Хай чи нехай? Вживання заперечної частки «не»

Історично так склалося, що українська мова постійно зазнавала різних утисків, заборон, а також певного хаосу у вивченні та вжитку, що, звичайно, не сприяло її розвою. У минулому сторіччі великий нищівний вплив на неї мала російська мова, витісняючи, спотворюючи природні українські конструкції та підтасовуючи лексикон української мови під власний. Проте українська мова, як віковічне дерево, гілки і листя якої хоч і обривають буревії, але кореня й стовбура зламати не в силі, і вона знову оновлюється та розквітає. Однак мова, як і крона, вимагає певного очищення та формування. І це стосується кожного з нас, тобто ми повинні дбати про чистоту, красу, природність мови, активізовувати питомі для неї вислови та шукати й створювати кращі.

Наразі йдеться про доцільне й недоцільне вживання заперечної частки не. Як відомо, частка не — незмінювана службова частина мови, яка надає цілим реченням, словосполученням чи окремим словам семантичних, емоціонально-експресивних і модальних відтінків або бере участь у словотворенні. Вона вживається для повного заперечення змісту висловленого, а також і для неповного заперечення та неповноти дії. Проаналізуємо недоліки вживання частки не саме у таких випадках.

Насамперед розглянемо словосполучення з часткою не, яка надає текстові подвійного змісту. Наприклад, як би не просили, як би не хотіли (не зрозуміло, чи це випадок, коли не варто просити, бо все буде без змін, чи просити якось особливо). Ці вислови, щоб  уникнути двозначності, необхідно подати так: хай як просять, хай там як хочеться, вилучивши частку не.

До таких конструкцій належать й інші вислови: де б не працював (все-таки працював чи не працював?) — хай де працюватиму. Як не образливо (образливо чи не образливо?) — хоч як образливо. Що б не сталося (сталося чи не сталося?) — хоч би що сталося. Будемо чекати, поки не приїде автобус (автобус приїде чи не приїде?) — будемо чекати приїзду автобуса. Що б не говорив. Мається на увазі — хай що каже, а можна сприймати — щоб мовчав.

Звернемо увагу на те, що у певних словосполученнях частка не є зайвою, що ускладнює сприйняття тексту: не можу не згадати, тобто повинен згадати; не можна не зізнатися, тобто треба зізнатися.

Варто уникати типових російських конструкцій з не, які доволі часто трапляються і в усному,  і  в писемному мовленні:

Непід’ємні сумки — важкі сумки.

Не в образу сказано — даруйте на слові.

Немає слів — що й казати.

Немаловажне значення — важливе значення.

Не при ділі — без діла.

Не рідкі випадки — часто буває.

Не то спав, не то вдавав — чи то спав, чи то вдавав.

Не дивлячись на перешкоди — попри перешкоди, незважаючи на перешкоди.

Не допускається гуляння — заборонено гуляти.

Цей перелік можна продовжити.

Часом частка не надає слову, словосполученню чи реченню негативного відтінку, що перешкоджає гармонійному сприйняттю тексту. Адже психіка людини налаштована на позитив. Тому краще вживати конструкції природні, з позитивним твердженням, що сприятиме гармонізації психіки людини. Прикладом цього може послужити частка хай, яка перебуває у семантичному ряді з часткою нехай. Остання складається з двох частин не і хай. Частка хай як предикативне слово служить для вираження побажань, спонукання до дії, а також уживається у значенні так і бути, гаразд, добре. Проте частка не слову хай надає протилежного значення. Порівняймо: хай буде і нехай буде (хай не буде). Отож, якщо ми комусь чи собі щиро бажаємо добра і хочемо, щоб те, про що ми говоримо, здійснилося, то необхідно вживати частку хай (“Хай буде воля твоя...”).

Також дуже поширеними в усному мовленні є такі конструкції: “Тут не зайнято?” (тобто вільно)— і у відповідь чуємо: “Зайнято”, бо такою формою запитання формуємо і відповідну відповідь. Ще приклади: Чи не випила б ти зі мною кави? Ще не йдеш додому? Чи не могли б ви мені допомогти?

У таких питаннях ми програмуємо негативну відповідь.

Запам’ятаймо правильне вживання таких словосполучень, які допомагають нам уникнути частки не: Де б не був — хоч де б був. Куди б не йшов — хоч куди б йшов. Хто б не говорив — хоч хто говорить. Як ні в чому не бувало — наче й не було нічого. Тим не менше — однак, проте, а втім. Ледь не тисяча — приблизно тисяча, мало не тисяча.

Отож, для вилучення зі вжитку кальок з російської мови, для точного й влучного вираження думки треба вивчати й удосконалювати власну мову. Удосконалюючи мову, ми удосконалюємо себе. Адже недаремно кажуть, яка мова, таке й мислення, яке мислення, така й доля.