Остання хуцпа голого короля (+аудіо)

Попередні статті:

• Українське аріянство
• Аріянство – віра козаків
• Хула проти Святого Духа – інформаційна зброя дітей диявола
• Спецоперація арійських брахманів

Аудіоверсія статті Остання хуцпа голого короля

Після воскресіння Ісуса фарисеї зрозуміли, що потерпіли поразку і неспроможні зупинити рух за Царство боже. Але якщо рух неможливо зупинити, то його можна спробувати розкласти зсередини, очолити і спрямувати у протилежному напрямку.
З цією метою до Євангелія були внесені фальшиві вставки, які блокували ключові ідеї, спотворювали послідовність і характер євангельських подій.
Для фальсифікації були частково використані тексти єрусалимської іудейської секти ебіонітів, а масове поширення «доповнених євангелій» почалося з Александрії Єгипетської, де на той час проживала найчисельніша в Римській імперії іудейська діаспора.
Судячи з текстів «доповнених євангелій», авторами фальсифікації були саме фарисеї. Вони ставили перед собою дві головні цілі:
1) представити іудеїв унікальним богообраним народом, отже його треба терпіти і не чіпати;
2) включити механізм самознищення у тих, хто повірить їхній фальсифікації. Нагадаємо, що самоліквідація противника є ідеальною метою інформаційної війни.
Для досягнення описаних цілей було застосовано звичний, перевірений і відшліфований метод нахабного перевертання істини, що його іудеї позначають словом «хуцпа», а Ісус назвав хулою проти Святого Духа.
Сила цієї інформаційної зброї полягає в неймовірно нахабній брехні – настільки нахабній і відвертій, що це виходить за межі уяви нормальної людини, а тому паралізує її мислення. Людина, яка володіє совістю, не спроможна повірити, що така брехня взагалі може існувати.
Хуцпа – це завжди знущання над розумовими здібностями противника. Хуцпісти отримують задоволення від того, як сказана ними відверта маячня сприймається всерйоз, а то й ретельно аналізується в пошуках прихованої мудрості. Це дає хуцпісту відчуття власної переваги над усіма цими довірливими «вівцями» і «баранами».
Щоб краще зрозуміти подальший виклад, звернімось до одного неформального визначення хуцпи:
«Слово це, між іншим, єврейське – хоча в Америці на диво вельми поширене. І ось один знаючий чоловік пояснив мені, що воно, слово це, означає. Сказати, що хуцпа це нахабство – так він мені пояснював – значить майже нічого не сказати. Це таке має бути нахабство, щоб в іншої людини, яка твою хуцпу спостерігає, очі не просто на лоб поперли, а щоб до бісової матері з орбіт повискакували» (Вершовский Михаил. А другого глобуса у вас нет? – М.: Альпина Паблишер, 2002. – Глава «Это сладкое слово "хуцпа"...»).
Тому хуцпа – це інформаційна зброя. Саме вона й була застосована фарисейством проти руху за Царство боже.
ПЕРЕДІСТОРІЯ
Ми вже знаємо, що основа канонічних книг іудаїзму була написана школою Єзекиїла в 6–5 ст. до н.е. на основі стародавніх шумерських, вавилонських, єгипетських та ізраїльських текстів.
Пізніше ці книги багаторазово редагувалися і доповнювалися, в тому числі й книга пророка Ісаї (Грант Майкл. История древнего Израиля / Пер. с англ. – М.: ТЕРРА, 1998. – С. 161–166). У ній від імені Ісаї пророкується перемога «богообраного народу» над ворогами, тобто усіма неіудеями: «Лицем до землі вони [царі й цариці] будуть вклонятись тобі та лизатимуть пил твоїх ніг... І Я змушу твоїх гнобителів їсти тіло своє, і вони повпиваються власною кров’ю, немов би вином молодим...» (Ісая 49.23–26). Ключові слова: їсти тіло, пити кров, алкогольне вино.
Цей сатанинський припис було реалізовано дітьми диявола шляхом Голодомору українського народу в 1932–1933 роках.
Про це уже всі знають. Але мало хто знає, що це пророцтво про канібалізм було абсолютно нахабно вставлено в євангельське оповідання про святкування Ісусом Хрестом з апостолами Нового року 22 березня 31 року в Єрусалимі.
ПЕРЕВЕРТАННЯ
У даному випадку слово «нахабно» є надзвичайно м’яким і не спроможне передати весь цинізм вчиненого дітьми диявола блюзнірства. Ви тільки подумайте: святий арійський ритуал побратимства було перетворено на ритуал канібалізму!
Спочатку була зроблена велика і туманна вставка в Євангеліє від Івана 6.22-59, що закінчується словами: «Як не їстимете тіла Сина людського й не питимете його крові, не матимете життя в собі. Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, той живе життям вічним, і я воскрешу його в останній день. Бо тіло моє – правдива їжа, і кров моя – правдиве питво. Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, у мені пробуває, і я – в ньому...».
Це було цілковите заперечення арійської символіки хліба і води, брутальний удар по глибинній, архетиповій, абсолютній забороні канібалізму – навіть у метафоричній формі. Ритуальний канібалізм досі присутній у частини негритянських племен. На відміну від європеоїдів, у негроїдів та інших архаїчних спільнот табу на поїдання людської плоті є суттєво слабкішими. В арійських священних текстах тема канібалізму відсутня, натомість метафори поїдання людської плоті є звичними для іудейських текстів (Левіт 26.29, Второзаконня 28.53, Єремія 19.9, Єзекиїл 16.20, Ісая 9.20, Варух 2.3, 3 Ездри 15.58 тощо).
Для пояснення свого вчення Ісус завжди використовував природні, органічні, світлі, здорові, зрозумілі людині образи і метафори. Тут же маємо абсолютну протилежність: шок, протиприродність, огидність, протест. «Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, той живе життям вічним…» – це сатанинська насмішка над Хрестовими послідовниками.
Далі було зроблено вставку в опис Таємної вечері. Ось як вона виглядає в Євангелії від Матвія 26.26–30: «Як же вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: Беріть, їжте: це моє тіло. Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: Пийте з неї всі, бо це кров мого Заповіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів».
Вставка відтворює древні іудейські уявлення про те, що гріхи, наче щось матеріальне, можна механічно взяти з одного і перекласти на іншого. Практичним втіленням цих уявлень був стародавній іудейський звичай на свято очищення приносити в жертву «козла для відпущення» («цапа-відбувайла»), на якого первосвященик урочисто покладав гріхи всього народу згідно із «законом Мойсея»: «І понесе той козел всі їхні гріхи» (Левіт 16.22).
ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ
Здійснена фарисеями інформаційна диверсія призвела до потужних руйнівних наслідків – завдяки тому, що вона була реалізована в іудохристиянській літургії і поступово запроваджена в масову практику. Нагадаємо, що літургією називається колективне богослуження. У церквах східного обряду головною є т. зв. «Літургія святого Івана Золотоустого».
Згідно з церковним вченням, основою літургії є принесення в жертву Ісуса Хреста. «Коли йдеш на Службу Божу... пригадай, що йдеш на гору Голгофту, щоб разом із Пречистою Дівою і св. Йоаном стати під хрестом, на якім умирає за тебе Син Божий, Ісус» (Молитовник «Отче наш». – Ужгород: Карпати, 1992. – С. 149).
Літургія починається словами «Нехай благословить тебе Господь із Сіону, і побачиш блага Єрусалиму по всі дні життя твого, завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні» (Літургія святого Івана Золотоустого). Господь із Сіону – це Ієгова, іудейський родоплемінний бог-егрегор.
Для здійснення жертви береться спеціально випечений хліб – просфора – з написом ІС-ХС (Ісус Хрестос), який за допомогою точно регламентованої послідовності маніпуляцій і молитов, у яких згадуються події народження і життя Ісуса Хреста, перетворюється на його інформаційний образ (свого роду «двійник»).
«Після того священик перевертає і проколює його зі словами: Один з воїнів списом бік його проколов...» (О.д. Андрей Павлишин, ЧСВВ. Літургією крок за кроком).
Таким чином здійснюється ритуальне вбивство Ісуса Хреста. Для проколювання (ритуального убивства) – використовується спеціальний ніж – «копіє».

«Копіє» – двогострий ритуальний ніж для принесення в жертву Ісуса Хреста

Після принесення в жертву священики і миряни їдять «тіло і кров» убитого.
Про воскресіння в Літургії нічого не говориться, адже «тіло» з’їли, тому вже й нема чому воскресати.
У цілому іудохристиянська літургія побудована за зразком древніх іудейських ритуалів, коли Ієгові приносили в жертву вбитих тварин. Такі жертвоприношення робилися в часи існування єрусалимського храму, тобто до 70 р. н. е. До літургії також було додано іудейські ритуали, що здійснювалися вже пізніше – після руйнування Єрусалима, зокрема «Літургія слова»: іудохристияни «запозичили в євреїв порядок її відправи в синагогах» (О.д. Андрей Павлишин, ЧСВВ. Літургією крок за кроком).
На відміну від кривавих іудейських жертвоприношень, тут замість тварини убивається інформаційний образ Ісуса Хреста, якого називають агнцем (ягням). Тому іудохристияни називають свою літургію «безкровною жертвою» і вважають її досконалішим способом жертвоприношення. На їхнє переконання, убивання і принесення в жертву Ісуса Хреста більше подобається Ієгові в порівнянні з убиванням тварин.
ЧОРНА МАГІЯ
І що все це значить? Очевидно, що це типовий ритуал чорної магії. Такого роду ритуали здійснюються для того, щоб завдати людині страждань або навіть смерті. Руйнівна дія досягається через маніпуляції з інформаційним образом людини.
Так, у магічних практиках Вуду для цього використовується лялька, що символізує об’єкт енергетичної агресії. «Лялька вуду» в результаті спеціального обряду отримує психоенергетичний зв’язок із визначеною людиною. Для встановлення такого зв’язку лялька виготовляється з думками про людину, образом якої вона є, їй надаються характерні риси людини, пишеться її ім’я. У точній відповідності з цією практикою при «освяченні агнця» згадуються події життя Ісуса Хреста, а на просфорі-ляльці пишеться Його ім’я.
Після встановлення зв’язку завдяки закону подібності у власника ляльки з’являється можливість впливати через неї на людину, яку вона символізує. Найчастіше для цього здійснюють проколювання ритуальними голками. У такий спосіб досягається руйнування енергетичного поля людини або основних його функцій. Під час літургії проколювання ляльки здійснюється згаданим вище двогострим ножем – «копієм».
Отже, вдосконалення «безкровної жертви» в порівнянні з кривавими полягає в тому, що тут архаїчні іудейські жертвоприношення доповнені ритуалом чорної магії, спрямованої проти Ісуса Хреста.
Пряме походження згаданої літургії від іудейських ритуалів пояснює, чому в ній багато молитов за успіх іудейства. Наприклад: «Ущаслив, Господи, благоволінням Твоїм Сіон, і нехай відбудуються стіни єрусалимські. Тоді уподобаєш Собі жертву правди, приношення і всепалення, тоді положать на вівтар Твій тельців».
Нагадаємо, що руйнування Єрусалима відбулося згідно з пророцтвом Ісуса Хреста про те, що це місто буде знищене за свої гріхи: «Він сказав: Надійдуть дні, коли з усього, що ви бачите, не лишиться камінь на камені, що не був би перевернений... Бо на землі буде насильство велике і гнів проти народу цього» (Лука 21, 6, 23).
Дві наведені цитати – це два протилежні погляди на долю Єрусалима.
ЗНОВУ ХУЦПА, ТОБТО НАХАБНЕ ПЕРЕВЕРТАННЯ
Згадана іудохристиянська літургія називається іменем святого Івана Золотоустого, проте очевидно, що він – учень і послідовник аріянської Антиохійської богословської школи – стояв на протилежних позиціях і за жодних обставин не міг бути її автором.
Інша річ, що в цій літургії були використані певні фрагменти молитов і дійств, традиційних для аріянства і упорядкованих Золотоустим. Зокрема, це антифони – почерговий спів двох частин хору, що ніби відповідають один одному. Як відомо, антифони були запроваджені у практику богослужень ще антиохійським патріархом Ігнатієм Богоносцем (~35 – ~ 117).
Якщо Іван Золотоустий не був автором літургії, то звідки вона взялася? Не важко здогадатися, що літургія «безкровної жертви» походить з Александрії Єгипетської, де відбулося цілісне оформлення іудохристиянства.
Як ми вже знаємо, воно почалося з іудейської секти ебіонітів (жебраків, бідних, знедолених), що виникла в Єрусалимі після воскресіння Ісуса Хреста.
Тому згадана літургія поєднує традиційну іудейську ідею убивства-жертвоприношення з настирливим жебрацьким випрошуванням в Ієгови різноманітних життєвих благ.
Тоді до чого тут Іван Золотоустий? Ім’я цього дуже авторитетного аріянського святого було нахабно використано для надання іудохристиянській літургії статусу безумовного авторитету. Нагадаємо, що святий Іван Золотоустий (347–407) належав до Антиохійської богословської школи і був засновником Константинопольського патріархату. За тверду аріянську позицію александрійці ненавиділи Івана, плели проти нього інтриги і переслідували. Коли ж він помер, то Александрійський патріарх Кирило брутально заявив: «Іван такий же святий, як Іуда Іскаріотський – апостол» (Мейендорф Иоанн. Введение в святоотеческое богословие. Часть 2, глава 10).
Як же так: при житті ненавиділи і цькували, а потім його іменем назвали своє головне жертвоприношення? Це вже не просто паразитування на чужому авторитеті, це ХУЦПА, тобто нахабне перевертання істини, адже Івану Золотоустому приписали те, проти чого він найбільше виступав.
Щоб глибше зрозуміти, що відбувається, треба спочатку розібратися
ЩО ТАКЕ ЖЕРТВА
В основі жертви лежить уявлення про дар. Якщо людині, яка отримала дар, він сподобався, то в неї виникає почуття вдячності і природне бажання зробити зворотне дарування.
Дари можна робити не тільки людям чи спільнотам, а й егрегорам (енергерам) – психоенергетичним банкам.
Великі егрегори називаються богами, тому що вони потужні, «богаті». Відповідно, для отримання зворотної хвилі вдячності дар такому богу-егрегору має бути великим.
Великий дар називається жертвою – від слова жар (jar), що значить щось гаряче, яре, наповнене енергією. Тому жертва не буває маленькою і незначною, вона завжди відчутна, суттєва.
Фактично, жертовний дар – це спосіб підключитися до енергії егрегора. Чим вищий і чистіший егрегор, тим вищою і чистішою має бути жертва.
Для підключення до високих, світлих егрегорів жертва повинна бути абсолютно безкорисною, наповненою любов’ю, чистими думками, позитивними емоціями, відчуттям святого спокою, духовного піднесення. Чиста жертва спрямована на утвердження життя, на еволюційний розвиток людини і всього навколишнього світу. Якщо жертва досягає своєї цілі, тобто подобається світлим силам, то такий жертводавець отримує здоров’я, життєву силу, радість, вищі знання, успішність у своїх справах.
Для підключення до низьких, сатанинських егрегорів потрібні негативні емоції: страх, страждання, тривога. Найпотужнішим генератором цих емоцій є здійснення ритуального убивства тварини чи людини.
Що дає жертводавцю підключення до темних егрегорів? Нічого позитивного. Вони тільки мучать людину, висмоктують у неї життєву енергію, опускають її у Простір страждань. Тому людина, яка здійснює таку жертву, не відає що робить. Вона не має власної волі, а є рабом темних егрегорів, які на ній паразитують. Це пояснює, чому з сатаністами неможливі дискусії: перебуваючи у повній залежності від паразитичних егрегорів, вони неспроможні до логічного мислення, до розрізнення правди і брехні, добра і зла. Дискутувати з сатаністом – це те ж саме, що дискутувати з зомбі.
Арійською релігією є Віди, тобто знання. Тому арійські ритуали позбавлені забобонів і будь-яких недоцільних дій. Для того, щоб сподобатися світлим арійським богам, арії здійснюють освячення себе і навколишнього світу чистими думками, милозвучними піснями, красою одягу і побутових речей, упорядкованим простором, шляхетними вчинками – всім, що викликає радість і веде до розвитку, вдосконалення, утвердження життя. Це і є справжнім, первинним, істинним жертвоприношенням. Арійська чиста жертва, що подобається Всесвіту і його Творцю, – це святе життя арія, його творче горіння.
На протилежній стороні перебувають сатанинські культи, орієнтовані на встановлення зв’язку з темними егрегорами. Для них властиві жорстокі убивства тварин і людей, заплутані і безглузді ритуали. Найнижчим рівнем падіння в земне пекло є ритуальний канібалізм.
КОМУ ПОДОБАЄТЬСЯ «БЕЗКРОВНА ЖЕРТВА»
За характером жертовного дару можна визначити, для кого він здійснюється і до якого егрегора підключає жертводавця.
Що відбувається під час іудохристиянської літургії?
1. Негативні емоції: під час усього дійства генеруються і багатократно мусуються картини катування, страждання, смерті, які генерують емоції смутку, розпачу, жалю, тривоги, страху.
2. Чорна магія: здійснюється ритуал катування і убивання «ляльки», який, згідно з задумом його авторів, мав би принести страждання Ісусу Хресту. Страждання спричиняються й Богородиці Марії, адже священик вирізає ножем дитину з її тіла: «Просфора зображає вагітну Діву Марію, а сам агнець (чотирикутний шматок хліба), якого вирізають і виймають із просфори, – тіло Христове, самого Христа» (О.д. Андрей Павлишин, ЧСВВ. Літургією крок за кроком). В цьому сатанинському ритуалі дитина народжується не інакше як через кесаревий розтин. Настирне спонукання сучасних жінок до дітонародження через цей протиприродний спосіб можна розглядати як здійснення сатанинського ритуалу вже не символічно, а в натурі.
3. Ритуальний канібалізм: символічне з’їдання тіла закатованої жертви. Ритуальне людожерство є апофеозом літургії і логічним завершенням усього дійства. З’їдання тіла не залишає жодних шансів для воскресіння. Так само з’їдаються й рештки просфори, що символізують Богородицю.
А тепер поміркуймо, кому може сподобатися таке жертвоприношення? Очевидно, що не Богу-Творцю, доброму і святому. Воно може сподобатися тільки найнижчому, найбруднішому і найзлобнішому егрегору, якого прийнято називати дияволом або сатаною. Відповідно, вся іудохристиянська літургія є завершеним ритуалом практичного сатанізму. Вона є жертвоприношенням Ієгові – богу-егрегору давніх іудеїв.
ПРИЧАСТЯ
Причастя означає усвідомлення себе невід’ємною часткою цілого. Під час Таємної вечері Ісус Хрестос здійснив стародавній арійський ритуал побратимства, духовного єднання, причастя. Ось як його описують троє євангелістів:
«Коли він [Іуда] вийшов, Ісус промовив: Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного. Як Я любив вас, так любіть і ви один одного! По тому всі знатимуть, що ви Мої учні, коли матимете любов один до одного. Я дуже бажав їсти цю паску з вами, перш ніж Мені страждати, бо кажу вам, я її більше не буду їсти, аж поки вона завершиться в Царстві божім.
І, взявши хліб, воздав хвалу, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте”. І, взявши чашу, воздав хвалу й мовив: Візьміть її й поділіться нею між собою, бо, кажу вам: не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до того дня, коли питиму його з вами новим у Царстві божім. І подав їм, кажучи: Пийте з неї всі – і пили з неї всі. І мовив: чиніть це на мій спомин. І, відспівавши славлення, вони вийшли на Оливну гору» (Матвій 26.26–30, Марко 14.22–26, Лука 22.14–18).
В цих кількох реченнях сконцентровано дуже багато інформації:
1. Цей ритуал є заповіддю Ісуса Хреста для членів нової духовної громади: «Нову заповідь даю вам».
2. Сенсом ритуалу є братерське єднання на основі щирої взаємної любові: «Як Я любив вас, так любіть і ви один одного!».
3. Кінцевою метою ритуалу є перехід у простір Царства божого: Паска (Перехід) «завершиться в Царстві божім» (терміни «Простір волі» і «Царство боже» - це синоніми).
4. Після славлення Творця Всесвіту, хліб-коровай освячується молитвою, розламується і споживається. Новорічний коровай називається «паска», що значить «перехід»: завершення старого річного кола і перехід до нового. Оскільки коровай символізує істинне і точне (тверде) знання, то споживання частинок цілісного короваю символізує єдність знань, приналежність до спільного цілісного вчення.
5. Після славлення Творця Всесвіту, плід виноградної лози (свіжо віджатий виноградний сік, фреш) освячується молитвою і п’ється всіма учасниками з однієї чаші: «Пийте з неї всі». Згідно з арійською традицією, чашу передають по колу за годинниковою стрілкою. Свіжий сік є найпотужнішим напоєм для відновлення плоті та енергетики людини. Через свої оживлюючі властивості свіжий сік символізує відроджуючу силу Святого Духа, який постійно і невпинно несе всій планеті чисту енергію життя та істинну інформацію. Поєднання живого соку з термічно обробленим (мертвим) хлібом є символом того, що дух оживляє етично нейтральні знання і спрямовує їх до добра, до еволюції людського роду.
6. Обряд причастя супроводжується радісними співами, які славлять Творця Всесвіту і дітей Божих. Все дійство сповнене позитивних емоцій, воно надихає, вселяє оптимізм і додає рішучості до індивідуального і колективного вдосконалення.
Все в описаному ритуалі є логічним, зрозумілим, природним, відповідним народній традиції і здоровому глузду. Вчитель з учнями духовно єднаються, оновлюються (воскресають) і рухаються до Простору волі – Царства божого. Жодних жертвоприношень – тільки святкове братерське застілля з піснями і змістовним спілкуванням. Тому в найдавніших церквах не було жертовників (вівтарів), але були великі столи – як у найдавнішій церкві в Мегідо, що поблизу Назарета.
АНТИПРИЧАСТЯ
А тепер погляньмо, що відбувається під час іудохристиянської літургії «безкровної жертви»:
1. Літургія основана на вставках, зроблених в Євангеліє фарисеями відповідно до пророцтва Ісаї: «І Я [Ієгова] змушу твоїх гнобителів їсти тіло своє, і вони повпиваються власною кров’ю, немов би вином молодим...» (Ісая 49.23–26).
2. Сенсом літургії є убивство і принесення в жертву Ісуса Хреста за провини грішників. Саме поняття жертви розглядається як акт добровільної втрати або знищення: «Жертва – це добровільне віддання або знищення певної речі з метою звеличити Бога як найвищого Пана... Служба Божа тому є жертвою, що під час неї відновлюється хресна смерть Ісуса Христа» (Католицький Народний Катехизм. Третя частина. – Жертва св. Літургії).
3. Кінцевою метою ритуалу є колективне поїдання тіла Ісуса Хреста без можливості його воскресіння. Літургія закінчується відразу ж після доїдання священиком залишків тіла і допивання крові.
4. Тіло і кров вважаються не метафоричними, а реальними: «... хліб і вино стають справжнім Тілом і Кров’ю Ісуса Христа, тобто в жертву Богу Отцю приноситься живого, справжнього Бога з тілом, душею і Божественністю» (Католицький Народний Катехизм. – Жертвоприношення). Тобто учасники літургії їдять справжню людину, здійснюють людожерство.
5. Канібалізм супроводжується вживанням алкоголю, тобто наркотика і отрути – у точній відповідності з настановою Ісаї «І вони повпиваються власною кров’ю, немов би вином молодим...» (Ісая 49.26). Чому власною кров’ю? Тому що засліплені учасники сатанинського ритуалу п’ють кров свого Учителя – найкращого представника своєї раси.
6. У ритуальному канібалізмі беруть пряму участь всі учасники літургії, тому їм рекомендується молитися: «Найдорожчий небесний Отче, жертвую Тобі Твого улюбленого Сина на престолі, його страсті і смерть, щоб Ти змилосердився наді мною... Пожертва св. Крові спроможна перепросити розгніваного Бога» (Католицький Народний Катехизм. – Побожність під час святої літургії). Очевидно, що жертва приноситься Ієгові, про якого сказано: «Палкий бог, і мстивий господь, господь мстивий та лютий...» (Наум 1.2). Натомість всемогутній, люблячий, святий і милосердний Творець Всесвіту ні на кого не гнівається.
Все, описане в Літургії, протиприродне, шокуюче і огидне. У порівнянні з описаним вище арійським обрядом причастя, тут все відбувається навпаки: учні убивають свого вчителя і з’їдають, приносячи в такий спосіб жертву дияволу заради ілюзії відпущення власних гріхів.
Це пояснює, чому серед прихожан церкви різко підвищена концентрація хворих і нещасних, а найбільшою групою ризику є священослужителі. Найгірше, що більшість «воцерковлених» є зазомбованими рабами диявола, неспроможними до самостійного мислення. Участь у сатанинських ритуалах веде до саморуйнування і опускає у простори земного пекла. Люди, які втягнені в цей сатанізм, втрачають здатність до самовідновлення, бо блокують дію Святого Духа. Зокрема, відвідання церкви повністю блокує відновлення Живим Словом.
Тому іудохристиянські церкви не мають здатності до чудотворення. За словами святого Іринея Ліонського, вони не мають Божої Сили, а тому однозначно є єретичними: «Бо вони [єретики] не можуть дарувати ні сліпим зір, ні глухим слух, ні проганяти всіх демонів, ні зціляти недужих, ні відновляти належне здоров’я після хвороб, що приходять із-зовні». Належність до правдивої церкви визначається не силою пропаганди, а присутністю Божої Сили, яка оздоровлює людину і піднімає її у простір гармонійних подій.
Нині у процес сатанізму втягнені мільйони українців – дорослих, старих і навіть зовсім малих. Вони перебувають у стані духовного отупіння, бо за власні ж гроші знищують себе алкоголем, тютюном і отруйною їжею, руйнують себе брехнею, страхом, лицемірством, заздрістю і десятками інших пороків. І після цього наївно запитують: Чого ми такі нещасні?!
Тіло і кров, що колективно намолюються і споживаються під час літургії, в іудохристиянських настановах відверто називаються «страшними Христовими Тайнами». Це означає, що все літургійне дійство є жахливим і приховує страшну таємницю.
У чому ж полягає таємниця, адже про все сказано детально і відверто? Таємницею є те, що вся літургія і все іудохристиянство – це фарисейська хуцпа, тобто супернахабна брехня, хула проти Святого Духа.
ГОЛИЙ КОРОЛЬ
Застосування хуцпи пояснює, чому досі іудохристиянська літургія не сприймається як відвертий акт сатанізму. Річ у тім, що нормальній людині навіть не могло прийти в голову, що в цьому світі взагалі можливе таке нахабне злобне блюзнірство. Спрацював принцип: хочеш щось надійно сховати – постав його на найвидніше місце. Так, вся наведена вище інформація детально викладена на церковних сайтах.
Антирелігія, яка декларує свою боротьбу з сатанізмом, насправді сама ж і є відвертим сатанізмом. Пам’ятаєте, як коваль Вакула з мішком на плечах в пошуках чорта прийшов за порадою до Пацюка? Поглинаючи чергового вареника, Пацюк байдуже промовив: «Тому не треба далеко ходити, в кого чорт за плечима». Бо чорт був у коваля в мішку.
З другого боку, це нагадує казку про голого короля, в якій люди повірили двом пройдисвітам, а не власним очам. А все тому, що ці нахаби застосували хуцпу: вони показували на порожнє місце, впевнено стверджуючи, що це чарівна тканина, яку не бачать тільки дурні або непридатні до своєї посади. Ось фрагмент з казки Андерсена «Нове вбрання короля»:
– Правда, чудова тканина? – спитали обидва шахраї, показуючи і пояснюючи розкішний візерунок, якого насправді зовсім не було.
«Адже я не дурний, – думав сановник, – значить, я не придатний для моєї посади? Це дуже дивно! Але нехай про це хоч ніхто не дізнається!»
І він хвалив тканину, якої не бачив, і голосно захоплювався прекрасними барвами й чудовим малюнком...
Нарешті король захотів сам її побачити, поки вона була ще на верстаті. З цілим почтом найвизначніших царедворців, між якими були й обидва шановні урядовці, що побували тут раніше, пішов король до хитрих шахраїв. Вони ткали з усієї сили, але без жодної волокнини, без жодної нитки.
– Хіба ж не чудово? – сказали обидва урядовці, які вже колись тут були. – Подивіться, ваша величність, який візерунок, які барви! – і показали обидва на порожні верстати, бо були певні, що інші добре бачать тканину.
«Що таке? – подумав король. – Я нічого не бачу! Це жахливо! Чи я дурний? Чи нездатний бути королем? Це найстрашніше, що могло трапитись зі мною».
– О, дуже гарно, – сказав він, – це варто моєї найвищої похвали!
Він задоволено кивав головою і розглядав порожні верстати. Не міг же він признатися, що нічого не бачить!
Весь почет, що був з ним, дивився і дивився, і хоч ніхто нічого не бачив, як і решта, але всі казали, як і король: «О, це прекрасно!» – і радили королю одягти нове вбрання з чудової тканини під час урочистої процесії, що мала незабаром відбутися...
Під час процесії всі люди на вулиці і з вікон кричали:
– О! Нове вбрання короля незрівнянне! Який чудовий шлейф його мантії, як чудово лежить!
– Ніхто не хотів показати, що він нічого не бачить. Адже це означало б, що він непридатний для своєї посади або страшенно дурний. Жодне вбрання короля не мало такого успіху, як це.
– Та він же зовсім голий! – закричав раптом якийсь маленький хлопчик.
– О небо, ти чуєш голос невинності! – сказав батько, і всі почали пошепки переказувати один одному слова дитини.
– Він голий. Дитина каже, що на ньому зовсім нічого нема.
– Та він же зовсім голий! – закричав, нарешті, весь народ.
Чому дитина спромоглася сказати правду? Тому що вона не була включена в СИСТЕМУ брехні. Вона не претендувала на посади і їй було байдуже, що про неї подумають.
ЧИ ВИНУВАТІ СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛІ
Провідну роль в індустрії сатанізму відіграє церковна ієрархія всіх напрямків іудохристиянства, а це десятки тисяч священнослужителів. Та чи можна їх вважати винуватими? Людина, яка стала жертвою хуцпи, не має вини. Всі ці священнослужителі діють несвідомо, тому не відають, що творять. Вони самі постраждали від фарисейської хуцпи, адже зазвичай є хронічно хворими, нерідко потерпають від алкоголізму, перебувають у просторі негативних подій.
Це пояснює, чому церква так мляво реагує на факт здійснення в Україні інформаційного, харчового і наркотичного геноциду. Більше того, церква виступає проти повної відмови від вживання алкоголю: «Сектанти в рот не беруть вина і вважають це особливою своєю святістю. В даному випадку вони себе ставлять вище Самого Христа, хочуть бути святішими Святого Бога. Це більше гординя, ніж чеснота» (Церква і секти).
Церква підтримує «культурне пияцтво», по суті – «культурну наркоманію», адже «етиловий спирт – це легко займиста, безбарвна рідина з характерним запахом, належить до сильнодіючих наркотиків, що викликає спочатку збудження, а потім параліч нервової системи» (ГОСТ 18300-72).
Цю позицію церкви ще можна якось логічно пояснити, адже алкоголь є обов’язковим компонентом у ритуальному канібалізмі. Важче пояснити лояльне ставлення церкви до масових добровільно-примусових вакцинацій, які з самого дитинства підривають здоров’я і абсолютно суперечать уявленням про доброго і досконалого Творця.
На щастя, багато священиків уже підозрюють, що в релігійній сфері «щось не те», проте їм не вистачає знань і духу для активного пошуку першопричин і належного реагування. Всі вони зав’язані на СИСТЕМУ і залежні від неї. Та якщо у них живі серця, то вони сприймуть інформацію про факт антирелігійної хуцпи і самі знайдуть, що робити для повернення на шлях релігії, тобто відновлення зв’язку з божественним.
Можна припустити, що частина священства не сприйме уже очевидний факт хуцпи і буде наполягати на продовженні сатанізму. Людей, які заперечують очевидну істину, Ісус Хрестос називав хулителями Святого Духа. У таких людей закам’яніле серце, тому вони неспроможні до покаяння. Їм уже ніхто не допоможе. Від таких треба триматися подалі як від прокажених.
ШЛЯХ ДО ВИЗВОЛЕННЯ
У світлі сказаного стає зрозумілим, чому Україна, володіючи найкращими у світі ресурсами, перебуває на одному з останніх місць в Європі за рівнем життя і станом здоров’я, але на одному з перших місць за рівнем корупції, тобто зіпсуття.
Причина в тому, що тут невпинно працює індустрія сатанізму, яка проникла у всі сфери. Тож українці потерпають не тільки від соціального і національного гніту. Найважчим і найголовнішим є невидиме – духовне рабство. Тільки після духовного звільнення підуть стрімкі перетворення в соціальній і національній сферах.
Що необхідно зробити для звільнення? Треба пізнати істинний стан речей: «І пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Іван 8.32).
Припиніть розпинати Господа! Славте воскреслого Хреста!
Чи важко цього досягнути? Важко нести тягар, а скинути його легко. Все, що відповідає божественним правилам, робиться легко і радісно. Як казав святий український пророк Григорій Сковорода, «Слава блаженному Богу за те, що потрібне зробив неважким, а важке – непотрібним». Звільнення конче потрібне, тому воно буде стрімким і йтиме з прискоренням. Радіймо!
 

Тарас Шевченко, 27 червня 1860 р., С.-Петербург.

* Явленними піч топити... — Ідеться про ікони, які церква оголошувала чудодійними, оскільки вони з’явилися нібито з «волі Божої», без людської участі.

Тарас Шевченко, перша половина 1849, Косарал.
 

Продовження:

• Коли радіє Всесвіт
• Нова Реформація: тільки Добра Новина!

Португальською мовою: A última chutzpah do rei nu

В тему:
Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля
Арійські обряди та настанови
Іудохристиянська антитеза
Світоглядні принципи арійства
Світоглядна антитеза, лівий шлях
Сварга і дракон – символи арійства
Первинні арійські хрестиянські храми прикрашалися сваргами
Аріянство – релігія знань
Аріанство у слов’ян
Скуфія брахманів і Русь кшатріїв
Русь – земля Тура
Русь аріанська
Хрещення варнових богів Русі
Аріанські храми в Україні
Свята Русь – держава Золотої доби
Антиохійський аріянський центр
Єгипетський іудохристиянський центр
Галілеяни – хрестияни – аріяни
Хрестиянство і християнство – дві різні релігії
Динамізм – філософський фундамент аріохрестиянства
Міф про гоніння християн
Фарисей Шауль – апостол, прапор і криголам
Аріянство – релігія Римської імперії
Новий порядок імператора Феодосія
Аріянство у скіфів-готів-слов’ян
Вульфила – великий брахман аріянства
Глаголиця – священне письмо брахманів
Готи – засновники хрестиянської Європи
Кирилиця – інформаційна диверсія
Ярослав Мудрий – внутрішній ворог
Українське аріянство
Аріянство – віра козаків
Хула проти Святого Духа – інформаційна зброя дітей диявола
Спецоперація арійських брахманів
Чому саме «Живе Слово»?
Ігор Каганець на ТБ Галичина про Царство боже (відео, аудіо)
Живе Слово: колективна молитва за Україну