Пилат» означає «списометальник» і походить від слова «пилум». Це важкий дротик — метальний спис. Його разом з назвою римляни запозичили в іспанських галлів-кельтів, так само як і короткий двогострий меч «гладіус».

Можливо, що Пилат чи його предок отримав своє прізвисько через майстерне володіння пилумом. Подібне походження мають українські прізвища Бартко (від «бартка» — топірець, кельт), Довбня (таран), Кінько («кінька» — катапульта), Сагайдачний («сагайдак» — сумка або футляр для стріл), Сулиця (спис), Сокирко, Таран тощо. Багато українців мають прізвище Пилат. Найвідомішим є Володимир Пилат — засновник стилю Бойовий Гопак. Походить із галицького лицарського роду, який ще з XVI ст. мав свій родовий герб.

Як констатує у своєму «Біблійному довіднику» авторитетний американський біблієзнавець Генрі Геллей, «галли були вихідцями з північних берегів Чорного моря». Про батьківщину галлів нам нагадують топоніми Галич і Галичина — «край галлів». На півдні Тернопільщини знаходиться лісовий заказник Галілея. Поблизу нього — села Пилатківці та Констанція.

Природно, що Понтій Пилат, маючи скоріше всього галльське походження, взяв собі за дружину жінку-галілеянку.

Пилат особисто спілкувався з Ісусом і визнав його невинним. Перебуваючи під жорстким тиском іудейської старшини і загрозою повстання, він намагався його врятувати. Реальність повстання була викликана тим, що напередодні іудейського Пейсаха Ісус заблокував діяльність єрусалимського храму. Цей храм існував як бізнес-центр, що збагачувався на багатотисячних натовпах прочан. Зупинка його діяльності під час свята несла єрусалимській верхівці величезні збитки. Ще більші загрози для бізнесу створювало те, що Ісус проголосив окупований торговцями храм «печерою розбійників». Якби про це дізналися прибулі на Пейсах паломники, то наступного разу вони сюди вже могли б не прийти. Тож «акціонери храму» опинилися у відчайдушному становищі і були готові до найрадикальніших кроків. Вочевидь, у Пилата не було достатньої військової сили для приборкання повстання. Звідси його вимушене загравання з натовпом.

Дізнавшись, що Ісус є галілеянином, Пилат відіслав його на суд до тетрарха Галілеї — Герода Антипи. Той якраз перебував в Єрусалимі. Антипа вже давно хотів бачити Ісуса. Можливо, саме для цього він і прибув до міста. Тривалий час він збирав відомості про Назаретянина, який чинив дивовижні речі на підвладній йому території Галілеї. Тому Антипа дуже зрадів зустрічі з ним. Щоправда, мовчання Ісуса дещо розчарувало Антипу. Проте він визнав його невинним, тому «надів на нього ясно-світлу одіж і відіслав його назад до Пилата». Біло-сяючий одяг був знаком чистоти. Він був визнанням невинності ув’язненого і засвідчував повагу до Ісуса. Цим символічним актом Антипа захистив від перекручень свою відповідь Пилатові.

Герод Антипа виховувався в Римі, мав гелленську освіту. Римлянин Пилат добре зрозумів його символічне послання. «І того ж самого дня Герод і Пилат заприятелювали між собою, раніш бо ворогували» — повідомляє Лука. Вони стали приятелями через те, що разом визнали невинність Ісуса. Їх об’єднала арійська солідарність проти брехні, злоби і фанатизму іудейської верхівки.

Отримавши виправдальний вирок від Антипи, Пилат робить нову спробу врятувати Ісуса. До цього його також закликає дружина-галілеянка Клавдія. Пилат пропонує іудеям звільнити, на їхній вибір, Ісуса або розбійника на прізвисько «Варавва» (буквально — «син батька»). Вірогідно, що люди ненавиділи й дуже боялися цього безжального вбивцю, місцевого «потрошителя», серійного вбивцю. Але й ця спроба Пилата не спрацьовує: натовп рішуче вимагає відпустити розбійника, а Ісуса розіп’яти.

Тоді Пилат йде на крайній захід. Він влаштовує бичування Ісуса, щоб викликати до нього жалість з боку іудеїв. Накладання на голову тернового вінця мало призвести до сильної кровотечі. Закривавлене обличчя Ісуса, на думку Пилата, мало викликати почуття милосердя.

Натомість вигляд крові ще більше розпалює натовп, керований фарисеями і первосвящениками. І саме в цей неймовірно напружений момент Пилат дізнається, що Ісус — син Божий. Ця новина приголомшила Пилата, і він негайно усамітнюється з Ісусом для відвертої розмови. Почуте радикально змінило уявлення римлянина про те, що відбувається. Йому відкрилося вражаюче усвідомлення того, в центрі якої грандіозної події він опинився. «З тієї хвилини Пилат шукав, як би Його відпустити» — повідомляє євангеліст Іван.

Якщо раніше Пилат механічно виконував обов’язок імперського чиновника, то тепер у нього з’явився особистий мотив для рятування Ісуса. В душі Пилата почали боротися холодний розум і людські почуття. Раціональне мислення говорило, що смерть Ісуса є елементом вищого задуму, тому немає сенсу йому опиратися. Проте благоговіння перед боголюдиною і честь римського воїна вимагали захистити Ісуса, навіть ціною власного життя.

У стані душевної боротьби й нерішучості Пилат виводить Ісуса на площу «і каже до іудеїв: Ось цар ваш. Ті закричали: Геть! Геть із ним! Розіпни його! Пилат каже їм: Царя вашого розіп’яти? Первосвященики відповіли: Нема у нас царя, крім кесаря! І крик їхній переміг».

Пилат все більше переконується, що хід подій змінити неможливо. «Пилат, бачачи, що нічого не вдіє, а повстання дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: Я невинний крові його; ви бачили».

Іудеї розуміють, що стримує Пилата — він не хоче брати гріх на душу за вбивство боголюдини. Тому вони негайно знімають з нього відповідальність, беручи на себе всю вину: «Увесь же народ відповів, кажучи: Кров його на нас і на дітей наших!» Це позбавляє Пилата останніх сумнівів: «Тоді він присудив, щоб сталось, як вони просили. Відпустив їм Варавву, що за заколот і вбивство був вкинутий у темницю і якого вони просили. Ісуса ж видав у їхню волю на розп’яття» — розповідає Євангеліє.

Пилат усвідомив задум Ісуса, намагався його врятувати, але врешті-решт подолав себе і вчинив згідно з його волею. Ось чому рання християнська церква його канонізувала. Це створювало великі незручності для іудеїв, адже підкреслювало факт їхньої цілковитої відповідальності за вбивство боголюдини. Тому зусилля іудейської пропаганди були спрямовані на перекладення частини вини на Пилата, а отже й на римлян. А де відповідає більше одного, там не відповідає ніхто.

Зусилля іудейського проводу частково принесли бажаний результат: у 12 ст. католицька й православна церкви виключили Понтія Пилата із числа святих. Проте в Коптській (єгипетській) та Ефіопській церквах день святого Пилата донині відзначається 25 червня.

Дружина Понтія Пилата — Клавдія Прокула (Прокла) — також канонізована. Російська та інші православні церкви дотепер відзначають День святої Прокули 9 листопада.

Чому в іудохристиянстві таке суперечливе ставлення до особи Понтія Пилата? Відповідь тут: Хрестиянство та іудохристиянство – дві різні релігії.

-------------------------------------
В тему:

Найбільший Українець

Дружина Понтія Пилата заступилася за Ісуса

Фільм "Українська Галілея" на TV Сенсар (відео)

Хрестос чи Христос? Відповідь дає Синайський кодекс IV століття

Хрестос посеред нас - стародавній автентичний напис на церкві в селі Пилатківці

Експедиція до Української Галілеї на каналі Культура «Радіо Сенсар» (аудіо)

Апостоли Ісуса: галілеяни чи юдеї?

Послання кризовому людству

ПШЕНИЦЯ БЕЗ КУКОЛЮ. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень

Живе Слово: 25 червня – колективна молитва за Україну

Гравець: 
Ігор Каганець
892
 
Форум Підтримати сайт Довідка