На думку експертів, зовсім скоро в нашій державі можуть виникнути обставини, які змусять українців взяти до рук зброю і «очистити свою Батьківщину на фізичному рівні»
Сильно помиляються ті, хто вважає українців гречкосіями, миролюбним та аморфним народом, який не здатен узяти до рук зброю, щоби відстоювати свої права. Бо це зовсім не так, переконують деякі експерти й історики, – а радше навпаки. Ми, звісно, – не грузини чи чеченці, кажуть вони, але також є волелюбним народом, який може використовувати задля державницької мети абсолютно всі засоби, зокрема збройні.
І для того, щоб українці взяли до рук зброю чи навіть почали партизанити, достатньо виникнути певним обставинам або факторам. А ті, на думку експертів, можуть запросто з’явитися зовсім скоро, причому деякі з них уже практично виникли. Зрештою, збройний спосіб боротьби в нас у крові ще з прадавніх часів…
Війна за територію
«Без сумніву, українці стануть до бою, у тім числі будуть партизанити, якщо якась країна посягне на нашу територію, – каже відомий львівський історик Іван Сварник. – Тобто якщо відбудеться якась збройна експансія. А можливостей для неї достатньо. Наприклад, давно й доволі часто виявляє недружелюбні наміри щодо України Російська Федерація. Варто лише згадати проблеми з островом Тузла. Територія у півтора кілометра спровокувала бурхливі події. Це була така собі проба Москви на реакцію українців щодо територіальних справ.
Іще один момент: якщо суто гіпотетично припустити, що Росія захопить схід України, то ми, галичани, кинемося їх захищати. Цей феномен можна назвати єдністю української нації, яка виявляється у критичні моменти. Щось подібне вже було: наддніпрянці воювали в лавах УПА, діяли далеко від своїх домівок і фактично захищали Галичину».
Цілком можливою є також експансія з боку Румунії. Доволі гострі конфлікти за острів Зміїний та шельф Чорного моря уже були. І ці проблемні питання ще не вирішено. Можуть виникнути територіальні проблеми з Угорщиною, адже в Закарпатті штучно роздмухують сепаратистські настрої. Виникають усілякі русинські товариства, які вдають, що закарпатці – це інша нація, не українці. Мовляв, вони заслуговують кращої долі. А ще там помітні сильні проугорські настрої. Тож можливості для експансії також є.
Звісно, винятково теоретично, могла б бути окупація навіть із боку Білорусі. Хоча, на перший погляд, це виглядало б доволі смішно, адже крайня північна Україна є територією, етнічно змішаною з Білоруссю. А от Польща не посягатиме на наші землі – вона вже переступила через територіальні зазіхання і як європейська країна навряд чи зможе повернутися у 1939 рік.
Партизанський запах
Іще один фактор, який змусив би нас партизанити, вважають експерти, – антиукраїнська диктатура. У цьому випадку населення також діятиме адекватними методами, зокрема й партизанськими.
«Ми можемо воювати не тільки проти зовнішнього загарбника, а й проти внутрішнього ворога, – переконує лідер партії “Братство” Дмитро Корчинський. – Мені дуже не хотілася б цього, але боюся, що український народ уже доведено до краю. І він воюватиме збройними методами проти нашої влади, правоохоронних органів, репресивного апарата, суддів, олігархів і проти тих політиків, які щодня відверто демонструють зневагу до українського народу.
Гадаю, збройний спротив почнеться ось-ось, бо все необхідне для нього вже є. З кінця минулого року ми бачимо, як українська молодь уже переходить до активніших протестних форм, небачених у попередні десятиліття. Тобто спостерігається радикалізація суспільства. Це і підрив пам’ятника Сталіну, і закидування деяких партійних регіональних офісів пляшками з бензином, і чимало іншого.
А головне, що такі акції уже сприймає суспільство. Якщо ще два роки тому будь-який прояв політичного насильства українська громадськість сприймала як провокацію, то тепер вона нетерпляче очікує, хто ж нарешті вдасться до рішучих дій. Понад те, такі дії викликають загальну щиру підтримку».
Найімовірніше, вважає пан Корчинський, що партизанською боротьбою в Україні займаються рухи, мало пов’язані між собою. Це будуть групи по троє-п’ятеро осіб, бо «партизанка» великими угрупованнями за наших умов цілком неефективна. Ці маленькі групи будуть з’єднані між собою тільки спільною психологією та базовими принципами. І вони вже існують. «Мені довелося бувати в багатьох місцях світу, де відбувалися локальні конфлікти чи повстання, – додав Дмитро Корчинський. – І я вже в нас упізнаю цей запах».
Існує ще одне, хоча й дуже примарне гіпотетичне припущення, з огляду на яке люди можуть чинити збройний спротив. Це повернення комуністичного режиму. Прийде до влади якийсь Леонід Грач чи Петро Симоненко, візьметься відроджувати культ Сталіна (що вже робиться при теперішній владі), переглядати наслідки Другої світової війни та перекроювати історію. Хто ж таке терпітиме?!
Українські надлюди
А головне, що може підштовхнути людей до військових дій, – здатність українців до боротьби. Нам, переконують експерти, притаманне таке явище, як надзвичайно потужний бойовий дух, корені якого дуже давні. Ця характеристика української нації «сидить» у її генах, історії та способі життя.
«Здатність до повстання - цією якістю українці володіють як ніхто у світі, – пояснює філософ, футуролог Ігор Каганець. – Це просто “сидить” усередині. Українська нація загалом унікальна – серед нас найбільше мислителів і святих, з неї вийшов найвищий відсоток науковців і воїнів, причому найкращих. А ще українці мають дивовижну здатність об’єднуватися в добровільні військові формування. І це відбувається миттєво. Тільки настає час, з’являється ідея, лідери – і все, українці гуртуються, до того ж породжують у своєму середовищі надлюдей».
Найближчий у часі такий приклад – військове формування УПА. Ці хлопці воювали на три фронти. І робили це, спираючись тільки на власні сили, використовуючи історичний досвід, бойовий дух, освіту та вишкіл. Тож у роки війни українці створили формацію, яка дивує всіх і досі. А ще створили та виховали надлюдей, котрі були здатні до дивовижного опору.
«Досвід, який упівці нагромадили впродовж двадцяти років збройної боротьби, зокрема в розбудові цивільних структур, потужної системи Українського червоного хреста, де допомагали пораненим бійцям, повітових відділів пропаганди, служби безпеки, досі вивчають спецслужби різних країн, – розповідає І. Каганець.
– Зокрема досліджують упівські бункери. Це ж цілі системи, створені під землею, де була вода, провізія, вентиляція, запаси зброї. Там можна було довго жити. По тобі зверху ходили і ніхто не міг запідозрити, що там живуть десятки, а іноді сотні людей. Недаремно Шарль де Голль сказав, що якби у французької армії був такий дух, як в УПА,то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію.
Зрештою, багатьох дотепер дивує і той факт, що повстанці виступали проти наддержави, якою був СРСР, успішно з нею воювали, хоча надії на перемогу були примарними. Однак люди не здавалися і часто сотнею воювали до останнього бійця».
Утім воїни УПА, як розповідає пан Сварник, – не перші представники, які партизанили в Україні у ХХ столітті. Воювали в такий спосіб українці проти поляків у 1918 році. Були партизани-націоналісти, партизани-комуністи, котрі боролися проти польської держави.
Створювалися в Україні бойківська та гуцульська республіки, які не визнавали польської держави і встановили власну адміністрацію. Крім того, існував антибільшовицький і антибілий рухи. Така боротьба тривала до 1920-х років. Потім повстанські загони відродилися в часи колективізації, їх бійці воювали проти запровадження насильницькими методами колективних методів господарювання у сільському господарстві. Це було на Східній Україні.
У Галичині в 1930-х роках партизанили проти польської влади. Зафіксовані акти саботажу, підпалу та диверсій, внаслідок чого повстанцям присуджували смертні вироки. А ще раніше партизанський рух провадили опришки та гайдамаки. Тобто традиції партизанського руху дуже давні, практично в усі епохи тривала партизанська боротьба українців проти загарбників.
Перші камікадзе – козаки
Безперечно, це не найдавніші приклади боєздатності українців. Корені збройного спротиву йдуть ще із Запорозької Січі, яка у військовому розумінні була найпередовішою формацією свого часу. Такого війська на той час у світі не було й близько. Козаки мали дуже професійну розвідку. Про всі технологічні збройні новації у світі вони дізнавалися дуже скоро.
«Лише один приклад, – розповідає Ігор Каганець. – Коли у Франції навчилися заряджати гармати не порохом, а окремим зарядом, козаки про це дізналися вже через два тижні. Тобто розвідка (по-теперішньому військовий шпіонаж) працювала на надзвичайно високому рівні. Та й самі козаки були неабиякими винахідниками. У них перших з’явилися зброя на кшталт сучасних реактивних ракет. Вони винайшли мобільну артилерію – ставили гармати на вози, звідки вона й стріляла.
З возами це взагалі окрема тема. Їх скріплювали по колу – і козаки звідти відстрілювалися. Так вони могли тримати оборону дуже довго. Січовики взагалі були чудовими стрільцями – могли забезпечувати найвищу у світі щільність і скорострільність вогню. Так виходило, бо тоді використовували нову схему ведення вогню – одна шеренга стріляла, а дві інші заряджали та передавали рушниці.
Ми багато чули про японських камікадзе та самураїв, але корені цього явища походять з України, адже ми значно раніше від японців використовували воїнів-смертників. Обрані козаки добровільно здавалися в полон і після всіх тортур на самому порозі смерті видавали ворогові дезінформацію, яка ставала ключовою складовою перемоги українського війська».
Час істини
А загалом войовничість українців походить іще з кроманьйонських часів, відколи тотемом для українців став вепр. Його вважали помічником і вчителем. Люди набиралися в нього трьох речей – мудрості, войовничості та плодючості.
«У даному випадку нас цікавить войовничість, – пояснює І. Каганець. – Як діяв вепр? Він “вибухав” тільки тоді, коли його ставили в ситуацію, коли він мусив захищати себе і свій рід. Тоді він перетворювався на воїна-камікадзе, який не думав про себе, лише про захист роду. Але його потрібно довести до такого стану. Отож, архетип вепра “сидить” у головах українців уже 30 тисяч років. А що таке архетип? Це певні стереотипні дії в певній ситуації. Вони дозволяють діяти не думаючи. Миттєво відбувається переформування, реорганізація і відразу починається дія. Тобто коли українців таки дістануть, то вони “вибухнуть”. “Вибух” буде миттєвий – і відбудеться очищення на фізичному рівні від усього того бруду, який в нас є. Так, як відбувалося за часів Богдана Хмельницького».
Оптимальний час для такого очищення настане дуже скоро – у період із 2012-го до 2015 року. Річ у тім, що Україна розвивається величезними циклами у 532 роки. Це сонячно-місячний цикл. Відповідно, кожні 532 роки відбувається величезний спалах, твориться нова система. Вона досягає свого максимуму, потім відбувається занепад, загнивання і творення нової системи.
Останній такий спалах почався в районі 1480-го. Україна покозачилася, виник новий український етнос, українці почали рости козаками. Якщо піти далі, то це період Київської Русі, реформи княгині Ольги. Ще давніше – Сарматія, перед тим Скіфія, Кимерія. І якщо рахувати в такий спосіб, то дійдемо до трипільської цивілізації. Відповідно, якщо керуватися цією логікою, то саме тепер назріває найсприятливіший час для чергового пасіонарного спалаху.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Чи можлива в Україні «партизанка»?
Світ:
На думку експертів, зовсім скоро в нашій державі можуть виникнути обставини, які змусять українців взяти до рук зброю і «очистити свою Батьківщину на фізичному рівні»
11100303e.jpg
Сильно помиляються ті, хто вважає українців гречкосіями, миролюбним та аморфним народом, який не здатен узяти до рук зброю, щоби відстоювати свої права. Бо це зовсім не так, переконують деякі експерти й історики, – а радше навпаки. Ми, звісно, – не грузини чи чеченці, кажуть вони, але також є волелюбним народом, який може використовувати задля державницької мети абсолютно всі засоби, зокрема збройні.
І для того, щоб українці взяли до рук зброю чи навіть почали партизанити, достатньо виникнути певним обставинам або факторам. А ті, на думку експертів, можуть запросто з’явитися зовсім скоро, причому деякі з них уже практично виникли. Зрештою, збройний спосіб боротьби в нас у крові ще з прадавніх часів…
Війна за територію
«Без сумніву, українці стануть до бою, у тім числі будуть партизанити, якщо якась країна посягне на нашу територію, – каже відомий львівський історик Іван Сварник. – Тобто якщо відбудеться якась збройна експансія. А можливостей для неї достатньо. Наприклад, давно й доволі часто виявляє недружелюбні наміри щодо України Російська Федерація. Варто лише згадати проблеми з островом Тузла. Територія у півтора кілометра спровокувала бурхливі події. Це була така собі проба Москви на реакцію українців щодо територіальних справ.
Іще один момент: якщо суто гіпотетично припустити, що Росія захопить схід України, то ми, галичани, кинемося їх захищати. Цей феномен можна назвати єдністю української нації, яка виявляється у критичні моменти. Щось подібне вже було: наддніпрянці воювали в лавах УПА, діяли далеко від своїх домівок і фактично захищали Галичину».
Цілком можливою є також експансія з боку Румунії. Доволі гострі конфлікти за острів Зміїний та шельф Чорного моря уже були. І ці проблемні питання ще не вирішено. Можуть виникнути територіальні проблеми з Угорщиною, адже в Закарпатті штучно роздмухують сепаратистські настрої. Виникають усілякі русинські товариства, які вдають, що закарпатці – це інша нація, не українці. Мовляв, вони заслуговують кращої долі. А ще там помітні сильні проугорські настрої. Тож можливості для експансії також є.
Звісно, винятково теоретично, могла б бути окупація навіть із боку Білорусі. Хоча, на перший погляд, це виглядало б доволі смішно, адже крайня північна Україна є територією, етнічно змішаною з Білоруссю. А от Польща не посягатиме на наші землі – вона вже переступила через територіальні зазіхання і як європейська країна навряд чи зможе повернутися у 1939 рік.
Партизанський запах
Іще один фактор, який змусив би нас партизанити, вважають експерти, – антиукраїнська диктатура. У цьому випадку населення також діятиме адекватними методами, зокрема й партизанськими.
«Ми можемо воювати не тільки проти зовнішнього загарбника, а й проти внутрішнього ворога, – переконує лідер партії “Братство” Дмитро Корчинський. – Мені дуже не хотілася б цього, але боюся, що український народ уже доведено до краю. І він воюватиме збройними методами проти нашої влади, правоохоронних органів, репресивного апарата, суддів, олігархів і проти тих політиків, які щодня відверто демонструють зневагу до українського народу.
Гадаю, збройний спротив почнеться ось-ось, бо все необхідне для нього вже є. З кінця минулого року ми бачимо, як українська молодь уже переходить до активніших протестних форм, небачених у попередні десятиліття. Тобто спостерігається радикалізація суспільства. Це і підрив пам’ятника Сталіну, і закидування деяких партійних регіональних офісів пляшками з бензином, і чимало іншого.
А головне, що такі акції уже сприймає суспільство. Якщо ще два роки тому будь-який прояв політичного насильства українська громадськість сприймала як провокацію, то тепер вона нетерпляче очікує, хто ж нарешті вдасться до рішучих дій. Понад те, такі дії викликають загальну щиру підтримку».
Найімовірніше, вважає пан Корчинський, що партизанською боротьбою в Україні займаються рухи, мало пов’язані між собою. Це будуть групи по троє-п’ятеро осіб, бо «партизанка» великими угрупованнями за наших умов цілком неефективна. Ці маленькі групи будуть з’єднані між собою тільки спільною психологією та базовими принципами. І вони вже існують. «Мені довелося бувати в багатьох місцях світу, де відбувалися локальні конфлікти чи повстання, – додав Дмитро Корчинський. – І я вже в нас упізнаю цей запах».
Існує ще одне, хоча й дуже примарне гіпотетичне припущення, з огляду на яке люди можуть чинити збройний спротив. Це повернення комуністичного режиму. Прийде до влади якийсь Леонід Грач чи Петро Симоненко, візьметься відроджувати культ Сталіна (що вже робиться при теперішній владі), переглядати наслідки Другої світової війни та перекроювати історію. Хто ж таке терпітиме?!
Українські надлюди
А головне, що може підштовхнути людей до військових дій, – здатність українців до боротьби. Нам, переконують експерти, притаманне таке явище, як надзвичайно потужний бойовий дух, корені якого дуже давні. Ця характеристика української нації «сидить» у її генах, історії та способі життя.
«Здатність до повстання - цією якістю українці володіють як ніхто у світі, – пояснює філософ, футуролог Ігор Каганець. – Це просто “сидить” усередині. Українська нація загалом унікальна – серед нас найбільше мислителів і святих, з неї вийшов найвищий відсоток науковців і воїнів, причому найкращих. А ще українці мають дивовижну здатність об’єднуватися в добровільні військові формування. І це відбувається миттєво. Тільки настає час, з’являється ідея, лідери – і все, українці гуртуються, до того ж породжують у своєму середовищі надлюдей».
Найближчий у часі такий приклад – військове формування УПА. Ці хлопці воювали на три фронти. І робили це, спираючись тільки на власні сили, використовуючи історичний досвід, бойовий дух, освіту та вишкіл. Тож у роки війни українці створили формацію, яка дивує всіх і досі. А ще створили та виховали надлюдей, котрі були здатні до дивовижного опору.
«Досвід, який упівці нагромадили впродовж двадцяти років збройної боротьби, зокрема в розбудові цивільних структур, потужної системи Українського червоного хреста, де допомагали пораненим бійцям, повітових відділів пропаганди, служби безпеки, досі вивчають спецслужби різних країн, – розповідає І. Каганець.
– Зокрема досліджують упівські бункери. Це ж цілі системи, створені під землею, де була вода, провізія, вентиляція, запаси зброї. Там можна було довго жити. По тобі зверху ходили і ніхто не міг запідозрити, що там живуть десятки, а іноді сотні людей. Недаремно Шарль де Голль сказав, що якби у французької армії був такий дух, як в УПА,то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію.
Зрештою, багатьох дотепер дивує і той факт, що повстанці виступали проти наддержави, якою був СРСР, успішно з нею воювали, хоча надії на перемогу були примарними. Однак люди не здавалися і часто сотнею воювали до останнього бійця».
Утім воїни УПА, як розповідає пан Сварник, – не перші представники, які партизанили в Україні у ХХ столітті. Воювали в такий спосіб українці проти поляків у 1918 році. Були партизани-націоналісти, партизани-комуністи, котрі боролися проти польської держави.
Створювалися в Україні бойківська та гуцульська республіки, які не визнавали польської держави і встановили власну адміністрацію. Крім того, існував антибільшовицький і антибілий рухи. Така боротьба тривала до 1920-х років. Потім повстанські загони відродилися в часи колективізації, їх бійці воювали проти запровадження насильницькими методами колективних методів господарювання у сільському господарстві. Це було на Східній Україні.
У Галичині в 1930-х роках партизанили проти польської влади. Зафіксовані акти саботажу, підпалу та диверсій, внаслідок чого повстанцям присуджували смертні вироки. А ще раніше партизанський рух провадили опришки та гайдамаки. Тобто традиції партизанського руху дуже давні, практично в усі епохи тривала партизанська боротьба українців проти загарбників.
Перші камікадзе – козаки
Безперечно, це не найдавніші приклади боєздатності українців. Корені збройного спротиву йдуть ще із Запорозької Січі, яка у військовому розумінні була найпередовішою формацією свого часу. Такого війська на той час у світі не було й близько. Козаки мали дуже професійну розвідку. Про всі технологічні збройні новації у світі вони дізнавалися дуже скоро.
«Лише один приклад, – розповідає Ігор Каганець. – Коли у Франції навчилися заряджати гармати не порохом, а окремим зарядом, козаки про це дізналися вже через два тижні. Тобто розвідка (по-теперішньому військовий шпіонаж) працювала на надзвичайно високому рівні. Та й самі козаки були неабиякими винахідниками. У них перших з’явилися зброя на кшталт сучасних реактивних ракет. Вони винайшли мобільну артилерію – ставили гармати на вози, звідки вона й стріляла.
З возами це взагалі окрема тема. Їх скріплювали по колу – і козаки звідти відстрілювалися. Так вони могли тримати оборону дуже довго. Січовики взагалі були чудовими стрільцями – могли забезпечувати найвищу у світі щільність і скорострільність вогню. Так виходило, бо тоді використовували нову схему ведення вогню – одна шеренга стріляла, а дві інші заряджали та передавали рушниці.
Ми багато чули про японських камікадзе та самураїв, але корені цього явища походять з України, адже ми значно раніше від японців використовували воїнів-смертників. Обрані козаки добровільно здавалися в полон і після всіх тортур на самому порозі смерті видавали ворогові дезінформацію, яка ставала ключовою складовою перемоги українського війська».
Час істини
А загалом войовничість українців походить іще з кроманьйонських часів, відколи тотемом для українців став вепр. Його вважали помічником і вчителем. Люди набиралися в нього трьох речей – мудрості, войовничості та плодючості.
«У даному випадку нас цікавить войовничість, – пояснює І. Каганець. – Як діяв вепр? Він “вибухав” тільки тоді, коли його ставили в ситуацію, коли він мусив захищати себе і свій рід. Тоді він перетворювався на воїна-камікадзе, який не думав про себе, лише про захист роду. Але його потрібно довести до такого стану. Отож, архетип вепра “сидить” у головах українців уже 30 тисяч років. А що таке архетип? Це певні стереотипні дії в певній ситуації. Вони дозволяють діяти не думаючи. Миттєво відбувається переформування, реорганізація і відразу починається дія. Тобто коли українців таки дістануть, то вони “вибухнуть”. “Вибух” буде миттєвий – і відбудеться очищення на фізичному рівні від усього того бруду, який в нас є. Так, як відбувалося за часів Богдана Хмельницького».
Оптимальний час для такого очищення настане дуже скоро – у період із 2012-го до 2015 року. Річ у тім, що Україна розвивається величезними циклами у 532 роки. Це сонячно-місячний цикл. Відповідно, кожні 532 роки відбувається величезний спалах, твориться нова система. Вона досягає свого максимуму, потім відбувається занепад, загнивання і творення нової системи.
Останній такий спалах почався в районі 1480-го. Україна покозачилася, виник новий український етнос, українці почали рости козаками. Якщо піти далі, то це період Київської Русі, реформи княгині Ольги. Ще давніше – Сарматія, перед тим Скіфія, Кимерія. І якщо рахувати в такий спосіб, то дійдемо до трипільської цивілізації. Відповідно, якщо керуватися цією логікою, то саме тепер назріває найсприятливіший час для чергового пасіонарного спалаху.
NO-music
Кому Вниз. Микита Швачка (слова Тараса Шевченка)
В тему:
Новий окупант – нова повстанська формація, або Партизанка – FOREVER!
Подивіться кінофільм «Стрілець» (дубльований українською)
Центр і периферія, або пробудження Пульсара
Голодомор дає Україні карт-бланш
Дівчинка-кілер
Земля Сонячного Вепра: Борія, Гіперборія, Вишня Борія
Культ вепра – вчителя і захисника
Три настанови Святого Вепра
Стратегія Вепра
Сяйво жертовності
Архетип вепра у психологічних війнах Богдана Хмельницького
Невмирущий Козацький Дух Мамаїв-Характерників
Ясуни
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта