Архетипи Юнга в політиці, або Як нам стати кращими

Більшість мислячих людей усвідомлює складність суспільно-політичної ситуації в Україні та з жахом спостерігає за негативними процесами, які продовжують її погіршувати: падінням суспільної моралі, ростом пасивності громадян, поглибленням майнової, освітньої та владної нерівності, наростанням апатії та озлобленості широкого загалу. Ситуація ускладнюється тим, що політичні структури опозиції деградували і виродилися, а влада все більше віддаляється від українського народу, намагаючись перетворити його на аморфну біомасу, неспроможну до усвідомлення власних інтересів та здійснення осмислених кроків задля їхнього захисту.

Метою даної публікації є створення і аналіз архетипної моделі соціальних систем та визначення можливих способів її налаштування, що є доступними для нових українських еліт.

Швейцарський психолог и психіатр Карл Густав Юнг, вивчаючи сни пацієнтів, виявив у них образи та ідеї, які ніяк не пов’язувалися з досвідом людини в рамках одного життя. Так були відкриті архетипи – потужні психічні первообрази, приховані в глибинах несвідомого, вроджені універсальні ідеї, початкові моделі сприйняття, мислення та переживання. Це свого роду первинні уявлення про світ і життя, які не залежать від рівня отриманих знань. Вони передаються з покоління в покоління і складають генетично наслідувану структуру загальнолюдського досвіду. Індивідуальний життєвий досвід не змінює їх, а лише доповнює новим змістом.

Згідно з Юнгом, архетипи є формуючими елементами структури несвідомого, свого роду його «універсальною матрицею». З цих елементів виростають архетипні образи, які домінують у мисленні людей, в їхній культурі. Як тільки об’єкт свідомого потрапляє в комірку цієї «універсальної матриці», вся вона моментально доповнюється засвоєним досвідом людини, об’єднуючи раніше усвідомлене з новим досвідом і, водночас, наділяючи одиничний факт глибоким загальнолюдським змістом.

Це відбувається через механізм резонансу – коли з загальної маси різноманітної інформації людина виділяє ту, на яку вона налаштована, яка нею запитана у конкретних життєвих обставинах. Відображена у свідомості реальна ситуація безпосередньо звертається до образу, що вбудований у глибинах психіки, пробуджуючи усвідомлення та осмислення чогось знайомого та значимого і запускаючи свого роду відповідне «програмне забезпечення», що безпосередньо впливає на наші поведінкові схеми та цінності.

Одна або кілька архетипних програм задіяні постійно. Як у комп’ютері неможливо відкрити відразу всі програми і працювати в них, так і архетипи знаходяться у стані спокою в несвідомому доти, доки їх не активують.

Описаний механізм безпосередньо впливає на швидкість адаптації людини до нових життєвих обставин, в які вона потрапляє впродовж свого життя, що, у свою чергу, збільшує її шанси вижити у несприятливому середовищі.

Отже, усвідомлена нами реальна ситуація резонує зі структурами несвідомого, активуючи відповідні архетипи, що приводить до синхронізації наших поведінкових схем та їх підлаштування під глибинні цінності цих архетипів.

Існує безліч класифікацій та групувань архетипів, а самих їх деякі вчені виділяють понад 70. Розуміючи, що всі архетипи в сукупності складають певну цілісну структуру, яка формує матрицю несвідомого, виділимо серед них три взаємопов’язані групи для створення архетипної моделі соціальних систем: особистісні архетипи, світоглядно-ціннісні архетипи та культурні архетипи (див. схему):

Враховуючи, що моральні якості, глибинні цінності, громадська активність та поведінкові схеми людей в реальних ситуаціях напряму синхронізуються із задіяними ситуацією особистісними архетипами, визначимо, у який спосіб можна цілеспрямовано активувати їх найвищі рівні, одночасно блокуючи тіньові, що в кінцевому результаті спричинить позитивні якісні зміни всієї соціальної системи внаслідок поліпшення якостей її елементів.

ОСОБИСТІСНІ АРХЕТИПИ

Скористаємося описом виділених американськими дослідниками Маргарет Марк і Керол Пірсон у книзі «Герой і Бунтар» основних 12 особистісних архетипів, для спрощення виокремивши лише частину з них. Уважатимемо, щонайбільш характерними для учасників суспільно-політичних організацій є архетипи Героя, Бунтаря, Шукача, Правителя, Мудреця, Мага, Турботливого і Творця.

Зазвичай люди, які приходять у суспільно-політичні організації, є носіями активованих архетипів першої групи – Героя, Бунтаря, Шукача чи Турботливого. У міру своєї діяльності та особистісного розвитку в рамках траєкторії суспільно-політичної організації, вони можуть у собі активувати та закріпити будь-який з архетипів другої групи – Правителя, Мудреця, Мага чи Творця. Крім того, кожна конкретна ситуація приводить до тимчасової активації будь-якого з перерахованих архетипів, що на короткий термін може суттєво змінити поведінку індивіда. За таким механізмом відбувається перевтілення рядових членів організації, яких несподівано призначили керувати групою колег для реалізації разового доручення.

Виділяють три позитивні рівні кожного з архетипів і один негативний – їхню тінь. На схемі позначимо найвищий – третій рівень – та тіні архетипів, щоб відобразити їх неперервність та потенційну можливість проявлення на будь-якому рівні в залежності від реальних обставин.

СВІТОГЛЯДНО-ЦІННІСНІ АРХЕТИПИ

Наступна група архетипів – міфотворча, яка включає наші вроджені уявлення про справедливість, свободу, рівність, чесність, гідність, тощо. Всі вони у різних пропорціях є складовими структуротворчих міфів, які циклічно виникають, поширюються та згасають у суспільстві у вигляді релігій, ідеологій, національних та цивілізаційних ідей.

Відома українська соціолог Любов Бевзенко вважає, що міф є особливим способом впорядкування реальності на рівні міфопоетичної свідомості, який у міру свого становлення починає формувати реальний, добре структурований соціальний міфологічний простір з його символами, ритуалами, ритмами. Міф – це поділ на своїх і чужих, причому присутній на глибинному, несвідомому рівні. Він обумовлює симпатію до свого і тривожність, що переходить в агресію – при вигляді чужого. Міф володіє здатністю створювати на своїй основі певну соціальну цілісність. Завдяки цьому безліч людей опиняються під дією якоїсь надособистісної сили, яка координує та узгоджує їх дії, наділяє здатністю до тонкого відчуття одне одного та ритмічної синхронізації дій.

Співвідношення часток світоглядно-ціннісних архетипів у міфі та їх стосунок до «своїх» і чужих» визначає міру його агресивності, його «відтінок». Це, в свою чергу, обумовлює різницю між швидкостями двох протилежних за напрямком процесів – росту інтегральних рівнів, відповідно, любові та агресії до ближніх, яка задає напрямок зміни моральних якостей та цінностей елементів соціальної системи, сприяючи активації відповідних рівнів особистісних архетипів. Інтегральні рівні любові та агресії є пропорційними до відсотку, відповідно, «чужих» і «своїх» серед всього загалу та інтенсивності проявлення цих почуттів до них.

КУЛЬТУРНІ АРХЕТИПИ

Ще одним із факторів, які в умовах суспільно-політичних систем впливають на напрямок проявлення перелічених особистісних архетипів, є архетипи культурні. Скористаємося їх класифікацією, що приведена у книзі під редакцією Т.Ю. Базарова і Б.Л. Єрьоміна «Управління персоналом», яка виділяє культуру консолідації, культуру конфронтації, культуру конкуренції та культуру кооперації. Співвідношення та міра активації культурних архетипів у даному суспільстві у своїй сукупності складає його організаційну культуру.

Культура консолідації притаманна архаїчним суспільствам і є найбільш древнім архетипом, в рамках якого формувалися та закріплювалися усі інші культурні архетипи. В рамках архаїчних суспільств у різних соціальних групах та спільнотах зароджувалися і закріплювалися взаємостосунки конфронтації, конкуренції та кооперації.

Конкуренція являє собою проміжну нестійку культуру, стабільність якої залежить від великої кількості факторів та являє собою відносну рівновагу двох процесів на організаційному рівні – концентрації влади і власності на верхніх рівнях правлячих ієрархій та розподілу влади і власності серед широкого загалу. Різниця швидкостей перебігу цих процесів визначає напрямок руху суспільства – у випадку пришвидшеного протікання першого процесу відбувається трансформація культури конкуренції у культуру конфронтації, що сприяє активації тіні особистісних архетипів, а при пришвидшеному протіканні другого процесу – культура конкуренції трансформується у культуру кооперації, сприяючи активації позитивних рівнів особистісних архетипів.

На схемі представлено взаємозв’язок трьох описаних груп архетипів. Очевидно, що на проявлення тих чи інших якостей особистісних архетипів безпосередньо впливає з одної сторони відтінок актуального для даного суспільства у даний історичний момент структуротворчого міфу, а з другої – актуальна для цього ж суспільства організаційна культура. Як міф, так і організаційна культура мають усвідомлену (яка має місце в реальному часі) та неусвідомлену (історично обумовлену та витіснену у підсвідоме) компоненти, сумарна взаємодія яких і визначає проявлену якість активованих особистісних архетипів, що, в свою чергу, викликає появу відповідних моральних якостей та цінностей у членів суспільства.

У той же час і «відтінок» структуротворчого міфу, і організаційна культура одночасно, прямо або опосередковано – через особистісні архетипи, впливають на основні пари протилежних процесів, що характерні для даного суспільства. На рівні організаційному вони визначають швидкість процесу рівномірного розподілу владних повноважень, влади і власності серед усіх учасників соціальної системи при їх активації та швидкість контрпроцесу – концентрації влади і власності у лідерів при пасивації загалу. На рівні індивідуальному вони визначають інтенсивність процесу зростання інтегрального рівня любові до ближнього та інтенсивність контрпроцесу – росту інтегрального рівня агресії. Співвідношення впливу обох цих факторів визначає як рівень стабільності даного суспільства, так і напрямок його руху – до процвітання чи деградації.

Таким чином для нових українських еліт доступні два способи налаштування соціальної системи на рівні власних організацій та суспільства в цілому.

Перший – свідоме та цілеспрямоване використання при побудові власних організацій і поширення у суспільстві прогресивних організаційних структур, які б забезпечували активацію та утримання своїх членів в рамках культурного архетипу кооперації.

Другий – підвищення рівня існуючих та формування нових структуроформуючих міфів шляхом зміни смислів і змістів генерованих новими елітами інформаційних потоків у сторону посилення любові до ближнього, зниження агресії та розширення кола «своїх» за рахунок звуження кола «чужих».

Часткове використання лише одного з цих способів – другого, яке є характерним для існуючих українських владних та опозиційних еліт, приведе до формування подвійної моралі в учасників нових елітних груп внаслідок невідповідності «відтінку» пропонованих ними міфів до типу прийнятої організаційної культури – ханократії, що суттєво пришвидшить й без того інтенсивний процес деградації українського суспільства.

В тему:
Три поверхи Великого Переходу: соціальний, національний, магічний
Модель «Галілея»: програма-інсталятор Золотої доби
Здоров’я людини і простори буття
Пошукова система Всесвіт
Стабілізація і Реформація, або Як прискорити Перехід