Виїхали з Києва о 8 ранку в напрямку Полтави. Проїхали Бориспіль і за 40 хвилин були в Яготині. Їдемо по вулиці Незалежності до центра. Після будинку Центра занятості повертаємо наліво. Там в парку – музей «Флігель Тараса Шевченка» і картинна галерея.
З 1984 року картинна галерея розташована в колишньому палаці князя Миколи Рєпніна-Волконського. Той палац побудував Олексій Розумовський, син останнього гетьмана лівобережної України Кирила Розумовського. Навколо розбили парк площею 150 га. В 1820 році маєток перейшов до його доньки, яка вийшла заміж за князя Миколу Рєпніна-Волконського. Зараз від палацу залишилася лише частина. Неподалік – флігель, у якому Розумовські-Рєпніни розміщували гостей. Там жив Тарас Шевченко, коли приїхав до Яготина у 1843 році, щоб зробити копії портрета князя.
- 29-річний Тарас Шевченко був тут дуже щасливий – розповідає екскурсовод музею Лілія Василівна Загородня. – Енергійний, веселий і вродливий, він полонив серце доньки господаря маєтку. Варвара Рєпніна закохалася в Тараса, але він не відповів їй взаємністю, хоч завжди був із нею ніжним і добрим. Саме їй він присвятив свій єдиний віршований твір російською мовою — поему “Тризна”.
В картинній галереї у двох залах на другому поверсі розміщені картини Катерини Білокур. До того, як ця будівля стала картинною галереєю, тут була лікарня, в якій і померла народна художниця. Її садиба-музей знаходиться в селі Богданівка, що в 25 км від Яготина, якщо їхати у бік Полтави.
- Коли Пабло Пікассо побачив на Міжнародній виставці в Парижі її картини, він сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!» - розповідає екскурсовод садиби-музею Ольга Олександрівна Шаповал.
– Катерину Білокур в селі вважали дивачкою, що малює квіточки, – продовжує Ольга Олександрівна. – Але вона дуже хотіла бути художником. Якось вона прочитала про Миргородський технікум художньої кераміки. Вирішила, що там навчають художників, і вирушила до Миргорода. В Миргородському технікумі в неї запитали документ про закінчення семирічки. Але Катря не ходила в школу.Тож на її малюнки навіть не глянули.
Якось почула Катря по радіо пісню у виконанні відомої в ті часи співачки Оксани Петрусенко. Пісня була про калину. Ця пісня справила на неї величезне враження. То вона вже наступного дня надіслала співачці свій малюнок калини. Поклала у конверт разом з листом і відправила за адресою: «Київ. Академічний театр. Оксані Петрусенко». Проте лист не загубився. А малюнок сильно вразив співачку. Вона й посприяла тому, аби до Полтави прийшло з Києва розпорядження – поїхати до Богданівки, знайти Катрю Білокур, поцікавитися її роботами. І вже невдовзі в Полтавському будинку народної творчості відбулася персональна виставка народної художниці.
Далі їдемо майже 40 км на південь через селища Фарбоване і Капустинці до місця стоянки первісних людей. Це – у селі Добраничівка. В селі 370 мешканців. Музей називається «Добраничівська стоянка».
Нас зустрічає старенький Василь Максимович. Він – завідувач і екскурсовод музею. Каже, що тутешньому поселенню прадавніх мисливців на мамонтів приблизно 15 тисяч років. В 1952 році біля села знайшли залишки чотирьох жител людей кам’яного віку. Тут також були ями-комори з кістками диких тварин – мамонта, оленя, шерстистого носорога, лисиці, зайця.
Давні мисливці кам’яного віку будували собі житла з кісток мамонтів. Залишки трьох жител перевезли до музеїв Києва і Переяслав-Хмельницького. В Добраничівці залишили кістки мамонтів, з яких було зроблене четверте житло.
Вхідний квиток до кожного з чотирьох музеїв коштує 4 гривні. Екскурсія – 25 грн. Всі чотири музеї відносяться до Яготинського державного історичного музею. Пообідати можна в Яготині – через все місто тягнеться довжелезна вулиця Незалежності. На ній розташовані кафе, магазини. Але ми брали їжу з собою. В Яготині купляли тільки морозиво і воду. Повернулися до Києва о 6 вечора. Всього проїхали близько 320 км.
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Туристи АРСА-тур побували в Яготинському районі і відвідали чотири музеї
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Виїхали з Києва о 8 ранку в напрямку Полтави. Проїхали Бориспіль і за 40 хвилин були в Яготині. Їдемо по вулиці Незалежності до центра. Після будинку Центра занятості повертаємо наліво. Там в парку – музей «Флігель Тараса Шевченка» і картинна галерея.
З 1984 року картинна галерея розташована в колишньому палаці князя Миколи Рєпніна-Волконського. Той палац побудував Олексій Розумовський, син останнього гетьмана лівобережної України Кирила Розумовського. Навколо розбили парк площею 150 га. В 1820 році маєток перейшов до його доньки, яка вийшла заміж за князя Миколу Рєпніна-Волконського. Зараз від палацу залишилася лише частина. Неподалік – флігель, у якому Розумовські-Рєпніни розміщували гостей. Там жив Тарас Шевченко, коли приїхав до Яготина у 1843 році, щоб зробити копії портрета князя.
- 29-річний Тарас Шевченко був тут дуже щасливий – розповідає екскурсовод музею Лілія Василівна Загородня. – Енергійний, веселий і вродливий, він полонив серце доньки господаря маєтку. Варвара Рєпніна закохалася в Тараса, але він не відповів їй взаємністю, хоч завжди був із нею ніжним і добрим. Саме їй він присвятив свій єдиний віршований твір російською мовою — поему “Тризна”.
В картинній галереї у двох залах на другому поверсі розміщені картини Катерини Білокур. До того, як ця будівля стала картинною галереєю, тут була лікарня, в якій і померла народна художниця. Її садиба-музей знаходиться в селі Богданівка, що в 25 км від Яготина, якщо їхати у бік Полтави.
- Коли Пабло Пікассо побачив на Міжнародній виставці в Парижі її картини, він сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!» - розповідає екскурсовод садиби-музею Ольга Олександрівна Шаповал.
– Катерину Білокур в селі вважали дивачкою, що малює квіточки, – продовжує Ольга Олександрівна. – Але вона дуже хотіла бути художником. Якось вона прочитала про Миргородський технікум художньої кераміки. Вирішила, що там навчають художників, і вирушила до Миргорода. В Миргородському технікумі в неї запитали документ про закінчення семирічки. Але Катря не ходила в школу.Тож на її малюнки навіть не глянули.
Якось почула Катря по радіо пісню у виконанні відомої в ті часи співачки Оксани Петрусенко. Пісня була про калину. Ця пісня справила на неї величезне враження. То вона вже наступного дня надіслала співачці свій малюнок калини. Поклала у конверт разом з листом і відправила за адресою: «Київ. Академічний театр. Оксані Петрусенко». Проте лист не загубився. А малюнок сильно вразив співачку. Вона й посприяла тому, аби до Полтави прийшло з Києва розпорядження – поїхати до Богданівки, знайти Катрю Білокур, поцікавитися її роботами. І вже невдовзі в Полтавському будинку народної творчості відбулася персональна виставка народної художниці.
Далі їдемо майже 40 км на південь через селища Фарбоване і Капустинці до місця стоянки первісних людей. Це – у селі Добраничівка. В селі 370 мешканців. Музей називається «Добраничівська стоянка».
Нас зустрічає старенький Василь Максимович. Він – завідувач і екскурсовод музею. Каже, що тутешньому поселенню прадавніх мисливців на мамонтів приблизно 15 тисяч років. В 1952 році біля села знайшли залишки чотирьох жител людей кам’яного віку. Тут також були ями-комори з кістками диких тварин – мамонта, оленя, шерстистого носорога, лисиці, зайця.
Давні мисливці кам’яного віку будували собі житла з кісток мамонтів. Залишки трьох жител перевезли до музеїв Києва і Переяслав-Хмельницького. В Добраничівці залишили кістки мамонтів, з яких було зроблене четверте житло.
Вхідний квиток до кожного з чотирьох музеїв коштує 4 гривні. Екскурсія – 25 грн. Всі чотири музеї відносяться до Яготинського державного історичного музею. Пообідати можна в Яготині – через все місто тягнеться довжелезна вулиця Незалежності. На ній розташовані кафе, магазини. Але ми брали їжу з собою. В Яготині купляли тільки морозиво і воду. Повернулися до Києва о 6 вечора. Всього проїхали близько 320 км.
+
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля