Нацизм у Німеччині став бунтом колективізму, приступом групового інстинкту, який культура придушила в західному атомізованому суспільстві. Людина захотіла повернутися до Природи, стати частиною цілого. Цю потребу нацисти вчасно розпізнали й запропонували німцям повернутися до аріїв, до Риму, а згодом радикалізували і довели до абсурду.
Попри те, що у травні 1945-го Друга світова війна не закінчилася, а у червні 1941-го — не розпочалася, саме у ці місяці зазвичай прийнято говорити про наслідки цього пекельного часу. 9 травня Старий Світ святкує День Європи, який, згідно із задумами засновників європейської спільноти, мав назавжди зупинити варфоломіївські ночі у тій частині світу, яка, немов біблійне дерево, дає плоди добра і зла водночас.
Однак проблема у тому, що мало хто каже про причини, походження цього жахіття, яке забрало життя близько 60 мільйонів людей. Кінематографічний образ "біснуватого фюрера" і його прислужників-клоунів у стилі Comedy Club не дає відповіді на запитання, на які поклики німецької душі спробувала відповісти пропаганда нацизму, що мала велику підтримку серед німців.
Задовго до сучасних карикатур нацистів, 1966 року після спільного перегляду фільму Жерара Урі «Велика прогулянка», син французького президента Шарля де Голля Філіп запитав батька про враження. Той відповів, що не спотворював би так образу нацистів і не насміхався би з німців, бо в роки війни ніхто цього не робив...
У післявоєнній Європі небажання заглядати у передумови виникнення й утвердження нацизму має прикриття у вигляді ідеологеми про те, що історія континенту нібито веде до Аушвіца. Саме тому треба творити нову Європу, новий тип зорієнтованого в майбутнє європейця, який не заглядає в історією, аби не будити старих демонів. Режисери такого мислення нав’язують народам уневажнення своєї історії як найвищу форму самовизволення. Однак саме історія спроможна посилити такі важливі для сучасного суспільства критерії розпізнання добра і зла, запропонувати контекст, у якому складні явища ніхто не зможе зводити до спрощених формул.
Дослідники генези нацизму, зазвичай, зводять її до типової реакції на образу, позначену результатами Першої світової війни: Версальський мир — репарації — економічна криза. Проте, якби все залежало від скрутного становища Німеччини у 1920-х роках, малоймовірно, що був би аншлюс Австрії, напад на Польщу й СРСР. До того часу німці досягли чималих економічних успіхів: система соціальних гарантій, суспільна солідарність, ліквідація масового безробіття... Чому вони не стали панацеєю від агресивності?
Нацизм у Німеччині став бунтом колективізму, приступом групового інстинкту, який культура придушила в західному атомізованому суспільстві. В епоху Просвітництва людина стає не частиною чогось, а кимось нібито самодостатнім, з широкими правами щодо себе і світу. Слова Протагора про людину як міру всіх речей в Новий час набувають рис основної догми. Згодом такий індивідуум починає відчувати самотність, кризу життєвого проекту і протестує. Особа знову хоче бути гармонійною частиною природи, а не світу-машини.
У такому світі якраз зародився європейський песимізм. Інакше кажучи, людина захотіла повернутися до Природи, стати частиною цілого. Цю потребу нацисти вчасно розпізнали й запропонували німцям повернутися до аріїв, до Риму, а згодом радикалізували і довели до абсурду.
Отже, згаданий бунт треба виводити не з національної, а з ліберальної чи, точніше, системи цінностей Просвітництва. Саме тому нацизм виник на Заході, а не на Сході, де, на перший погляд, для цього було більше підстав. «Людина солідарна» традиційного суспільства не може виявляти такий симптом. Національна спадковість традицій, цінностей вибудовує ритуали (і редути) стримування зла. І сьогодні історія має нас застерігати від прихованих диктаторів, які спочатку стають радикальними прихильниками безладної свободи людини, щоб згодом зійти на трон зі своєю програмою у статусі рятівника людства.
І ще один акцент. Сьогодні у деяких країнах посилюють антинацистське законодавство і водночас роблять спроби реабілітувати більшовизм. Навіть для прихильників радикального плюралізму є свої принципові межі. За ними починається перелік понять, до яких не можна застосувати двозначних критеріїв. Серед них, зокрема, нацизм і його уособлення — Адольф Гітлер, Йозеф Геббельс, Рудольф Гесс...
Проте список таких однозначностей якось нелогічно обривають цинічні спроби виправдати і навіть канонізувати деяких більшовицьких організаторів найбільшого масового вбивства ХХ століття — Лева Троцького, Володимира Леніна, Йосипа Сталіна, Лазаря Кагановича… Троцький першим декретував масові екзекуції населення і розстріли інакодумців, мілітаризував народне господарство. Перший концентраційний табір (Соловки) організували саме більшовики. У них просто були вдячні учні...
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
День і ніч Європи
Категорія:
Нацизм у Німеччині став бунтом колективізму, приступом групового інстинкту, який культура придушила в західному атомізованому суспільстві. Людина захотіла повернутися до Природи, стати частиною цілого. Цю потребу нацисти вчасно розпізнали й запропонували німцям повернутися до аріїв, до Риму, а згодом радикалізували і довели до абсурду.
09072101t.jpg
Попри те, що у травні 1945-го Друга світова війна не закінчилася, а у червні 1941-го — не розпочалася, саме у ці місяці зазвичай прийнято говорити про наслідки цього пекельного часу. 9 травня Старий Світ святкує День Європи, який, згідно із задумами засновників європейської спільноти, мав назавжди зупинити варфоломіївські ночі у тій частині світу, яка, немов біблійне дерево, дає плоди добра і зла водночас.
Однак проблема у тому, що мало хто каже про причини, походження цього жахіття, яке забрало життя близько 60 мільйонів людей. Кінематографічний образ "біснуватого фюрера" і його прислужників-клоунів у стилі Comedy Club не дає відповіді на запитання, на які поклики німецької душі спробувала відповісти пропаганда нацизму, що мала велику підтримку серед німців.
Задовго до сучасних карикатур нацистів, 1966 року після спільного перегляду фільму Жерара Урі «Велика прогулянка», син французького президента Шарля де Голля Філіп запитав батька про враження. Той відповів, що не спотворював би так образу нацистів і не насміхався би з німців, бо в роки війни ніхто цього не робив...
У післявоєнній Європі небажання заглядати у передумови виникнення й утвердження нацизму має прикриття у вигляді ідеологеми про те, що історія континенту нібито веде до Аушвіца. Саме тому треба творити нову Європу, новий тип зорієнтованого в майбутнє європейця, який не заглядає в історією, аби не будити старих демонів. Режисери такого мислення нав’язують народам уневажнення своєї історії як найвищу форму самовизволення. Однак саме історія спроможна посилити такі важливі для сучасного суспільства критерії розпізнання добра і зла, запропонувати контекст, у якому складні явища ніхто не зможе зводити до спрощених формул.
Дослідники генези нацизму, зазвичай, зводять її до типової реакції на образу, позначену результатами Першої світової війни: Версальський мир — репарації — економічна криза. Проте, якби все залежало від скрутного становища Німеччини у 1920-х роках, малоймовірно, що був би аншлюс Австрії, напад на Польщу й СРСР. До того часу німці досягли чималих економічних успіхів: система соціальних гарантій, суспільна солідарність, ліквідація масового безробіття... Чому вони не стали панацеєю від агресивності?
Нацизм у Німеччині став бунтом колективізму, приступом групового інстинкту, який культура придушила в західному атомізованому суспільстві. В епоху Просвітництва людина стає не частиною чогось, а кимось нібито самодостатнім, з широкими правами щодо себе і світу. Слова Протагора про людину як міру всіх речей в Новий час набувають рис основної догми. Згодом такий індивідуум починає відчувати самотність, кризу життєвого проекту і протестує. Особа знову хоче бути гармонійною частиною природи, а не світу-машини.
У такому світі якраз зародився європейський песимізм. Інакше кажучи, людина захотіла повернутися до Природи, стати частиною цілого. Цю потребу нацисти вчасно розпізнали й запропонували німцям повернутися до аріїв, до Риму, а згодом радикалізували і довели до абсурду.
Отже, згаданий бунт треба виводити не з національної, а з ліберальної чи, точніше, системи цінностей Просвітництва. Саме тому нацизм виник на Заході, а не на Сході, де, на перший погляд, для цього було більше підстав. «Людина солідарна» традиційного суспільства не може виявляти такий симптом. Національна спадковість традицій, цінностей вибудовує ритуали (і редути) стримування зла. І сьогодні історія має нас застерігати від прихованих диктаторів, які спочатку стають радикальними прихильниками безладної свободи людини, щоб згодом зійти на трон зі своєю програмою у статусі рятівника людства.
І ще один акцент. Сьогодні у деяких країнах посилюють антинацистське законодавство і водночас роблять спроби реабілітувати більшовизм. Навіть для прихильників радикального плюралізму є свої принципові межі. За ними починається перелік понять, до яких не можна застосувати двозначних критеріїв. Серед них, зокрема, нацизм і його уособлення — Адольф Гітлер, Йозеф Геббельс, Рудольф Гесс...
Проте список таких однозначностей якось нелогічно обривають цинічні спроби виправдати і навіть канонізувати деяких більшовицьких організаторів найбільшого масового вбивства ХХ століття — Лева Троцького, Володимира Леніна, Йосипа Сталіна, Лазаря Кагановича… Троцький першим декретував масові екзекуції населення і розстріли інакодумців, мілітаризував народне господарство. Перший концентраційний табір (Соловки) організували саме більшовики. У них просто були вдячні учні...
В тему:
Неарійське походження
Фашизм чи солідаризм?
Нацизм і більшовизм
Німецький експеримент
Гітлер, якого ви ще не бачили
У Німеччині вперше відкрилась виставка, присвячена Гітлеру
Надцивілізація Волі
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков