Розпочавши кримінальне переслідування Юрія Луценка, влада планувала вбити одразу двох зайців – розколоти опозицію та продемонструвати реальну боротьбу з корупцією. Однак політичні обставини перетворили, здавалося б, абсолютно безпрограшну ситуацію на протилежне. Тепер, як би не завершилася ця справа, кожен з варіантів для влади буде неідеальним.
У понеділок, 23 травня, розпочалися судові засідання у справі Юрія Луценка, що вже не один місяць перебуває у слідчому ізоляторі, а останнім часом – у Київській лікарні швидкої допомоги під охороною, що пов’язано із голодуванням. Останнє колишній міністр внутрішніх справ оголосив на знак протесту проти подовження власного утримання під вартою.
У перший день суду громадськість так і не отримала, фактично, жодної відповіді на свої запитання. Сам Луценко, зрештою, оголосив про припинення голодування, але суд залишив його під вартою до оголошення вироку.
Виходить, що справа затягується, і не зрозуміло, до яких наслідків вона може призвести. Очевидно, що самі ініціатори кримінального переслідування Луценка не до кінця уявляли собі наприкінці 2010 року, у що може все це вилитися.
Бляклий корупціонер №1
Вже мало хто пригадує, але сама справа розпочалася із публікації одним популярним інтернет-порталом статті, у якій йшлося про не надто законні дії колишнього міністра з протегування власному шоферу. Він за короткий час міністерства Луценка встиг зробити карколомну кар’єру у структурах МВС, одержати цілу низку привілеїв та квартиру. Загалом саме ця інформація і стала початком для кримінальної справи.
Згодом до неї додалися інші моменти. Зокрема, "занадто розкішне" відзначення Дня міліції у 2008 і 2009 роках, коли Кабмін просив обмежити державні витрати у зв’язку з фінансовою кризою.
Усі ці моменти, звичайно, не прикрашають колишнього міністра, однак і не створюють картини "першого корупціонера держави", на роль якого, очевидно, і було призначено Луценка.
Проголошена Президентом із перших днів свого правління програма боротьби з корупцією донедавна не могла похвалитися визначними успіхами та досягненнями. Ухвалення антикорупційного закону залишило більше запитань, ніж дало відповідей, оскільки декларування доходів лише самих чиновників (без членів сімей) виглядало не надто переконливим антикорупційним запобіжником.
Численні ж інновації у тендерному законодавстві лише посилювали суспільне розчарування у перспективах подолання корупції.
Очевидно, що для "оживлення" антикорупційної схеми необхідний був яскравий приклад, що засвідчив би серйозні наміри влади побороти корупцію на найвищому рівні.
Певно, як такий приклад і було обрано Луценка. Тим більше, що всі інкриміновані йому порушення стосуються саме корупційних схем із розтрати державних коштів.
В принципі, одразу напрошуються аналогії зі "справою Ходорковського" у Російській Федерації, яка була використана владою для утвердження у суспільній свідомості образу боротьби з олігархією та її протиправною економічною владою.
Приклад Ходорковського сприяв відновленню у громадській думці образу держави як гаранта справедливості, та, до того ж, вагомого аргументу для великого бізнесу не протидіяти владі.
Однак, у "справі Ходорковського" мова йшла про величезні кошти, не сплачені у вигляді податків до бюджету. Відповідно, громадськість цілком розуміла мотиви судового переслідування колишнього олігарха, особливо йому не співчуваючи (в основній масі).
В "українського Ходорковського" все виявилось не так просто. За час тривалого слідства прокуратура не змогла надати громадськості нічого переконливішого за розтрати на свята та "просування" водія, що, звичайно, виглядає не надто законними діями, однак не може претендувати на "корупційну першість".
Загалом, подібних "корупційних дій" можна знайти безліч (за ретельної перевірки) у практиці та рішеннях будь-яких українських владних структур протягом будь-яких періодів їх функціонування.
Тут ми виходимо на головну суперечність "справи Луценка". Оскільки в даному конкретному випадку мова йде не просто про колишнього чиновника, а про одного з лідерів опозиції, який має певну суспільну підтримку, то й аргументи для його ймовірного засудження повинні бути не лише бездоганними з правової точки зору, але й переконливими для громадськості та світового співтовариства.
Важко сказати, як у справі з першим компонентом, але другий, безперечно, виглядає малопереконливим. Очевидно, що саме цим і пояснюється тривалий період досудового слідства.
Чого очікувати
Незважаючи на усі затримки, рано чи пізно справа має наблизитись до свого логічного завершення.
Виходячи із наявного стану справ, можна припустити три можливі варіанти розгортання подій:
1. Ув’язнення Луценка за рішенням суду. Незважаючи на те, що, в принципі, це могло б бути використано для підкріплення антикорупційної кампанії Президента, однак у цій політичній ситуації це не виглядає надто ймовірним.
Якщо настільки неоднозначна справа завершиться в’язницею, то це не викличе розуміння з боку західноєвропейських партнерів України. Значного удару буде завдано по відносно успішним (до цього часу) українсько-європейським взаєминам.
Крім того, це суттєво підвищить статус вітчизняних опозиціонерів у очах європейських та північноамериканських урядових та недержавних структур. Представники українських опозиційних зможуть розраховувати на гранти та політичний притулок.
Нарешті, ув’язнивши Луценка, влада дасть сигнал іншим "потенційним підозрюваним", що вона не зупиниться ні перед чим. Це буде зайвим аргументом для гуртування опозиції, у якої одразу можуть знайтися солідні "спонсори". Усе це робить завершення суду реальним вироком малоймовірним.
2. Звільнення Луценка за рішенням суду. Такий варіант теж не видається достатньо ймовірним, адже, звільнивши екс-міністра, влада розпишеться у власній неспроможності та небажанні реалізовувати цілі та погрози.
3. Умовний вирок для Луценка. Саме цей сценарій видається нині найлогічнішим з політичної точки зору, оскільки, з одного боку, продемонструє спроможність влади доводити до логічного завершення розпочаті справи, а з іншого, – відсутність бажання "репресувати" опозиціонерів.
Проте і цей сценарій є неідеальним, оскільки залишить занадто багато незрозумілих моментів та запитань, які у подальшому можуть бути використані опозиціонерами у політичні боротьбі.
Так само, як бувають ситуації безпрограшні, бувають і повністю безвиграшні ситуації.
Очевидно, що "справа Луценко" замислювалася її ініціаторами як безпрограшна, що дозволить: 1) розколоти та дискредитувати опозицію; 2) продемонструвати антикорупційний запал.
Однак у реальності політична кон’юнктура, котра в Україні дуже швидко змінюється, перевернула все навпаки, перетворивши виграшну ситуацію у програшну.
Якби переслідування опозиціонерів супроводжувалося зростанням добробуту українців, то це б могло знайти мовчазне схвалення у суспільстві. Однак справи на опозиційних політиків за умов зростаючих цін та інфляції лише покращують їх імідж, перетворюючи на серйозних конкурентів для влади.
Якби в Ісуса був інтернет, він організував би дистанційне навчання. Проте є речі, які вимагають обов'язкової фізичної присутності. Для того, щоб спрацював палінгенетичний кокон, час від часу треба...
Справа Луценка: Чи варта гра свічок
Світ:
Розпочавши кримінальне переслідування Юрія Луценка, влада планувала вбити одразу двох зайців – розколоти опозицію та продемонструвати реальну боротьбу з корупцією. Однак політичні обставини перетворили, здавалося б, абсолютно безпрограшну ситуацію на протилежне. Тепер, як би не завершилася ця справа, кожен з варіантів для влади буде неідеальним.
11070302.jpg
У понеділок, 23 травня, розпочалися судові засідання у справі Юрія Луценка, що вже не один місяць перебуває у слідчому ізоляторі, а останнім часом – у Київській лікарні швидкої допомоги під охороною, що пов’язано із голодуванням. Останнє колишній міністр внутрішніх справ оголосив на знак протесту проти подовження власного утримання під вартою.
У перший день суду громадськість так і не отримала, фактично, жодної відповіді на свої запитання. Сам Луценко, зрештою, оголосив про припинення голодування, але суд залишив його під вартою до оголошення вироку.
Виходить, що справа затягується, і не зрозуміло, до яких наслідків вона може призвести. Очевидно, що самі ініціатори кримінального переслідування Луценка не до кінця уявляли собі наприкінці 2010 року, у що може все це вилитися.
Бляклий корупціонер №1
Вже мало хто пригадує, але сама справа розпочалася із публікації одним популярним інтернет-порталом статті, у якій йшлося про не надто законні дії колишнього міністра з протегування власному шоферу. Він за короткий час міністерства Луценка встиг зробити карколомну кар’єру у структурах МВС, одержати цілу низку привілеїв та квартиру. Загалом саме ця інформація і стала початком для кримінальної справи.
Згодом до неї додалися інші моменти. Зокрема, "занадто розкішне" відзначення Дня міліції у 2008 і 2009 роках, коли Кабмін просив обмежити державні витрати у зв’язку з фінансовою кризою.
Усі ці моменти, звичайно, не прикрашають колишнього міністра, однак і не створюють картини "першого корупціонера держави", на роль якого, очевидно, і було призначено Луценка.
Проголошена Президентом із перших днів свого правління програма боротьби з корупцією донедавна не могла похвалитися визначними успіхами та досягненнями. Ухвалення антикорупційного закону залишило більше запитань, ніж дало відповідей, оскільки декларування доходів лише самих чиновників (без членів сімей) виглядало не надто переконливим антикорупційним запобіжником.
Численні ж інновації у тендерному законодавстві лише посилювали суспільне розчарування у перспективах подолання корупції.
Очевидно, що для "оживлення" антикорупційної схеми необхідний був яскравий приклад, що засвідчив би серйозні наміри влади побороти корупцію на найвищому рівні.
Певно, як такий приклад і було обрано Луценка. Тим більше, що всі інкриміновані йому порушення стосуються саме корупційних схем із розтрати державних коштів.
В принципі, одразу напрошуються аналогії зі "справою Ходорковського" у Російській Федерації, яка була використана владою для утвердження у суспільній свідомості образу боротьби з олігархією та її протиправною економічною владою.
Приклад Ходорковського сприяв відновленню у громадській думці образу держави як гаранта справедливості, та, до того ж, вагомого аргументу для великого бізнесу не протидіяти владі.
Однак, у "справі Ходорковського" мова йшла про величезні кошти, не сплачені у вигляді податків до бюджету. Відповідно, громадськість цілком розуміла мотиви судового переслідування колишнього олігарха, особливо йому не співчуваючи (в основній масі).
В "українського Ходорковського" все виявилось не так просто. За час тривалого слідства прокуратура не змогла надати громадськості нічого переконливішого за розтрати на свята та "просування" водія, що, звичайно, виглядає не надто законними діями, однак не може претендувати на "корупційну першість".
Загалом, подібних "корупційних дій" можна знайти безліч (за ретельної перевірки) у практиці та рішеннях будь-яких українських владних структур протягом будь-яких періодів їх функціонування.
Тут ми виходимо на головну суперечність "справи Луценка". Оскільки в даному конкретному випадку мова йде не просто про колишнього чиновника, а про одного з лідерів опозиції, який має певну суспільну підтримку, то й аргументи для його ймовірного засудження повинні бути не лише бездоганними з правової точки зору, але й переконливими для громадськості та світового співтовариства.
Важко сказати, як у справі з першим компонентом, але другий, безперечно, виглядає малопереконливим. Очевидно, що саме цим і пояснюється тривалий період досудового слідства.
Чого очікувати
Незважаючи на усі затримки, рано чи пізно справа має наблизитись до свого логічного завершення.
Виходячи із наявного стану справ, можна припустити три можливі варіанти розгортання подій:
1. Ув’язнення Луценка за рішенням суду. Незважаючи на те, що, в принципі, це могло б бути використано для підкріплення антикорупційної кампанії Президента, однак у цій політичній ситуації це не виглядає надто ймовірним.
Якщо настільки неоднозначна справа завершиться в’язницею, то це не викличе розуміння з боку західноєвропейських партнерів України. Значного удару буде завдано по відносно успішним (до цього часу) українсько-європейським взаєминам.
Крім того, це суттєво підвищить статус вітчизняних опозиціонерів у очах європейських та північноамериканських урядових та недержавних структур. Представники українських опозиційних зможуть розраховувати на гранти та політичний притулок.
Нарешті, ув’язнивши Луценка, влада дасть сигнал іншим "потенційним підозрюваним", що вона не зупиниться ні перед чим. Це буде зайвим аргументом для гуртування опозиції, у якої одразу можуть знайтися солідні "спонсори". Усе це робить завершення суду реальним вироком малоймовірним.
2. Звільнення Луценка за рішенням суду. Такий варіант теж не видається достатньо ймовірним, адже, звільнивши екс-міністра, влада розпишеться у власній неспроможності та небажанні реалізовувати цілі та погрози.
3. Умовний вирок для Луценка. Саме цей сценарій видається нині найлогічнішим з політичної точки зору, оскільки, з одного боку, продемонструє спроможність влади доводити до логічного завершення розпочаті справи, а з іншого, – відсутність бажання "репресувати" опозиціонерів.
Проте і цей сценарій є неідеальним, оскільки залишить занадто багато незрозумілих моментів та запитань, які у подальшому можуть бути використані опозиціонерами у політичні боротьбі.
Так само, як бувають ситуації безпрограшні, бувають і повністю безвиграшні ситуації.
Очевидно, що "справа Луценко" замислювалася її ініціаторами як безпрограшна, що дозволить: 1) розколоти та дискредитувати опозицію; 2) продемонструвати антикорупційний запал.
Однак у реальності політична кон’юнктура, котра в Україні дуже швидко змінюється, перевернула все навпаки, перетворивши виграшну ситуацію у програшну.
Якби переслідування опозиціонерів супроводжувалося зростанням добробуту українців, то це б могло знайти мовчазне схвалення у суспільстві. Однак справи на опозиційних політиків за умов зростаючих цін та інфляції лише покращують їх імідж, перетворюючи на серйозних конкурентів для влади.
В тему:
Янукович стискає пружину
Український дракон, або конкурс на Президента
Чому братва безумствує?
Нами керують моральні виродки
Безплідна смоківниця, або як позбутися рекламних монстрів
Де знайти нову еліту?
Зверніть увагу
Як створити ельфійський соціальний кокон: що каже Добре Знання – самовчитель з палінгенезії (+аудіо)