Україна може «засипати» світ зерном (європейська преса)

Аналітики також порівнюють впливи США, ЄС і Росії на Сході Європи, включно з Україною, та критикують ЄС за малу ефективність «східної політики», що дозволяє Росії посилювати свій вплив у регіоні. Газети також розмірковують, що може стояти за новими «українськими» заявами мера Москви Юрія Лужкова і не виключають, що вони покликані стати своєрідним відволікальним маневром у стратегії Росії щодо України.

У британській «Гардіан» з’явилася стаття про високий аграрний, зокрема зерновий, потенціал України. Газета наголошує, що Україна має найплодючіші у світі чорноземи і її сільське господарство фактично є одним із головних активів на тлі енергетичних проблем цієї держави.

У статті йдеться, що вже сьогодні «Україна є головним світовим виробником ячменю, посилює лідерство у виробництві соняшника і рапсу». Ця держава виробляє до 50 мільйонів тонн зерна, половину з якого експортує. Експерти вважають, що Україна може у найближчі 10–15 років потроїти експорт зернових і має можливість бути лідером цього експорту в регіоні Середземномор’я.

Аналітики також зауважують, що Україна ще далека від того, щоб максимально використовувати свої аграрні активи. Мільйони гектарів придатної для сільгоспугідь землі тут або ж «сплять», або ж використовуються у примітивний аграрний спосіб. У державі не завершена приватизація землі, котра до сьогодні не є у повному обсязі складової ринку. Фермерські господарства слабкі і погано технічно оснащені.

Разом із тим умови для інвестицій в аграрний сектор далекі від досконалих, і «Гардіан» наводить приклади негативних спекулятивних впливів на іноземних інвесторів. Але, незважаючи навіть на це, є все ж приклади дуже успішного господарювання іноземних компаній в аграрному секторі України. Так, представники французької компанії «Агро» вважають аграрний потенціал України надзвичайно вигідним і потужним.

Британське видання Open Democracy публікує матеріал відомого європейського аналітика Катінки Бариш, котра аналізує досить складну геополітичну ситуацію на Сході Європи, включно з Україною, коли США нібито «йдуть із пострадянського простору, ЄС безуспішно бореться за зміцнення тут своїх позицій, Росія ж може вільно посилювати свій вплив у згаданому регіоні».

Хоча насправді ситуація тут набагато складніша, аніж виглядає на перший погляд, зауважується у статті Бариш. Бо, наприклад, потенціал Росії в регіоні виглядає вагомо лише до моменту його використання, а в процесі його реалізації виявляється, що він працює погано. Прикладом є Грузія, а також фактична відсутність на пострадянському просторі реального визнання просування Росії на Кавказі, зокрема, в Абхазії і Південній Осетії.

Енергетичне протистояння Білорусі і Росії, пробуксовування плану поглинання російським «Газпромом» українського «Нафтогазу» свідчать про труднощі реалізації Кремлем плану «енергетичного контролю» в близькому зарубіжжі, зауважує аналітик.

Тому Катінка Бариш у своїй статті в Open Democracy на завершення закликає ЄС активізувати свої зусилля, подвоїти їх у цій критичній ситуації в Східній Європі, регіоні, надзвичайно важливому для європейців та використовувати при цьому специфіку кожної з країн-сусідів ЄС.