У статті чи не вперше у XIX ст. висловлювалася ідея незалежної України у формі Київського королівства (фактично — відновленої Київської Русі). Держава мала постати під контролем Німеччини й Австрії шляхом передачі їй ”максимальної кількості російських земель”. Стаття викликала резонанс, бо її автор належав до кола однодумців канцлера Отто фон Бісмарка — творця Німецької імперії. Через 30 років імператор Вільгельм II згадає плани свого канцлера й підтримає Центральну Раду, а згодом гетьмана Павла Скоропадського.
Бісмарк добре знав Росію: у 1859–1862 роках він був послом Пруссії у Санкт-Петербурзі. Спершу його вразили масштаби країни й клімат. До найближчого російського залізничного вокзалу — у Пскові — новопризначеному послові довелося їхати каретою 100 год. Там, гріючись та відпочиваючи, він написав першого листа дружині. Поскаржився на люті морози. Тоді ж у дорозі він уперше почув від візника слово ”ничего”. Довго не міг зрозуміти його переносного значення, аж доки хтось не пояснив: це значить ”не варто хвилюватися, нехай усе буде як буде”. По поверненню додому Бісмарк наказав викарбувати це слово на внутрішньому боці каблучки.
Ще він дивувався зі слова ”сейчас”. ”Вони постійно кажуть ”сейчас”, але нічого не роблять. А потім усі зриваються і ми летимо стрімголов”, — писав Бісмарк. Звідси він зробив свій відомий висновок: ”Росіяни довго запрягають, але швидко їдуть”. Коли він від’їжджав із Росії, то сказав, що російський народ чекає велике майбутнє, якщо його не погубить схильність до пиятики. А ще він не радив воювати з Росією, бо через нескінченні природні та людські ресурси її годі перемогти. І ще одне його спостереження: ”Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані”.
1862-го Бісмарк став канцлером Пруссії — найбільшої з-поміж усіх тодішніх німецьких держав. Їх налічувалося майже 300. Після перемоги у війні з Австро-Угорщиною — конкурентом в об’єднанні Німеччини — канцлер домагається створення Північнонімецького союзу на чолі із ”президентом” прусським королем Вільгельмом I. Перетворити союз у повноцінну державу перешкодити могла лише Франція, яка остерігалася потужного суперника в себе під боком. Бісмарк зухвалими заявами став провокувати війну. Врешті терпець французів увірвався, ті 1870 року самі її оголосили Німеччині й були розбиті. У Дзеркальній залі Версальського палацу під Парижем проголосили Німецьку імперію.
1888-го новим імператором став запальний Вільгельм II. У березні 1890 року він зробив те, що не вдавалося ворогам і суперникам Бісмарка майже три десятиліття — відправив його у відставку. Посаду канцлера той залишав, коли Німеччина була однією з головних дійових осіб світової політики.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
”Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані”
Світ:
08073001e.jpg
Бісмарк добре знав Росію: у 1859–1862 роках він був послом Пруссії у Санкт-Петербурзі. Спершу його вразили масштаби країни й клімат. До найближчого російського залізничного вокзалу — у Пскові — новопризначеному послові довелося їхати каретою 100 год. Там, гріючись та відпочиваючи, він написав першого листа дружині. Поскаржився на люті морози. Тоді ж у дорозі він уперше почув від візника слово ”ничего”. Довго не міг зрозуміти його переносного значення, аж доки хтось не пояснив: це значить ”не варто хвилюватися, нехай усе буде як буде”. По поверненню додому Бісмарк наказав викарбувати це слово на внутрішньому боці каблучки.
Ще він дивувався зі слова ”сейчас”. ”Вони постійно кажуть ”сейчас”, але нічого не роблять. А потім усі зриваються і ми летимо стрімголов”, — писав Бісмарк. Звідси він зробив свій відомий висновок: ”Росіяни довго запрягають, але швидко їдуть”. Коли він від’їжджав із Росії, то сказав, що російський народ чекає велике майбутнє, якщо його не погубить схильність до пиятики. А ще він не радив воювати з Росією, бо через нескінченні природні та людські ресурси її годі перемогти. І ще одне його спостереження: ”Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані”.
1862-го Бісмарк став канцлером Пруссії — найбільшої з-поміж усіх тодішніх німецьких держав. Їх налічувалося майже 300. Після перемоги у війні з Австро-Угорщиною — конкурентом в об’єднанні Німеччини — канцлер домагається створення Північнонімецького союзу на чолі із ”президентом” прусським королем Вільгельмом I. Перетворити союз у повноцінну державу перешкодити могла лише Франція, яка остерігалася потужного суперника в себе під боком. Бісмарк зухвалими заявами став провокувати війну. Врешті терпець французів увірвався, ті 1870 року самі її оголосили Німеччині й були розбиті. У Дзеркальній залі Версальського палацу під Парижем проголосили Німецьку імперію.
1888-го новим імператором став запальний Вільгельм II. У березні 1890 року він зробив те, що не вдавалося ворогам і суперникам Бісмарка майже три десятиліття — відправив його у відставку. Посаду канцлера той залишав, коли Німеччина була однією з головних дійових осіб світової політики.
В тему:
Третій Гетьманат
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта