Останніми роками боротьбу за голоси електорату на чергових виборах розігрують не лише на підмостках політичних ток-шоу чи у стінах Верховної Ради — передвиборче протиборство переходить із реального життя у віртуальне. Йдеться про інтернет-бенефіс команди «тролів» низки вітчизняних політиків. Основне завдання «троль-тім» — створити німб популярності над своїм кандидатом і знизити рейтинги довіри до його безпосередніх візаві. Для цього наймають спеціальних коментаторів та професійних блогерів, які в режимі нон-стоп провокують дискусії і відстоюють вигідну для замовника точку зору. Така діяльність впливає на свідомість людей, а в ідеальному для «тролів» варіанті стає причиною зміни політичної орієнтації.
Зовсім недавно для позначення даного явища навіть вигадали новий термін — астротерфінг. Він означає процес створення штучної громадської думки в умовах анонімності інтернет-простору. Так, після низки сфальшованих «троль-кампаній» складається враження, начебто багато людей є прихильниками певного політичного курсу або ж його активними протиборцями, хоча насправді ситуація в суспільстві може кардинально відрізнятися. Ба більше, «тролять» зараз не лише в режимі он-лайн, а й у оф-лайні також. Причому йдеться не обов’язково про спеціально навчених працівників.
Для прикладу, на останньому ефірі «Шустер LIVE» депутат від Партії регіонів Олена Бондаренко звинуватила опозицію у публічному «тролінзі» свого однопартійця Володимира Олійника, а ще раніше ексцентричний ведучий Олексій Дурнєв розіграв «троль-сцену» з морквиною та Арсенієм Яценюком.
Яскравими зразками «тролінгу» є також славнозвісні надкороткі інтерв’ю Майкла Щура з українськими політиками. Що вже казати, коли в соцмережах «гуляє» незліченна кількість так званих «тролфейсів» (чорно-біле зображення обличчя з розпливчатою саркастичною посмішкою («троль, якого нагодували»)) відомих політиків, авторами яких є пересічні користувачі різноманітних мережевих груп, спільнот та об’єднань за інтересами.
ВІД «ФІЛІПІКИ» ДО «ТРОЛЯ»
Саме словосполучення «форумний троль» з’явилося ще на початку 80-х років минулого століття, але своїм корінням воно може сягати ще античних часів. Так, у XIV столітті до н. е. афінський оратор Демосфен спрямував низку гнівних, викривальних промов проти македонського царя Філіпа II. Дещо пізніше Цицерон, наслідуючи Демосфена, називав «філіпіками» свої промови, спрямовані проти Марка Антонія. Отже, «філіпіка» і «троль» — слова-синоніми, у технології яких — очорнити репутацію конкретної особи чи групи осіб.
Термін «троль» запозичили зі словника риболовів, де «тролем» називають приманку на гачку. І справді, «тролінг» на форумах чимось нагадує риболовлю: наївним юзерам підкидають провокаційну пост-приманку, ті емоційно на неї реагують і тим самим нагадують упійману в сітку флеймера (провокатора суперечок) рибину.
Однак є інший варіант етимології, де троль — один із героїв фольклору скандинавських країн, а також потворний, злий і неприємний персонаж низки казок. Згадати хоча б андерсенівську «Снігову королеву», де, перегорнувши вже першу сторінку книжки, читаємо про «лихого-прелихого троля, схожого на Мефістофеля».
Особливого поширення «тролінг» набув у 90-х роках XX століття, а в наш час цей соціальний і психологічний феномен став іще популярнішим, ніж будь-коли раніше: зараз усі популярні сайти, форуми і групи в соцмережах рано чи пізно стикаються з «тролями» й «тролінгом». Ба більше, з початком нового тисячоліття «інтернет-тролі» почали утворювати власні віртуальні співтовариства, організації та навіть партії для обміну досвідом шляхів найефективнішого розпалювання різноманітних конфліктів. Цікаво, що в липні минулого року в матеріалі одного американського журналіста йшлося навіть про ідею створення спеціальної вірусної програми для коментарної боротьби проти терористів. Адже досі єдиний варіант, який США не використовували у протистоянні з екстремістами, — «тролінг». Останній, на думку розробників програми, і може стати найефективнішою зброєю в руках американців.
«ТРОЛІНГ» ІЗ ЛЮДСЬКИМ ОБЛИЧЧЯМ
Початково створення інтернет-форумів чи впровадження можливості залишати коментарі під конкретними матеріалами мали на меті створення мережевого майданчика для конструктивних дебатів. Тобто усі охочі могли долучитися до дискусії і висловити власну думку щодо розуміння того чи іншого питання. Бо віртуальна демократія є, як відомо, невід’ємною частиною демократії реальної. Однак із плином часу це уявлення дещо атрофувалося. Нині Інтернет став однією з небагатьох платформ у арсеналі пересічного громадянина для висловлення свого «фе» щодо політичних заяв, дій, кроків з боку провладної більшості, опозиції чи окремих представників українського політикуму. Тож народу нічого не залишається, крім публічного висміювання своїх недавніх обранців. Як писав Вольтер: «Те, що зробилося смішним, уже не може бути небезпечним». Так і тут. Тому не дивно, що нині особливого поширення набули уже мейнстрімні «тролфейси» та інтернет-меми (здебільшого безглузді фрази чи інформація, що здобули популярність в мережі), зірками яких здебільшого стають саме політики.
Для прикладу, наприкінці минулого року пошуковий портал «Яндекс» опублікував топ-10 найпопулярніших інтернет-мемів 2012-го. Серед них чи не найбільшу славу отримали недолугі висловлювання політиків. Зокрема, третє місце посів мем під назвою «Кровосісі», а сьоме — «Папєрєднікі» — слова, які у своїх виступах неправильно артикулював прем’єр-міністр Микола Азаров. Варто зазначити, що мовні помилки прем’єра досить часто стають об’єктами жартів серед українських інтернет-користувачів. Четверте місце — у мема «Покращення» — політичне гасло передвиборчої кампанії-2010 чинного Президента Віктора Януковича. Сьогодні воно набуло особливої популярності через збільшення розриву між словами і справами представників влади.
На шостій сходинці опинився популярний в Україні мем «Хату на кота». Він пов’язаний зі знаменитим бігбордом із зображенням бабусі й кота і написом: «Взнала, що внук голосував за Регіони — переписала хату на кота».
Свого часу відомий англійський письменник і публіцист Джозеф Аддісон писав: «Лихослів’я і насмішка — ось що має у публіки незмінний попит». У наш час ця фраза є, як ніколи раніше, актуальною. Адже замість того щоб іти на реальний протест чи відкрито заявляти про свою незгоду з діями влади, більшість громадян країни мовчки сидить в Інтернеті, тихенько «строчить» нові гнівні статуси на своєму акаунті чи створює черговий мережевий мем.
ПРОФЕСІЯ ПРОВОКАТОРА
У час передвиборчого марафону неабиякою затребуваністю користуються професійні «тролі-провокатори». У вакансіях на роботу їх зазвичай завуальовано називають «спеціалістами по роботі у соціальних медіа». Їхня місія полягає в щоденному коментуванні політичних сайтів на користь однієї з політсил. За неофіційними даними, такі спеціалісти стають надбанням кожної партії чи кандидата-мажоритарника і є одним із інструментів сучасних політтехнологів. Вони впливають на громадську думку та репутацію конкретних осіб через онлайн-коментарі та пости.
Узагалі «тролінг» є роботою на негативних емоціях. Основне завдання — зачепити, ударити по найболючішому місцю супротивника, апелювати до комплексів, спровокувавши на подальшу дискусію. Деякі партії застосовують так звані бригадні технології, коли спільними зусиллями всієї команди «тролять» конкретного автора. Такі «тролі» фактично блокують можливість для подальшого обговорення теми, яка є невигідною для їхнього замовника.
До того ж спеціалісти кажуть про те, що відрізнити, який коментар належить «тролю», а який — реальному користувачеві, дуже просто. «Тролі», як правило, пишуть лише негатив або позитив, толерантний варіант висловлення в них відсутній. Проте останнє опитування Київського міжнародного інституту соціології показало, що майже 70% усіх коментарів в Інтернеті ненависницького характеру, а основне невдоволення направлено на політиків і самих авторів відгуків. Це означає, що більша частина інтернет-простору всуціль заповнена коментарями «тролів». Можна припустити: левова частка останніх лобіює інтереси певної політичної сили чи окремих осіб. Виходить, розуміння інтернет-форумів чи онлайн-коментарів як платформи для конструктивних дискусій є чимось фантастичним і щоразу більше нагадує нездійсненну мрію маннівського ладу майбутнього.
ПОЛІТИЧНІ «ТРОЛІ»
Не гребують «тролінгом» у соцмережах і представники політичної верхівки країни. Знаним є приклад витонченого «тролінгу» екс-міністра надзвичайних ситуацій Віктора Балоги щодо свого колеги — тодішнього міністра культури Михайла Кулиняка. Так, Балога у відповідь на підтвердження дружби Кулиняком відписав: «Чого такий серйозний? А ви часом не міністр? Дякую за дружбу!» Наступного дня під своїм постом на сторінці колеги пан Балога дописав: «Кулиняк спить?» Натомість екс-міністр культури відповів: «Я буду вынужден сообщить администрации Facebook о том, что вы не являетесь Балогой Виктором, за которого себя выдаете». Однак той із відповіддю не забарився, написавши: «Михайло! На роботі краще було набрати по 200 і )))))))».
Крім «онлайн-тролінгу» існує його офлайновий аналог. Принципова відмінність між ними полягає у відсутності анонімності в останньому, а отже, у підвищенні рівня відповідальності за провокативні витівки. Однак політиків різного рангу та штибу елемент публічності не лякає, якщо не сказати, що навпаки — стимулює. Для них це та ж політтехнологія, як, приміром, чорний піар.
Таких «тролей» класифікують на товстих і тонких. Перших називають «політичними важкоатлетами», що спеціалізуються на скандальних заявах та характеризуються епатажною поведінкою. Такими «тролями» є російський політик Володимир Жириновський, в Україні — лідер Радикальної партії Олег Ляшко та колишній мер Києва Леонід Черновецький. Їх обожнюють представники жовтих медіа, адже без них новини були б не такими цікавими, а люди перестали б упізнавати своїх «героїв» у обличчя.
Що ж до тонких «тролей», то з ними все набагато складніше: тут необхідний певний рівень майстерності виконання, до якого вітчизняним політикам ще рости й рости. Однак і з цього твердження є винятки. Так, можливим варіантом онлайн-провокації є вже згадана переписка екс-міністра Балоги з тодішнім міністром Кулиняком. Останній не зрозумів тонкого «тролінгу» свого колеги і схопив наживку креативного політика.
«Тролінгом» можна також назвати ситуацію у Верховній Раді України, пов’язану зі скандуванням опозиційними силами слова «українська», коли народні депутати від інших партій починають виступати російською мовою, та зворотнім «тролінгом» — коли під час виступу свободівців представники від Партії регіонів хором кричать слово «фашисти».
Додамо, що в Росії нещодавно навіть започаткували нову премію — «Троль року» — за публічну провокацію опонента. Першими її «лауреатами» стали, наприклад, Володимир Путін, Pussy Riot і депутати Держдуми Володимир Жириновський, Олена Мізуліна та Віталій Мілонов.
УРЯДОВА ПРИМАНКА
Сьогодні різноманітний «тролінг» займає важливу роль і в урядовій діяльності. Якщо згадати історію, то багато царів, імператорів та політиків витрачали немало часу на його вигадування та шляхи реалізації. Проте зараз він став набагато важливішим, ніж коли-небудь раніше. Так, уряд час від часу «тролить» жителів своєї країни. Його представники заявляють про впровадження апріорі непопулярних нововведень (наживка), які викликають хвилю народних збурень, що переростають у масові протести та мітинги. Згодом президент чи прем’єр з гордістю каже про їхній частковий перегляд чи навіть відміну, а народ із вдячністю возвеличує своїх демагогів.
* * *
До речі, кілька років тому на голосування Верховної Ради України було винесено законопроект «Про протидію екстремізму», автором якого виступив народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко. Одним із його пунктів була активація боротьби проти онлайн-екстремізму, яка теоретично могла знищити «онлайнових тролів», однак на практиці давала необмежену силу владним структурам для розправи з неугодними. Законопроект, який у сусідній Росії вже набув чинності, українські депутати так і не прийняли. І слава Богу. Боротьба з «тролями», звісно, необхідна, однак політикам варто починати із себе, а не продовжувати низку експериментів, спрямованих на пересічного громадянина. Початкова мета «тролінгу» політичного — провокація. Завдання «тролінгу» народного — усілякий сарказм і сміх над своїми ж обранцями. Генріх Гейне писав: «Коли йдуть герої — на сцену виходять клоуни», а тим часом Верховний Цирк України продовжує свою не надто ефективну роботу.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
На «гачку». Як політичні «тролі» формують громадську думку
Категорія:
Світ:
13032903r.jpg
Зовсім недавно для позначення даного явища навіть вигадали новий термін — астротерфінг. Він означає процес створення штучної громадської думки в умовах анонімності інтернет-простору. Так, після низки сфальшованих «троль-кампаній» складається враження, начебто багато людей є прихильниками певного політичного курсу або ж його активними протиборцями, хоча насправді ситуація в суспільстві може кардинально відрізнятися. Ба більше, «тролять» зараз не лише в режимі он-лайн, а й у оф-лайні також. Причому йдеться не обов’язково про спеціально навчених працівників.
Для прикладу, на останньому ефірі «Шустер LIVE» депутат від Партії регіонів Олена Бондаренко звинуватила опозицію у публічному «тролінзі» свого однопартійця Володимира Олійника, а ще раніше ексцентричний ведучий Олексій Дурнєв розіграв «троль-сцену» з морквиною та Арсенієм Яценюком.
Яскравими зразками «тролінгу» є також славнозвісні надкороткі інтерв’ю Майкла Щура з українськими політиками. Що вже казати, коли в соцмережах «гуляє» незліченна кількість так званих «тролфейсів» (чорно-біле зображення обличчя з розпливчатою саркастичною посмішкою («троль, якого нагодували»)) відомих політиків, авторами яких є пересічні користувачі різноманітних мережевих груп, спільнот та об’єднань за інтересами.
ВІД «ФІЛІПІКИ» ДО «ТРОЛЯ»
Саме словосполучення «форумний троль» з’явилося ще на початку 80-х років минулого століття, але своїм корінням воно може сягати ще античних часів. Так, у XIV столітті до н. е. афінський оратор Демосфен спрямував низку гнівних, викривальних промов проти македонського царя Філіпа II. Дещо пізніше Цицерон, наслідуючи Демосфена, називав «філіпіками» свої промови, спрямовані проти Марка Антонія. Отже, «філіпіка» і «троль» — слова-синоніми, у технології яких — очорнити репутацію конкретної особи чи групи осіб.
Термін «троль» запозичили зі словника риболовів, де «тролем» називають приманку на гачку. І справді, «тролінг» на форумах чимось нагадує риболовлю: наївним юзерам підкидають провокаційну пост-приманку, ті емоційно на неї реагують і тим самим нагадують упійману в сітку флеймера (провокатора суперечок) рибину.
Однак є інший варіант етимології, де троль — один із героїв фольклору скандинавських країн, а також потворний, злий і неприємний персонаж низки казок. Згадати хоча б андерсенівську «Снігову королеву», де, перегорнувши вже першу сторінку книжки, читаємо про «лихого-прелихого троля, схожого на Мефістофеля».
Особливого поширення «тролінг» набув у 90-х роках XX століття, а в наш час цей соціальний і психологічний феномен став іще популярнішим, ніж будь-коли раніше: зараз усі популярні сайти, форуми і групи в соцмережах рано чи пізно стикаються з «тролями» й «тролінгом». Ба більше, з початком нового тисячоліття «інтернет-тролі» почали утворювати власні віртуальні співтовариства, організації та навіть партії для обміну досвідом шляхів найефективнішого розпалювання різноманітних конфліктів. Цікаво, що в липні минулого року в матеріалі одного американського журналіста йшлося навіть про ідею створення спеціальної вірусної програми для коментарної боротьби проти терористів. Адже досі єдиний варіант, який США не використовували у протистоянні з екстремістами, — «тролінг». Останній, на думку розробників програми, і може стати найефективнішою зброєю в руках американців.
«ТРОЛІНГ» ІЗ ЛЮДСЬКИМ ОБЛИЧЧЯМ
Початково створення інтернет-форумів чи впровадження можливості залишати коментарі під конкретними матеріалами мали на меті створення мережевого майданчика для конструктивних дебатів. Тобто усі охочі могли долучитися до дискусії і висловити власну думку щодо розуміння того чи іншого питання. Бо віртуальна демократія є, як відомо, невід’ємною частиною демократії реальної. Однак із плином часу це уявлення дещо атрофувалося. Нині Інтернет став однією з небагатьох платформ у арсеналі пересічного громадянина для висловлення свого «фе» щодо політичних заяв, дій, кроків з боку провладної більшості, опозиції чи окремих представників українського політикуму. Тож народу нічого не залишається, крім публічного висміювання своїх недавніх обранців. Як писав Вольтер: «Те, що зробилося смішним, уже не може бути небезпечним». Так і тут. Тому не дивно, що нині особливого поширення набули уже мейнстрімні «тролфейси» та інтернет-меми (здебільшого безглузді фрази чи інформація, що здобули популярність в мережі), зірками яких здебільшого стають саме політики.
Для прикладу, наприкінці минулого року пошуковий портал «Яндекс» опублікував топ-10 найпопулярніших інтернет-мемів 2012-го. Серед них чи не найбільшу славу отримали недолугі висловлювання політиків. Зокрема, третє місце посів мем під назвою «Кровосісі», а сьоме — «Папєрєднікі» — слова, які у своїх виступах неправильно артикулював прем’єр-міністр Микола Азаров. Варто зазначити, що мовні помилки прем’єра досить часто стають об’єктами жартів серед українських інтернет-користувачів. Четверте місце — у мема «Покращення» — політичне гасло передвиборчої кампанії-2010 чинного Президента Віктора Януковича. Сьогодні воно набуло особливої популярності через збільшення розриву між словами і справами представників влади.
На шостій сходинці опинився популярний в Україні мем «Хату на кота». Він пов’язаний зі знаменитим бігбордом із зображенням бабусі й кота і написом: «Взнала, що внук голосував за Регіони — переписала хату на кота».
Свого часу відомий англійський письменник і публіцист Джозеф Аддісон писав: «Лихослів’я і насмішка — ось що має у публіки незмінний попит». У наш час ця фраза є, як ніколи раніше, актуальною. Адже замість того щоб іти на реальний протест чи відкрито заявляти про свою незгоду з діями влади, більшість громадян країни мовчки сидить в Інтернеті, тихенько «строчить» нові гнівні статуси на своєму акаунті чи створює черговий мережевий мем.
ПРОФЕСІЯ ПРОВОКАТОРА
У час передвиборчого марафону неабиякою затребуваністю користуються професійні «тролі-провокатори». У вакансіях на роботу їх зазвичай завуальовано називають «спеціалістами по роботі у соціальних медіа». Їхня місія полягає в щоденному коментуванні політичних сайтів на користь однієї з політсил. За неофіційними даними, такі спеціалісти стають надбанням кожної партії чи кандидата-мажоритарника і є одним із інструментів сучасних політтехнологів. Вони впливають на громадську думку та репутацію конкретних осіб через онлайн-коментарі та пости.
Узагалі «тролінг» є роботою на негативних емоціях. Основне завдання — зачепити, ударити по найболючішому місцю супротивника, апелювати до комплексів, спровокувавши на подальшу дискусію. Деякі партії застосовують так звані бригадні технології, коли спільними зусиллями всієї команди «тролять» конкретного автора. Такі «тролі» фактично блокують можливість для подальшого обговорення теми, яка є невигідною для їхнього замовника.
До того ж спеціалісти кажуть про те, що відрізнити, який коментар належить «тролю», а який — реальному користувачеві, дуже просто. «Тролі», як правило, пишуть лише негатив або позитив, толерантний варіант висловлення в них відсутній. Проте останнє опитування Київського міжнародного інституту соціології показало, що майже 70% усіх коментарів в Інтернеті ненависницького характеру, а основне невдоволення направлено на політиків і самих авторів відгуків. Це означає, що більша частина інтернет-простору всуціль заповнена коментарями «тролів». Можна припустити: левова частка останніх лобіює інтереси певної політичної сили чи окремих осіб. Виходить, розуміння інтернет-форумів чи онлайн-коментарів як платформи для конструктивних дискусій є чимось фантастичним і щоразу більше нагадує нездійсненну мрію маннівського ладу майбутнього.
ПОЛІТИЧНІ «ТРОЛІ»
Не гребують «тролінгом» у соцмережах і представники політичної верхівки країни. Знаним є приклад витонченого «тролінгу» екс-міністра надзвичайних ситуацій Віктора Балоги щодо свого колеги — тодішнього міністра культури Михайла Кулиняка. Так, Балога у відповідь на підтвердження дружби Кулиняком відписав: «Чого такий серйозний? А ви часом не міністр? Дякую за дружбу!» Наступного дня під своїм постом на сторінці колеги пан Балога дописав: «Кулиняк спить?» Натомість екс-міністр культури відповів: «Я буду вынужден сообщить администрации Facebook о том, что вы не являетесь Балогой Виктором, за которого себя выдаете». Однак той із відповіддю не забарився, написавши: «Михайло! На роботі краще було набрати по 200 і )))))))».
Крім «онлайн-тролінгу» існує його офлайновий аналог. Принципова відмінність між ними полягає у відсутності анонімності в останньому, а отже, у підвищенні рівня відповідальності за провокативні витівки. Однак політиків різного рангу та штибу елемент публічності не лякає, якщо не сказати, що навпаки — стимулює. Для них це та ж політтехнологія, як, приміром, чорний піар.
Таких «тролей» класифікують на товстих і тонких. Перших називають «політичними важкоатлетами», що спеціалізуються на скандальних заявах та характеризуються епатажною поведінкою. Такими «тролями» є російський політик Володимир Жириновський, в Україні — лідер Радикальної партії Олег Ляшко та колишній мер Києва Леонід Черновецький. Їх обожнюють представники жовтих медіа, адже без них новини були б не такими цікавими, а люди перестали б упізнавати своїх «героїв» у обличчя.
Що ж до тонких «тролей», то з ними все набагато складніше: тут необхідний певний рівень майстерності виконання, до якого вітчизняним політикам ще рости й рости. Однак і з цього твердження є винятки. Так, можливим варіантом онлайн-провокації є вже згадана переписка екс-міністра Балоги з тодішнім міністром Кулиняком. Останній не зрозумів тонкого «тролінгу» свого колеги і схопив наживку креативного політика.
«Тролінгом» можна також назвати ситуацію у Верховній Раді України, пов’язану зі скандуванням опозиційними силами слова «українська», коли народні депутати від інших партій починають виступати російською мовою, та зворотнім «тролінгом» — коли під час виступу свободівців представники від Партії регіонів хором кричать слово «фашисти».
Додамо, що в Росії нещодавно навіть започаткували нову премію — «Троль року» — за публічну провокацію опонента. Першими її «лауреатами» стали, наприклад, Володимир Путін, Pussy Riot і депутати Держдуми Володимир Жириновський, Олена Мізуліна та Віталій Мілонов.
УРЯДОВА ПРИМАНКА
Сьогодні різноманітний «тролінг» займає важливу роль і в урядовій діяльності. Якщо згадати історію, то багато царів, імператорів та політиків витрачали немало часу на його вигадування та шляхи реалізації. Проте зараз він став набагато важливішим, ніж коли-небудь раніше. Так, уряд час від часу «тролить» жителів своєї країни. Його представники заявляють про впровадження апріорі непопулярних нововведень (наживка), які викликають хвилю народних збурень, що переростають у масові протести та мітинги. Згодом президент чи прем’єр з гордістю каже про їхній частковий перегляд чи навіть відміну, а народ із вдячністю возвеличує своїх демагогів.
* * *
До речі, кілька років тому на голосування Верховної Ради України було винесено законопроект «Про протидію екстремізму», автором якого виступив народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко. Одним із його пунктів була активація боротьби проти онлайн-екстремізму, яка теоретично могла знищити «онлайнових тролів», однак на практиці давала необмежену силу владним структурам для розправи з неугодними. Законопроект, який у сусідній Росії вже набув чинності, українські депутати так і не прийняли. І слава Богу. Боротьба з «тролями», звісно, необхідна, однак політикам варто починати із себе, а не продовжувати низку експериментів, спрямованих на пересічного громадянина. Початкова мета «тролінгу» політичного — провокація. Завдання «тролінгу» народного — усілякий сарказм і сміх над своїми ж обранцями. Генріх Гейне писав: «Коли йдуть герої — на сцену виходять клоуни», а тим часом Верховний Цирк України продовжує свою не надто ефективну роботу.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта