Образ скромного і поетичного ірландця-католика в тіні суворого сноба – англійця-протестанта – більше не актуальний, і виглядає навіть карикатурно. Нація “святих і вчених” протягом останнього десятиліття показала себе генієм бізнесу.
Вперше в Ірландській історії з’явився великий місцевий грошовитий клас – продукт економічного буму і стрибка цін на власність. Населення Ірландії сьогодні – 4 мільйона. Серед них, за даними Банку Ірландії, більше 30 тисяч єврових мільйонерів.
20 років тому їх було декілька сотень. Щонайменше 300 сьогоднішніх міліонерів мають більше 30 млн. євро. Майже всі з них “зробили себе самі”, а більшість грошей здобули протягом останнього десятиліття. Про це пише Джон Маррей Браун у своїй статті “Ірландські багатії”, що вийшла в січневому номері британського журналу “Проспект”.
У 90-ті роки минулого століття Ірландія мала чудову комбінацію зростання, освіченої робочої сили і сильного попиту на робочу силу. Останнє було результатом високого рівня інвестицій, що заохочувалися низькими податками і сприятливою регуляторною політикою. Казали, що кожне п’яте робоче місце в ЄС було в Ірландії. В середньому зростання в рік складало 7,2% протягом останніх десяти років, і це заохочувало ірландців, які покинули батьківщину, повертатися додому.
Останнім часом робоча сила збільшувалася завдяки полякам та іншим мігрантам. Це допомогло Ірландії посісти друге місце (після Норвегії) за рівнем доходів на душу населення – вона опинилася попереду Британії і США.
Ірландці попередніх поколінь вміли заробляти гроші, але для цього вони зазвичай покидали Ірландію. Безліч американських та британських компаній мають ірландські назви і керівників-ірландців (у першому чи у другому поколінні). Але швидке зростання економіки змінили напрямок потоку мігрантів і дали можливість цього покоління ірландців використовувати свій підприємницький талант вдома.
Нова потужна хвиля мультимільйонерів виникає у 1980-х роках. Один з найвідоміших з них – Майкл Смурфіт, який перетворив Дублінську компанію з виробництва картонних коробок у глобальний паперовий і пакувальний концерн. Його конкурент Тоні О’Рейлі виріс до голови Хай Джей Хайнц – став першим не з членів сім’ї, хто очолив продуктовий гігант США. Він реінвестував гроші, створив чисельні ірландські компанії, включаючи провідну міжнародну медіа-групу “Індепендент Ньюз енд Медіа” (їй належить 165 друкованих видань, в тому числі відома британська щоденна газета “Індепендент” – прим. О.К.). За ними прийшли інші “акули” бізнесу і фінансів – автор наводить їхні прізвища і зауважує, що в цих рядах небагато виробників. Але є декілька підприємців зі сфери технологій, наприклад, Деніс О’Брайян, і група банкірів, які тихо будують великі міжнародні компанії. Попкультура також має декілька мультимільйонерів, найвідоміший з яких Боно – головний виконавець і автор слів пісень ірландського гурту “Ю ту”.
Багато мультимільйонерів – більшість з яких й досі невідомі в Ірландії – зробили своє багатство протягом десяти років і навіть менше. Багато з них – у сфері земельної власності і будівництва. На початку 1990-х власники землі і ті, хто займався будівництвом, опинилися в “потрібному місці і в потрібний час”. Збільшення зайнятості і підвищення доходів, поєднані з дуже низькими видатками по запозиченням, підігріли попит на житлову і комерційну власність, штовхаючи ціни все вище і вище. У сільській місцевості контроль за плануванням був мінімальним, що заохочував малі будівельні проекти. Фермери, які мали землю поблизу міст, стали миттєвими міліонерами, а сімейні роздрібні мережі різко піднялися в ціні з прибуттям британських торгових мереж. Але найбільше виграли будівельники і розробники проектів, які передбачили вигоду у придбанні земельних банків перед тим, як вони “злетіли” в ціні у 1994 році.
Джон Маррей Браун пише, що успішні земельні магнати дуже різні. Більшість з них – із сільської місцевості, а не з Дубліна чи інших міст. Дехто з них має вчений ступінь, декілька отримали приватну освіту, декілька розпочинали фермерами або навіть робітниками. Кажуть, що вони люблять більше будувати корти для гольфа, аніж грати в гольф. Їх скоріше можна побачити на гонках або на гальских спортивних змаганнях, ніж на регбі або футболі. Джоні Ронан – затятий мисливець і колекціонер мистецтва. Він – син багатого фермера, який вирощував свиней. Після школи працював бухгалтером. Шон Малрайен – колишній муляр і каменяр. Активи його компанії “Беллімор” сьогодні оцінюються у 22 мільярда євро. Зараз він має великі інтереси на земельну власність в Східній і Центральній Європі – ще один ринок, який облюбували нові багатії Ірландії.
Велика земельна власність неминуче вимагає деяких політичних “втручань”. Перерозподіл землі – від сільськогосподарського призначення до комерційного або від низькодоходної до високодоходної – був у центрі звинувачень Дублінських властей в 1980-х – на початку 1990-х років. Був навіть суд, який мав викрити, що Шон Малрайен заплатив Ліам Лолор, члену міської ради Дубліна, 50 тисяч ірландських фунтів між 1994 і 1998 роками. Врешті-решт доказів не вистачило (хто б сумнівався!). Малрайен тоді намагався одержати дозвіл на проектування іподрома на місці неподалік Дублінського аеропорту, яке він купив у 1996 році за 30 млн. євро. У 2004 році він продав половину тої земельної ділянки, що вже була іншого цільового призначення, за 95 млн. євро. А в кінці 1980-х ціна того самого шмата землі була менше 1 млн. євро.
Більшість нових багатіїв живе в Ірландії і є платниками податків Ірландії. Звільнення від оподаткування для тих, хто “залишився вдома”, було дуже великодушним. Але у 2005 році міністр фінансів Брайян Коуен проголосив, що він скасовує більшість податкових пільг і обіцяє “ліквідувати явище міліонерів, звільнених від податків”. Деякі критики порівнюють нових ірландських земельних магнатів з російськими олігархами. Поява нових багатіїв Ірландії вітається не всіма. І хоча в Ірландії ніколи не було сильного робітничого руху або чітко вираженого лівого крила в політиці, в національному ірландському характері є риса, яка демонструє, що з великим грошовим класом їй не цілком комфортно.
Ірландський економічний оглядач Девід МакВільямз неодинокий у своєму невдоволенні тим, що зростає нерівність: “Повернення до землі сьогодні і докорінна нерівність, до якої це призвело, сьогодні драматичніше, ніж під час кампаній Земельної Ліги в кінці 19 століття”. Варто згадати, що Земельна Ліга – це масова організація фермерів-орендарів землі, яка виникла в Ірландії у 1879 році в результаті невдоволення ірландських селян орендувати ділянки власної землі у англійських землевласників – у 1801 році Ірландія увійшла до Об’єднаного Королівства Великої Британії . У своїй боротьбі за землю Земельна ліга висунула гасло:“Ірландська земля – ірландцям”.
Але чим довше більшість ірландських виборців задовольнятимуться благами успіху країни, до багатіїв буде незначна ворожість. Здається, ірландці, як і українці, мають емоційну прив’язаність до власності, а ще сильнішу, інстинктивно-фізіологічну – до землі. Це ставлення, кажуть, є прямою спадщиною від Британського колоніалізму. Швидкі і вагомі економічні зміни в Ірландії неподібні ні на що в Європі. Деякі громадяни дезорієнтовані зміною звичного соціального укладу. В першу чергу це стосується масового прибуття в країну мігрантів – іноземці в Ірландії зараз складають 10% населення. А така важлива інституція, як католицька церква, слабшає і все більше маргіналізується, в тому числі і завдяки скандалам, пов’язаним з розбещенням малолітніх священиками.
До нових багатіїв Ірландії часто з презирством ставиться стара еліта Ірландії – це переважно дублінські держслужбовці, юристи, журналісти і митці. Девід МакВільямз пише, що ця група вирізняється відновленим інтересом до ірландської мови, а своїх дітей відправляє до галльських шкіл, у яких навчання ведеться ірландською. І це для цих людей – спосіб відрізнятися від зухвалих новоприбульців.
Новий ірландський грошовий клас, на думку деяких оглядачів, – просто майнові спекулянти, а ірландський так званий бум був сконцентрований у майновому секторі. Нещодавно моя ірландська знайома попросила прислати їй ціни на нерухомість в Києві – вона хоче купити якесь майно, тому що в Ірландії, каже вона, бум будівництва і купівлі будинків йде до завершення. Багато ірландців зараз інвестують гроші в нерухоме майно Балтійських країн і Туреччини. Схоже, що і в Україну насувається приход таких інвесторів.
Підсумком дезорієнтації світу пост кельтського тигра стало для багатьох будівництво в Дубліні величезного сталевого шпилю, що ознаменував нове тисячоліття. Для декого цей монумент був просто флагшток без прапору. Але для інших це був межовий знак (стовп), побудований на місці старої Колони Нельсона, яку підірвала Ірландська Республіканська Армія у 1966 році. І він символізує зухвале утвердження нової Ірландії, її нового багатства, що дозволяє їй остаточно вислизнути з тіні свого сусіда. У 19 і 20 столітті ірландці їхали до Британії будувати канали, дороги та іншу інфраструктуру. Сьогодні ірландські забудовники оволодівають трофейними активами в Лондонському Сіті.
Стосунки між Ірландією та Британією і, зокрема, між ірландцями та англійцями, можливо, ніколи не були кращими. Оскільки ірландці все менше дивляться на Британію, вона їх менше дратує і викликає неприязнь, як раніше. Ірландський комплекс неповноцінності зник, каже Геррет ФіцДжеральд, прем’єр-міністр Ірландії 1980-х років. А Британський комплекс старшості і манія величі поменшали.
Звичайно, що відносини ніколи не будуть по-справжньому рівними. Британія продовжує відкидати велику культурну тінь на Ірландію – це, наприклад, усюдисуще Британське телебачення. Але, на думку ФіцДжеральда, не можна мати рівність між 4 і 60 мільйонами.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Сучасна Ірландія та її багатії
Світ:
08021501r.jpg
20 років тому їх було декілька сотень. Щонайменше 300 сьогоднішніх міліонерів мають більше 30 млн. євро. Майже всі з них “зробили себе самі”, а більшість грошей здобули протягом останнього десятиліття. Про це пише Джон Маррей Браун у своїй статті “Ірландські багатії”, що вийшла в січневому номері британського журналу “Проспект”.
У 90-ті роки минулого століття Ірландія мала чудову комбінацію зростання, освіченої робочої сили і сильного попиту на робочу силу. Останнє було результатом високого рівня інвестицій, що заохочувалися низькими податками і сприятливою регуляторною політикою. Казали, що кожне п’яте робоче місце в ЄС було в Ірландії. В середньому зростання в рік складало 7,2% протягом останніх десяти років, і це заохочувало ірландців, які покинули батьківщину, повертатися додому.
Останнім часом робоча сила збільшувалася завдяки полякам та іншим мігрантам. Це допомогло Ірландії посісти друге місце (після Норвегії) за рівнем доходів на душу населення – вона опинилася попереду Британії і США.
Ірландці попередніх поколінь вміли заробляти гроші, але для цього вони зазвичай покидали Ірландію. Безліч американських та британських компаній мають ірландські назви і керівників-ірландців (у першому чи у другому поколінні). Але швидке зростання економіки змінили напрямок потоку мігрантів і дали можливість цього покоління ірландців використовувати свій підприємницький талант вдома.
Нова потужна хвиля мультимільйонерів виникає у 1980-х роках. Один з найвідоміших з них – Майкл Смурфіт, який перетворив Дублінську компанію з виробництва картонних коробок у глобальний паперовий і пакувальний концерн. Його конкурент Тоні О’Рейлі виріс до голови Хай Джей Хайнц – став першим не з членів сім’ї, хто очолив продуктовий гігант США. Він реінвестував гроші, створив чисельні ірландські компанії, включаючи провідну міжнародну медіа-групу “Індепендент Ньюз енд Медіа” (їй належить 165 друкованих видань, в тому числі відома британська щоденна газета “Індепендент” – прим. О.К.). За ними прийшли інші “акули” бізнесу і фінансів – автор наводить їхні прізвища і зауважує, що в цих рядах небагато виробників. Але є декілька підприємців зі сфери технологій, наприклад, Деніс О’Брайян, і група банкірів, які тихо будують великі міжнародні компанії. Попкультура також має декілька мультимільйонерів, найвідоміший з яких Боно – головний виконавець і автор слів пісень ірландського гурту “Ю ту”.
Багато мультимільйонерів – більшість з яких й досі невідомі в Ірландії – зробили своє багатство протягом десяти років і навіть менше. Багато з них – у сфері земельної власності і будівництва. На початку 1990-х власники землі і ті, хто займався будівництвом, опинилися в “потрібному місці і в потрібний час”. Збільшення зайнятості і підвищення доходів, поєднані з дуже низькими видатками по запозиченням, підігріли попит на житлову і комерційну власність, штовхаючи ціни все вище і вище. У сільській місцевості контроль за плануванням був мінімальним, що заохочував малі будівельні проекти. Фермери, які мали землю поблизу міст, стали миттєвими міліонерами, а сімейні роздрібні мережі різко піднялися в ціні з прибуттям британських торгових мереж. Але найбільше виграли будівельники і розробники проектів, які передбачили вигоду у придбанні земельних банків перед тим, як вони “злетіли” в ціні у 1994 році.
Джон Маррей Браун пише, що успішні земельні магнати дуже різні. Більшість з них – із сільської місцевості, а не з Дубліна чи інших міст. Дехто з них має вчений ступінь, декілька отримали приватну освіту, декілька розпочинали фермерами або навіть робітниками. Кажуть, що вони люблять більше будувати корти для гольфа, аніж грати в гольф. Їх скоріше можна побачити на гонках або на гальских спортивних змаганнях, ніж на регбі або футболі. Джоні Ронан – затятий мисливець і колекціонер мистецтва. Він – син багатого фермера, який вирощував свиней. Після школи працював бухгалтером. Шон Малрайен – колишній муляр і каменяр. Активи його компанії “Беллімор” сьогодні оцінюються у 22 мільярда євро. Зараз він має великі інтереси на земельну власність в Східній і Центральній Європі – ще один ринок, який облюбували нові багатії Ірландії.
Велика земельна власність неминуче вимагає деяких політичних “втручань”. Перерозподіл землі – від сільськогосподарського призначення до комерційного або від низькодоходної до високодоходної – був у центрі звинувачень Дублінських властей в 1980-х – на початку 1990-х років. Був навіть суд, який мав викрити, що Шон Малрайен заплатив Ліам Лолор, члену міської ради Дубліна, 50 тисяч ірландських фунтів між 1994 і 1998 роками. Врешті-решт доказів не вистачило (хто б сумнівався!). Малрайен тоді намагався одержати дозвіл на проектування іподрома на місці неподалік Дублінського аеропорту, яке він купив у 1996 році за 30 млн. євро. У 2004 році він продав половину тої земельної ділянки, що вже була іншого цільового призначення, за 95 млн. євро. А в кінці 1980-х ціна того самого шмата землі була менше 1 млн. євро.
Більшість нових багатіїв живе в Ірландії і є платниками податків Ірландії. Звільнення від оподаткування для тих, хто “залишився вдома”, було дуже великодушним. Але у 2005 році міністр фінансів Брайян Коуен проголосив, що він скасовує більшість податкових пільг і обіцяє “ліквідувати явище міліонерів, звільнених від податків”. Деякі критики порівнюють нових ірландських земельних магнатів з російськими олігархами. Поява нових багатіїв Ірландії вітається не всіма. І хоча в Ірландії ніколи не було сильного робітничого руху або чітко вираженого лівого крила в політиці, в національному ірландському характері є риса, яка демонструє, що з великим грошовим класом їй не цілком комфортно.
Ірландський економічний оглядач Девід МакВільямз неодинокий у своєму невдоволенні тим, що зростає нерівність: “Повернення до землі сьогодні і докорінна нерівність, до якої це призвело, сьогодні драматичніше, ніж під час кампаній Земельної Ліги в кінці 19 століття”. Варто згадати, що Земельна Ліга – це масова організація фермерів-орендарів землі, яка виникла в Ірландії у 1879 році в результаті невдоволення ірландських селян орендувати ділянки власної землі у англійських землевласників – у 1801 році Ірландія увійшла до Об’єднаного Королівства Великої Британії . У своїй боротьбі за землю Земельна ліга висунула гасло:“Ірландська земля – ірландцям”.
Але чим довше більшість ірландських виборців задовольнятимуться благами успіху країни, до багатіїв буде незначна ворожість. Здається, ірландці, як і українці, мають емоційну прив’язаність до власності, а ще сильнішу, інстинктивно-фізіологічну – до землі. Це ставлення, кажуть, є прямою спадщиною від Британського колоніалізму. Швидкі і вагомі економічні зміни в Ірландії неподібні ні на що в Європі. Деякі громадяни дезорієнтовані зміною звичного соціального укладу. В першу чергу це стосується масового прибуття в країну мігрантів – іноземці в Ірландії зараз складають 10% населення. А така важлива інституція, як католицька церква, слабшає і все більше маргіналізується, в тому числі і завдяки скандалам, пов’язаним з розбещенням малолітніх священиками.
До нових багатіїв Ірландії часто з презирством ставиться стара еліта Ірландії – це переважно дублінські держслужбовці, юристи, журналісти і митці. Девід МакВільямз пише, що ця група вирізняється відновленим інтересом до ірландської мови, а своїх дітей відправляє до галльських шкіл, у яких навчання ведеться ірландською. І це для цих людей – спосіб відрізнятися від зухвалих новоприбульців.
Новий ірландський грошовий клас, на думку деяких оглядачів, – просто майнові спекулянти, а ірландський так званий бум був сконцентрований у майновому секторі. Нещодавно моя ірландська знайома попросила прислати їй ціни на нерухомість в Києві – вона хоче купити якесь майно, тому що в Ірландії, каже вона, бум будівництва і купівлі будинків йде до завершення. Багато ірландців зараз інвестують гроші в нерухоме майно Балтійських країн і Туреччини. Схоже, що і в Україну насувається приход таких інвесторів.
Підсумком дезорієнтації світу пост кельтського тигра стало для багатьох будівництво в Дубліні величезного сталевого шпилю, що ознаменував нове тисячоліття. Для декого цей монумент був просто флагшток без прапору. Але для інших це був межовий знак (стовп), побудований на місці старої Колони Нельсона, яку підірвала Ірландська Республіканська Армія у 1966 році. І він символізує зухвале утвердження нової Ірландії, її нового багатства, що дозволяє їй остаточно вислизнути з тіні свого сусіда. У 19 і 20 столітті ірландці їхали до Британії будувати канали, дороги та іншу інфраструктуру. Сьогодні ірландські забудовники оволодівають трофейними активами в Лондонському Сіті.
Стосунки між Ірландією та Британією і, зокрема, між ірландцями та англійцями, можливо, ніколи не були кращими. Оскільки ірландці все менше дивляться на Британію, вона їх менше дратує і викликає неприязнь, як раніше. Ірландський комплекс неповноцінності зник, каже Геррет ФіцДжеральд, прем’єр-міністр Ірландії 1980-х років. А Британський комплекс старшості і манія величі поменшали.
Звичайно, що відносини ніколи не будуть по-справжньому рівними. Британія продовжує відкидати велику культурну тінь на Ірландію – це, наприклад, усюдисуще Британське телебачення. Але, на думку ФіцДжеральда, не можна мати рівність між 4 і 60 мільйонами.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта