Усяка влада від Бога? Або: як вбити в собі Януковича

Не так давно до одного ну дуже «крутого» землевласника в одній сільськогосподарській області приїхали люди з Донбасу і чемно пояснили, що земля орендована місцевим паном у недолугих селян на якісь там 50 – 75 років (читай: привласнена) не зовсім законно і договори оренди слід переукласти. Тільки орендарем стає зовсім інша особа, скоріше за все юридична. Фактично складається ситуація, коли відбирають відібране.

І правильно роблять. Бо «нещасний» пан після перемоги Федоровича першим побіг вітати місцеве представництво ПР. Вищевказаний товариш прославився не лише своєю господарністю (чого в нього не забрати), а й, перш за все, скотським відношенням до людей. Неодноразово доводилось чути від працівників про побиття, накладення незрозумілих штрафів за найменші провини, неоплачувану роботу для погашення «заборгованості» перед паном і т.д. Більша частина майна здобута насправді не зовсім зрозумілим шляхом. Розібратися, думаю, правоохоронним органам було б не важко, за наявності бажання, але воно, те бажання, як водиться у наших правоохоронців, відсутнє. Зате його вдосталь у нинішніх «смотрящих», (по іншому не скажу).

І бажання це не обмежується отриманням відкатів, чим вдовольнялась попередня влада, цим потрібно все й одразу. Це врешті-решт їх і загубить. «Бідному латифундисту» запропоновано роль управляючого. Шкода його? Ні. Бо ситуація нагадує дику природу де сильніший хижак відбирає ще живу, конаючу жертву в слабішого, останньому лишається лише підігнувши хвоста втекти, і сподіватись на милість сильнішого та поласувати залишками з барського столу. От тільки нещасній жертві від того не легше, байдуже, який шакал її задавить, результат буде один. Хіба що сильніший, можливо, покінчить з нею швидше.

Переконаний, даний випадок не одиничний, більше того, подібна практика носить все більш масовий характер. Приходять, починаючи з самого обрання, і чемно так кажуть : «Дай, бо це не твоє. Поділись і все буде нормально». І дають, бо розуміють, що інакше отримають зашморг на шию, який, в принципі, заслужили. От тільки з відібраного на лікарні, школи, армію і т.д. не потрапляє ні копійки. І не потрапить.

В чому позитив? А в тому, що Федорович і його люди фактично формують реєстр ганебної власності. Фактично централізують в цілісну систему вкрадене, відмите, неповернуте, словом те, що потрібно повернути, або відшкодувати. Якщо в Україні колись до влади прийдуть здорові сили, їх задача по поверненню прихватизованого значно полегшується, як це не парадоксально, завдяки Федоровичу. Воювати з одним ворогом, хоча й сильним та потужним все одно легше ніж з декількома на декілька фронтів.