9 травня: день перемоги? Завершення Другої Світової війни Європа та весь світ святкують не 9-го, а 8 травня. Це тому, що саме 8 травня 1945 року було підписано Акт про капітуляцію фашистської Німеччини.
Лише у Радянському Союзі цю дату змістили на 9 травня. Як аргумент наводиться те, що нібито у той час, коли підписували угоду, «за Москвою» вже було 9 травня. Очевидно, що це було зроблено для того, щоб вирізнити особливий вклад СРСР (Союз Радянських Соціалістичних Республік) у перемогу над фашизмом.
Більше того, насправді і після 8-го і після 9-го травня Друга Світова війна не завершилася. Це сталося лише 2 вересня 1945 року. Багато українців воювали ще на Далекосхідному фронті проти японців.
А війна за свободу і незалежність України тривала ще, як мінімум, десять років. Щоправда, воювати українцям уже довелося проти нового окупанта – радянської влади. З цим окупантом.
Друга світова війна – це кривава, трагічна сторінка в історії усієї Світової та Європейської цивілізації. Внаслідок узурпації влади тоталітарними режимами – комуністичним і нацистським, сталінізмом і гітлеризмом, постраждали більшість європейських націй, і представники української в найповнішій мірі. В той час, як саме зло у формі антилюдської тоталітарної системи так і не було подолане. Один імперіалізм переміг інший, і ще довго, після закінчення війни, тероризував як європейські, так і власний народ. Це продовжувалось аж до розвалу "імперії зла", "тюрми народів" – Радянського Союзу.
Для нас, для України закінчення в Європі війни 1945 року не принесло волі, хоча Україна внесла в поконання нацизму свою велику частку, сім мільйонів людських життів і зруйновану господарку. Нам не дозволено скористатися з прав проголошених Атлантичною Хартією, хоч ми розпочали опір фашизмові вже в 1938 році на Закарпатті та в рядах Польського війська в 1939 році. Українці воювали властиво в багатьох арміях по стороні Об’єднаних Націй, в арміях канадській, американській, польській і ЧА. Вигнання з української землі німців і їх союзників не принесло нам волі і вільного державного життя, бо наступила заміна лише зміна окупанта. Новий/старий окупант продовжував далі війну проти українського народу, застосовуючи випробувану зброю, - голод, депортації населення, внаслідок чого населення в УРСР в роках 1946/47 зменшилось майже на два мільйони. Про це півстоліття нам було заборонено знати.
Друга Світова війна
Після большевицького перевороту в Росії і захоплення ними влади, В.І. Ленін, німецький агент, а тепер вже голова Совнаркому РСФСР, нагально почав змагати до замирення з Німеччиною, всю військову силу з німецького фронту спрямував проти молодої Української держави – Української Народної Республіки (УНР). Німеччина була властиво першою державою, яка де-юре визнала совєтський уряд Росії і вже в квітні 1922 року в Рапалло (Італія) був укладений широкомасштабний трактат між Німеччиною і Совєтською Росією. Порушуючи міжнародні санкції накладені на Німеччину Версальським мирним договором, Росія уможливила Німеччині відродити її військові кадри. Роками в російських військових школах, на російських полігонах і аеродромах і в російському небі здобували знання і досвід аси майбутнього Вермахту, - офіцери і інженери на чолі з головним гітлерівським танкістом Гудеріаном. Вони не лише здобували військове знання і досвід, але також пізнавали Росію, що теж мало своє значіння. Так почав відроджуватись німецький мілітаризм.
Ця співпраця Москви і Берліна тривала аж до приходу до влади Гітлера, одинадцять років. Тут належить пригадати, що в виборах до парламенту 1932 року німецькі комуністи, за рекомендацією Москви (Комінтерну) голосували на націонал-соціалістів, чим допомогли їм легально і мирно перебрати в країні владу. Формальну передачу влади нацистам зробила в парламенті Клара Цеткін. Видно, що Москва на щось розраховувала. Про все це промовчується, або пишеться загальники в роді: «обидва уряди погодилися застосовувати принцип найбільшого сприяння під час врегулювання взаємних торговельних і господарчих відносин» тощо».
Після семирічної перерви стосунки двох держав знов віджили в серпні 1939 року підписанням у Москві угоди, яка отримала назву «пакт Ріббентроп-Молотов». На диво швидко і сквапливо Москва відгукнулася на пропозицію Берліна укласти «мирний договір». Згідно з цим договором було визначено границі територіальних і політичних інтересів обох держав в Європі. Німеччина отримала відкриту дорогу нападу на Польщу, що дало початок Другої світової війни, а СССР нападу на Фінляндію і анексію Прибалтики і участь в поділі Польщі, коли то війська обох держав зустрілись на параді в Бресті над Бугом. Окрім того Москва майже два роки спомагала Гітлера нашим хлібом, сировиною, військовою наукою аж до 22 червня 1941 року. Отже Москва є співвідповідальна за злочини нацизму в Європі і цього не змінює факт, що сама стала об’єктом агресії Гітлера.
Як вже згадувалось, СССР активно готувався до війни від свого заснування.. Після підписання пакту Ріббентроп-Молотов 1939 року і установлення демаркаційної лінії на західному пограниччю день і ніч будувались військові об’єкти: полігони, аеродроми, укріплення і т.зв. «доти».(довготривалі оборонні точки), бензосховища та інші. До тих робіт, де основною робочою силою були «стройбати», військо зганяло по нарядах місцеве населення з підводами. Для потреб будови військових об’єктів вирубували старі соснові і дубові ліси. День і ніч поповнювались гарнізони новими військовими частинами різних формацій, які часто свою далеку дорогу на нове місце призначення йшли пішки.
За доступними вже архівними матеріалами напередодні нападу Німеччини на СССР 22 червня 1941 року на західній границі було розташовано майже 9 мільйонів совєтських військових. Це багато більше, ніж було по стороні Німеччини. Де ж вони поділися і чому не ставили дієвого опору агресорові? - бо організованого відступу їх не вчили. З точки зору місцевих командирів напевно свою роль відіграв момент заскочення, несподіваного нападу німців, хоч зосереджування німецького війська на границі цвірінькали навіть горобці. Але цим годі все пояснити, хоч так десятиліттями нам товкли в голови. На схід з боями відступило тільки 980 тисяч війська, більш-менш 10%. А решта? Два мільйони здалось німцям в полон склавши зброю, півтора мільйона здалось зі зброєю в руках, 500 тисяч німці захопили при різних обставинах; один мільйон червоноармійців стали дезертирами (із них 657354 солдатів було виловлено, 10200 розстріляно, інші зникли безвісті); один мільйон розвіялось по лісах, а 800 тисяч було вбито і поранено.
Хватить... Чому так сталося? Одним несподіваним зрадницьким нападом вчорашнього союзника не можна всього пояснити. Не можна пояснити, чому мільйонна армія здавалась ворогові в полон зі зброєю в руках. (Мабуть треба признати рацію Сталіну, що то були зрадники, зрадники Сталіна і його держави, але не народу). Справа мабуть в тому, що солдати і командири РККА в своїй більшості не хотіли захищати Країни, в якій жили, і влади, під якою жили. Повіривши в брехливу німецьку пропаганду, здавались в полон і тяжко за це заплатили в таборах, які були сталися для мільйонів таборами смерті. Але це не змінює факту, який заіснував. Процес морально-політичного розкладу ЧА посилився її коротким (1939 – 1941) перебуванням на теренах новоприєднаних до СССР Західної України і Білорусії та Прибалтики, яких вони визволяли з під буржуазного капіталізму.
Процес розкладу армії і населення, що виявився на початку війни, стримало, треба вважати, дві обставини: нелюдське трактування полонених червоноармійців німцями в таборах та реалізація німецької колоніальної політики на окупованих територіях і... сталінський Указ № 227 від 28 липня 1942 року про створення заградотрядів НКВД для виловлювання дезертирів і карання їхніх сімей.
Величезні військові людські втрати, які понесла ЧА в ході війни, окрім вже згаданих були спричинені, що армією керували командири часів революції і амбіціями Сталіна і його маршалів. Для прикладу: здобуття оточеного зо всіх боків Берліна в 1945 році коштувало 300 тисяч життів совєтських солдатів. Щоб освятити 1 травня? Справді, годі «умом понять», хоч Сталін у своєму тості за російський народ 24.05.1945 року, дещо пояснює: «Іной народ мог би сказать Правітєльству: ви нє оправдалі наших ожіданій, уходітє прочь, ми поставим другоє правітєльство, котороє заключіт мір с Гєрманієй і обєспєсіт нам покой. Русскій народ нє пошьол на ето, ібо вєріл в правєльность політікі своєго Правітєльства і пошол на жєртви..» (Про берлінську компанію1945 року дуже реалістично і критично писав її учасник. Російський письменник Астаф’єв з Красноярська, чим викликав на себе гнів генералів).
Якщо заглянути в солідну академічну працю — «Историю Второй мировой войны 1939-1945» в 12 томах, яка видана за часів Л. Брежнєва (у 1973-1982 роках), то побачимо, що й там є багато брехні. В цьому виданні ви знайдете дещо цікаве. Виявляється, що в Радянському Союзі були не тільки невідомі солдати, а й «невідомі» посли, командуючі арміями, наркоми і навіть «невідомі» прем’єри.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Правда про другу світову війну
Світ:
9 травня: день перемоги? Завершення Другої Світової війни Європа та весь світ святкують не 9-го, а 8 травня. Це тому, що саме 8 травня 1945 року було підписано Акт про капітуляцію фашистської Німеччини.
wiyna_20110505.jpg
Лише у Радянському Союзі цю дату змістили на 9 травня. Як аргумент наводиться те, що нібито у той час, коли підписували угоду, «за Москвою» вже було 9 травня. Очевидно, що це було зроблено для того, щоб вирізнити особливий вклад СРСР (Союз Радянських Соціалістичних Республік) у перемогу над фашизмом.
Більше того, насправді і після 8-го і після 9-го травня Друга Світова війна не завершилася. Це сталося лише 2 вересня 1945 року. Багато українців воювали ще на Далекосхідному фронті проти японців.
А війна за свободу і незалежність України тривала ще, як мінімум, десять років. Щоправда, воювати українцям уже довелося проти нового окупанта – радянської влади. З цим окупантом.
Друга світова війна – це кривава, трагічна сторінка в історії усієї Світової та Європейської цивілізації. Внаслідок узурпації влади тоталітарними режимами – комуністичним і нацистським, сталінізмом і гітлеризмом, постраждали більшість європейських націй, і представники української в найповнішій мірі. В той час, як саме зло у формі антилюдської тоталітарної системи так і не було подолане. Один імперіалізм переміг інший, і ще довго, після закінчення війни, тероризував як європейські, так і власний народ. Це продовжувалось аж до розвалу "імперії зла", "тюрми народів" – Радянського Союзу.
Для нас, для України закінчення в Європі війни 1945 року не принесло волі, хоча Україна внесла в поконання нацизму свою велику частку, сім мільйонів людських життів і зруйновану господарку. Нам не дозволено скористатися з прав проголошених Атлантичною Хартією, хоч ми розпочали опір фашизмові вже в 1938 році на Закарпатті та в рядах Польського війська в 1939 році. Українці воювали властиво в багатьох арміях по стороні Об’єднаних Націй, в арміях канадській, американській, польській і ЧА. Вигнання з української землі німців і їх союзників не принесло нам волі і вільного державного життя, бо наступила заміна лише зміна окупанта. Новий/старий окупант продовжував далі війну проти українського народу, застосовуючи випробувану зброю, - голод, депортації населення, внаслідок чого населення в УРСР в роках 1946/47 зменшилось майже на два мільйони. Про це півстоліття нам було заборонено знати.
Друга Світова війна
Після большевицького перевороту в Росії і захоплення ними влади, В.І. Ленін, німецький агент, а тепер вже голова Совнаркому РСФСР, нагально почав змагати до замирення з Німеччиною, всю військову силу з німецького фронту спрямував проти молодої Української держави – Української Народної Республіки (УНР). Німеччина була властиво першою державою, яка де-юре визнала совєтський уряд Росії і вже в квітні 1922 року в Рапалло (Італія) був укладений широкомасштабний трактат між Німеччиною і Совєтською Росією. Порушуючи міжнародні санкції накладені на Німеччину Версальським мирним договором, Росія уможливила Німеччині відродити її військові кадри. Роками в російських військових школах, на російських полігонах і аеродромах і в російському небі здобували знання і досвід аси майбутнього Вермахту, - офіцери і інженери на чолі з головним гітлерівським танкістом Гудеріаном. Вони не лише здобували військове знання і досвід, але також пізнавали Росію, що теж мало своє значіння. Так почав відроджуватись німецький мілітаризм.
Ця співпраця Москви і Берліна тривала аж до приходу до влади Гітлера, одинадцять років. Тут належить пригадати, що в виборах до парламенту 1932 року німецькі комуністи, за рекомендацією Москви (Комінтерну) голосували на націонал-соціалістів, чим допомогли їм легально і мирно перебрати в країні владу. Формальну передачу влади нацистам зробила в парламенті Клара Цеткін. Видно, що Москва на щось розраховувала. Про все це промовчується, або пишеться загальники в роді: «обидва уряди погодилися застосовувати принцип найбільшого сприяння під час врегулювання взаємних торговельних і господарчих відносин» тощо».
Після семирічної перерви стосунки двох держав знов віджили в серпні 1939 року підписанням у Москві угоди, яка отримала назву «пакт Ріббентроп-Молотов». На диво швидко і сквапливо Москва відгукнулася на пропозицію Берліна укласти «мирний договір». Згідно з цим договором було визначено границі територіальних і політичних інтересів обох держав в Європі. Німеччина отримала відкриту дорогу нападу на Польщу, що дало початок Другої світової війни, а СССР нападу на Фінляндію і анексію Прибалтики і участь в поділі Польщі, коли то війська обох держав зустрілись на параді в Бресті над Бугом. Окрім того Москва майже два роки спомагала Гітлера нашим хлібом, сировиною, військовою наукою аж до 22 червня 1941 року. Отже Москва є співвідповідальна за злочини нацизму в Європі і цього не змінює факт, що сама стала об’єктом агресії Гітлера.
Як вже згадувалось, СССР активно готувався до війни від свого заснування.. Після підписання пакту Ріббентроп-Молотов 1939 року і установлення демаркаційної лінії на західному пограниччю день і ніч будувались військові об’єкти: полігони, аеродроми, укріплення і т.зв. «доти».(довготривалі оборонні точки), бензосховища та інші. До тих робіт, де основною робочою силою були «стройбати», військо зганяло по нарядах місцеве населення з підводами. Для потреб будови військових об’єктів вирубували старі соснові і дубові ліси. День і ніч поповнювались гарнізони новими військовими частинами різних формацій, які часто свою далеку дорогу на нове місце призначення йшли пішки.
За доступними вже архівними матеріалами напередодні нападу Німеччини на СССР 22 червня 1941 року на західній границі було розташовано майже 9 мільйонів совєтських військових. Це багато більше, ніж було по стороні Німеччини. Де ж вони поділися і чому не ставили дієвого опору агресорові? - бо організованого відступу їх не вчили. З точки зору місцевих командирів напевно свою роль відіграв момент заскочення, несподіваного нападу німців, хоч зосереджування німецького війська на границі цвірінькали навіть горобці. Але цим годі все пояснити, хоч так десятиліттями нам товкли в голови. На схід з боями відступило тільки 980 тисяч війська, більш-менш 10%. А решта? Два мільйони здалось німцям в полон склавши зброю, півтора мільйона здалось зі зброєю в руках, 500 тисяч німці захопили при різних обставинах; один мільйон червоноармійців стали дезертирами (із них 657354 солдатів було виловлено, 10200 розстріляно, інші зникли безвісті); один мільйон розвіялось по лісах, а 800 тисяч було вбито і поранено.
Хватить... Чому так сталося? Одним несподіваним зрадницьким нападом вчорашнього союзника не можна всього пояснити. Не можна пояснити, чому мільйонна армія здавалась ворогові в полон зі зброєю в руках. (Мабуть треба признати рацію Сталіну, що то були зрадники, зрадники Сталіна і його держави, але не народу). Справа мабуть в тому, що солдати і командири РККА в своїй більшості не хотіли захищати Країни, в якій жили, і влади, під якою жили. Повіривши в брехливу німецьку пропаганду, здавались в полон і тяжко за це заплатили в таборах, які були сталися для мільйонів таборами смерті. Але це не змінює факту, який заіснував. Процес морально-політичного розкладу ЧА посилився її коротким (1939 – 1941) перебуванням на теренах новоприєднаних до СССР Західної України і Білорусії та Прибалтики, яких вони визволяли з під буржуазного капіталізму.
Процес розкладу армії і населення, що виявився на початку війни, стримало, треба вважати, дві обставини: нелюдське трактування полонених червоноармійців німцями в таборах та реалізація німецької колоніальної політики на окупованих територіях і... сталінський Указ № 227 від 28 липня 1942 року про створення заградотрядів НКВД для виловлювання дезертирів і карання їхніх сімей.
Величезні військові людські втрати, які понесла ЧА в ході війни, окрім вже згаданих були спричинені, що армією керували командири часів революції і амбіціями Сталіна і його маршалів. Для прикладу: здобуття оточеного зо всіх боків Берліна в 1945 році коштувало 300 тисяч життів совєтських солдатів. Щоб освятити 1 травня? Справді, годі «умом понять», хоч Сталін у своєму тості за російський народ 24.05.1945 року, дещо пояснює: «Іной народ мог би сказать Правітєльству: ви нє оправдалі наших ожіданій, уходітє прочь, ми поставим другоє правітєльство, котороє заключіт мір с Гєрманієй і обєспєсіт нам покой. Русскій народ нє пошьол на ето, ібо вєріл в правєльность політікі своєго Правітєльства і пошол на жєртви..» (Про берлінську компанію1945 року дуже реалістично і критично писав її учасник. Російський письменник Астаф’єв з Красноярська, чим викликав на себе гнів генералів).
Якщо заглянути в солідну академічну працю — «Историю Второй мировой войны 1939-1945» в 12 томах, яка видана за часів Л. Брежнєва (у 1973-1982 роках), то побачимо, що й там є багато брехні. В цьому виданні ви знайдете дещо цікаве. Виявляється, що в Радянському Союзі були не тільки невідомі солдати, а й «невідомі» посли, командуючі арміями, наркоми і навіть «невідомі» прем’єри.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта