Фундамент всієї Європейської цивілізації було закладено слов’янами, а джерелом їхнього пасіонарного спалаху було аріянство – вчення Ісуса Хреста, яке було оновленням Арійської традиції від часів Трипілля і водночас посланням у майбутнє.

Попередні статті:
Аріянство у скіфів-готів-слов’ян
Вульфила – великий брахман аріянства
Глаголиця – священне письмо брахманів

Почнемо з визначення трьох фундаментальних понять – Україна, українці та слов’яни.

Україна (Оу-країна, тобто «країна-зародок», де «оу» – яйце, зародок, насіння, початок) – це назва географічно виокремленої території Північного Надчорномор’я від Карпат до Дону, де народилась європейська цивілізація (Трипільська доба), циклічно переживала демографічні вибухи і звідси хвилями поширювалась на весь світ, див.: Центр і периферія, або пробудження Пульсара. Допотопна Україна називається «Борія», а післяпотопна (від 55 ст. до н.е.) – «Гіперборія» (Вища Борія).

Українці – це корінний народ України. Українцями були борійці (доарійське населення України), трипільці (засновники Арійської раси), пелазги, кіммерійці, скіфи, сармати, готи, руси, козаки. Разом українці складають єдиний геосоціальний організм, що циклічно розвивається протягом 40 тисячоліть, тобто з часу появи в Україні людини сучасного (кроманьйонського) типу. Людина є українцем доти, доки перебуває в духовному та інформаційному (в т. ч. мовному) зв’язку з Українським геосоціальним організмом.

Слов’яни – українці, а також їхні близькі чи далекі нащадки, що володіють «словом», тобто спроможні розуміти один одного. Слов’яни – це ті, що володіють зрозумілою один для одного мовою. Про народи (етноси), що належать до слов’янського суперетносу (тобто до родини кровно споріднених етносів), див: Аріанство у скіфів-готів-слов’ян. Антонімом щодо «слов’ян» є «німці» – це ті, що не володіють «словом», не є мовцями, тобто не здатні висловлювати свою думку зрозумілою мовою. Відомо, що раніше «німцями» слов’яни називали також данців, норвежців і англійців.

Як ми вже знаємо, батьківщиною гетів-готів було Північне Надчорномор’я, тобто Україна. Тому готи були українцями і слов’янами. З 1 ст. н. е. серед готів було поширене аріохрестиянство, яке з 4 ст. почали офіційно називати аріянством (хоча ця назва існувала й раніше). З часом слова «готи» і «аріяни» почали вживатися як синоніми.

Завдяки духовному піднесенню і системотворчій роботі, виконаній архієпископом готів Вульфилою (Великим волхвом), аріянство остаточно утвердилося як державна релігія готських королівств. Широке запровадження освіти і літератури, основаній на священній глаголиці і світському «гелонському письмі» (протокирилиці), привело до чергового пасіонарного спалаху слов’янського суперетносу. Його наслідком стало поширення аріянства на всю Європу, що привело до небаченого культурного процвітання.

Європа в 526 році (карта з колекції бібліотеки Перрі-Кастанеди, Університет Техасу в Остіні). Майже вся Західна Європа і північне узбережжя Африки опановані готами й вандалами. Східна Європа опанована іншими слов’янами – баварцями (боїварами, бойками) і гепідами.

Романтичні легенди про святих мудреців, великих чарівників і шляхетних лицарів походять саме з епохи Великого Аріянського Світла. Подивіться на славетну кінотрилогію «Володар перснів» з брахманом Гендальфом, королем Теоденом (майже Теодориком), кшатріями Арагорном, Фарамиром і Боромиром, рунічним «гелонським» алфавітом Кертар і «глаголичним» Тенгвар – це готи! Пошуки священного Грааля, пригоди короля Артура та його воїнів світла – це готи! Готичний стиль архітектури, божественна вертикаль, що рветься в небеса – це готи! Хрестиянські церкви з драконами і сваргами – це все готи і слов’янське аріянство.

Готи з кінофільму «Володар перснів»

АТТИЛА – БАТЬКО НАРОДУ ГУНІВ

Нагадаємо, що започаткований Ісусом Хрестом рух за Царство боже пройшов кілька послідовних етапів розгортання: 1) Галілея, 2) Антиохія і Константинопіль (Римська імперія), 3) Північне Надчорномор’я. Саме тут – на земля України – процес розгортання аріянства відбувався найдинамічніше і найяскравіше.

Аріянином був великий князь Аттила (гелленською Ἀττήλας – Гаттелас, латинською Attila), засновник величезної слов’янської імперії гунів від Кавказу до Данії, завойовник Італії. Це ім’я походить від давнього арійського слова «атта» (тато, тата). Тобто Аттила – це «великий батько», «батько народу», «предок-засновник», верховний атаман-отаман. Ім’я «Аттила» подібне за конструкцією до відомого нам «Вульфила», а також «Тотила» – так називався король остготів, що завоював Італію у 541 — 552 рр.

Великий князь Аттила (406—453), покровитель аріянства

В офіційній історії відомості про Аттилу, його світогляд і діяння надзвичайно спотворенні, нерідко взагалі перевернуті з ніг на голову. Цю видатну особистість зазвичай представляють як монголоїда з непропорційно великою головою і як уособлення дикої агресії, що несе одні тільки руйнування для Західної цивілізації. Натомість, на відміну від церковної традиції, Аттила (Гатило) в північно-європейському епосі практично не відрізняється від готських королів і характеризується як доброчесний славний правитель, гостинний і справедливий з васалами. Такий образ розвивається в скандинавських піснях «Старшої Едди» і героїчній поемі «Пісня про Нібелунгів».

«З праць Пріска та Йордана випливає, що європейські гуни були найгуманнішим народом у тогочасній Європі, але пізніші фальсифікатори історії зліпили з них дикого азійського монстра. Наведу лише один приклад. Серед членів візантійського посольства до гунів був змовник на життя Гатила. Змова була викрита. Якби гуни були азійською ордою, то не лише він, але й усе посольство було б негайно страчене. Візантійський імператор у подібному випадку напевно стратив би принаймні змовника. А що ж Гатило? За відносно невеликий викуп відпустив змовника після того, як той покаявся» (Кіндратенко Анатолій Миколайович. Гуни – предки українців).

«Будь-хто може подивитися у словник і переконатися, що німецьке Hune (хюне чи гюне) – богатир, велетень. А давні автори повідомляють, що наші предки були дужими і високими на зріст: “Вони (склавени та анти) дуже високого зросту й величезної сили”, писав Прокопій. У ті часи фізична сила часто була вирішальною у суперечках і викликала повагу. Не дивно, що наших пращурів називали Hunen=Гуни=велетні. Про це пише також М. Грушевський із посиланням на німецького дослідника Крека...» – продовжує професор Анатолій Кіндратенко.

EMPIRE OF ATTILA. Слов’янська імперія великого князя Аттили від Каспію до Північного моря.
Джерело: Shepherd, William R. Historical Atlas. New York: Henry Holt and Company, 1923.

Найбільше інформації про Аттилу залишив Пріск Панійський – візантійський дипломат, історик і письменник, який брав участь у візантійському посольстві до імператора гунів, яких Пріск також називає скіфами. «Виявилось, що за працею Пріска можна встановити мову, якою говорив Гатило («Аттила»). Гатило та його оточення говорили мовою «скіфською». Це була та сама мова, в якій звучали названі Пріском та Йорданом слова "кам" (пиво), "мед", "страва" та "вар", це була мова наших пращурів.
Пріск та Йордан наводять і кілька імен гунів-скіфів, які або мають давньоукраїнське походження, або легко зводяться до українських за правилами української та латинської граматик: Валамер (Володимир), Вледа (Влад, Володя), Онигисій (сучасне Онисій), Беріг (згадаймо оберіг, зберігати), Басих (від басий – красивий або багатий) та інші»
(Кіндратенко Анатолій Миколайович. Гуни – предки українців).

Аттила, король гунів у мітрі єпископа, що вказує на його духовний сан чи релігійну місію.
Ілюстрація з Нюрнбезької хроніки (лат. Liber Chronicarum), однієї з перших друкованих книг, 1493 р.

А ось що пише дослідник гуннів з США Роман Пилип: «Коли ж я випадково взяв в руки видання Gibbon’s "The fall of Roman Empire" і прочитав опис Пріска Паннійського про гуннів, то зрозумів, що тут описано моїх предків до найменших деталей. То включало вишиті сорочки з переважаючими червоними чорними та жовтими кольорами (що цікаво, орнамент нашивався на сорочку, а не вишивався на ній), той самий козацький Чуб, ті самі широкі рукави, які звужувалися на зап’ясті, ті самі жупани (Прокопій Кессарійський навіть дивується, навіщо ховати шерсть всередину). Я вже не говорю про такі речі як вирізьблені доми (які так і називають – ХАТА), вирізьблені з одного кавалка дерева човни, укріплення з возів, панахиду, яку названо СТРАВОЮ, та масу іншого, зокрема імена командуючих, що дуже співзвучні з такими відомими словами як РУС, ХЕЛХОЛ, МАМАЙ.

Користуючись знаннями латинської мови і науковими перекладами з інших мов, я дійшов того ж самого висновку, що й книга “Арійський стандарт” (2004), але користуючись виключно історичними оригіналами та їх копіями. Наша історія – то є історія одного народу, якому давали різні назви історики різних часів, і то можна досить чітко довести, користуючись виключно першоджерелами, а не перекладами з перекладів» (Роман Пилип. Від скіфів до українців).

Фальсифікатори історії прагнули показати скіфів-готів-гунів-слов’ян жорстокими дикунами, а також наповнити їхню внутрішню історію суцільними зрадами і війнами. Чого варта вставка в «Гетику» Йордана про те, що король остготів Вінітар «послав військо в межі антів і, коли вступив туди, у першій битві був переможений, але надалі діяв рішучіше й розіп’яв короля їхнього Божа з синами його і 70 старійшинами для залякування».

По-перше, описана подія абсолютно неможлива, адже готи як аріяни не застосовували страти через розп’яття, бо вважали це зневагою Ісуса Хреста. Аріянський імператор Костянтин Великий ще в 313 р. скасував смертну кару через розп’яття.

По-друге, можна прослідкувати походження цієї вигадки. Річ у тім, що число 70 має символічне значення в іудейській традиції. Так, у книзі «Числа» Мойсей зібрав «сімдесятеро чоловік зо старших народу, і поставив їх навколо скинії» (11:24). Така ж сама вставка зроблена в Євангеліє про 70 «додаткових апостолів». Це вказує на релігійний підтекст вигадки про розп’яття: автор вставки вважав аріян єретиками, а аріянство – небезпечним лжевченням.

Погляньте, як зображені аріяни на візантійській мозаїці 12 ст. в соборі Санта Марія Ассунта на острові Торчелло, що належить до Венеції. Це фрагмент сцени «Страшного суду»: суворі іудохристиянські ангели топлять у пекельному вогні аріянських монахів, єпископів, князів і старшину.

Страшний суд. Венеція, 12 ст.

Нижче на мозаїці зображені аріяни, які нагадують чи то готів, чи то руських воїнів, чи то козаків: вони русяві, з чубами, вусами і сережками у вусі.

Аріани у «візантійському ортодоксальному пеклі»

Мета згаданої вище інформаційної закладки про «розп’яття готами антів на хрестах» зрозуміла: заплутати реальну історію і нацькувати одну частину народу на іншу. І це реально працює донині, адже масово тиражується інформація про «поганих готів» (тобто українців), які розпинають «хороших антів» (інших українців), причому роблять це на хрестах (арійських оберегах), хоча розп’яття завжди робилося не на хрестах, а на таврах – Т-подібних дерев’яних конструкціях. А оскільки готи є аріянами, то автоматично формується ненависть до аріянства.

Це нахабне перевертання істини, адже готи і гуни – це один слов’янський суперетнос: Птолемей ще в кінці II ст. повідомляв, що гуни живуть між бастарнами і роксоланами, тобто, безумовно, західніше Дону. До того ж аріяни завжди відрізнялися віротерпимістю – на відміну від візантійських ортодоксів. Коли ж до влади приходили останні, то починалися релігійні репресії, аріянські книги знищувалися, їхні церкви руйнувалися або перемальовувалися. Ось два приклади з 5–6 століття.

У 527 р. візантійським імператором став Юстиніан. Він узяв православну церкву під повний контроль, сам установлював релігійні догми і змінював церковну ієрархію. Жодна релігійна свобода не допускалася. Юстиніан видав ряд законів про «позбавлення земних благ тих, хто неправо поклоняється правдивому Богові». Усіх незгодних позбавляли майна і життя. Домінуючим релігійним напрямком стало відверте іудохристиянство – монофізитство, яке визнавало тільки божественну природу Ісуса Хреста і заперечувала його людську природу. В 529 р. Юстиніан ліквідував знамениту філософську школу в Афінах, а все її майно конфіскував. Такого роду політику, що стала органічно притаманною для візантійського, а згодом і московського іудохристиянства, прийнято називати «цезаропапізмом» (Васильев А. А. История Византийской империи. – Т.1. / Пер. с англ. А.Г.Грушевой. — СПб.: Алетейя, 2000). Це перевертання природного стану речей, за якого духовна громада – Церква – перетворюється на придаток до державного апарату.

Аріянські королі проводили зовсім іншу релігійну політику, основану на свободі віровизнань. Так, у 476 р. готський король Одоакр зі слов’янського племені Ругіїв усунув останнього західноримського імператора Ромула Августула і проголосив себе королем Італії. «Незважаючи на те, що Одоакр був аріянином, його відносини з Римо-католицькою церковною ієрархією були напрочуд гарні» (Джерела).

Монета Одоакра – засновника Італії

Те ж саме відомо про його наступника. Коли владу в Італії у 493 р. захопив готський король Теодорик, син Теодимира, то місцеві вірування були прирівняні до готської аріянської церкви. Теодорик залучав до управління державою римських учених і письменників. Він оточив себе римськими радниками. Римлянин Кассіодор займав при дворі посаду державного секретаря і написав, за дорученням короля, 12-томну «Історію готів» (згодом повністю знищену і викладену по своєму Йорданом).

Цегла з емблемою Теодорика. Знайдена у храмі Вести в Римі. Напис читається «+ REG (nante) D (omino) N (ostro) THEODE / RICO [b] O [n] O ROM (a) E», що означає: «З нашим володарем Теодериком хороше правління в Римі».


ОЛЬГА І ОДОАКР – ВОЛОДАРІ РУГІВ

Згадуючи Одоакра з племені Ругіїв, зауважимо, що Велику княгиню Ольгу також називали «королевою ругів» (reginae Rugorum), а козаки вважали Одоакра руським князем і своїм славним предком. Так, у 1648 р. гетьман Богдан Хмельницький, починаючи війну з Польщею, у своєму «Білоцерківському універсалі» звернувся до українського народу з такими словами: «Ми не хочемо лякатися польських панів і їхнього численного війська. Навіть Стародавній Рим (що може називатися матір’ю всіх європейських міст), який володів багатьма державами й монархіями і пишався колись своїми шістьмастами сорока п’ятьма тисячами війська, в давні віки взяла й чотирнадцять літ тримала далеко менша проти згаданої збірна бойова сила русів із Ругії від Балтицького, або Німецького помор’я, на чолі яких стояв тоді князь Одонацер,— сталося це в 470 році після Різдва Господнього. Отож ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу!» (Самійло Величко. Літопис (18 ст.). – Розділ 10.)

Ця традиція була тоді ще настільки сильною, що коли у 1657 р. гетьман помер, генеральний писар Запорізького війська Самійло Зорка, стоячи над його труною, виголосив промову, в якій зокрема були такі слова: «Милий вождю! Древній руський Одонацер!».

ПЕРИФЕРІЯ ПРОТИ ЦЕНТРУ

Сучасні історики не можуть зрозуміти, навіщо були докладені такі масштабні, наполегливі й цілеспрямовані зусилля для вилучення готів зі світової історії. «Про походи Олександра Македонського, Цезаря, Ганнібала ми знаємо більше, хоча вони відбулися набагато раніше, ніж “готська історія”. Це виглядає дивним, тому що готи вплинули на становлення європейської цивілізації набагато більше, ніж великі античні герої. Готи завоювали всю Західну Європу, за винятком північних територій. Заснували королівства в сучасній Іспанії, Франції, Італії, Тунісі, Алжирі. Фактично саме готи з вандалами і аланами поставили крапку на самостійному існуванні західно-римської імперії. Вони тримали в напрузі східну римську імперію, змушуючи її цезарів платити данину, і не один раз спустошуючи її межі. Значення історії готів для зародження Європейської цивілізації важко переоцінити! Здавалося б, їх історія повинна широко бути висвітлена сучасниками і їх науковими послідовниками. Така подія, як падіння західної частини Римської імперії і безроздільне хазяйнування протягом століть слов’янських племен в Західній Європі не могло пройти непоміченим для сучасників та їхніх нащадків.

Як могло статися, що тисячу років по Європі “гуляли” і ділили території між собою римські легіони, що прийшли з півдня, германські племена, що прийшли з півночі і тюркські народи, що прийшли зі сходу, а до дев’ятого століття раптом виявилося, що три п’ятих території Європи заселено слов’янськими племенами, що мають єдину мову і єдину культуру!? Той факт, що історики Заходу не помічали одне і виділяли й підкреслювали інше в спадщині предків наводить на думку, що це відбувалося не випадково.

Початок Західної Європи було покладено готами, вандалами і аланами – слов’янськими племенами. Визнання цього факту й бояться західні політики. Чому? Бо якщо визнати готів (вандалів, аланів) предками слов’ян, то це означає заперечити перманентний перехід Римської імперії в західну цивілізацію. Це означає, що витоки Європейської цивілізації треба шукати не в політеїзмі стародавньої Греції та Риму» (Пименов Н.И. Истоки Западной цивилизации. – Магнитогорск, 2011). А в чому?

Відповідь проста і шокуюча: Фундамент всієї Європейської цивілізації було закладено слов’янами, а джерелом їхнього пасіонарного спалаху було аріянство – вчення Ісуса Хреста, яке було оновленням Арійської традиції від часів Трипілля і посланням у майбутнє. Спроби Заходу повністю витерти з історії цей факт є типовим проявом протистояння Центру і периферії.

Пік активності з радикального переписування історії припав на славнозвісну епоху Відродження (13–16 ст.). Цей період збігається з тріумфом іудохристиянства в Західній Європі, коли розп’яття стало його головним символом, і монголо-татарських нашестям, під час якого була здійснена зачистка аріянства у Східній Європі, передусім в Україні.

Очевидно, що масштабна фальсифікація історії не була винаходом епохи Відродження. Вперше з нею стикаємось вже у 5 ст. до н.е., коли іудейський священик Ієзекиїл написав повністю вигадану історію євреїв. У 30-х роках його духовні нащадки – фарисеї – сфальсифікували Євангелія, додавши до них 51% вставок з метою заблокувати частину головних ідей, а решту спрямувати у потрібному для себе напрямку. У 1–2 ст. іудохристияни створили вигадану історію своєї церкви – це т. зв. «Діяння апостолів».

З цього часу почався активний наступ іудохристиянства на чужі території. Так, у 4 ст. палкий противник аріянства Аполінарій Лаодикійський та його учні створили великий корпус «псевдоепіграфів», які опублікували під іменами великих отців Церкви 3–4 ст., і які потім почали масово цитуватися в іншій іудохристиянській літературі.

Згодом з’явилися «послання Ігнатія Богоносця» та інші тексти, в яких власні фантазії авторів приписувалися авторитетним особистостям (про це див.: Антиохійський аріянський центр)

У кінці 10 ст. з’явився «документ», в якому імператор Костянтин Великий начебто визнає першість Римської церкви і передає папі римському владу над усією західною частиною Римської імперії (т. зв. «Костянтинів дар»).

Проте справжньою розквіту масові фальсифікації досягли у добу Відродження. Не випадково Рене Генон у своїй програмній праці «Криза сучасного світу» (1927) писав, що розрив Західної цивілізації з Традицією почався в 14 ст., а Відродження і Реформація його довершили. Саме в цей період з’явились і «Біблія Вульфили», і міф про германське походження готів, і багато іншої цікавої маячні.

Аріанські святі в базиліці Хреста Спаса, побудованій аріянським королем готів Теодориком (Північна Італія, Равенна, 504 р.)
Це те, що лишилося від блискучого мистецтва готів. Після завоювання Равенни імператором Юстиніаном ця аріянська базиліка у 561 році була переосвячена на часть іудохристиянського святого Мартина Турського – палкого противника аріянства. Відверто аріянські мозаїки були знищені.

Аріянські святі завжди зображуються з книгами - символом знань. На пізніших візантійських мозаїках (друга половина 6 ст.) домінують мученики, з’являються сцени страждань Ісуса, але й тут ще немає жодної картини розп’яття.

Чудо помноження хлібів. Базиліка Хреста Спаса (Равенна). На оригінальних аріянських мозаїках Ісус зображується безбородим, з традиційною слов’янською зачіскою «під макітру» (як у Григорія Сковороди), з просвітленим виразом обличчя. На пізніших візантійських мозаїках Ісус уже бородатий, з суворим поглядом.

Базиліка Хреста Спаса (Равенна). Сучасна назва храму – Basilica di Sant’Apollinare Nuovo.

Щоб розуміти події останніх двох тисячоліть, треба завжди твердо пам’ятати: Вся історія Європи – це історія змагання між аріянством та іудохристиянством, за плечима якого завжди стояло іудейство. Саме ж іудохристиянство було представлене двома головними центрами – Римом і Константинополем, які жорстко конкурували між собою, але завжди були союзниками в боротьбі проти аріянства.

Зачисткою історії готів і всього, пов’язаного з аріянством, у Західній Європі займалась Римська церква: «Католицьке відгалуження християнської церкви зробило все від неї залежне, щоб знищити єретичний дух грецьких і римських філософів. Це треба розуміти буквально: католицька церква методично знищувала все, що стосувалося пам’яті монотеїстичного стародавнього світу: рукописи, пам’ятники, твори мистецтва, носіїв і послідовників філософських концепцій, священнослужителів, жерців, стародавні храми, свята, традиції. Будь-яке згадування про велич розуму древніх філософів переслідувалося церквою як найбільша єресь. Те, що можна було зруйнувати – руйнували. Все, що можна було спалити – спалювали. Все, що можна було переробити – переробляли. Все, що можна було пристосувати – було пристосоване. А те, що не можна було знищити або переробити, наприклад, стародавні піраміди, Парфенон, римські дороги – було піддане забуттю» (Пименов Н.И. Истоки Западной цивилизации).

Зачисткою Східної Європи займалась Візантія, а після її завоювання турками – Москва, яка підхопила естафету візантійського іудохристиянства і понесла її на північ. Особливістю візантійської експансії стало застосування лінгвістичної зброї. І зараз саме час про це поговорити.

Продовження: Кирилиця – інформаційна диверсія

Якщо вам сподобалась ця публікація, ви можете підтримати перетворення нашого сайту на платформу для колективних пошуків, обговорень, знайомств, експериментів:
Модернізуймо Народний Оглядач!


В тему:

Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля 
Арійські обряди та настанови
Іудохристиянська антитеза
Світоглядні принципи арійства
Світоглядна антитеза, лівий шлях
Сварга і дракон – символи арійства
Первинні арійські хрестиянські храми прикрашалися сваргами
Аріанство – релігія знань
Аріанство у слов’ян
Скуфія брахманів і Русь кшатріїв
Русь – земля Тура
Русь аріанська
Хрещення варнових богів Русі
Аріанські храми в Україні
Свята Русь – держава Золотої доби
Антиохійський аріянський центр
Єгипетський іудохристиянський центр
Галілеяни – хрестияни – аріяни
Хрестиянство і християнство – дві різні релігії
Динамізм – філософський фундамент аріохрестиянства
Міф про гоніння християн
Фарисей Шауль – апостол, прапор і криголам
Аріянство – релігія Римської імперії
Новий порядок імператора Феодосія
Аріянство у скіфів-готів-слов’ян
Вульфила – великий брахман аріянства
Глаголиця – священне письмо брахманів

Гравець: 
Ігор Каганець

Теги:

1593
 
Форум Підтримати сайт Довідка