Нинішнє народне повстання в Україні має цілий ряд внутрішніх причин. Перша - соціальна. Віктор Янукович за чотири роки домігся фантастичних успіхів. Вперше в історії незалежної України владі вдалося обкласти даниною дрібний і середній бізнес, створити міцний фінансово-корупційний клан, який всі називають «Сім'я», поставити на ключові позиції своїх і позбавити влади чужих або привести до руйнуючого особистість компромісу.

Від цього мільйони жителів країни дійшли до повного соціального відчаю. Зневірилися не регіони, зневірилися люди. У Донецьку, Львові, Одесі, Києві. По всій країні - принижені тривогою за фінансове майбутнє, позбавлені надії. Українці - дуже дбайливий народ, орієнтований здебільшого на консервативні цінності: дім, сім'я, діти, достаток. Порушивши негласне правило - останнього не віднімати, нинішня українська влада зазіхнула на святе. Тому це повстання - соціальне.

Друга причина - в політиці. Політичні свободи в Україні - предмет побутової культури. У цій країні люди цікавляться політикою, знають новини, стежать за подіями, сперечаються і відкрито заявляють свою позицію. Було це всі 23 роки незалежності, та й раніше, мабуть. На якийсь час загострене політичне почуття притупилося. П'ятирічна демократична вольниця, що почалася з «помаранчевої революції» , зіграла злий жарт - громадяни втомилися від демократії, журналісти звикли до свободи слова, багато хто занурився у свої турботи, відмахнувся від обридлих суперечок і дискусій. Це настрій особливо відчувалося напередодні виборів 2010 року, коли переміг Віктор Янукович. Свій електорат він мобілізувати зміг, реванш за 2004 рік взяв. Технології, маніпуляції, телевізор і страх великого бізнесу опинитися під харизматичним, імпульсивним президентом Тимошенко допомогли Януковичу.

Безсилля опозиції зараз ми спостерігаємо в найбільш витончених формах. Ось вони проковтнули зрив асоціації з Європою, за яку стояли горою і обіцяли повалити владу. Ось парламент голосує руками, брехливо, неприкрито порушуючи всі писані норми парламентаризму, за закони, що перетворюють країну в  зону особливого режиму. Покричали, і все.

Протистояння перейшло у насильство - йдуть до Януковича розмови розмовляти. Саме неадекватні відповіді опозиції на неадекватну поведінку влади і спровокували радикальний сектор протесту. Янукович перетворив українську політику з веселого ярмарку в королівство кривих дзеркал. Хто фінансує Кличко? Чому Тягнибоку дозволили стати парламентським політиком і пускали на всі підконтрольні канали до самого останнього моменту? Чому престолонаслідник Тимошенко Яценюк не говорить про Тимошенко? Про що вони говорять з Януковичем без камер годинами? Таємниці народжують недовіру, що помножена на той самий соціальний відчай. Це - недовіра всіх до всіх - дає безпрецедентний політичний протест.

Тепер про причини зовнішні. Гнів, що накопичився, та образа, що настоялася в українців, вилилися у вуличний протест після геополітичної афери Віиктора Федоровича. Путин дав гроші, консультантів, пропаганду — ось вони, імпералістичні дари волхвів. 

Гра в геополітичну монополію Володимира Путіна в повній мірі завжди була видна на прикладі України. Якщо Кощеєва смерть Януковича криється у феномені Тимошенко, то заповітне яйце імперської ідеї Путіна - Україна. Тому так стурбований цими подіями співак ідеї Дм. Кисельов, тому (чутки такі ходять) курирує Україну візир Сурков. Їхніми стараннями, давши Януковичу надію на другий термін, Путін отримав бажане: російський флот буде тут довго, кораблі будувати почнуть скоро, атом і газ за Росією закріплені фактично .

Але грандіозним планам, як часто буває з планами континентального масштабу, заважають людські причини, приватні. Ділити з Путіним ідеї нової величі Росії в Україні хочуть далеко не всі. Бути другими, бути молодшими, бути засобом у великий і чужий боротьбі. Навіщо, чому? Найгостріше це відчуття суперечності в молодих українцях. Вони, народжені після 1991 року, роздумів на тему «Україна не країна, а засіб просування Росії на Захід» взагалі зрозуміти не можуть. Виходить, вони народилися в штучному територіальному утворенні, значить, Батьківщини немає, немає землі. Це почуття, боюся, зовсім незрозуміло в російському політичному Вавилоні. Там вже давно тільки скріпи і туга за государю.

Ось чому так злить російський неоімперіалізм Україна, що наїжачилася. Ось чому в телевізорі лякають фашизмом і українським божевіллям. Ось чого намагаються поділити українців на західних агентів і патріотів за дружбу з Росією. Але все дарма. Ця країна дійсно зараз хворіє. Слабкий імунітет всередині і живуча інфекція ззовні довели її до лихоманки і ангіни. І нехай зараз це здається нестерпним, нехай усміхнене обличчя змарніло. Але вона точно одужає. Одужає Україна - почне зцілюватися Росія. 

Стаття подана з незначними скороченнями. Переклад з російської наш, виділення в тексті наші - О.К.