Іванові Миколайчуку – видатному українському актору, кінорежисеру та сценаристу виповнилося б сьогодні 70 років. Його називають обличчям і душею українського поетичного кіно. А фільми «Тіні забутих предків», «Камінний хрест», «Білий птах з чорною ознакою», «Пропала грамота», «Вавилон ХХ», над якими працював Миколайчук, визнані світовою кіногромадськістю справжніми шедеврами.
За своє життя Іван Миколайчук знявся більш ніж у 30 фільмах, два зняв як режисер та написав 13 сценаріїв. Найбільш відомі його ролі – Козак Василь у «Пропалій грамоті», Тарас Шевченко в стрічці «Сон», Іван Палійчук у фільмі «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова.
70-літній ювілей майстра українського поетичного кіно відзначають на офіційному рівні. І кошти на урочистості виділені з держбюджету та бюджету Чернівецької області, говорить голова Державного агентства з питань кіно Катерина Копилова. «За участі агентства з питань кіно було профінансовано урочистості до ювілею – це близько 200 тисяч гривень, був створений фотоальбом , присвяченого пам’яті Миколайчука – приблизно така ж сума. Також були витрачені кошти на реставрацію восьми фільмів за участі Івана Миколайчука і його режисури, це досить дорогий процес».
На малій батьківщині митця – Буковині у ці дні проходить безліч урочистості – етнофестиваль, кінопокази, художні виставки. Іван Миколайчук колись казав, що як заробить грошей, то накриє стіл від Чернівців до Чорториї. Організатори ювілею не забули цю Іванову мрію і вирішили здійснити її – встановити столи з наїдками в селах уздовж траси. Охочі зможуть скуштувати народних страв, придбати вироби майстрів, послухати живу музику. Називається захід етнофестиваль «На гостини до Івана» і проводиться цього року вперше.
Чернівецький музично-драматичний театр підготував прем’єру вистави про Івана Миколайчука «Тисяча снопів вітру». Колись сам актор мріяв написати книгу з такою назвою, розповідає художній керівник театру і режисер Людмила Скрипка. Вистава – це хроніка життя, вона створювалася на матеріалі живих історій рідних та друзів Івана.
Дружина Івана Миколайчука Марія познайомилася з ним саме в студії при Чернівецькому театрі – і цей епізод також є в п’єсі, говорить Людмила Скрипка. «У них була така цікава смішна історія: Марії Миколайчук дали роль в казочці, і вона грала жабу, а Іванові довірили сидіти за кулісами і квакати за цю жабу. І це була така смішна історія початку їхньої великої творчості. Така кумедна, юнацька історія, яка переросла у величезне кохання».
В рамках ювілею проходить також і конкурс молодіжних короткометражних фільмів «Кіноетніка». Його планували провести у кінотеатрі імені Івана Миколайчука. Міська влада обіцяла зробити ремонт кінотеатру, а також створити на його базі мистецький центр. Однак, реконструкцію закінчити не встигли. І «Кіноетніка» відбудеться в іншому кінотеатрі міста. Втім, як стверджують у міськраді, заклад наступного року все ж відкриють.
Кінокритики називають Івана Миколайчука найяскравішим символом кіномистецтва України. Саме з ним пов’язують розквіт Українського Поетичного кіно шістдесятих років.
Митець роками відчував тиск влади, його звинувачували в націоналізмі, не дозволяли зніматися. Однак, Миколайчук все ж намагався говорити про заборонене цензурою СРСР. І йому це вдавалося, говорить кінокритик Володимир Войтенко. Завдяки своїй позиції, смаку та неймовірному таланту Іван Миколайчук залишається справжньою іконою українського кіно і сьогодні.
«Постать Миколайчука є в хорошому розумінні сакральною для українського кінематографа, поряд із постатями Олександра Довженка, Сергія Параджанова. Усі вони знаходяться на правдивому Кіноолімпі. А якщо повертатися в сьогодні і згадати двох Каннських лауреатів від України - короткометражні фільми «Подорожні» Ігоря Стрембицького 2005-го року і цьогорічний «Крос» Марини Вроди. Це є в своєму виданні поетичне кіно, тож традиції поетичного кіно в Україні живі», – впевнений кінознавець.
Лауреатка Каннського фестивалю Марина Врода вважає творчість Миколайчука абсолютно сучасною. І навіть свій переможний фільм «Крос» вона називає «поетичним» кіно, де поезія знаходиться серед непоказних реалій життя. «Я дуже люблю «Тіні забутих предків» і «Пропалу грамоту». Це такий сильний гумор, та й сам Миколайчук із такою харизмою та волею на всіх впливав. Мені здається, що закордоном ці фільми навіть краще знають, ніж у нас. А зараз дуже влучний час дістати всі ці речі. Це класика, це фільми, які пережили час, їх просто необхідно зараз показувати людям».
Упродовж червня на телебаченні, а також у кінотеатрах Києва, Чернівців і Львова будуть проходити ретроспективні покази фільмів Івана Миколайчука. Крім цього стрічки за його участі тепер можна переглянути і на DVD.
Українські кіномитці впевнені: ці роботи є дуже актуальними. І хоч сприйматимуться вони сучасною публікою зовсім інакше, ніж 30 років тому, та байдужим до геніального актора не залишиться ніхто.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Символу українського кіно – Іванові Миколайчуку – 70 років
Категорія:
11061501r.JPG
70-літній ювілей майстра українського поетичного кіно відзначають на офіційному рівні. І кошти на урочистості виділені з держбюджету та бюджету Чернівецької області, говорить голова Державного агентства з питань кіно Катерина Копилова. «За участі агентства з питань кіно було профінансовано урочистості до ювілею – це близько 200 тисяч гривень, був створений фотоальбом , присвяченого пам’яті Миколайчука – приблизно така ж сума. Також були витрачені кошти на реставрацію восьми фільмів за участі Івана Миколайчука і його режисури, це досить дорогий процес».
На малій батьківщині митця – Буковині у ці дні проходить безліч урочистості – етнофестиваль, кінопокази, художні виставки. Іван Миколайчук колись казав, що як заробить грошей, то накриє стіл від Чернівців до Чорториї. Організатори ювілею не забули цю Іванову мрію і вирішили здійснити її – встановити столи з наїдками в селах уздовж траси. Охочі зможуть скуштувати народних страв, придбати вироби майстрів, послухати живу музику. Називається захід етнофестиваль «На гостини до Івана» і проводиться цього року вперше.
Чернівецький музично-драматичний театр підготував прем’єру вистави про Івана Миколайчука «Тисяча снопів вітру». Колись сам актор мріяв написати книгу з такою назвою, розповідає художній керівник театру і режисер Людмила Скрипка. Вистава – це хроніка життя, вона створювалася на матеріалі живих історій рідних та друзів Івана.
Дружина Івана Миколайчука Марія познайомилася з ним саме в студії при Чернівецькому театрі – і цей епізод також є в п’єсі, говорить Людмила Скрипка. «У них була така цікава смішна історія: Марії Миколайчук дали роль в казочці, і вона грала жабу, а Іванові довірили сидіти за кулісами і квакати за цю жабу. І це була така смішна історія початку їхньої великої творчості. Така кумедна, юнацька історія, яка переросла у величезне кохання».
В рамках ювілею проходить також і конкурс молодіжних короткометражних фільмів «Кіноетніка». Його планували провести у кінотеатрі імені Івана Миколайчука. Міська влада обіцяла зробити ремонт кінотеатру, а також створити на його базі мистецький центр. Однак, реконструкцію закінчити не встигли. І «Кіноетніка» відбудеться в іншому кінотеатрі міста. Втім, як стверджують у міськраді, заклад наступного року все ж відкриють.
Кінокритики називають Івана Миколайчука найяскравішим символом кіномистецтва України. Саме з ним пов’язують розквіт Українського Поетичного кіно шістдесятих років.
Митець роками відчував тиск влади, його звинувачували в націоналізмі, не дозволяли зніматися. Однак, Миколайчук все ж намагався говорити про заборонене цензурою СРСР. І йому це вдавалося, говорить кінокритик Володимир Войтенко. Завдяки своїй позиції, смаку та неймовірному таланту Іван Миколайчук залишається справжньою іконою українського кіно і сьогодні.
«Постать Миколайчука є в хорошому розумінні сакральною для українського кінематографа, поряд із постатями Олександра Довженка, Сергія Параджанова. Усі вони знаходяться на правдивому Кіноолімпі. А якщо повертатися в сьогодні і згадати двох Каннських лауреатів від України - короткометражні фільми «Подорожні» Ігоря Стрембицького 2005-го року і цьогорічний «Крос» Марини Вроди. Це є в своєму виданні поетичне кіно, тож традиції поетичного кіно в Україні живі», – впевнений кінознавець.
Лауреатка Каннського фестивалю Марина Врода вважає творчість Миколайчука абсолютно сучасною. І навіть свій переможний фільм «Крос» вона називає «поетичним» кіно, де поезія знаходиться серед непоказних реалій життя. «Я дуже люблю «Тіні забутих предків» і «Пропалу грамоту». Це такий сильний гумор, та й сам Миколайчук із такою харизмою та волею на всіх впливав. Мені здається, що закордоном ці фільми навіть краще знають, ніж у нас. А зараз дуже влучний час дістати всі ці речі. Це класика, це фільми, які пережили час, їх просто необхідно зараз показувати людям».
Упродовж червня на телебаченні, а також у кінотеатрах Києва, Чернівців і Львова будуть проходити ретроспективні покази фільмів Івана Миколайчука. Крім цього стрічки за його участі тепер можна переглянути і на DVD.
Українські кіномитці впевнені: ці роботи є дуже актуальними. І хоч сприйматимуться вони сучасною публікою зовсім інакше, ніж 30 років тому, та байдужим до геніального актора не залишиться ніхто.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта