Проте протягом останніх 300 років українська мова зазнала більш як 170 різних заборон, що, звичайно, не сприяло її розвою та збереженню. Сьогодні маємо можливість віднайти та відновити власне українське слово, відродитись як нація.

В українському слові передовсім сконцентрована енергетика тисячоліть, тому воно є потужним виразником наших прагнень. Окрім цього, ці слова є лаконічними і влучними.

Ось до прикладу:

твердь (суходіл), твань (баговиння), хлань (безодня), грунь (вершина гори), даль (далечінь), міць (сила), синь (блакить), хіть (бажання), голь (біднота), біль (мука, страждання), рінь (шутер), прецінь (між тим, однако), лань (сарна), лунь (назва пташки), живець (енергія, сила), длань (долоня), славень (гімн)...

Візьмемо для аналізу слово “славень”, яке, правда, є довшим, ніж “гімн”, проте його семантика є доволі глибока й цікава, порівняно з останнім. Синонімічний ряд першого доволі довгий:

слава, славен, славетний, славетник, славити, славитися, славний, славно, славонька...

Від слова “гімн” навіть не утворимо, на жаль, прикметника. Тож яке слово є одвічно нашим? Яке слово несе нам позитивну енергетику? Так, у слові “славень” сконденсована потуга тисячоліть, сила наших пращурів. Отож, якщо ми істинно щось прославляємо, то, мабуть, славнем.

Порівнюючи давню лексику української мови і сучасну складається враження, що її змінювано шляхом нарощування для ускладнення значення чи навіть втрати первинного значення. Первинні форми ваблять своєю лаконічністю, милозвучністю та змістовністю. Проаналізуємо такі слова:

лет (політ),

рух (порух, відрух),

хіть (похіть),

уздовж (повздовж),

кара (покарання),

мста (помста)

жертва (пожертва, пожертвування).

Додано префікс по-, який не поглиблює семантичного значення первинного слова.

На жаль, також не увійшли у загальний вжиток питомі українські слова, які рекомендують повернути мовознавці:

бічниця (бічна поверхня),

бережина (берегова лінія),

поземний (горизонтальний),

руханка (гімнастичні вправи),

осідок (резиденція),

електровня (електрична станція),

взуттярня (взуттєва фабрика),

торг (торгівля).

Давню лексику широко використовували у власних творах Т. Шевченко,   І. Франко, Л. Українка й інші наші письменники і поети, з творчості яких ми можемо почерпнути ці перлини. Багато таких призабутих рідкісних слів активізував В. Стус:

“і тьмяні риси тінили гілки...” ,

“І близилась жада наближення”,

“А очі ляку все чогось чекають...”,

“І всує хилиться висока тінь...”

“Тінили”, “жада”, “ляк”, “всує” — слова глибокі, поетичні, з потужним енергетичним зарядом й питомо українські, які вийшли зі вжитку, проте не канули у забуття, завдяки самовідданим митцям, до яких належав і   В. Стус.

Саме в тих перлинах криється краса й енергетична сила нашої мови. Ради тих перлин варто читати і перечитувати наших великих письменників. Я цілком поділяю думку Франсуа Вольтера, який у свій час стверджував, що чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя.