Етнічні інтереси найбільш оптимально захищати саме всередині моноетнічної держави, де поняття громадянство засноване на етнічних критеріях – це політика, яка називається «універсальний націоналізм».
Політолог Френк Солтер написав дуже важливу – і чудову працю, яка заслуговує на увагу не тільки еволюціоністів і соціологів, а й політиків. Як стверджує на обкладинці книги Е.О. Вільсон, професор з Гарварду і засновник соціобіології, це «свіжий і глибокий внесок у соціобіологію людини».
Незважаючи на те, що книга написана Солтером в сухому академічному стилі, її основні ідеї цілком доступні для розуміння не тільки вченим мужам. Завдання, яке поставив перед собою Солтер, полягає в тому, щоб кількісно виміряти, наскільки генетично близькі один одному люди з однієї етнічної групи або раси в порівнянні до представників іншої групи або раси.
Різні етнічні групи та раси були розділені протягом тисяч років і за цей період вони виробили деякі характерні відмітні риси. Основна ідея полягає в наступному: виходячи з фундаментальних принципів еволюційної біології кожна людина має інтерес до своєї унікальної етнічної групи або раси. Іншими словами, люди зацікавлені в загальному благополуччі представників своєї етнічної групи або раси подібно як батьки зацікавлені в благополуччі своїх дітей.
При вихованні дітей я як батько хочу, щоб мої унікальні поєднання генів було передано наступному поколінню і щоб воно процвітало і таким чином мало гарні шанси передати сполучення генів наступному поколінню і так далі і так далі. Таким чином, я ніби отримую «безсмертя» у вигляді існування мого унікального поєднання генів.
Коментар НО:
Згідно з принципом "подібне притягується до подібного", в кожному наступному сеансі земного існування духовна сутність намагається втілитися в тіло з максимально звичним для неї генокодом. Тому втілення відбуваються зазвичай в межах свого роду і свого етносу (див. Реінкарнація при передчасній смерті). Залишаючи після себе спадкоємців, людина готує найкомфортнішу фізичну основу для свого наступного втілення, найсприятливішу для розкриття потенцій духовної сутності.
Це фундаментальний принцип дарвінівської теорії еволюції. Захищаючи свої етнічні інтереси, інтереси своєї етнічної групи, я фактично роблю те ж саме – підвищую шанси на благополучне існування в поколіннях моєї етнічної групи, а отже і того унікального поєднання генів, носієм якого я є та яке визначає мою етнічну групу.
Коли я зростаю як батько, це теж позитивно впливає на мою етнічну групу, так як її генетична унікальність одержує підкріплення через моїх дітей. Але і коли моя етнічна група процвітає в захисті своїх інтересів, я теж поділяю частину успіху, так як маю такі ж загальні гени з членами своєї групи і вони мають хороші шанси бути переданими наступним поколінням. Це справедливо навіть у випадку, коли у мене немає дітей: я зростаю генетично через загальний успіх моєї групи.
Дані висновки справедливі у випадку, коли існують конкуруючі представники інших груп: саме по відношенню до них визначаються інтереси. При аналізі популяцій у світі з’ясувалися істотні генетичні розбіжності – це означає, що інтерес власної етнічної групи дуже високий, адже він залежить від того, наскільки інші “чужі” відрізняються від нас.
Генетичний інтерес підсилюється зі зростанням числа членів етнічної групи, яке можна виміряти мільйонами або навіть мільярдами, як у випадку китайців – адже чим вище число, тим вища «живучість» даної групи, «життєва сила».
Таким чином, не можна заперечувати існування генетичних інтересів і вони можуть бути дуже високі. Як люди діють щоб захищати ці інтереси? Дуже важливий пункт теорії стверджує, що один з наріжних каменів у захисті етнічних інтересів полягає у захисті території від імміграції інших етнічних груп: «Весь минулий досвід людства аж до сьогоднішнього дня показує, що в далекій перспективі територія є найціннішим ресурсом для захисту генетичних інтересів етнічних груп, що контролюють територію».
Втрата членів певної етнічної групи, що контролює територію, скажімо, в результаті епідемії або природної катастрофи, тягне втрату «життєвої сили», але ця втрата не буде критичною, якщо на території або поблизу не присутні інші етнічні групи, так як кількість може бути в остаточному підсумку відновлена.
Солтер відзначає, що західні суспільства з гарними економічними показниками, високим рівнем життя і медобслуговуванням, представляють із себе магніт для імміграційних потоків зі всього світу. Через триваючу імміграцію та високий рівень плодючості у іммігрантських етнічних груп, відбувається перманентний зсув корінних популяцій в Австралії, Бельгії, Канаді, Франції та Голландії.
Якщо існуюча тенденція збережеться, до середини цього століття припиниться домінація європейських нащадків у Сполучених Штатах; на британських островах це відбудеться трохи пізніше, приблизно до 2100 р. Це означає катастрофічну втрату генетичних інтересів корінного населення.
Розмір цієї втрати залежить, звичайно, не тільки від кількості іммігрантів, але і від їх «генетичної дистанції» від популяції-хазяїна. У крайніх випадках результати не можуть не вражати: Солтер показує, що для Банту буде етнічно більш вигідно померти, взявши з собою в могилу двох іммігрантів з генетично віддаленої групи на зразок північно-східних азіатів, ніж врятувати хоча б одного зі своїх дітей.
Основна думка, яка проходить через всю книгу, полягає в тому, що в сучасному світі основна маса людей погано підготовлена в психологічному плані, щоб усвідомити свої генетичні інтереси і отже почати їх захищати. Ми не еволюціонували в товариствах з високою етнічної гетерогенністю, і таким чином наша психологія не пристосована до сучасної ситуації з масовою міграцією.
Наприклад, міграція типова для багатьох районів планети, особливо це помітно у суспільствах, що успадкували західні культурні та етнічні цінності, і відбувається без масового альтруїзму у захисті етнічних інтересів. Наша психологія була адаптована лише для життя серед індивідуумів з порівняно невеликими етнічними відхиленнями від власних.
Але ми, люди, здатні робити раціональні висновки, які допомагають нам швидко адаптуватися в ситуаціях, коли наша психологія «відстає» внаслідок повільність процесу еволюційної адаптації. Найбільш важливим питанням є: яким чином ми збираємося розподіляти свої сили – де покласти кордони етнічної групи і як ефективно мобілізувати ресурси для просування своїх етнічних інтересів. Раніше імміграція була складним процесом, а зараз скоротилася до одного авіаперельоту.
Успішні стратегії вимагають якусь форму внутрішнього соціального контролю, особливо над волелюбними і егоїстичними «елітами». Як зауважує Солтер, проблема обмеження волелюбності заради загальних інтересів була вирішена багато років тому за допомогою деякої форми «покарання» та моніторингу в невеликих групах, і, в принципі, не повинно бути проблеми в застосуванні подібного рішення в сучасному світі, особливо якщо цей контроль здійснюється державою.
Звідси важливість територіальної етно-держави для захисту етнічних інтересів. Захист етнічних інтересів у мульти-етнічних суспільствах є дуже важкою справою, тому що сама держава стає потенційною зброєю в переслідуванні чиїхось відмінних від корінного етносу інтересів. Наприклад, в історії часто більшість пригнічувала меншини. Але зараз на ліберальному Заході меншини мобілізувалися і виробили стратегію впливу на політику держави для придушення більшості – цілком успішну стратегію, як можна переконатися.
З огляду на потенційно величезні переваги, успішний масовий етнічний альтруїзм в кінцевому підсумку є навіть більш вигідним ніж інвестиції у власну генеалогію. Іншими словами, ставити інтереси нації перед інтересами родичів є більш успішною стратегією ніж навпаки.
Головна ж небезпека криється в егоїстичних елітах, що легковажать своїми генетичними інтересами або не ставлять їх в пріоритет, а тому здатними продати свої власні етнічні групи заради особистої вигоди і збагачення. Так як вони володіють значним багатством і впливом, еліти мають набагато більший потенціал в захисті або навпаки в сприянні занепаду етнічних інтересів. Досвід показує однак, що вони частіше сприяли саме занепаду, можливо ще й тому, що відчувають будь-які негативні наслідки в останню чергу, будучи відгородженими від більшості «високими парканами, тонованим склом розкішних автомобілів і озброєною охороною біля входу в офіс».
Адаптивні етнічні ідеології діють як «портфоліо» «життєвої енергії», розподіляючи її «інвестиції» між інтересами сім’ї, етносу і людства в цілому в оптимальній пропорції. Адаптивні етнічні культури прагнуть до колекціонування «символів боротьби і єднання», якими найчастіше стають минулі перемоги і поразки. Ці символи сприяють масовому усвідомлення етнічної ідентифікації і каталізують процес виникнення масового альтруїзму заради спільної справи захисту етнічних інтересів.
За допомогою маніпуляції психологічними механізмами, які є продуктом еволюції первісних племен і громад, етнічні культури здатні, хоча найчастіше не найдосконалішим або адаптивним чином, гальванізувати масовий альтруїзм. У переповненому сучасному світі, адаптивні етнічні культури більш зосереджені на захисті, ніж експансії, із-за високого ризику спровокувати сильну захисну реакцію у інших популяцій у разі явної демонстрації експансіоністських намірів.
Навпаки, агресивні стратегії меншин у мультиетнічному суспільстві призводять до конфузу етноідентіфікаціі більшості, зміщення акценту з захисту етнічних інтересів за допомогою відведення етнічності із соціальної та біологічної категорії, нав’язування хронічного почуття провини за етнічну ідентифікацію, просування індивідуалізму серед членів етнічної більшості, опозиції процесу повернення підтримки традиційних цінностей в законодавчій сфері, а також опозиції зміцненню зв’язків між етнічною культурою і державою (прикладом останнього може служити делегітимізація зв’язку між церквою і державою).
Меншини, у силу своєї більш високої мобілізації, можуть мати вплив на культуру набагато більшу ніж дозволяє їх чисельна пропорція, і цей вплив ще примножується, якщо вони мають присутність в еліті. Як зауважує Солтер, «замаскована боротьба етносів у сфері культури може бути дуже серйозною».
Про-міноритарні політичні режими просто зі свого устрою нестабільні, так як призводять до зміни в пропорції етнічних груп на користь меншин, контролю ними ресурсів і соціального статусу. Меншість, яка досягне успіху до такого ступеня, що зробиться більшістю, раптом опиниться в делікатній ситуації, в якій необхідно буде різко змінювати свої лівацькі позиції з імміграції та інших питань, представляти патріотизм і традиційні моральні цінності для більшості як чесноту.
Етнічні інтереси найбільш оптимально захищати саме всередині моноетнічної держави, де поняття громадянство засноване на етнічних критеріях – це політика, яку Солтер назвав «універсальний націоналізм».
Глобалізм призводить до більш грізної генетичної конкуренції, так як всі мають доступ до будь-якої чужої території, а мультикультуралізм санкціонує етнічну мобілізацію, тому що неминуче призводить до посилення зіткнень між етнічними інтересами різних груп.
Отже, Європейська Хартія Прав Людини, що делегітимізує національні законодавства з контролю імміграції на основі етнічності, є інструментом закріплення перманентної поразки. Солтер пише, що замість цього «право на громадянство за етнічною ознакою буде визначальною планкою в біологічно універсальної декларації прав людини».
Так як етнічні питання щодо визначення містять у собі конфлікт інтересів, вони піднімають важкі питання у сфері етики. Етична система, що приводить до втрати чисельності етносу, що практикує цю систему, з необхідністю є провальною, непридатною системою. Але на противагу сімейним та індивідуальним цінностям, етнічні інтереси не закріплені в законодавчій і філософській системі цінностей західних суспільств.
Солтер пропонує універсальний націоналізм, в якому людям гарантується право жити в етнодержаві – це задовольнить генетичні інтереси більшості людей. Це біологічно узгоджується з етикою, яку Солтер називає «адаптивний утилітаризм» і цей вид справедливості додасть легітимності даній системі.
Звичайно, залишаться конфлікти інтересів між етносами у світі обмежених ресурсів, і різниця між їхніми «життєвими силами» просто не може не проявити себе.
Як зауважує Солтер, західні культури більш індивідуалістичні і менш етноцентричні ніж інші. Це є великою проблемою для цих народів.
Також ще однією проблемою є плодючість. Солтер відзначає, що під тиском Заходу Македонія погодилася прибрати пункт з конституції, що декларує її як етнічну Македонську республіку. Цей пункт був вставлений в страху перед «екстраординарною плодючістю албанців», яка незабаром призведе до їх становлення як більшості.
Реальність говорить нам, що громадяни мультиетнічних держав зіштовхуються з конфліктами в найбільш життєво важливих областях, які збільшуються з етнічною диверсифікацією. Це відбувається внаслідок факту різниці в інтелектуальному розвитку, здатності розвиватися, адаптуватися і контролювати економічні ресурси, ступеня етноцентризму, мобілізації в переслідуванні етнічних інтересів і агресивністю по відношенню до представників інших етносів, а також чисельністю та швидкістю розмноження, сили, з якою батьки заохочують дітей до загарбання і контролю ресурсів; різниці в площі землі, якою вони володіють, і в володінні іншими політичними та економічними ресурсами. Звідси рівність, справедливість з урахуванням чисельних пропорцій або навіть збереження статус-кво і територій за етносами являє з себе важке завдання без дуже інтенсивного соціального контролю.
Зважаючи, що етнічні групи продовжуватимуть функціонувати саме як етнічні групи, то відмова від захисту етнічних інтересів їх представниками буде вести до поразки та смерті цих етносів.
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
Генетичні інтереси етнічних груп
Світ:
Етнічні інтереси найбільш оптимально захищати саме всередині моноетнічної держави, де поняття громадянство засноване на етнічних критеріях – це політика, яка називається «універсальний націоналізм».
10072705e.jpg
Політолог Френк Солтер написав дуже важливу – і чудову працю, яка заслуговує на увагу не тільки еволюціоністів і соціологів, а й політиків. Як стверджує на обкладинці книги Е.О. Вільсон, професор з Гарварду і засновник соціобіології, це «свіжий і глибокий внесок у соціобіологію людини».
Незважаючи на те, що книга написана Солтером в сухому академічному стилі, її основні ідеї цілком доступні для розуміння не тільки вченим мужам. Завдання, яке поставив перед собою Солтер, полягає в тому, щоб кількісно виміряти, наскільки генетично близькі один одному люди з однієї етнічної групи або раси в порівнянні до представників іншої групи або раси.
Різні етнічні групи та раси були розділені протягом тисяч років і за цей період вони виробили деякі характерні відмітні риси. Основна ідея полягає в наступному: виходячи з фундаментальних принципів еволюційної біології кожна людина має інтерес до своєї унікальної етнічної групи або раси. Іншими словами, люди зацікавлені в загальному благополуччі представників своєї етнічної групи або раси подібно як батьки зацікавлені в благополуччі своїх дітей.
При вихованні дітей я як батько хочу, щоб мої унікальні поєднання генів було передано наступному поколінню і щоб воно процвітало і таким чином мало гарні шанси передати сполучення генів наступному поколінню і так далі і так далі. Таким чином, я ніби отримую «безсмертя» у вигляді існування мого унікального поєднання генів.
Коментар НО:
Згідно з принципом "подібне притягується до подібного", в кожному наступному сеансі земного існування духовна сутність намагається втілитися в тіло з максимально звичним для неї генокодом. Тому втілення відбуваються зазвичай в межах свого роду і свого етносу (див. Реінкарнація при передчасній смерті). Залишаючи після себе спадкоємців, людина готує найкомфортнішу фізичну основу для свого наступного втілення, найсприятливішу для розкриття потенцій духовної сутності.
Це фундаментальний принцип дарвінівської теорії еволюції. Захищаючи свої етнічні інтереси, інтереси своєї етнічної групи, я фактично роблю те ж саме – підвищую шанси на благополучне існування в поколіннях моєї етнічної групи, а отже і того унікального поєднання генів, носієм якого я є та яке визначає мою етнічну групу.
Коли я зростаю як батько, це теж позитивно впливає на мою етнічну групу, так як її генетична унікальність одержує підкріплення через моїх дітей. Але і коли моя етнічна група процвітає в захисті своїх інтересів, я теж поділяю частину успіху, так як маю такі ж загальні гени з членами своєї групи і вони мають хороші шанси бути переданими наступним поколінням. Це справедливо навіть у випадку, коли у мене немає дітей: я зростаю генетично через загальний успіх моєї групи.
Дані висновки справедливі у випадку, коли існують конкуруючі представники інших груп: саме по відношенню до них визначаються інтереси. При аналізі популяцій у світі з’ясувалися істотні генетичні розбіжності – це означає, що інтерес власної етнічної групи дуже високий, адже він залежить від того, наскільки інші “чужі” відрізняються від нас.
Генетичний інтерес підсилюється зі зростанням числа членів етнічної групи, яке можна виміряти мільйонами або навіть мільярдами, як у випадку китайців – адже чим вище число, тим вища «живучість» даної групи, «життєва сила».
Таким чином, не можна заперечувати існування генетичних інтересів і вони можуть бути дуже високі. Як люди діють щоб захищати ці інтереси? Дуже важливий пункт теорії стверджує, що один з наріжних каменів у захисті етнічних інтересів полягає у захисті території від імміграції інших етнічних груп: «Весь минулий досвід людства аж до сьогоднішнього дня показує, що в далекій перспективі територія є найціннішим ресурсом для захисту генетичних інтересів етнічних груп, що контролюють територію».
Втрата членів певної етнічної групи, що контролює територію, скажімо, в результаті епідемії або природної катастрофи, тягне втрату «життєвої сили», але ця втрата не буде критичною, якщо на території або поблизу не присутні інші етнічні групи, так як кількість може бути в остаточному підсумку відновлена.
Солтер відзначає, що західні суспільства з гарними економічними показниками, високим рівнем життя і медобслуговуванням, представляють із себе магніт для імміграційних потоків зі всього світу. Через триваючу імміграцію та високий рівень плодючості у іммігрантських етнічних груп, відбувається перманентний зсув корінних популяцій в Австралії, Бельгії, Канаді, Франції та Голландії.
Якщо існуюча тенденція збережеться, до середини цього століття припиниться домінація європейських нащадків у Сполучених Штатах; на британських островах це відбудеться трохи пізніше, приблизно до 2100 р. Це означає катастрофічну втрату генетичних інтересів корінного населення.
Розмір цієї втрати залежить, звичайно, не тільки від кількості іммігрантів, але і від їх «генетичної дистанції» від популяції-хазяїна. У крайніх випадках результати не можуть не вражати: Солтер показує, що для Банту буде етнічно більш вигідно померти, взявши з собою в могилу двох іммігрантів з генетично віддаленої групи на зразок північно-східних азіатів, ніж врятувати хоча б одного зі своїх дітей.
Основна думка, яка проходить через всю книгу, полягає в тому, що в сучасному світі основна маса людей погано підготовлена в психологічному плані, щоб усвідомити свої генетичні інтереси і отже почати їх захищати. Ми не еволюціонували в товариствах з високою етнічної гетерогенністю, і таким чином наша психологія не пристосована до сучасної ситуації з масовою міграцією.
Наприклад, міграція типова для багатьох районів планети, особливо це помітно у суспільствах, що успадкували західні культурні та етнічні цінності, і відбувається без масового альтруїзму у захисті етнічних інтересів. Наша психологія була адаптована лише для життя серед індивідуумів з порівняно невеликими етнічними відхиленнями від власних.
Але ми, люди, здатні робити раціональні висновки, які допомагають нам швидко адаптуватися в ситуаціях, коли наша психологія «відстає» внаслідок повільність процесу еволюційної адаптації. Найбільш важливим питанням є: яким чином ми збираємося розподіляти свої сили – де покласти кордони етнічної групи і як ефективно мобілізувати ресурси для просування своїх етнічних інтересів. Раніше імміграція була складним процесом, а зараз скоротилася до одного авіаперельоту.
Успішні стратегії вимагають якусь форму внутрішнього соціального контролю, особливо над волелюбними і егоїстичними «елітами». Як зауважує Солтер, проблема обмеження волелюбності заради загальних інтересів була вирішена багато років тому за допомогою деякої форми «покарання» та моніторингу в невеликих групах, і, в принципі, не повинно бути проблеми в застосуванні подібного рішення в сучасному світі, особливо якщо цей контроль здійснюється державою.
Звідси важливість територіальної етно-держави для захисту етнічних інтересів. Захист етнічних інтересів у мульти-етнічних суспільствах є дуже важкою справою, тому що сама держава стає потенційною зброєю в переслідуванні чиїхось відмінних від корінного етносу інтересів. Наприклад, в історії часто більшість пригнічувала меншини. Але зараз на ліберальному Заході меншини мобілізувалися і виробили стратегію впливу на політику держави для придушення більшості – цілком успішну стратегію, як можна переконатися.
З огляду на потенційно величезні переваги, успішний масовий етнічний альтруїзм в кінцевому підсумку є навіть більш вигідним ніж інвестиції у власну генеалогію. Іншими словами, ставити інтереси нації перед інтересами родичів є більш успішною стратегією ніж навпаки.
Головна ж небезпека криється в егоїстичних елітах, що легковажать своїми генетичними інтересами або не ставлять їх в пріоритет, а тому здатними продати свої власні етнічні групи заради особистої вигоди і збагачення. Так як вони володіють значним багатством і впливом, еліти мають набагато більший потенціал в захисті або навпаки в сприянні занепаду етнічних інтересів. Досвід показує однак, що вони частіше сприяли саме занепаду, можливо ще й тому, що відчувають будь-які негативні наслідки в останню чергу, будучи відгородженими від більшості «високими парканами, тонованим склом розкішних автомобілів і озброєною охороною біля входу в офіс».
Адаптивні етнічні ідеології діють як «портфоліо» «життєвої енергії», розподіляючи її «інвестиції» між інтересами сім’ї, етносу і людства в цілому в оптимальній пропорції. Адаптивні етнічні культури прагнуть до колекціонування «символів боротьби і єднання», якими найчастіше стають минулі перемоги і поразки. Ці символи сприяють масовому усвідомлення етнічної ідентифікації і каталізують процес виникнення масового альтруїзму заради спільної справи захисту етнічних інтересів.
За допомогою маніпуляції психологічними механізмами, які є продуктом еволюції первісних племен і громад, етнічні культури здатні, хоча найчастіше не найдосконалішим або адаптивним чином, гальванізувати масовий альтруїзм. У переповненому сучасному світі, адаптивні етнічні культури більш зосереджені на захисті, ніж експансії, із-за високого ризику спровокувати сильну захисну реакцію у інших популяцій у разі явної демонстрації експансіоністських намірів.
Навпаки, агресивні стратегії меншин у мультиетнічному суспільстві призводять до конфузу етноідентіфікаціі більшості, зміщення акценту з захисту етнічних інтересів за допомогою відведення етнічності із соціальної та біологічної категорії, нав’язування хронічного почуття провини за етнічну ідентифікацію, просування індивідуалізму серед членів етнічної більшості, опозиції процесу повернення підтримки традиційних цінностей в законодавчій сфері, а також опозиції зміцненню зв’язків між етнічною культурою і державою (прикладом останнього може служити делегітимізація зв’язку між церквою і державою).
Меншини, у силу своєї більш високої мобілізації, можуть мати вплив на культуру набагато більшу ніж дозволяє їх чисельна пропорція, і цей вплив ще примножується, якщо вони мають присутність в еліті. Як зауважує Солтер, «замаскована боротьба етносів у сфері культури може бути дуже серйозною».
Про-міноритарні політичні режими просто зі свого устрою нестабільні, так як призводять до зміни в пропорції етнічних груп на користь меншин, контролю ними ресурсів і соціального статусу. Меншість, яка досягне успіху до такого ступеня, що зробиться більшістю, раптом опиниться в делікатній ситуації, в якій необхідно буде різко змінювати свої лівацькі позиції з імміграції та інших питань, представляти патріотизм і традиційні моральні цінності для більшості як чесноту.
Етнічні інтереси найбільш оптимально захищати саме всередині моноетнічної держави, де поняття громадянство засноване на етнічних критеріях – це політика, яку Солтер назвав «універсальний націоналізм».
Глобалізм призводить до більш грізної генетичної конкуренції, так як всі мають доступ до будь-якої чужої території, а мультикультуралізм санкціонує етнічну мобілізацію, тому що неминуче призводить до посилення зіткнень між етнічними інтересами різних груп.
Отже, Європейська Хартія Прав Людини, що делегітимізує національні законодавства з контролю імміграції на основі етнічності, є інструментом закріплення перманентної поразки. Солтер пише, що замість цього «право на громадянство за етнічною ознакою буде визначальною планкою в біологічно універсальної декларації прав людини».
Так як етнічні питання щодо визначення містять у собі конфлікт інтересів, вони піднімають важкі питання у сфері етики. Етична система, що приводить до втрати чисельності етносу, що практикує цю систему, з необхідністю є провальною, непридатною системою. Але на противагу сімейним та індивідуальним цінностям, етнічні інтереси не закріплені в законодавчій і філософській системі цінностей західних суспільств.
Солтер пропонує універсальний націоналізм, в якому людям гарантується право жити в етнодержаві – це задовольнить генетичні інтереси більшості людей. Це біологічно узгоджується з етикою, яку Солтер називає «адаптивний утилітаризм» і цей вид справедливості додасть легітимності даній системі.
Звичайно, залишаться конфлікти інтересів між етносами у світі обмежених ресурсів, і різниця між їхніми «життєвими силами» просто не може не проявити себе.
Як зауважує Солтер, західні культури більш індивідуалістичні і менш етноцентричні ніж інші. Це є великою проблемою для цих народів.
Також ще однією проблемою є плодючість. Солтер відзначає, що під тиском Заходу Македонія погодилася прибрати пункт з конституції, що декларує її як етнічну Македонську республіку. Цей пункт був вставлений в страху перед «екстраординарною плодючістю албанців», яка незабаром призведе до їх становлення як більшості.
Реальність говорить нам, що громадяни мультиетнічних держав зіштовхуються з конфліктами в найбільш життєво важливих областях, які збільшуються з етнічною диверсифікацією. Це відбувається внаслідок факту різниці в інтелектуальному розвитку, здатності розвиватися, адаптуватися і контролювати економічні ресурси, ступеня етноцентризму, мобілізації в переслідуванні етнічних інтересів і агресивністю по відношенню до представників інших етносів, а також чисельністю та швидкістю розмноження, сили, з якою батьки заохочують дітей до загарбання і контролю ресурсів; різниці в площі землі, якою вони володіють, і в володінні іншими політичними та економічними ресурсами. Звідси рівність, справедливість з урахуванням чисельних пропорцій або навіть збереження статус-кво і територій за етносами являє з себе важке завдання без дуже інтенсивного соціального контролю.
Зважаючи, що етнічні групи продовжуватимуть функціонувати саме як етнічні групи, то відмова від захисту етнічних інтересів їх представниками буде вести до поразки та смерті цих етносів.
Професор Кевін Макдональд
В тему:
Небезпека змішаних шлюбів
Етногенетичні інтереси і міжрасові змішування. Нова книжка Франка Солтера в огляді Майкла Полігнано
Доповідь білого доктора
Ціна міжрасових стосунків
13 причин, чому не можна полоти полуницю
Кольорові раси та їх вплив на українські расові елементи
Свій до свого по своє (Залишайся білим)
Нація з погляду біології. Неполіткоректні висновки
Раса проти розпусти
Ідеологічна обробка і стратегії групової еволюціїї в юдаїзмі
Расизм – це добре. Докази.
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь