Середній бал атестата як інтелектуальний винахід має ту цінність, що формалізує потребу здорового суспільства у мотивації молоді до навчання по-справжньому. Тут не мова про карикатурну формалізацію нашого варіанту середнього балу. Світ не визнає підсумкову атестацію від тих самих вчителів, хто й навчав, як по-справжньому мотивуючу.
Прикладом системно-ефективного варіанту середнього підсумкового балу є досвід французької системи загальної середньої освіти. У Франції випускники колежу, що є аналогом нашої основної школи (5 – 9 класи) переходять до різнопрофільних ліцеїв не лише у залежності від бажання. Головним фактором є рівень набутої освітньої компетентності. Відтак французькі ліцеї складають дві принципові групи: умовно кажучи, наукоємні профільні та професійно-сервісні. Тільки випускники перших за умови успішного їх закінчення зможуть планувати навчання в університетах. Для випускників професійних ліцеїв таке апріорі не передбачається. Їхні навчальні програми мають іншу змістовну складову та соціально-економічну мету.
У профільному ліцеї учень вивчає не більше десяти предметів, які розподіляються на предмети поглибленого вивчення і на предмети загальноосвітні. У відповідності до такого розподілу кожен з предметів має власний коефіцієнт значимості. Це дуже важливо, бо цей же коефіцієнт зіграє свою роль у підрахунку середнього балу атестату. Всі оцінки протягом трьох років навчання мають "статус" поточно-інформаційних щодо рівня освітньої компетентності учня і до розрахунку середнього балу не беруться. Окрім одного нюансу, про котрий дещо пізніше. Це робиться тому, що об’єктивність оцінки обмежена суб’єктивними факторами кожного конкретного закладу.
По закінченні навчання кожен ліцеїст проходить ДЕРЖАВНУ підсумкову атестацію з УСІХ предметів, що він вивчав. Вона організована так, що ні вчитель учня, ні сам заклад не мають прямих з ним стосунків у ході її проведення. Так само й з оцінками – закодовані роботи, що не містять прізвищ учнів перевіряє НЕЗАЛЕЖНА комісія. СЕРЕДНІЙ бал атестату розраховується саме з цих показників. Підсумкова формула розрахунку враховує коефіцієнт предмету. Звісно, що й програма також враховує статус предмету – одна для профільних, і принципово інша для загальноосвітніх.
Протягом декількох днів підряд ліцеїсти щодня виконують дві атестації: зранку – профільний предмет (4 години), а після обіду – загальноосвітній (2 години). Атестації письмові. Можливість залишати аудиторію у ході роботи не обговорюється: вихід з аудиторії означає одне – робота закінчена. Зазвичай для молодої здорової та з порядною психологією людини проблема туалета протягом кількох годин не є питанням "життя і смерті". За спробу списати особа вноситься до загальнодержавної бази як така, документи котрої не може прийняти жоден університет країни протягом п’яти років поспіль.
По закінченні періоду ДЕРЖАВНИХ (єдине випробування для всіх) НЕЗАЛЕЖНИХ атестацій освітнє відомство повідомляє, який цього року середній бал є ПРОХІДНИМ. Цей єдиний для всієї країни бал стає ключем до кожного регіонального багатопрофільного університету. Випускник ліцею, що отримав "БАК", тобто прохідний середній бал, отримує право на навчання в університеті свого регіону за своїм профілем.
Місць вистачає всім, бо загальнодержавний прохідний бал до регіональних університетів є функцією від наявних місць. У випадку, коли випускнику не вистачає до "БАКа" 0,5 бала, то робиться запит до ліцею щодо його ліцейських оцінок і можуть цю пограничну ситуацію вирішити на його користь. За бажання вчитися в університеті, який входить до числа найбільш потужних наукових центрів світового рівня, окрім "БАКа" абітурієнту треба буде додатково пройти конкурсні університетські екзамени.
Отака от відмінність від нашого "середнього" балу. Щось подібне має місце і у порівнянні умов праці в економічній сфері: в Україні 135 видів податків та зборів, а у Франції – 8. З одного боку, якщо наш освітній очільник радо зазначає: "Українець, який їде навчатися за кордон, пропагує загальну середню освіту, що дала гідну базу для вищого навчального закладу" (Євген Суліма), то це правда, але з іншого далеко не вся. Якщо поглянути глибше, то варто додати – попри мізерну вчительську ставку, вбогий матеріальний стан шкільних закладів та застарілу організацію внутрішньо шкільних стосунків.
Уявімо, а ЯКИМ було би українське суспільство, якби демонструвало дійсно освітньо-організаційні таланти, а не їх симуляцію? Якою може стати країна, якщо триматиметься не випадковим "попри", а системному ЗАВДЯКИ?
Школа – університет – здатність вчитися
Схоже, що тут на нас чекає чергова профанація доброї ідеї подібна до "середнього" балу атестату. Безсумнівно є доброю ідея впровадження загальноукраїнського тесту на здатність до навчання в університеті. Не один рік її супроводжують розмови та плани на перспективу. На решті, з одного боку, можна порадіти повідомленням про нещодавні експериментальні пробні тестування. От, тільки з іншого, засмутитися від враження, що укладачі тесту вирішили обмежитися комплексом питань щодо формальної обізнаності випускника з різних шкільних дисциплін.
Панове, але ж це банальна перевірка здатності випускників школи репродукувати знання. І це у той час, коли ми декларуємо підготовку школяра до освітньої компетентності? Крім того, як таке співпадає з орієнтацією на суспільство інноваційного знання, базою якого є здатність людини ЗАСТОСОВУВАТИ знання, у тому числі НОВІ знання, що з’являться після школи?
Як можна оминути у тесті на здатність до навчання наступні принципові його виразники?
По-перше, не враховувати специфіку освітньої галузі, котру вибирає випускник для своєї дорослої кар’єри. Адже, одне для техніка-механіка, друге для спеціалісти ІКТ, третє для фінансиста, четверте для гуманітарія і т.д.
По-друге, ігнорувати сучасні підходи, за яких шкільні програмні знання не є фінальною метою навчання, а були лише засобом до того, щоб РОЗВИНУТИ у дитини здатність розбиратися з тим чи іншим науково-технологічним чи культурно-мистецьким контекстом, у тому числі й розбиратися самостійно. Не завантаження пам’яті було метою школи, а розвиток розумових ЗДІБНОСТЕЙ школяра: у розвинутої голови не має проблем як із запам’ятовуванням, так і зі звільненням пам’яті від неактуального.
Вбачається очевидною широка підтримка суспільства такого тестування, де б до відкритих інформаційно-пояснювальних текстів були поставлені конкретні та чіткі завдання з варіантами відповідей. Одна відповідь є правильною, а всі інші провокаційно близькі до неї, але хибні.
Тематика текстів повинна відображати специфіку освітньої галузі: який з тебе технар, коли ти плутаєшся у варіантах можливої механічної, електричної тощо дії чи в умовах стабільності системи, або який з тебе фінансист, коли ти не здатен правильно оцінити фінансові потоки у чітко поясненій ситуації і т.п. Звісно, що система таких тестів не буде, як і все у житті, ідеальною, але ж це на порядки краще, ніж тупо копіювати шкільні інформаційно-програмні зрізи. Світ давно втомився від шкільної схоластики, але ніколи не втомиться від науково-культурної творчості.
Тому чи варто "городити город" комплексним шкільним вінегретом як ще один засіб продублювати чи пак перевіряти "середній" бал атестата? І без перевірки зрозуміло, що він для системи незалежного всеукраїнського оцінювання як "приший кобилі хвіст": здатність навчатися – це мірило вміння розбиратися в інструкціях, правилах, схемах, графіках, трендах, рівнях вірогідності, прогнозах, умовах застосування знання в умовах, де джерела інформації є ВІДКРИТИМИ!
Нам же тільки того й потрібно, що створити адекватну кожній освітній галузі тематично-тестову базу. Це як перше, а потім – набрати банк завдань і варіанти вірних та супутніх правдоподібних відповідей. Невже й до цього Україна все ще не доросла? Невже майже тисячі університетів нам недостатньо, щоб справитися з такою локальною, але так принципово потрібною задачею? Остання якраз і була б альтернативою пагубній практиці минулого, коли ВНЗ у ручному режимі "шукали" свого студента. Нові часи вимагають якраз протилежного – атмосфери вільного пошуку абітурієнтом дійсно резонансної йому певної університетської специфіки та науково-культурної традиції.
Випускник – життя
Не зайвим було б звернути увагу і на те, що французькі школярі проходять єдиний фінішний іспит, котрим як підсумовують своє загальноосвітнє навчання, так і визначаються щодо своїх університетських можливостей. Нашим школярам пропонують потрійні випробування: ДПА, ЗНО та ще й екзамен ВНЗ.
При цьому у Франції зберігається оптимальний баланс між виробничими, сервісними тощо спеціалістами базового рівня та спеціалістами з вищою освітою, а у нас на одного студента ПТУ припадає 28 студентів ВНЗ. Як би від такого стрімкого "розвитку інтелекту" замість інноваційного майбутнього країна не опинилась на узбіччі історії.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Школа-середній бал-ВНЗ: досвід Франції
Світ:
У профільному ліцеї учень вивчає не більше десяти предметів, які розподіляються на предмети поглибленого вивчення і на предмети загальноосвітні. У відповідності до такого розподілу кожен з предметів має власний коефіцієнт значимості. Це дуже важливо, бо цей же коефіцієнт зіграє свою роль у підрахунку середнього балу атестату. Всі оцінки протягом трьох років навчання мають "статус" поточно-інформаційних щодо рівня освітньої компетентності учня і до розрахунку середнього балу не беруться. Окрім одного нюансу, про котрий дещо пізніше. Це робиться тому, що об’єктивність оцінки обмежена суб’єктивними факторами кожного конкретного закладу.
По закінченні навчання кожен ліцеїст проходить ДЕРЖАВНУ підсумкову атестацію з УСІХ предметів, що він вивчав. Вона організована так, що ні вчитель учня, ні сам заклад не мають прямих з ним стосунків у ході її проведення. Так само й з оцінками – закодовані роботи, що не містять прізвищ учнів перевіряє НЕЗАЛЕЖНА комісія. СЕРЕДНІЙ бал атестату розраховується саме з цих показників. Підсумкова формула розрахунку враховує коефіцієнт предмету. Звісно, що й програма також враховує статус предмету – одна для профільних, і принципово інша для загальноосвітніх.
Протягом декількох днів підряд ліцеїсти щодня виконують дві атестації: зранку – профільний предмет (4 години), а після обіду – загальноосвітній (2 години). Атестації письмові. Можливість залишати аудиторію у ході роботи не обговорюється: вихід з аудиторії означає одне – робота закінчена. Зазвичай для молодої здорової та з порядною психологією людини проблема туалета протягом кількох годин не є питанням "життя і смерті". За спробу списати особа вноситься до загальнодержавної бази як така, документи котрої не може прийняти жоден університет країни протягом п’яти років поспіль.
По закінченні періоду ДЕРЖАВНИХ (єдине випробування для всіх) НЕЗАЛЕЖНИХ атестацій освітнє відомство повідомляє, який цього року середній бал є ПРОХІДНИМ. Цей єдиний для всієї країни бал стає ключем до кожного регіонального багатопрофільного університету. Випускник ліцею, що отримав "БАК", тобто прохідний середній бал, отримує право на навчання в університеті свого регіону за своїм профілем.
Місць вистачає всім, бо загальнодержавний прохідний бал до регіональних університетів є функцією від наявних місць. У випадку, коли випускнику не вистачає до "БАКа" 0,5 бала, то робиться запит до ліцею щодо його ліцейських оцінок і можуть цю пограничну ситуацію вирішити на його користь. За бажання вчитися в університеті, який входить до числа найбільш потужних наукових центрів світового рівня, окрім "БАКа" абітурієнту треба буде додатково пройти конкурсні університетські екзамени.
Отака от відмінність від нашого "середнього" балу. Щось подібне має місце і у порівнянні умов праці в економічній сфері: в Україні 135 видів податків та зборів, а у Франції – 8. З одного боку, якщо наш освітній очільник радо зазначає: "Українець, який їде навчатися за кордон, пропагує загальну середню освіту, що дала гідну базу для вищого навчального закладу" (Євген Суліма), то це правда, але з іншого далеко не вся. Якщо поглянути глибше, то варто додати – попри мізерну вчительську ставку, вбогий матеріальний стан шкільних закладів та застарілу організацію внутрішньо шкільних стосунків.
Уявімо, а ЯКИМ було би українське суспільство, якби демонструвало дійсно освітньо-організаційні таланти, а не їх симуляцію? Якою може стати країна, якщо триматиметься не випадковим "попри", а системному ЗАВДЯКИ?
Школа – університет – здатність вчитися
Схоже, що тут на нас чекає чергова профанація доброї ідеї подібна до "середнього" балу атестату. Безсумнівно є доброю ідея впровадження загальноукраїнського тесту на здатність до навчання в університеті. Не один рік її супроводжують розмови та плани на перспективу. На решті, з одного боку, можна порадіти повідомленням про нещодавні експериментальні пробні тестування. От, тільки з іншого, засмутитися від враження, що укладачі тесту вирішили обмежитися комплексом питань щодо формальної обізнаності випускника з різних шкільних дисциплін.
Панове, але ж це банальна перевірка здатності випускників школи репродукувати знання. І це у той час, коли ми декларуємо підготовку школяра до освітньої компетентності? Крім того, як таке співпадає з орієнтацією на суспільство інноваційного знання, базою якого є здатність людини ЗАСТОСОВУВАТИ знання, у тому числі НОВІ знання, що з’являться після школи?
Як можна оминути у тесті на здатність до навчання наступні принципові його виразники?
По-перше, не враховувати специфіку освітньої галузі, котру вибирає випускник для своєї дорослої кар’єри. Адже, одне для техніка-механіка, друге для спеціалісти ІКТ, третє для фінансиста, четверте для гуманітарія і т.д.
По-друге, ігнорувати сучасні підходи, за яких шкільні програмні знання не є фінальною метою навчання, а були лише засобом до того, щоб РОЗВИНУТИ у дитини здатність розбиратися з тим чи іншим науково-технологічним чи культурно-мистецьким контекстом, у тому числі й розбиратися самостійно. Не завантаження пам’яті було метою школи, а розвиток розумових ЗДІБНОСТЕЙ школяра: у розвинутої голови не має проблем як із запам’ятовуванням, так і зі звільненням пам’яті від неактуального.
Вбачається очевидною широка підтримка суспільства такого тестування, де б до відкритих інформаційно-пояснювальних текстів були поставлені конкретні та чіткі завдання з варіантами відповідей. Одна відповідь є правильною, а всі інші провокаційно близькі до неї, але хибні.
Тематика текстів повинна відображати специфіку освітньої галузі: який з тебе технар, коли ти плутаєшся у варіантах можливої механічної, електричної тощо дії чи в умовах стабільності системи, або який з тебе фінансист, коли ти не здатен правильно оцінити фінансові потоки у чітко поясненій ситуації і т.п. Звісно, що система таких тестів не буде, як і все у житті, ідеальною, але ж це на порядки краще, ніж тупо копіювати шкільні інформаційно-програмні зрізи. Світ давно втомився від шкільної схоластики, але ніколи не втомиться від науково-культурної творчості.
Тому чи варто "городити город" комплексним шкільним вінегретом як ще один засіб продублювати чи пак перевіряти "середній" бал атестата? І без перевірки зрозуміло, що він для системи незалежного всеукраїнського оцінювання як "приший кобилі хвіст": здатність навчатися – це мірило вміння розбиратися в інструкціях, правилах, схемах, графіках, трендах, рівнях вірогідності, прогнозах, умовах застосування знання в умовах, де джерела інформації є ВІДКРИТИМИ!
Нам же тільки того й потрібно, що створити адекватну кожній освітній галузі тематично-тестову базу. Це як перше, а потім – набрати банк завдань і варіанти вірних та супутніх правдоподібних відповідей. Невже й до цього Україна все ще не доросла? Невже майже тисячі університетів нам недостатньо, щоб справитися з такою локальною, але так принципово потрібною задачею? Остання якраз і була б альтернативою пагубній практиці минулого, коли ВНЗ у ручному режимі "шукали" свого студента. Нові часи вимагають якраз протилежного – атмосфери вільного пошуку абітурієнтом дійсно резонансної йому певної університетської специфіки та науково-культурної традиції.
Випускник – життя
Не зайвим було б звернути увагу і на те, що французькі школярі проходять єдиний фінішний іспит, котрим як підсумовують своє загальноосвітнє навчання, так і визначаються щодо своїх університетських можливостей. Нашим школярам пропонують потрійні випробування: ДПА, ЗНО та ще й екзамен ВНЗ.
При цьому у Франції зберігається оптимальний баланс між виробничими, сервісними тощо спеціалістами базового рівня та спеціалістами з вищою освітою, а у нас на одного студента ПТУ припадає 28 студентів ВНЗ. Як би від такого стрімкого "розвитку інтелекту" замість інноваційного майбутнього країна не опинилась на узбіччі історії.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта