Побудова економіки творчості: інтерв'ю з Річардом Флоридою

Дослідник пояснює, чому творчі компанії та венчурний капітал, що опікується ними, все більше перебираються до великіх міст, і що це означає для економіки та суспільного розвитку.

Фінансова криза істотно змінила економічний ландшафт, особливо в Сполучених Штатах. У цьому відео-інтерв'ю, дослідник Річард Флоріда пояснює, як енергичні, творчі, засновані на знаннях компанії - особливо у сфері високих технологій - все частіше консолідуються в міських районах, створюючи нову модель економічного зростання. Це інтерв’ю узяв Рік Кіркланд (Rik Kirkland), старший керуючий редактор McKinsey Publishing. Стенограма відредагована з урахуванням зауважень Річарда Флоріди

Нова модель зростання

Економіка США лежить справжнім каменем спотикання на шляху до нової моделі розвитку. І багато хто не сприймає цю модель. Навіть Том Фрідман зауважив у New York Times, що місця, які мають природні ресурси і нафта, страждають від ресурсного прокляття. Вони прокляті, тому що вони стають ледачими. І ще я відкрив, що наш енергетичний сектор (саме він, а не ракетобудування) - наш енергетичний сектор знаходиться на підйомі. Техас, Оклахома та інші штати Великих рівнин - знаходяться на підйомі.

Найбільш високий рівень продуктивності в країні відносно ВВП на душу населення має Мідланд, Техас – понад $100,000 на людину; це більше, ніж Сан-Хосе (неофіційна столиця Кремнієвої долини – прим. перекладача). І на що я хотів би звернути увагу, це те, що наша стара авто-, житлово-, примісько-керована модель зростання прокладає шлях до нової моделі, яку я називаю «модель зростання, заснована на енергії знання».

Я не думаю, що ці речі протирічять одне одному. Хотів би відзначити, що багото хто бачить Х’юстон, як центр енергетики. І це дійсно так і є. Але в Х’юстоні також є й най-високо-технологічні фахівці в Америці. Дуже висока концентрація розробників программного забезпечення та фахівців з інформаційних технологій. Отже, хочу зазначити, що хоча тут є переможці та лузери, виявляється, що ця нова модель зростання має великій потенціал. Яка ще нація має такі енергетичні ресурси, як Америка? Яка ще нація може похвалитись такою кількістю дослідницьких університетів? Яка ще нація має високотехнологісний комплекс, здатний конкурувати, скажімо, не з Кремнієвою Долиною, але хоча б з Боулдером? (Boulder – місто в штате Колорадо, де розташований найбільший в штаті університет, University of Colorado at Boulder – прим. перекладача)

Все це разом викликає не песимізм, але проблиск надії. Навіть більше, ніж просто проблиск надії - промінь світла для економічного майбутнього.

Технополіс йде у мiсто

(в англійському тексті розділ має назву «Nerdistan goes urban». «Nerdistan» на американському слензі означає містечко, де розташовані високотехнологічні фірми, а також мешкають їхні робітники. Щось на зразок наших «академмістечок» та «технополісів» - прим. перекладача)

Ми звернулись до хлопців з Національної асоціації венчурного капіталу. Вони надіслали нам конверт з пачкою даних про венчурний капітал, і зараз ми отримуємо багато чого від них. Ми побачили старе уявлення, що академмістечко повинно бути у пригороді, що інженери надають перевагу проживанню недалеко від приміських офісних споруд так, щоб їздити на роботу на швидкій машині, скажімо, Порше. Зрозумійте мене вірно: приміський хай-тек як і раніше дуже важливий. Але при тому ми виявили, що власне Сан-Франциско насправді має більш високий рівень стартапової та венчурної активності, ніж Силіконова долина.

Дуже добре виглядає Пало-Альто. Бостонська Траса 128  й зараз має венчурні інвестиції. Але саме місто Бостон, зокрема Кембридж, особливо так звана Т-лінія навколо Массачусетського технологічного інституту, Центральної площі та інших частин Кембріджу – виглядають явно приоритетніше.
(Palo Alto – місто в північній частині Кремнієвої долини, включає у себе частину Стенфордського університету. У Пало-Альто знахдяться штаб-квартири низки хай-тек компаній.
«Route 128» або «128 Belt» - окружна дорога навколо Бостону та низки міст-супутників. Відома тим, що вздовж неї розташовано багато хай-тек підприємств, чому її часто розглядають, як своєрідний варіант технополісу. – прим. перекладача)

Мене вразив Нью-Йорк, я проводив дослідження венчурного капіталу ще у 1984-му, 85-му та 86-му роках, це мої академічні публікації. Виявилось, що Нью-Йорк експортував увесь свій венчурний капітал. Це фінансовий центр, але він «відправляв» ці гроші у Кремнієву долину, у Сан-Франциську затоку, у Бостон. Район Нью-Йорку у Нижньому Манхетені – від Midtown East and South через Flatiron District до Chelsea (де Google купив собі будівлю Port Authority) далі через Нижній Манхетен і вздовж Брукліну – оцей район «викладає» щорічно 2,5 міліарда доларів. Тобто Нью-Йорк є другим чи третім серед найбільших акумуляторів венчурного капіталу, в одному ряду з Бостоном (разом з Кембріджем), Сан-Хосе і Сан-Франциською затокою.

Теж саме спостерігаємо в Лондоні. Також люди не бажають бачити Берлін місцем «розслабону». Ми бачимо вибух технологій у містах. Я думаю, що ми спостерігаємо своєрідну біфркацію. Великі компанії з потужною базою – скажімо, Google, Yahoo! тощо – приходять у кампуси, де вони будують власні замкнені кампуси.

Проте невеликі компанії в стадії інкубації не можуть дозволити собі багато місця. Тому я часто повторюю чудову цитату Джейн Джекобса: «Нові ідеї потребують старих будівль». Так, їм потрібні старі районі, прохідні вулиці, мезоніни. Якщо ви теоретик міста, як я, то розумієте, що інновації відбуваються в містах. Я думаю, що ми зараз спостерегаємо міську технологічну революцію.

Людський імператив

Раніше еконічний розвиток був побудований на тому, що заманювали до себе штаб-квартири компаній і заохочували будувати заводи компаній. Що ж, компанії дійсно мають значення, але треба насамперед дивитись на людей. Це є наскрізною темою моєї статті. Саме люди є економічним активом. І для економічного зростання ми повинні не стільки заохочувати і залучати компанії, скільки заохочувати і залучати людей. Не треба ставати най-містом, як Нью-Йорк або Лондон. Треба багато чому повчитись у Сієтла, Портленда, Барселони та інших «зелених» міст. І в той же час деякі з наших найбільш зелених, найбільш пасторальних місць мають урбанізуватись.

Мі звикли думати про великі фабрики, як про наші ключеві установи. Так, вони дійсно залишаються важливими, особливово у розвиваючихся економіках, розвиваючихся містах. Але у зрілих містах важливі університети, коледжи, концентратори ідей, цікаві для талантів інституції. Не тільки тому, що вони є генераторами економіки, але й тому, що вони залучають до себе таланти зі сторони.

Джон Секстон, президент Нью-Йоркського університету, каже, що міста є столицями ідей. Я думаю, що вони є компонентами нової стратегії економічного розвитку, котра побудована не лише на залученні компаній, не лише на побудові бізнесу, але насамперед на залученні людей і створенні, що дуже важливо, дійсно важливих багатьох зручностей, котрі роблять ваші міста більш привабливими для життя і повишають їх здатність до змагальності. (в англійському тексті вжито фразу «quality of play», котру у данному контексті можна перекласти як «якість гри» у значенні «здатність до конкуренції», «здатність до змагальності» - прим перекладача).

Проблема 66 відсотків

Зараз відбуваються одразу три чи чотири тенденції. Одна з них – те, що наш ринок праці є роздвоєним. Біля третини робочих місць, що ми створюємо – це гарні, високооплачувані робочі місця, високопрофесійні робочі місця, робочі місця у галузях високих технологій, інформаційних технологій, навіть мистецькі та творчі робочі місця. Такі робітники отримують в середньому 75 тисяч доларів на рік, багато хто і понад 100 тисяч доларів на рік.

В той же час «середньо-технологічне» виробництво йде на спад, зникають робочі місця середньої кваліфікації. Ми це стабілізуємо, але якщо й зростаємо, то дуже мало. Більшість робочих місць, що створюємо, це низькооплачувані, рутинні роботи, роботи у сервісі, що погано оплачуються; 66 милліонів – це наші найбільш зростаючі робочі місця. Тому я й називаю це проблемою 66 відсотків. Якщо узяти 50 відсотків людей, що працюють в галузі послуг та ще 15 відсотків знедолених людей, то ви й отримаєте 66 відсотків безнадійно відсталих людей.
(Ричард хотів образно сказати про дві третини «безнадійно відсталих», тому у нього й вишло 50+15=66% - прим. перекладача)

У нас була модель, котру нам розробили хлопці з потужної Чигагської школи соціології. Відповідно до неї ми маємо «місто з діловим районом в центрі, навколо його – склади й виробництва, далі навколо них райони проживання робочого класу та різні незручні райони. А вже далі йдуть пригороди, де набагато меньше щильність забудови, набагато вище рівень зручностей.» Такий собі бублик з діркою посередині.

Але тепер ми бачимо, що міста перетворюються в такі собі печворки (клаптикові ковдри). Я їх називаю фрагментованим або потрісканим містом. Концентровані зручності поряд з концентрованими незручностями. Перебираємось у передмістя - і так само бачимо концентровані зручності, котрі черегуються з концентрованими незручностями. І все це створює самопідтримуємий цикл, який насправді є жахливим.

Тобто, якщо ви застрягли в одному з таких районів (навіть недалеко від заможнього району), то ви вже «влипли». У вас нема доступу до гарної школи, у вас немає доступу до культурних закладів, у вас немає доступу до наставників, у вас немає доступу до роботи. Головний мій посил, який я хочу донести у своїх матеріалах – як нам не просто оновлювати квартали, але й як модернізовувати роботу сервісу.

Ми повинні розробити стратегію для наших кварталів. Саме про це я й говорю. Нам всім треба працювати над тим, щоб полипшити роботу нашої сфери послуг и щоб зробити наші неблагополучні райони краще. Це справжній виклик на шляху вперед у нашому наступному урбанистичному столітті.

Про авторів

Річард Флорида (Richard Florida) - директор Мартінського Інституту добробуту в Ротманівській школі менеджменту Торонтського університету (Martin Prosperity Institute at the University of Toronto’s Rotman School of Management), професор глобальних досліджень Нью- Йоркського університету, старший редактор «Atlantic Monthly», де він є засновником і редактором спеціальної рубрики «The Atlantic Cities».
Рік Кіркланд (Rik Kirkland) – старший керуючий редактор «McKinsey Publishing» у Нью-Йоркському офісі McKinsey.

Джерело: McKinsey&Company

Переклав Володимир Щербина

В тему:

Прощавай, Кремнієва долино! Привіт, Кремнієве місто!
Креативне місто
Творчий клас
Менеджмент майбутнього. Як влаштована найбільш інноваційна компанія світу
Facebook: місто, яке збудував Цукерберг
Соціополіси: вільні міста, точки переходу