Категорія:

Анафема Україні (відповідь українця прем’єр-міністру Росії Путіну)

Очевидна і нахабна брехня пана Путіна щодо ролі і місця українців і України в Другій світовій війні можливо й не вимагала від українців нагальної, адекватної і симетричної відповіді, якби мені як геополітику і футурологу не буда зрозуміла її причина.

Але поки що не про це. Не буду, так би мовити, голо теоретизувати з цього приводу. Не буду навіть наводити офіційні цифри радянської статистики. Звернуся до головного, тобто долі моєї родини Масляків, яка походить з самого центру Полтавської області.



Це я роблю тому, що моя родина є типовою українською родиною Центральної і Східної України, тієї частини моєї Батьківщини, яка була захоплена Росієї у ХУІІ-ХУІІІ століттях і тому вимушена віками проливати кров за чужі нашій нації великодержавні інтереси російського імперіалізму.



Мій далекий прямий нащадок Іван Масляк (про нього є дані в Інтернеті) був отаманом Устивицької сотні Миргородського козацького полку і брав участь в усіх походах російської армії.



Рідний брат мого діда Масляк Степан Порфирович, штабс-капітан російської армії і Георгіївський кавалер загинув у 1915 році в Карпатах.



Мій батько Масляк Олексій Андрійович в 30-х роках ХХ століття був робітником знаменитого Харківського заводу імені Малишева. З перших днів Другої світової війни на фронті в складі Червоної Армії. Війну закінчив у 1945 році в Австрії у званні капітана. Двічі поранений і раз контужений.



Моя мати Масляк Ганна Антонівна, дівоче прізвище Здор, родом з села Зубівка Миргородського району Полтавської області. З перших днів війни в діючій армії. Тричі поранена. Війну закінчила в Берліні.



З дванадцяти її сестер і братів у 1933 році померло від Голодомору дев’ятеро. Кати з Центральної Росії, які озброєні до зубів блокували її рідне село, забирали з малюсіньких долонь її сестер і братів навіть гарбузове насіння. Це щоб «проклятиє хохли» швидше помирали.



Мій дядько Масляк Василь Андрійович восени 1941 року, будучи командиром роти, потрапив разом зі своїм полком у оточення. Командир полку, його заступники, командири батальйонів, до речі, всі етнічні росіяни, вирішили здатися в полон німцям. Василь Андрійович, ще той козарлюга, особисто їх усіх розстріляв, очолив полк і вивів його з оточення. Декілька разів поранений, інвалід війни.



Другий мій дядько, чоловік сестри мого батька Артем Пицяк війну закінчив у Німеччині, інвалід війни.



Мій тесть Повшедний Іван Тодосьович, який народився в селі Фастівка Білоцерківського району Київської області з 1941 по 1945 рік перебував у діючій армії, війну закінчив в Австрії сержантом. Декілька разів поранений.



Його батько Тодось Микитович теж воював. Був важко поранений. Брат тестя, Повшедний Степан Тодосьович танкіст, війну закінчив у Берліні. Декілька разів поранений, інвалід війни.



Моя теща Ткачук Ганна Мусіївна народилася в знаменитому селі Тарган Володарського району Київської області. В 1933 році село майже все вимерло, оточене «заградотрядами», а точніше бандформуваннями з Центральної Росії. Її зняли з мертвої матері і віддали до дитячого будинку.



Пане Путін! Може опублікуєте поіменні списки цих бандформувань? Багато хто з їх учасників залишився в Україні і тепер їхні діти і онуки складають у нас п’яту колону російського імперіалізму.



Хоча можна їх і не друкувати. Досить вивчити список «українського» уряду чи хуліганів у, прости господи, Верховній Раді. Заберіть їх, будь ласка, на історичну Батьківщину. Мою тещу відправили до Німеччини на роботу рабинею, а після повернення додому її «таскали» ваші колеги, пане Путін, намагаючись «пришити» справу, «бо така робота».



Оце така історія однієї української родини, яка є абсолютно типовою для України.



А тепер щодо міфу про якусь особливу хоробрість росіян взагалі і у Другій світовій війні, зокрема. Я з дитинства був допитливим і все мене цікавило. Люди якої національності були на фронті найхоробрішими, запитував я у дядька, який був командиром взводу і сам піднімав бійців в атаку. Українці, грузини і поволзькі татари, відповідав він. А росіяни?, - не вгавав я. У них найкраще виходили так звані «п’яні» атаки, сказав мені дядько.



А тепер стосовно УПА. У 1944 році полк батька був розбитий військовими формуваннями бандерівців під Сарнами. В тому бою батько був черговий раз поранений. Вихований піонерською і комсомольською організацією, я обурився цим і сказав татові, що то були бандити.



- То були справжні герої, відповів мені батько. - Після війни я служив у Львові і в Здолбунові. У нас у 1941-1942 рр. солдати мільйонами здавалися у полон, а вони воювали на два фронти в абсолютно безвихідній ситуації. Підривали себе гранатами, стрілялися, але не здавалися. Запам’ятай це синку.



А тепер обіцяне пояснення чергової істерики пана Путіна стосовно українців. Причина тут очевидна. На наших очах війна з Північного Кавказу перемістилася на вулиці Москви. З 900-тисячної російської армії на Північному Кавказі зосереджено 350 тисяч солдатів і офіцерів. І нічого зробити не можуть. Росія однозначно програла тут війну. Якщо вона терміново не покине Кавказ, війна перекинеться в саме серце Росії. Як дим розвіялися недолугі легенди і міфи про силу і славу російської зброї і армії. Виявилося, що без українців, азербайджанців, грузинів, узбеків, чеченців, черкесів, лезгинів у російській армії нікому воювати.



Завданням російського імперіалізму і його п’ятої колони в Україні є відправка наших дітей, онуків, братів, батьків, наречених на бійню до Північного Кавказу. Та це хіба що їжаку не зрозуміло. Звідси і ростуть ноги пропаганди попів так званої Української православної церкви Московського патріархату «ФСБшного розливу», що нібито ніяких українців немає, а є русские або в крайньому разі русини. З цієї ж «опери» і дебільні балачки про якийсь спільний «Руський мир», який нам треба захищати.



Маразм, та й годі! Жоден, я підкреслює це слово, жоден керівник Росії свого сина чи зятя, брата чи свата на бійню до Північного Кавказу не послав. Жоден! Останні 350 років українці гинули за московські інтереси, і тільки протягом останніх 20 років жоден український хлопець не загинув у всіх цих «побідоносних» війнах. І цьому «виною» Незалежність України.



Пам’ятайте про це, українці! Пан Путін, як свідчать його останні висловлювання про українців, про це ніколи не забуває…



Петро Масляк, академік,

професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка, доктор географічних наук (економічна та соціальна географія)






В тему:



Книга Петра Масляка «День Незалежності» – кращий подарунок родичам і друзям



До зустрічі в новій УПА!



Ось так треба дивитися в майбутнє: з усмішкою, засукавши рукава



Західняки нам ніколи не пробачать... (із розмови у поїзді Київ-Луганськ)



УПА проти гітлерівців



Відповідь на молитву (відео)



Україна. Друга світова. Тільки цифри



Війна і мир



У Криму діяла УПА



Нюрнберзький процес – це не суд Божий



22 червня 1941 року – початок Великої Вітчизняної брехні



Гравець: 
Народний Оглядач
27
 
Форум Підтримати сайт Довідка