Глобалізація безжально трансформує місії і самий сенс національних суверенітетів. Влада втратила монополію на надання управлінських та соціальних послуг, але українській владі про це забули доповісти. Тому вони натхненно прикидаються ексклюзивно потрібними своїм громадянам.
Втручаючись у всі процеси, пов’язані з отриманням прибутку, чиновники водночас дезертували з секторів соціальної відповідальності влади, які є найбільш значущими для суспільства, перетворивши державу Україну на головну загрозу для країни України.
З діями влади вже все більш-менш зрозуміло - злодійство, хабарі, розбазарювання природних та інфраструктурних ресурсів, привласнення національного багатства...
Результати "державної" бездіяльності оцінити складніше через відсутність уявлення про те, що ж собою являє Україна як цілісний об’єкт управління. Країну ніхто не вивчає. Навіть плановий перепис населення в цьому році скасували - не зуміли організувати і разом з тим побоялися її реальних результатів.
До сьогоднішнього дня держава, зокрема, залишила велику частину сфери якісних медичних та освітніх послуг, примудрившись кардинально збільшити їхню вартість і знизити якість завдяки масовій корупції.
Ті українські громадяни, у яких є така можливість, просто тікають з країни. Із приблизно 46 млн. населення України щонайменше 6 млн. трудяться за кордоном. У десятку найбільш значних джерел надходження конвертованої валюти в Україні входять кошти, які легально пересилаються трудовими емігрантами своїм родичам.
В порушення закону, що прямо забороняє подвійне громадянство, отримання паспортів інших країн при збереженні українського стає масовим. Найпопулярнішими у цьому плані є країни Євросоюзу, а також Ізраїль, Росія і бананові республіки.
Українська держава розчиняється за фактом. Гарна новина полягає в тому, що роль розчинника частково відіграє українське суспільство. Погана – влада, що стихійно дезінтегрує суспільство? не працює над формуванням нових систем суспільних взаємовідносин у країні.
Так зване українське громадянське суспільство за рідкісними винятками є збіговиськом грантоїдів - особлива соціальна верства, що існує за рахунок симбіозу з владою на кошти, що виділяються західними благодійними фондами для підтримки "демократичних процесів в Україні".
Чим менш цивілізовано виглядає влада, тим краще на цьому тлі виглядають наймані демократи. Хоча з ними все ж краще, ніж без них. Головна претензія до споживачів грантів полягає не в тому, що вони являють собою секту з утилізації фінансових ресурсів зарубіжних донорів, а в низькому рівні професіоналізму і чогозабажаючої кон’юнктурності.
Також невід’ємною деталлю ландшафту української демократії є численні політологи. Вони покликані зображати її у прямих ефірах теле-і радіоканалів, на круглих столах і семінарах. Цій же меті слугують і палкі суперечки телеполітиків, які найчастіше взагалі не мають ніякого відношення до справжніх процесів прийняття політичних рішень. Політики і влада живуть у своєму телебалагані, решта суспільства - в реалі.
При цьому суспільство жвавіше за політиків. На першій Українській конференції політтехнологів, яка відбулася наприкінці лютого в Києві, однією з тем, що інтенсивно обговорюються в публічних виступах і ще з більшим інтересом у кулуарах, було питання про дату початку масових виступів населення проти низького рівня життя, корупції некомпетентної влади і взагалі "за все хороше , добре і світле". Зійшлися на "високонауковій" думці, що День гніву настане швидше раніше, ніж пізніше.
Криза електоральної демократії висуває на порядок денний формування нового типу організації суспільних взаємовідносин - інформаційних держав. Українське суспільство поступово дозріває для такої трансформації.
Інформаційне суспільство генерує як нові способи комунікації, так і нові спільноти - суб’єкти громадянської дії. Їх складно контролювати. Ще складніше ними маніпулювати. Виникають і починають розвиватися паралельні суспільні відносини, в них немає місця державам, функціонування базується на архаїчних формах взаємодії з суспільством.
Інформаційні технології дають можливість впровадити нові форми здійснення прямої демократії - інтернет-голосування на виборах і референдумах, виконання бюджетів онлайн, публічність засідань усіх колегіальних органів влади, яка забезпечується скайп, прямий доступ до баз даних офіційних установ та спрощення процедури звернень до них для громадян.
Моментальне, шокове майнове розшарування, що відбулося в Україні в дуже короткий термін, створює етичні передумови до того, щоб виникло питання про націоналізацію (конфіскацію) принаймні стратегічних виробництв - енергетики, підприємств комунального господарства, транспорту. Занадто наочно і демонстративно присвоювалися ліквідні активи, і занадто багато людей дієздатного віку гостро відчувають несправедливість цього процесу.
На жаль, в українську порядку денному Дня гніву націоналізація і конфіскація будуть включені неодмінно. "На жаль" - тому, що це підірве і без того низький рівень довіри до України, але те, яким чином згадані активи купувалися, залишає мало шансів їхнім нинішнім власникам утримати права на них, а тим більше закріпити їх за своїми спадкоємцями. Ці громадяни самі довго і натхненно руйнували правову систему країни, зокрема, і як механізму гарантій права власності.
Ще двома пунктами гнівного порядку повинні стати нові засади економічної та соціальної політики. В економіці стрижневим питанням залишається проблема продовольчої безпеки. Її рішення - у стимулюванні тіньового ринку продуктів харчування. Бабусі, які продають з асфальту вироблені в приватних господарствах важкою ручною працею овочі, м’ясо і молоко, здійснюють місію запобіжника від голодних бунтів.
Підтримка малих господарств - найважливіше завдання суспільства сьогодні і майбутнього держави завтра. Це не сподобається Всесвітній організації торгівлі та Європейського союзу. Зате гарантує населенню доступність традиційних продуктів.
Зараз в Україні гостро стоїть проблема закриття десятків міст і тисяч сіл. Проживання там все більш ускладнюється через розвал інфраструктури, старіння населення і, як наслідок, відсутність грошей у бюджетах. Перш ніж ліквідувати таку кількість територіальних громад, доведеться побудувати мінімум чотири міста - у чотирьох кліматичних зонах країни, куди переселити людей зі стагнуючих населених пунктів. Для цього потрібно створити цілу індустрію, частиною якої стане і конвеєр демонтажу вищезазначеної "ганебної власності", а також старих і небезпечних будівель.
Розширення прав місцевого самоврядування повинне включити до себе не тільки гарантії для територіальних громад розпоряджатися місцевими бюджетами, землею та іншою комунальною власністю, але і можливість самостійно приймати рішення щодо, наприклад, таких складних етичних проблем, як легалізація легких наркотиків, евтаназії або грального бізнесу. Це аж ніяк не заклик узаконити згадані явища, а пропозиція перенести рівень прийняття рішення безпосередньо в територіальну громаду. У випадку, якщо держава піде на легалізацію, наприклад, проституції, у громади буде можливість залишитися вільною від неї.
Доцільно надати платникам податків право на власний розсуд спрямовувати частину сплачуваного ними податку на потреби своєї місцевої громади.
Україна опинилася перед дилемою: або трансформація в інформаційну державу довіри як прообразу нового типу цивілізації, або розчинення в інших цивілізаціях.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Український порядок денний Дня гніву
Світ:
Глобалізація безжально трансформує місії і самий сенс національних суверенітетів. Влада втратила монополію на надання управлінських та соціальних послуг, але українській владі про це забули доповісти. Тому вони натхненно прикидаються ексклюзивно потрібними своїм громадянам.
11041401r.jpg
Втручаючись у всі процеси, пов’язані з отриманням прибутку, чиновники водночас дезертували з секторів соціальної відповідальності влади, які є найбільш значущими для суспільства, перетворивши державу Україну на головну загрозу для країни України.
З діями влади вже все більш-менш зрозуміло - злодійство, хабарі, розбазарювання природних та інфраструктурних ресурсів, привласнення національного багатства...
Результати "державної" бездіяльності оцінити складніше через відсутність уявлення про те, що ж собою являє Україна як цілісний об’єкт управління. Країну ніхто не вивчає. Навіть плановий перепис населення в цьому році скасували - не зуміли організувати і разом з тим побоялися її реальних результатів.
До сьогоднішнього дня держава, зокрема, залишила велику частину сфери якісних медичних та освітніх послуг, примудрившись кардинально збільшити їхню вартість і знизити якість завдяки масовій корупції.
Ті українські громадяни, у яких є така можливість, просто тікають з країни. Із приблизно 46 млн. населення України щонайменше 6 млн. трудяться за кордоном. У десятку найбільш значних джерел надходження конвертованої валюти в Україні входять кошти, які легально пересилаються трудовими емігрантами своїм родичам.
В порушення закону, що прямо забороняє подвійне громадянство, отримання паспортів інших країн при збереженні українського стає масовим. Найпопулярнішими у цьому плані є країни Євросоюзу, а також Ізраїль, Росія і бананові республіки.
Українська держава розчиняється за фактом. Гарна новина полягає в тому, що роль розчинника частково відіграє українське суспільство. Погана – влада, що стихійно дезінтегрує суспільство? не працює над формуванням нових систем суспільних взаємовідносин у країні.
Так зване українське громадянське суспільство за рідкісними винятками є збіговиськом грантоїдів - особлива соціальна верства, що існує за рахунок симбіозу з владою на кошти, що виділяються західними благодійними фондами для підтримки "демократичних процесів в Україні".
Чим менш цивілізовано виглядає влада, тим краще на цьому тлі виглядають наймані демократи. Хоча з ними все ж краще, ніж без них. Головна претензія до споживачів грантів полягає не в тому, що вони являють собою секту з утилізації фінансових ресурсів зарубіжних донорів, а в низькому рівні професіоналізму і чогозабажаючої кон’юнктурності.
Також невід’ємною деталлю ландшафту української демократії є численні політологи. Вони покликані зображати її у прямих ефірах теле-і радіоканалів, на круглих столах і семінарах. Цій же меті слугують і палкі суперечки телеполітиків, які найчастіше взагалі не мають ніякого відношення до справжніх процесів прийняття політичних рішень. Політики і влада живуть у своєму телебалагані, решта суспільства - в реалі.
При цьому суспільство жвавіше за політиків. На першій Українській конференції політтехнологів, яка відбулася наприкінці лютого в Києві, однією з тем, що інтенсивно обговорюються в публічних виступах і ще з більшим інтересом у кулуарах, було питання про дату початку масових виступів населення проти низького рівня життя, корупції некомпетентної влади і взагалі "за все хороше , добре і світле". Зійшлися на "високонауковій" думці, що День гніву настане швидше раніше, ніж пізніше.
Криза електоральної демократії висуває на порядок денний формування нового типу організації суспільних взаємовідносин - інформаційних держав. Українське суспільство поступово дозріває для такої трансформації.
Інформаційне суспільство генерує як нові способи комунікації, так і нові спільноти - суб’єкти громадянської дії. Їх складно контролювати. Ще складніше ними маніпулювати. Виникають і починають розвиватися паралельні суспільні відносини, в них немає місця державам, функціонування базується на архаїчних формах взаємодії з суспільством.
Інформаційні технології дають можливість впровадити нові форми здійснення прямої демократії - інтернет-голосування на виборах і референдумах, виконання бюджетів онлайн, публічність засідань усіх колегіальних органів влади, яка забезпечується скайп, прямий доступ до баз даних офіційних установ та спрощення процедури звернень до них для громадян.
Моментальне, шокове майнове розшарування, що відбулося в Україні в дуже короткий термін, створює етичні передумови до того, щоб виникло питання про націоналізацію (конфіскацію) принаймні стратегічних виробництв - енергетики, підприємств комунального господарства, транспорту. Занадто наочно і демонстративно присвоювалися ліквідні активи, і занадто багато людей дієздатного віку гостро відчувають несправедливість цього процесу.
На жаль, в українську порядку денному Дня гніву націоналізація і конфіскація будуть включені неодмінно. "На жаль" - тому, що це підірве і без того низький рівень довіри до України, але те, яким чином згадані активи купувалися, залишає мало шансів їхнім нинішнім власникам утримати права на них, а тим більше закріпити їх за своїми спадкоємцями. Ці громадяни самі довго і натхненно руйнували правову систему країни, зокрема, і як механізму гарантій права власності.
Ще двома пунктами гнівного порядку повинні стати нові засади економічної та соціальної політики. В економіці стрижневим питанням залишається проблема продовольчої безпеки. Її рішення - у стимулюванні тіньового ринку продуктів харчування. Бабусі, які продають з асфальту вироблені в приватних господарствах важкою ручною працею овочі, м’ясо і молоко, здійснюють місію запобіжника від голодних бунтів.
Підтримка малих господарств - найважливіше завдання суспільства сьогодні і майбутнього держави завтра. Це не сподобається Всесвітній організації торгівлі та Європейського союзу. Зате гарантує населенню доступність традиційних продуктів.
Зараз в Україні гостро стоїть проблема закриття десятків міст і тисяч сіл. Проживання там все більш ускладнюється через розвал інфраструктури, старіння населення і, як наслідок, відсутність грошей у бюджетах. Перш ніж ліквідувати таку кількість територіальних громад, доведеться побудувати мінімум чотири міста - у чотирьох кліматичних зонах країни, куди переселити людей зі стагнуючих населених пунктів. Для цього потрібно створити цілу індустрію, частиною якої стане і конвеєр демонтажу вищезазначеної "ганебної власності", а також старих і небезпечних будівель.
Розширення прав місцевого самоврядування повинне включити до себе не тільки гарантії для територіальних громад розпоряджатися місцевими бюджетами, землею та іншою комунальною власністю, але і можливість самостійно приймати рішення щодо, наприклад, таких складних етичних проблем, як легалізація легких наркотиків, евтаназії або грального бізнесу. Це аж ніяк не заклик узаконити згадані явища, а пропозиція перенести рівень прийняття рішення безпосередньо в територіальну громаду. У випадку, якщо держава піде на легалізацію, наприклад, проституції, у громади буде можливість залишитися вільною від неї.
Доцільно надати платникам податків право на власний розсуд спрямовувати частину сплачуваного ними податку на потреби своєї місцевої громади.
Україна опинилася перед дилемою: або трансформація в інформаційну державу довіри як прообразу нового типу цивілізації, або розчинення в інших цивілізаціях.
переклад КореспонденТ.net
В тему:
Глобальна криза і нова раса
Щасливі можливості для чесних спільнот
Етномережа: концентрація без централізації
Республіка, Гетьманат, Брахманат
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков