Не раз митці без академічної освіти приносили своєму народові більше слави, ніж професійні. Яскравим прикладом є славнозвісні українські художниці Марія Приймаченко і Катерина Білокур, котрі своїм неперевершеним талантом поповнили українську мистецьку скарбницю. До таких митців належить художниця з села Чернятин Городенківського району Івано-Франківської області Параска Хома, котрій 10 листопада виповнюється 80 років. Її називають представницею так званого «наївного мистецтва» (народний примітивізм), але важко погоджуватися з тим, що це наївне малярство. З цим не погоджуються навіть професійні художники. В картинах Параски Хоми є чітка композиція, все вивірено, відчувається велика досвідченість. До речі, художниця малює лівою рукою. Творець дарував їй великий талант , який вона гідно поклала на вівтар служіння українському мистецтву.
Тарілки з орнаментом Параски Хоми, які виготовляє Олена Попова
В Україні може з’явитися ще один вид художнього розпису – чернятинський
Параска Хома працює в галузі декоративного розпису. У її картинах переважають квітково-рослинні композиції. Майстриня малює шовкові айстри, півонії, калиновий цвіт... Дивовижних птахів і плоди, цвітіння садів і все, що росте і духмяніє, колоситься на наших луках, гаях, на городах. До речі, Параска Хома не використовує у своїх картинах чорний колір. Пояснення художниці просте: «Земля хоч і чорна, а яке буйноцвіття родить!» У творчому доробку майстрині – понад 6 тисяч творів. Багато картин зберігаються в музеях Києва, Львова, Канева, Івано-Франківська, Снятина, частина – в збірках Москви, Санкт-Петербурга, в приватних колекціях США, Канади, Польщі, Австралії.
Хист до малювання у художниці з’явився ще в дитинстві, і з тих пір вона безперервно малює, але вперше про неї дізналися у 1968 році. Її син Ярослав навчався у Косівському училищі прикладного мистецтва і якось показав малюнки матері своєму вчителеві, професійному художникові Юліану Савці. Художник одразу поїхав у Чернятин і з великим захопленням розглядав картини. Того ж року, з допомогою директора Львівської національної картинної галереї Бориса Возницького, було організовано першу виставку творів Параски Хоми у Львівській картинній галереї. Будучи у творчому піднесенні, протягом двох місяців художниця створила для цієї виставки двадцять малюнків серій «Квіти», «Жоржини», «Гвоздики», «Соняшники», «Маки», «Чорнобривці», «Садові квіти», «Квіткові пісні», «Врожай», «Павичі в квітах», «Півник». Таким був початок, а далі були виставки в музеї Т. Шевченка у Києві, в Івано-Франківському краєзнавчому музеї, в музеї етнографії та художнього промислу у Львові, в Українському фонді культури у Києві, а також – у Москві та Ленінграді.
Параска Хома
Майстриня, котра дивиться на світ зачарованими очима
Параска Петрівна з маленької дитини тягнулася до краси. Вона малювала камінчиком, олівчиком. Любила вишивати, плести. Насиляла бісер і ліпила іграшки з глини. Великою мірою до цього всього спричинилася її мати Ганна: ідучи на поле сапати, брала з собою доньку. По дорозі дівча навколо розглядалося і милувалося красою рідного краю, особливо – розмаїтими барвами квітів. І мати раділа, бо нелегко жилося в ті часи. А ще мати художниці була закохана в українські народні строї, у вишиванки. Скрізь, куди йшла, співала коломийки, журливі латканки, трагедійні і сповнені романтизму легенди, оповіді та перекази. Буваючи на вечорницях, спостерігала і запам’ятовувала орнаменти й узори вишивок, гаптування і ткання, прислухалася до пісень.
Сусіди навіть заздрили їй, мовляв, добре Процючці (прізвище матері) живеться, коли є настрій до співу. Та й чоловік не раз обурювався, що не завжди є хліб у хаті, а жінка збирає по селу старовину і співає, але зла не тримав, адже був порядним і шанованим у селі чоловіком. Хата Процюків завжди була гостинною. До її матері приходили молодиці навіть із навколишніх сіл, щоб пошити наймодніші вуставки сорочки чи скопіювати узір для вишивки. Серед цієї краси, серед багатьох цікавих людей, виростала художниця Параска Хома, гартуючи свій талант до мистецтва.
Будучи шестирічною, пригадує пані Параска, хтось їй подарував кольоровий олівець як винагороду за участь в аматорській виставі в селі. Це був дорогий для неї подарунок. І вже тоді, хоч і неакуратно, на папері з’являлися соняшники, сонце, веселка, різні кущі і квіти. Уламок того олівця, як реліквію, зберігає дотепер.
Здобувши семирічну освіту, Параска пішла працювати ланковою до колгоспу. І хоч нелегкою була праця на буряковому полі від зорі до зорі, але додому верталася з піснями. До того ж, приглядалася до кожної квітки, до цвітіння садів. Згодом вийшла заміж, народила трьох синів, і роботи додалося. Але малювати не припиняла. Часто малювала ночами. Та й фарб тоді не було таких, як тепер. І з папером було сутужно. Але, попри те, квітник Параски Хоми розквітав, а в її хаті співали чарівні пташки.
Спочатку художниця копіювала квіти, але з часом удосконалювала свою творчість, і картини стали далекими від натуралістичного копіювання. Квіти лягають на папір з уяви художниці. З природи бере настрій, а решту творить фантазія. Лише в серії «Маки» бачимо майже сто різних полотен. І скрізь польові маки, всі малюнки різні, як і різні квіти в полі. Часто в майстрині з’являються картини з пісень, котрі її надихають. Буває, що на мотиви однієї пісні малює кілька полотен. Її квіти милують зір, створюють гарний настрій, зачаровують. Відчувається особлива свіжість. Картини позитивні, дивишся на них – і хочеться жити.
«Вона, колгоспниця з села Чернятин, сягнула тих вершин мистецтва, на яких здобувають такі почесні звання, як заслужений майстер народної творчості республіки, член Спілки художників СРСР», – зазначив академік Володимир Качкан.
Краса, яку бачимо на картинах художниці, насправді є на її подвір’ї і вулиці Зеленій, де вона мешкає. Вздовж вулиці буяє бузок, красуються кущі калини, липа, черемша, каштани, плакуча верба. Хата художниці потопає в зелені і цвіту. А яких квітів насіяла господиня у себе на подвір’ї, годі перерахувати. Її подвір’я – справжнє квіткове царство. Художниця любить усі пори року, бо вважає, що кожна гарна по-своєму.
Більшість картин майстриня групує в серії і цикли, наприклад: «Пісні», «Не шуми, калинонько», «Золотиста осінь», «Жоржини», «Волошки», «Маки», «Червона рута», «Білий цвіт на калині». Часто свої роботи присвячує видатним людям. Наприклад, серію робіт «Червона рута» присвятила Володимирові Івасюку, а серію «Червоні маки» – сестрам Байко.
Картини Параски Хоми
Найбільше майстриня любить працювати взимку. Тоді є багато часу і бракує живих, свіжих квітів. Як візьметься за роботу, то не може відірватися, допоки не завершить. У процесі роботи з’являються нові ідеї, і цей приємний творчий процес – безкінечний.
Має Параска Хома своїх учнів. Протягом багатьох років вела студії юних художників Чернятинської середньої школи. Багато з них стали художниками. А художниця з Івано-Франківська Олена Попова, щоб повернути творчість майстрині трошки в інший бік, переносить їх елементи на тарелі. Її учнем є також син. На стіні в кімнаті художниці висить плакетка «Мамині жоржини».
«То Славко зробив за моєю замальовкою, викарбував із міді, ще коли у Косові вчився», – хвалиться майстриня.
Академік Володимир Качкан з Івано-Франківська у 1983 році видав альбом кольорових репродукцій малюнків Параски Хоми. До речі, зараз цей альбом є на торгах в Інтернеті. Відомий режисер Микола Мащенко створив фільм про майстриню. Розповідали про талановиту художницю телестудія на Шаболовці у Москві, кіностудія ім. Довженка в Києві, Львівське телебачення. Ім'я Параски Хоми є в книзі Степана Геника "150 видатних українок" , де представлені видатні українки від княгині Ольги і до сучасності.
Родина Параски Хоми відмовилася від вигідного продажу картин
Понад двадцять років тому творчістю Параски Хоми захопилася журналіст Івано-Франківського обласного телеканалу «Галичина» Галина Філіпова. Відтоді вона збирає все, що відзнято, написано і сказано про майстриню. Допомагає родині опікуватися творчістю Параски Петрівни. На запитання, що спонукало так перейнятися її творчістю, пані Галина відповіла: «Під час навчання в художній школі в Івано-Франківську в нас був предмет «Історія мистецтв». У розділі «Українське народне мистецтво» розповідали про творчість Параски Хоми. Потім я навчалася у Вижницькому училищі прикладного мистецтва, де також розповідали про цю художницю. Пізніше я поступила на заочне відділення Івано-Франківського педагогічного інституту, де на курсі «Декоративне образотворче мистецтво» теж вивчали творчість Параски Хоми.
Після того, коли змінила свій фах з учителя на журналіста, одним із моїх перших репортажів був про відкриття виставки творів Параски Хоми. Тоді я вперше побачила художницю. Мене захопила розповідь пані Параски про свою творчість, і з тих пір я почала збирати інформацію про неї. І так збираю дотепер. У процесі познайомилася з її родиною – невісткою Стефанією і сином Ярославом. І відтоді ми почали діяти разом. Не дивно, що часто люди сприймають мене за родичку. Перебуваючи в одному з сіл Городенківщини, почула фразу від однієї жінки, слова котрої мене вразили: «Якби не невістка Стефанія, то про Параску вже б давно забули». До речі, саме завдяки зусиллям пані Стефанії виставка картин художниці була навіть в стінах Верховної Ради України. А в січні 2012 року в гості до Параски Хоми завітав екс-президент Віктор Ющенко. На жаль стоїть недобудованою через брак грошей галерея у селі Загвіздя, яку розпочав син Ярослав з дружиною Стефанією.
Картини Параски Хоми висять у кабінетах багатьох високопосадовців області, що свідчить про високе мистецтво художниці, але на цьому пошанівок майстрині закінчується. Насторожує фраза, яку довелось прочитати в одному Інтернет-виданні: «Справжню вартість творів Параски Хоми знають колекціонери і мистецтвознавці, але вони вперто мовчать, що наштовхує на думку про змову між ними».
Творчістю художниці зацікавився бізнесмен із Канади і пропонував викупити всі наявні роботи. Його не лякає ні тендітність матеріалу, ні нетривкість техніки, бо він знає справжню вартість творів. На щастя, родина не дала на це згоди.
На сьогоднішній день Параска Петрівна належить до двох Національних спілок України – художників і майстрів народної творчості. Вона – Кавалер Орденів княгині Ольги ІІ і ІІІ ступенів, лауреат премії ім. Катерини Білокур, лауреат премії Ярослава Лукавецького. Має безліч титулів, зокрема, Заслужений майстер народної творчості України, нагороджена Срібною медаллю Академії мистецтв України, Орденом княгині Ольги ІІІ-го ступеня.
Впродовж останніх двох років обласна Спілка народних майстрів України, за підтримки Івано-Франківської ОДА, подає кандидатуру Параски Хоми на здобуття Шевченківської премії, але в київському офісі Спілки не вважають майстриню гідною цього високого звання, тому подання навіть не доходить до Шевченківського комітету. Виглядає так, що навіть не ознайомившись з поданими документами, голова Спілки дорікнув майстрині відсутністю виставок і презентаційних альбомів та книг, що не відповідає дійсності. Невістка художниці пані Стефанія особисто запрошувала голову Спілки Євгена Шевченка на виставку Параски Хоми у музеї імені Івана Гончара в Києві, але він не прийшов.
«Вони чекають, допоки я помру, щоб потім мене піднести на п’єдестал, як Катерину Білокур», – зазначила майстриня перед відкриттям її виставки, яке озвучила під час відкриття Галина Філіпова.
Параска Хома завжди відгукується на благодійні акції області. Як тільки почує по телевізорі чи радіо про якісь потреби, одразу телефонує синові і пропонує на аукціон картину. До речі, пані Параска першою запропонувала свою роботу на благодійний талемарафон, який відбувся у березні на Івано-Франківському обласному телебаченні «Галичина» з метою допомогти збудувати в області дитячий хоспіс.
Незважаючи на поважний вік, пані Параска продовжує малювати свої чарівні квіти, птахи і плоди. Малює безперервно, хоча й пересувається на двох милицях і має проблеми з зором. Шанувальники творчості Параски Хоми мають намір гідно відзначити 80-річчя ювілярки. Планується зробити виставки її картин, щонайменше, в трьох музеях України.
«Люди звикли, що творчість Параски Хоми – це тільки картини. Ми хочемо зробити так, щоб це буйноцвіття було всюди – на посуді, на будинках, на машинах. Тоді люди більше дізнаються про художницю Параску Хому. Її малюнки надаються і до вишивки – як гладдю, так і хрестиком. Можна переносити на одяг. Ми всі знаємо петриківський розпис, а розпис Параски Хоми далеко не гірший – зазначила Галина Філіпова.
Картини Параски Хоми
Інтерв'ю сина Параски Хоми Ярослава та її невістки Стефанії під час презентації виставки в Музеї мистецтв Прикарпаття.
- Як почувається пані Параска, що нині надихає її на творчість?
- 80 років – це дуже гарна дата. На її картинах - квіти, щастя радість. Це те, що Параска Хома принесла у свій ювілейний рік. Надихає її на творчість те, що й кожну людину – бажання жити, творити. Вона, як і інші митці, залежить від настрою. Нині її болить душа.
- За що так вболіває майстриня?
- За людей, за Україну, за все те, чим переймаються літні люди.
- А який у неї режим? Малює увесь день?
- Режим – незмінний. Встає о 6 ранку. Відразу турбується про чоловіка, допомагає йому і - до малювання. У перервах знову опікується татом. Каже, день прожила - та й дякувати Богові. Її господарка – це фарби та папір. Має одну кімнатку з дідом, де й працює.
- Хто турбується про стареньких?
- Діти і внуки.
- А скільки робіт пані Параски є у сімейному архіві?
- Сотні і тисячі. Пачка лише тих, які ще ніхто ніколи не бачив. Їх треба оформляти. Мама каже, що це вже не її турбота. Вона живе лише тим, що працює. Каже: "Я малюю, а зберігати мають молоді". Робіт стає дедалі більше. Їм ліку вже ніхто не знає. Лише у ці дні відкрито три виставки одночасно. На прохання музеїв ми привозимо свіжі роботи Параски Хоми, а вони виставляють її ранню творчість. Так формуються експозиції.
- Чи отримує Параска Хома стипендію?
- Президентської немає. Отримує звичайну стипендію біля 200 гривень. А це – два пензлики. Втім, тепер вона цим не переймається.
- Скільки грошей іде на матеріали?
- Порахуйте. Пачка паперу – це близько 2 тисяч гривень. Фарбами нам допомагали начальник обласного управління культури Володимир Федорак та директор Музею мистецтв Прикарпаття Михайло Дейнега. За рік ми робимо до 5-6 виставок мами.
- Якщо так сутужно з матеріалами, чи не думали ви продавати картини?
- З Росії приїжджав великий бізнесмен. Прийшов просто в обласну культуру, до начальника. Там сказав: "Робимо виставку, дозвольте вивезти роботи Параски Хоми". Ми стали проти, бо не побачили гарантії повернення робіт. А потім за ким бігати? Ризиковано. А купити роботи Параски Хоми у нас може хіба депутат чи мільйонер, бо українські музеї не мають на це таких грошей. Востаннє картини мами купив один з київських музеїв. Але таке буває дуже рідко.
- А скільки коштують твори Параски Хоми?
- Найменші – 5-6 тисяч гривень. Інші – дорожчі. Переконані, що продавати картини за безцінь не варто. Втім, нині йде мова не про продаж, а про те, щоб створити галерею Параски Хоми, бо це – єдине, чого хоче мама.
Розмову вела Ірина Дружук, ІВАНО-ФРАНКІВСЬК. 7 листопада 2013 року.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Парасці Хомі - 80 !
Параска Хома у 80 років малює та мріє про галерею.
26112897.jpg
Не раз митці без академічної освіти приносили своєму народові більше слави, ніж професійні. Яскравим прикладом є славнозвісні українські художниці Марія Приймаченко і Катерина Білокур, котрі своїм неперевершеним талантом поповнили українську мистецьку скарбницю. До таких митців належить художниця з села Чернятин Городенківського району Івано-Франківської області Параска Хома, котрій 10 листопада виповнюється 80 років. Її називають представницею так званого «наївного мистецтва» (народний примітивізм), але важко погоджуватися з тим, що це наївне малярство. З цим не погоджуються навіть професійні художники. В картинах Параски Хоми є чітка композиція, все вивірено, відчувається велика досвідченість. До речі, художниця малює лівою рукою. Творець дарував їй великий талант , який вона гідно поклала на вівтар служіння українському мистецтву.
Тарілки з орнаментом Параски Хоми, які виготовляє Олена Попова
В Україні може з’явитися ще один вид художнього розпису – чернятинський
Параска Хома працює в галузі декоративного розпису. У її картинах переважають квітково-рослинні композиції. Майстриня малює шовкові айстри, півонії, калиновий цвіт... Дивовижних птахів і плоди, цвітіння садів і все, що росте і духмяніє, колоситься на наших луках, гаях, на городах. До речі, Параска Хома не використовує у своїх картинах чорний колір. Пояснення художниці просте: «Земля хоч і чорна, а яке буйноцвіття родить!» У творчому доробку майстрині – понад 6 тисяч творів. Багато картин зберігаються в музеях Києва, Львова, Канева, Івано-Франківська, Снятина, частина – в збірках Москви, Санкт-Петербурга, в приватних колекціях США, Канади, Польщі, Австралії.
Хист до малювання у художниці з’явився ще в дитинстві, і з тих пір вона безперервно малює, але вперше про неї дізналися у 1968 році. Її син Ярослав навчався у Косівському училищі прикладного мистецтва і якось показав малюнки матері своєму вчителеві, професійному художникові Юліану Савці. Художник одразу поїхав у Чернятин і з великим захопленням розглядав картини. Того ж року, з допомогою директора Львівської національної картинної галереї Бориса Возницького, було організовано першу виставку творів Параски Хоми у Львівській картинній галереї. Будучи у творчому піднесенні, протягом двох місяців художниця створила для цієї виставки двадцять малюнків серій «Квіти», «Жоржини», «Гвоздики», «Соняшники», «Маки», «Чорнобривці», «Садові квіти», «Квіткові пісні», «Врожай», «Павичі в квітах», «Півник». Таким був початок, а далі були виставки в музеї Т. Шевченка у Києві, в Івано-Франківському краєзнавчому музеї, в музеї етнографії та художнього промислу у Львові, в Українському фонді культури у Києві, а також – у Москві та Ленінграді.
Параска Хома
Майстриня, котра дивиться на світ зачарованими очима
Параска Петрівна з маленької дитини тягнулася до краси. Вона малювала камінчиком, олівчиком. Любила вишивати, плести. Насиляла бісер і ліпила іграшки з глини. Великою мірою до цього всього спричинилася її мати Ганна: ідучи на поле сапати, брала з собою доньку. По дорозі дівча навколо розглядалося і милувалося красою рідного краю, особливо – розмаїтими барвами квітів. І мати раділа, бо нелегко жилося в ті часи. А ще мати художниці була закохана в українські народні строї, у вишиванки. Скрізь, куди йшла, співала коломийки, журливі латканки, трагедійні і сповнені романтизму легенди, оповіді та перекази. Буваючи на вечорницях, спостерігала і запам’ятовувала орнаменти й узори вишивок, гаптування і ткання, прислухалася до пісень.
Сусіди навіть заздрили їй, мовляв, добре Процючці (прізвище матері) живеться, коли є настрій до співу. Та й чоловік не раз обурювався, що не завжди є хліб у хаті, а жінка збирає по селу старовину і співає, але зла не тримав, адже був порядним і шанованим у селі чоловіком. Хата Процюків завжди була гостинною. До її матері приходили молодиці навіть із навколишніх сіл, щоб пошити наймодніші вуставки сорочки чи скопіювати узір для вишивки. Серед цієї краси, серед багатьох цікавих людей, виростала художниця Параска Хома, гартуючи свій талант до мистецтва.
Будучи шестирічною, пригадує пані Параска, хтось їй подарував кольоровий олівець як винагороду за участь в аматорській виставі в селі. Це був дорогий для неї подарунок. І вже тоді, хоч і неакуратно, на папері з’являлися соняшники, сонце, веселка, різні кущі і квіти. Уламок того олівця, як реліквію, зберігає дотепер.
Здобувши семирічну освіту, Параска пішла працювати ланковою до колгоспу. І хоч нелегкою була праця на буряковому полі від зорі до зорі, але додому верталася з піснями. До того ж, приглядалася до кожної квітки, до цвітіння садів. Згодом вийшла заміж, народила трьох синів, і роботи додалося. Але малювати не припиняла. Часто малювала ночами. Та й фарб тоді не було таких, як тепер. І з папером було сутужно. Але, попри те, квітник Параски Хоми розквітав, а в її хаті співали чарівні пташки.
Спочатку художниця копіювала квіти, але з часом удосконалювала свою творчість, і картини стали далекими від натуралістичного копіювання. Квіти лягають на папір з уяви художниці. З природи бере настрій, а решту творить фантазія. Лише в серії «Маки» бачимо майже сто різних полотен. І скрізь польові маки, всі малюнки різні, як і різні квіти в полі. Часто в майстрині з’являються картини з пісень, котрі її надихають. Буває, що на мотиви однієї пісні малює кілька полотен. Її квіти милують зір, створюють гарний настрій, зачаровують. Відчувається особлива свіжість. Картини позитивні, дивишся на них – і хочеться жити.
«Вона, колгоспниця з села Чернятин, сягнула тих вершин мистецтва, на яких здобувають такі почесні звання, як заслужений майстер народної творчості республіки, член Спілки художників СРСР», – зазначив академік Володимир Качкан.
Краса, яку бачимо на картинах художниці, насправді є на її подвір’ї і вулиці Зеленій, де вона мешкає. Вздовж вулиці буяє бузок, красуються кущі калини, липа, черемша, каштани, плакуча верба. Хата художниці потопає в зелені і цвіту. А яких квітів насіяла господиня у себе на подвір’ї, годі перерахувати. Її подвір’я – справжнє квіткове царство. Художниця любить усі пори року, бо вважає, що кожна гарна по-своєму.
Більшість картин майстриня групує в серії і цикли, наприклад: «Пісні», «Не шуми, калинонько», «Золотиста осінь», «Жоржини», «Волошки», «Маки», «Червона рута», «Білий цвіт на калині». Часто свої роботи присвячує видатним людям. Наприклад, серію робіт «Червона рута» присвятила Володимирові Івасюку, а серію «Червоні маки» – сестрам Байко.
Картини Параски Хоми
Найбільше майстриня любить працювати взимку. Тоді є багато часу і бракує живих, свіжих квітів. Як візьметься за роботу, то не може відірватися, допоки не завершить. У процесі роботи з’являються нові ідеї, і цей приємний творчий процес – безкінечний.
Має Параска Хома своїх учнів. Протягом багатьох років вела студії юних художників Чернятинської середньої школи. Багато з них стали художниками. А художниця з Івано-Франківська Олена Попова, щоб повернути творчість майстрині трошки в інший бік, переносить їх елементи на тарелі. Її учнем є також син. На стіні в кімнаті художниці висить плакетка «Мамині жоржини».
«То Славко зробив за моєю замальовкою, викарбував із міді, ще коли у Косові вчився», – хвалиться майстриня.
Академік Володимир Качкан з Івано-Франківська у 1983 році видав альбом кольорових репродукцій малюнків Параски Хоми. До речі, зараз цей альбом є на торгах в Інтернеті. Відомий режисер Микола Мащенко створив фільм про майстриню. Розповідали про талановиту художницю телестудія на Шаболовці у Москві, кіностудія ім. Довженка в Києві, Львівське телебачення. Ім'я Параски Хоми є в книзі Степана Геника "150 видатних українок" , де представлені видатні українки від княгині Ольги і до сучасності.
Родина Параски Хоми відмовилася від вигідного продажу картин
Понад двадцять років тому творчістю Параски Хоми захопилася журналіст Івано-Франківського обласного телеканалу «Галичина» Галина Філіпова. Відтоді вона збирає все, що відзнято, написано і сказано про майстриню. Допомагає родині опікуватися творчістю Параски Петрівни. На запитання, що спонукало так перейнятися її творчістю, пані Галина відповіла: «Під час навчання в художній школі в Івано-Франківську в нас був предмет «Історія мистецтв». У розділі «Українське народне мистецтво» розповідали про творчість Параски Хоми. Потім я навчалася у Вижницькому училищі прикладного мистецтва, де також розповідали про цю художницю. Пізніше я поступила на заочне відділення Івано-Франківського педагогічного інституту, де на курсі «Декоративне образотворче мистецтво» теж вивчали творчість Параски Хоми.
Після того, коли змінила свій фах з учителя на журналіста, одним із моїх перших репортажів був про відкриття виставки творів Параски Хоми. Тоді я вперше побачила художницю. Мене захопила розповідь пані Параски про свою творчість, і з тих пір я почала збирати інформацію про неї. І так збираю дотепер. У процесі познайомилася з її родиною – невісткою Стефанією і сином Ярославом. І відтоді ми почали діяти разом. Не дивно, що часто люди сприймають мене за родичку. Перебуваючи в одному з сіл Городенківщини, почула фразу від однієї жінки, слова котрої мене вразили: «Якби не невістка Стефанія, то про Параску вже б давно забули». До речі, саме завдяки зусиллям пані Стефанії виставка картин художниці була навіть в стінах Верховної Ради України. А в січні 2012 року в гості до Параски Хоми завітав екс-президент Віктор Ющенко. На жаль стоїть недобудованою через брак грошей галерея у селі Загвіздя, яку розпочав син Ярослав з дружиною Стефанією.
Картини Параски Хоми висять у кабінетах багатьох високопосадовців області, що свідчить про високе мистецтво художниці, але на цьому пошанівок майстрині закінчується. Насторожує фраза, яку довелось прочитати в одному Інтернет-виданні: «Справжню вартість творів Параски Хоми знають колекціонери і мистецтвознавці, але вони вперто мовчать, що наштовхує на думку про змову між ними».
Творчістю художниці зацікавився бізнесмен із Канади і пропонував викупити всі наявні роботи. Його не лякає ні тендітність матеріалу, ні нетривкість техніки, бо він знає справжню вартість творів. На щастя, родина не дала на це згоди.
На сьогоднішній день Параска Петрівна належить до двох Національних спілок України – художників і майстрів народної творчості. Вона – Кавалер Орденів княгині Ольги ІІ і ІІІ ступенів, лауреат премії ім. Катерини Білокур, лауреат премії Ярослава Лукавецького. Має безліч титулів, зокрема, Заслужений майстер народної творчості України, нагороджена Срібною медаллю Академії мистецтв України, Орденом княгині Ольги ІІІ-го ступеня.
Впродовж останніх двох років обласна Спілка народних майстрів України, за підтримки Івано-Франківської ОДА, подає кандидатуру Параски Хоми на здобуття Шевченківської премії, але в київському офісі Спілки не вважають майстриню гідною цього високого звання, тому подання навіть не доходить до Шевченківського комітету. Виглядає так, що навіть не ознайомившись з поданими документами, голова Спілки дорікнув майстрині відсутністю виставок і презентаційних альбомів та книг, що не відповідає дійсності. Невістка художниці пані Стефанія особисто запрошувала голову Спілки Євгена Шевченка на виставку Параски Хоми у музеї імені Івана Гончара в Києві, але він не прийшов.
«Вони чекають, допоки я помру, щоб потім мене піднести на п’єдестал, як Катерину Білокур», – зазначила майстриня перед відкриттям її виставки, яке озвучила під час відкриття Галина Філіпова.
Параска Хома завжди відгукується на благодійні акції області. Як тільки почує по телевізорі чи радіо про якісь потреби, одразу телефонує синові і пропонує на аукціон картину. До речі, пані Параска першою запропонувала свою роботу на благодійний талемарафон, який відбувся у березні на Івано-Франківському обласному телебаченні «Галичина» з метою допомогти збудувати в області дитячий хоспіс.
Незважаючи на поважний вік, пані Параска продовжує малювати свої чарівні квіти, птахи і плоди. Малює безперервно, хоча й пересувається на двох милицях і має проблеми з зором. Шанувальники творчості Параски Хоми мають намір гідно відзначити 80-річчя ювілярки. Планується зробити виставки її картин, щонайменше, в трьох музеях України.
«Люди звикли, що творчість Параски Хоми – це тільки картини. Ми хочемо зробити так, щоб це буйноцвіття було всюди – на посуді, на будинках, на машинах. Тоді люди більше дізнаються про художницю Параску Хому. Її малюнки надаються і до вишивки – як гладдю, так і хрестиком. Можна переносити на одяг. Ми всі знаємо петриківський розпис, а розпис Параски Хоми далеко не гірший – зазначила Галина Філіпова.
Картини Параски Хоми
Інтерв'ю сина Параски Хоми Ярослава та її невістки Стефанії під час презентації виставки в Музеї мистецтв Прикарпаття.
- Як почувається пані Параска, що нині надихає її на творчість?
- 80 років – це дуже гарна дата. На її картинах - квіти, щастя радість. Це те, що Параска Хома принесла у свій ювілейний рік. Надихає її на творчість те, що й кожну людину – бажання жити, творити. Вона, як і інші митці, залежить від настрою. Нині її болить душа.
- За що так вболіває майстриня?
- За людей, за Україну, за все те, чим переймаються літні люди.
- А який у неї режим? Малює увесь день?
- Режим – незмінний. Встає о 6 ранку. Відразу турбується про чоловіка, допомагає йому і - до малювання. У перервах знову опікується татом. Каже, день прожила - та й дякувати Богові. Її господарка – це фарби та папір. Має одну кімнатку з дідом, де й працює.
- Хто турбується про стареньких?
- Діти і внуки.
- А скільки робіт пані Параски є у сімейному архіві?
- Сотні і тисячі. Пачка лише тих, які ще ніхто ніколи не бачив. Їх треба оформляти. Мама каже, що це вже не її турбота. Вона живе лише тим, що працює. Каже: "Я малюю, а зберігати мають молоді". Робіт стає дедалі більше. Їм ліку вже ніхто не знає. Лише у ці дні відкрито три виставки одночасно. На прохання музеїв ми привозимо свіжі роботи Параски Хоми, а вони виставляють її ранню творчість. Так формуються експозиції.
- Чи отримує Параска Хома стипендію?
- Президентської немає. Отримує звичайну стипендію біля 200 гривень. А це – два пензлики. Втім, тепер вона цим не переймається.
- Скільки грошей іде на матеріали?
- Порахуйте. Пачка паперу – це близько 2 тисяч гривень. Фарбами нам допомагали начальник обласного управління культури Володимир Федорак та директор Музею мистецтв Прикарпаття Михайло Дейнега. За рік ми робимо до 5-6 виставок мами.
- Якщо так сутужно з матеріалами, чи не думали ви продавати картини?
- З Росії приїжджав великий бізнесмен. Прийшов просто в обласну культуру, до начальника. Там сказав: "Робимо виставку, дозвольте вивезти роботи Параски Хоми". Ми стали проти, бо не побачили гарантії повернення робіт. А потім за ким бігати? Ризиковано. А купити роботи Параски Хоми у нас може хіба депутат чи мільйонер, бо українські музеї не мають на це таких грошей. Востаннє картини мами купив один з київських музеїв. Але таке буває дуже рідко.
- А скільки коштують твори Параски Хоми?
- Найменші – 5-6 тисяч гривень. Інші – дорожчі. Переконані, що продавати картини за безцінь не варто. Втім, нині йде мова не про продаж, а про те, щоб створити галерею Параски Хоми, бо це – єдине, чого хоче мама.
Розмову вела Ірина Дружук, ІВАНО-ФРАНКІВСЬК. 7 листопада 2013 року.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта