Однією весною, а було це ще у 2004 році, мимохідь розгледів я надпис, зроблений кимось на бетонній стіні мосту неподалік від фабрики “Рошен” у Києві, який закарбувався у свідомості – “нічого не зміниться, поки система існує”. Прочитавши та повністю погодившись з цим, спіймав себе на думці, що це добре, що люди хоча б в такий, “парканний” спосіб мають снагу до боротьби.
З того часу минуло 6 років. В Україні відбулась помаранчева революція, яка дала надію на краще життя та національне відродження. А далі, на жаль, країну, не без допомоги іззовні, засмоктало у перманентну політичну кризу, яка доповнилась згодом економічною, в наслідок чого до влади повернулась нова стара команда реакціонерів та українофобів. Гасла, які вони використовують не нові – це так звана стабільність, двомовність, орієнтація на Росію. Стабільність, або ж як його охрестили “стабілізєц” намагаються навести як завжди “чисто конкретно” – за допомогою “Беркуту”, якого в Києві за останні декілька місяців побільшало в рази.
Тобто, відбулось наступне. Державний устрій, назвемо його системою, який Україна успадкувала від Радянського Союзу та який апріорі був ворожий до неї – зберігся. Чому так сталось? На початку дев’яностих років минулого століття на хвилі національного піднесення здебільшого опинились недолугі поводирі – поети-конформісти, різномасті угодовці і просто демагоги-мрійники. Вони влаштовували багатотисячні мітинги насправді не знаючи, куди цей народ вести. Тому й не наважились піти до кінця проти системи. Відчуття історичного моменту, притаманне справжнім провідникам у них було відсутнє. Відтак, вони знайшли шлях найменшого опору – пішли у систему.
Так було й після 2004 року. На цей раз на хвилі опиняються колишні партійні функціонери та новітня буржуазія. На відміну від попередників, узяти владу їм вдалось, при цьому використовуючи зокрема й гасла боротьби з системою. Проте, увійшовши в кабінети, які були для більшості вже знайомими, “схаменулись” – навіщо ж рубати гілку, на якій так комфортно сидіти. Система перемогла і їх. Причиною цього є те, що націонал-демократичні сили, до яких належали ті, хто до сьогодні опинявсь на хвилі, насправді ніколи не ставили за мету повалення системи. Вони лише вбачали свою участь в ній.
Так що ж це за монстр такий – система? У перекладі з грецької система означає складений. Згідно з тлумачним словником це – генеза взаємопов’язаних (взаємозалежних) об’єктів та ресурсів, що організовані процесом системогенезу в єдине ціле, яке може протиставлятись середовищу чи суперсистемі. Але насамперед система – це люди, що на сьогодні, як і за радянських часів, пов’язані між собою об’єктами та ресурсами (відповідно є взаємозалежними), які вони використовують виключно на свою користь, забезпечуючи таким чином собі привілейоване становище керівної ланки суспільства. Не дивно, що Янукович та компанія повернулись до влади, бо вони є породженням системи і, безумовно, її оплотом. Їх проголошувана так звана стабільність – це ніщо інше, як гарантія безпеки передусім для тих, хто в системі знаходиться та особливо для тих, хто нею керує.
З боку більшої частини опозиції зараз відбувається те, чого й слід було очікувати. Створюються чергові народні ради і комітети з захисту України. Одразу впадає в очі те, що до їх керівництва стають ті, про яких вище згадувалось. Усе, чого вони прагнуть – знову опинитись на хвилі, яка неодмінно буде, та за допомогою позачергових виборів повернутись у систему. Тобто, втретє наступають на ті самі граблі.
На цей раз опинитись на хвилі реально може одна з націоналістичних сил – ВО “Свобода”, що, здавалося б, є безумовним позитивом. Але, на мій погляд, обраний ними шлях – це шлях входження у систему. Близько 5 %, які “Свобода” може набрати на парламентських виборах, проблеми для системи не складуть. Для прикладу, “Рух” мав на початку 90-х років значно більше парламентських багнетів, а Ющенко до 2004 року мав навіть більшість в Раді. І де вони зараз? Система їх проковтнула і не закашлялась. До того ж у “Свободи” вже є власний досвід боротьби з системою. Провівши більшість до Тернопільської облради, побудувати соціал-націоналізм (лад, який вони пропагують) у окремо взятій українській області, принаймні, поки що не вдалось.
Тому, поступово-еволюційний шлях боротьби з системою є утопією. Не можливо виграти у шулера, граючи за правилами. Так який же вихід з цього становища? Якщо вже створювати рух опору системі, то лише з чітко означеною кінцевою метою – повалення режиму внутрішньої окупації (чинної влади), прихід до влади, злам та остаточний демонтаж існуючої системи і побудова нового, націократичного державного устрою. Виникає наступне питання – як прийти до влади? Дострокові вибори? Варіант, але напевно вони нічого не змінять. Національна революція? Ідеальний варіант! Затягувати з реалізацією другого варіанту не можна. Фактор часу працює не на Україну. Бо з огляду на те, як рвучко чинна влада консервує систему та здає Україну, за декілька років ми будемо мати нові російські військові бази на нашій території, а в Києві протестувальників розганятиме московський ОМОН.
Як вже було зазначено в результаті приходу до влади буде встановлено режим націократії. Авторитаризм нової української влади буде беззаперечним і не прихованим. Принаймні, на перші декілька років. Найодіозніші представники системи опиняться за гратами. Всі інші – люстровані. В разі потреби буде запроваджено революційний трибунал. Цей тимчасовий інститут забезпечить рівність усіх перед законом та карність у разі його порушення. Бо саме це і є головним запитом українського суспільства на сьогодні. Хто зуміє адекватно відповісти на цей запит – той матиме довіру народу, а отже й беззаперечне право очолювати державу.
Економічна модель буде змінена. Всі стратегічні об’єкти та деякі галузі народного господарства негайно будуть повернути у власність держави. В країні розпочнеться розбудова економічної націократії, про яку детально описано у праці Миколи Сціборського “Націократія”. Економічна націократія базується на комбінованій економіці, яка включає в себе змішану форму власності на засоби виробництва. Тобто, приватна власність присутня, але вона не є тією “золотою коровою”, на яку усі моляться та до якої не можна доторкнутися. Крім неї широко існуватиме муніципальна та кооперативна власність під безпосереднім контролем держави. Відносини між робітником та роботодавцем, незалежно від форм власності останнього, буде регулювати держава.
Ідеологія держави буде побудована на принципі інтегрального націоналізму, як зазначено у Сціборського. Це значить, що пріоритет національного буде впроваджуватись у всіх сферах суспільного життя країни, що дасть можливість забезпечити максимальний розвиток та зростання української нації. Практично цю модель втілив у життя чилійський лідер Августо Піночет. Цей Чилієць (з великої літери) став диктатором не з маніакальної на те потреби і не від доктрини, а з огляду на тодішнє чилійське життя. Піночет бачив, що без його диктатури Чилі перетвориться на другу Кубу. В результаті усі знають, що на сьогодні Чилі є однією з провідних держав Південної Америки. Аналогія з теперішньою Україною є прямою.
Весна 2010 року. Знову проходячи повз той самий міст біля “Рошену” я побачив наведені фарбою слова на місці старих, майже затертих – “нічого не зміниться, поки система існує”. Хтось казав: “голос народу – то голос Божий”. Інколи я з цим не погоджуюсь. Але у цьому випадку погодився на усі 100%.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Нічого не зміниться, поки система існує
Світ:
10051701s.jpg
Тобто, відбулось наступне. Державний устрій, назвемо його системою, який Україна успадкувала від Радянського Союзу та який апріорі був ворожий до неї – зберігся. Чому так сталось? На початку дев’яностих років минулого століття на хвилі національного піднесення здебільшого опинились недолугі поводирі – поети-конформісти, різномасті угодовці і просто демагоги-мрійники. Вони влаштовували багатотисячні мітинги насправді не знаючи, куди цей народ вести. Тому й не наважились піти до кінця проти системи. Відчуття історичного моменту, притаманне справжнім провідникам у них було відсутнє. Відтак, вони знайшли шлях найменшого опору – пішли у систему.
Так було й після 2004 року. На цей раз на хвилі опиняються колишні партійні функціонери та новітня буржуазія. На відміну від попередників, узяти владу їм вдалось, при цьому використовуючи зокрема й гасла боротьби з системою. Проте, увійшовши в кабінети, які були для більшості вже знайомими, “схаменулись” – навіщо ж рубати гілку, на якій так комфортно сидіти. Система перемогла і їх. Причиною цього є те, що націонал-демократичні сили, до яких належали ті, хто до сьогодні опинявсь на хвилі, насправді ніколи не ставили за мету повалення системи. Вони лише вбачали свою участь в ній.
Так що ж це за монстр такий – система? У перекладі з грецької система означає складений. Згідно з тлумачним словником це – генеза взаємопов’язаних (взаємозалежних) об’єктів та ресурсів, що організовані процесом системогенезу в єдине ціле, яке може протиставлятись середовищу чи суперсистемі. Але насамперед система – це люди, що на сьогодні, як і за радянських часів, пов’язані між собою об’єктами та ресурсами (відповідно є взаємозалежними), які вони використовують виключно на свою користь, забезпечуючи таким чином собі привілейоване становище керівної ланки суспільства. Не дивно, що Янукович та компанія повернулись до влади, бо вони є породженням системи і, безумовно, її оплотом. Їх проголошувана так звана стабільність – це ніщо інше, як гарантія безпеки передусім для тих, хто в системі знаходиться та особливо для тих, хто нею керує.
З боку більшої частини опозиції зараз відбувається те, чого й слід було очікувати. Створюються чергові народні ради і комітети з захисту України. Одразу впадає в очі те, що до їх керівництва стають ті, про яких вище згадувалось. Усе, чого вони прагнуть – знову опинитись на хвилі, яка неодмінно буде, та за допомогою позачергових виборів повернутись у систему. Тобто, втретє наступають на ті самі граблі.
На цей раз опинитись на хвилі реально може одна з націоналістичних сил – ВО “Свобода”, що, здавалося б, є безумовним позитивом. Але, на мій погляд, обраний ними шлях – це шлях входження у систему. Близько 5 %, які “Свобода” може набрати на парламентських виборах, проблеми для системи не складуть. Для прикладу, “Рух” мав на початку 90-х років значно більше парламентських багнетів, а Ющенко до 2004 року мав навіть більшість в Раді. І де вони зараз? Система їх проковтнула і не закашлялась. До того ж у “Свободи” вже є власний досвід боротьби з системою. Провівши більшість до Тернопільської облради, побудувати соціал-націоналізм (лад, який вони пропагують) у окремо взятій українській області, принаймні, поки що не вдалось.
Тому, поступово-еволюційний шлях боротьби з системою є утопією. Не можливо виграти у шулера, граючи за правилами. Так який же вихід з цього становища? Якщо вже створювати рух опору системі, то лише з чітко означеною кінцевою метою – повалення режиму внутрішньої окупації (чинної влади), прихід до влади, злам та остаточний демонтаж існуючої системи і побудова нового, націократичного державного устрою. Виникає наступне питання – як прийти до влади? Дострокові вибори? Варіант, але напевно вони нічого не змінять. Національна революція? Ідеальний варіант! Затягувати з реалізацією другого варіанту не можна. Фактор часу працює не на Україну. Бо з огляду на те, як рвучко чинна влада консервує систему та здає Україну, за декілька років ми будемо мати нові російські військові бази на нашій території, а в Києві протестувальників розганятиме московський ОМОН.
Як вже було зазначено в результаті приходу до влади буде встановлено режим націократії. Авторитаризм нової української влади буде беззаперечним і не прихованим. Принаймні, на перші декілька років. Найодіозніші представники системи опиняться за гратами. Всі інші – люстровані. В разі потреби буде запроваджено революційний трибунал. Цей тимчасовий інститут забезпечить рівність усіх перед законом та карність у разі його порушення. Бо саме це і є головним запитом українського суспільства на сьогодні. Хто зуміє адекватно відповісти на цей запит – той матиме довіру народу, а отже й беззаперечне право очолювати державу.
Економічна модель буде змінена. Всі стратегічні об’єкти та деякі галузі народного господарства негайно будуть повернути у власність держави. В країні розпочнеться розбудова економічної націократії, про яку детально описано у праці Миколи Сціборського “Націократія”. Економічна націократія базується на комбінованій економіці, яка включає в себе змішану форму власності на засоби виробництва. Тобто, приватна власність присутня, але вона не є тією “золотою коровою”, на яку усі моляться та до якої не можна доторкнутися. Крім неї широко існуватиме муніципальна та кооперативна власність під безпосереднім контролем держави. Відносини між робітником та роботодавцем, незалежно від форм власності останнього, буде регулювати держава.
Ідеологія держави буде побудована на принципі інтегрального націоналізму, як зазначено у Сціборського. Це значить, що пріоритет національного буде впроваджуватись у всіх сферах суспільного життя країни, що дасть можливість забезпечити максимальний розвиток та зростання української нації. Практично цю модель втілив у життя чилійський лідер Августо Піночет. Цей Чилієць (з великої літери) став диктатором не з маніакальної на те потреби і не від доктрини, а з огляду на тодішнє чилійське життя. Піночет бачив, що без його диктатури Чилі перетвориться на другу Кубу. В результаті усі знають, що на сьогодні Чилі є однією з провідних держав Південної Америки. Аналогія з теперішньою Україною є прямою.
Весна 2010 року. Знову проходячи повз той самий міст біля “Рошену” я побачив наведені фарбою слова на місці старих, майже затертих – “нічого не зміниться, поки система існує”. Хтось казав: “голос народу – то голос Божий”. Інколи я з цим не погоджуюсь. Але у цьому випадку погодився на усі 100%.
© Микола КОХАНІВСЬКИЙ
В тему:
Очищення згори або очищення знизу: геостратегічний прогноз
Паралельне суспільство як цивілізаційна надбудова (настанови для снайперів)
Народження масового руху в Україні
Точка неповернення. Є вчинки, які не передбачають строку давності
Сонячний аеростат, або Як позбутися паразитів
ТГ: Стратегія води (відео, аудіо)
Полюби і знешкодь! або Як любити ворога (відео, аудіо)
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта